Обєкт, мета та завдання фін менеджменту

Мета логістичної системи – доставка матеріалів, виробів і товарів в задане місце, в потрібній кількості і асортименті.

Виділяють наступні елементи логістичної системи:

Закупка – підсистема, яка забезпечує поступлення матеріального потоку в логістичну систему

Склади – будівлі, споруди для зберігання матеріальних запасів.

Запаси – запаси матеріалів, які дозволяють логістичній системі швидко реагувати на запит.

Обслуговування виробництва – підсистема, яка занята обслуговуванням процесу виробництва.

Транспорт – матеріально-технічна база і інфраструктура з допомогою яких здійснюється транспортування вантажів

Інформація – підсистема, яка забезпечує зв'язок і координацію всіх елементів логістичної системи

Кадри – персонал зайнятий виконанням логістичних операцій

Збут – підсистема, яка забезпечує вибуття матеріального потоку із логістичної системи.

Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами[6, c. 112-114].

14. Управління дебіторською заборгованістю

Суч етап ек р-тку країни х-ся значним уповільнен плтіж об-ту, що викликають ДЗ. ДЗ – незаверш розрах за відвантаж прод-ю, виконані роб, надані послуги. Види: *за товарн операц, *по розрах з бютжет, *по соц платежах, *по авансах виданих. Види за строками існування: *строк оплати яких не настав, *несплачені вчасно, *безнадійна. å ДЗ залежить: від обсягу кредитного продажу; сер. Трива-лості часу між відвантаженням прод. і отриманням оплати. Задачею ФМ є ефективе упр-ня ДЗ ® оптимізація заг її розміру і забезп своєчасної інкасації борга. Заходи щодо прискорення інкасації: 1)Ранжування дебіторів за ступенем надійності (метод АВС); 2)Визнач макс строку відсрочки (залеж від ранга та фін становища); 3)Визн мах скидок та надбавок для стимулювання оплати (залеж від партії замов, способу вивоза,строків оплати); 4)Розр сист штрафів за несвоєчасне погашення заб-ті. Етапи УДЗ: 1)Аналіз ДЗ. за попередній період; 2)Форм принципів кред пол-ки по відношен до покупців; 3)Визнач розм фін рес-ів: частини ОК, яка може бути спрямована на формування ДЗ 4)Форм сис-ми кред угод [надання тов-го кредиту]. 5)Сис-ма штрафних санкцій за прострочку платежів покупцями. 6)Визнач вимог до оцінки покупців і диф-ція надання умов товарного кредиту: а) кредитоспром покупців; б) експертиза і форм інформац бази для оцінки кредитоспром; в) диференц-я кред умов, надання тов-го кредиту. ДЗ буває виправдана (строк якої не наступив, чи менше місяця) і невиправдана (прострочена, відволікання коштів - створює загрозу неплатоспромож). Управління ДЗ дозволяє використовувати ряд нових форм: шляхом рефін-ня ДЗ - трансформ її в інші форми об активів: грошові кошти, високоліквідні короткострок ЦП. Осн форми рефін ДЗ: 1)факторинг; 2)облік векселів виданих покупцями прод-ії - продажа векселів банкам, іншим фін інстит за певну плату - використ ставка дисконту.Контроль за ДЗ передбачає ранжування строків ДЗ: 0-30 дн, 31-60, 61-90, 91-120, більш 120 днів. Доцільно контролювати безнадійні борги з метою створення необхідного резерву. Контроль рівня ДЗ на під-ві здійснюється за допомогою показника "коеф. погашення ДЗ”. Коеф. погашення ДЗ = сер. ДЗ по основній діяльності/виручка. Рівень показника залежить від строків визначених контрактами. Строк погашення ДЗ = (дебітори* к-ть днів в періоді)/ сума продажу товарів; Кобор Дз = виручка/ДЗ; Тривалість обороту ДЗ = 360/Кодз. Задачі при упр-ні ДЗ: 1)визначення ризику неплатоспроможності покупця. 2)визначення прогнозного значення резерву по сумнівним боргам. 3)розробка рекомендацій по роботі з неплатоспроможними покупцями.

15. Управління грошовими активами підприємства.

Грошові кошти (ГК) – сук-ть залишків на визначену дату в касі під-ва на поточ, валют та ін банк рах-ах. Класиф залишків: Операційний(поточ платежі), страховий(страх ризику несвоєч втрач грош засобів у зв»язку з погірш кон»юктури), Інв(з метою ефект коротк фін вкладів), компенсац(на вкладі банку). Мета УГА постійна платоспроможність. Етапи УГА: аналіз в попер пер, оптим сер залишку грош активів, диф сер залишку ГА в розрізі нац та ін валюти, вибір еф форм регул сер зал гр акт, забезп рентаб викор тимчасово вільн залиш ГА, побудова ефект сис-ми контролю за ГА. Здійсн за допомог бютж мен-нт. ГК включає: 1)визначення часу обертання грошей (фін. цикл); 2)аналіз і прогнозування гр. потоку; 3)визначення оптимального рівня гр. потоку; 4)складання бюджету гр. коштів. (1)фін. цикл – час, на який гроші відволікаються з обороту. Тривалість фін. циклу= період обертання запасів+ період обертання Д-т заборг– період обертання К-т заборг. Період оберт запасів= (сер товар запаси/ затр по запас)*365. Період обертання Д-т заборг= (сер Д-т заборг/ виручка від реалізї)*365. Період обертання К-т заборг= (сер К-т заборг/ затрати по закупівлі товарів (с/в))*365. (2)аналіз гр. потоку проводиться прямим та непрямим методом. Прямий – визначення вхід та вихідн потоків. Непрямий – заснований на обліку операцій, пов'язаних з рухом гр. коштів.Прогнозування гр. потоку зводиться до складання бюджету гр. коштів в плановому періоді (на квартал, місяць). (3)запас гр. коштів на під-ві повинен мати верхню та нижню межу. Упр-ня повинно зводись до визначення оптимального їх розміру. Це передбачає: 1)оцінювати загальний обсяг гр. коштів. 2)визначити частину коштів, яку доцільно тримати на рах-ках ,а яку вкласти в активи, що швидко реалізуються. 3)визначити строк такого вкладання. (4)бюджет готівки під-ва відображає всі надходження і гот платежі за відпов період часу. Складається щомісяця з розбивкою по декадах, тижнях, а якщо треба – щоденно. Гр бютжет складається з дох та видатк частини. У дох виділяють джерела надх ГК від осн, фінанс та інв д-ті. В видатк – усі витрати за напрямком використ коштів. Виводиться сальдо. Якщо в якомусь інтервалі часу готівка (надходження) більше ніж витрати – слід приймати дії по інвестуванню, а якщо їх недостатньо – треба приймати управлінські рішення з питань додаткового отримання готівки (збільшення вхідних потоків). Співставляючи доходи та витрати визнач вільний грошовий залишок (вільн грош потік – CASH FLOOR).Якщо він має відємний рез-т – то необх залучати зовні на суму необхідн гр потоку. Для визн нормативного залишку – м-д середнього залишку: Хсер=(Х1/2+Х2+…Хn/2)/сум n.

16. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства.

В залеж-ті від відношення менеджера до вибору джерел покриття фінанс обор активів виділяють стратегії: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. Вибір тієї чи іншої моделі стр-гії фін-ня зводиться до виділення відповідної частки капіталу, яка є джерелом покриття оборотних активів.

Ідеальна модель- спирається на суть категорій "оборот. активи” і "короткості-ві пасиви” та їх взаємної відповід-ті. Термін "ідеальна” означає сполучення активів та дж-л їх покриття виходячи із їх екон. змісту. Позначає, що обор активи своєю величиною співпад-ть з короткост-ми пасивами, тобто чистий оборот. капітал дорівнює 0. В реальному житті така модель практично не зустріч-ся, оскільки на б.-якому етапі своєї діял-ті підпр-во потребує в певній сумі грош. коштів для підтримки поточ витрат. Найбільш ризикована, оскільки при поганих умовах підпр-во м. опинитись перед необхід-тю продажу частини основ. засобів для покриття поточної кредит забор. Суть - довгост-й капітал використ-ся як джерело покриття позаобігових активів.

Агресивна модель найбільш реальна, в основу положено поняття, що для забезп-ня ліквід-ті як мінімум позаоборотні активи і системна частина оборот. активів повинні покриватись довгост-ми джерелами фін-ня .Різниця між моделями визнач-ся тим, які джерела фін-ня і в якому співвідношенні обираються для покриття частини оборотних активів, що варіює. Агресив. м-ль позначає, що довгостоковий капітал є джерелом покриття позаоборотних активів і сис-ної частини оборот. активів, тобто того їх мін-му, який необхідний для здійс-ня господ-кої діял-ті. Досить ризиковою, оскільки в реальному житті обмежитись лише мін-м оборотних активів неможливо. Хар-ні відносно вис поточ. прибуток та вис ризик потенц витрат від припинення діял-ті або неотр-ня мож-х доходів при зростанні попиту на пр-цію в пікові моменти.

Консервативна модель - частина активів, що варіюється, також покрив-ся довгост-вими пасивами. В цьому випадку короткості-вої кредит-ї заборг-сті немає, відсутній й ризик втрати ліквідності. Чистий оборот. капітал = по велечині оборотним активам. Безперечно, дана модель також носить штучний характер. Найменш ризик-на та одночасно вона супроводж-ся відносно низьким поточн прибутком, оскільки підпр-во повинно нести додаткові витрати для підтримки зайвих запасів. Ек невигідна - підпр-во якби-то відмовляється від кредит. заборг-сті, яка є безкошт. джерелом фін-ня.

Компромісна модельнайбільш реальною. Позаоборотні активи, сист-на частина оборот. активів і приблизно 1/2 частини оборотних активів, що варіюється, фінан-ся за рах-к довгост-х джерел. Чистий оборотний капітал = по величині сумі сист-ної частини поточ. активів та 1/2 їх частині, що варіюється. В окремі моменти часу підпр-во м. мати зайві оборот. активи, що негат-но відзнач-ся на прибутку, однак це розгляд-ся як сплата за підтримку ризику втрати ліквідності на необхідному рівні.

Етапи пол-ка фінанс обор акт: Аналіз фінанс ОА у попер пер-ді, форм принц фін ОА, оптиміз обсягу поточ ОА з урахуванням циклу під-ва, оптим стр-ри джерел фін ОА.

17. Визначення вартості капіталу.Оптимізація структури капіталу.

В загальному вартість капіталу – це ціна, яку платить п-во за користування капіталу, що формується з різних джерел і сприяє здійсненню його господарської діяльності.Вартість капіталу– загальна сума коштів, яку треба сплатити за використання певної суми фін. ресурсів. Вартість капіталу = вартість боргу * % ставка за борг + вартість акціонерного капіталу* % частка акціонерного капіталу. Для розрахунку вартості капіталу використовують бухгалтерський баланс де зазначається частка заборгованості і частка акціонерного капіталу. Ці частки множаться на вартість залученого певного капіталу і в результаті отримуємо поточну вартість капіталу. Для отримання більш точних цифр необхідно розрахувати цільову вартість капіталу, що характеризує % співвідношення акціонерного капіталу і зобов'язань, в залежності від змін в господарській діяльності п-ва. Співвідношення джерел фінансування капіталу може плануватися, при цьому отримаємо плановану ціну капіталу. Зважена гранична вартість капіталу визначається виходячи з прогнозних значень витрат, які понесе п-во для створення оптимальної структури капіталу, виходячи з умов фондового ринку. Вартість капіталу не зводиться до визначення %, які треба сплатити за залучені фін. ресурси. Ціна капіталу хар-є ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку повинне забезпечити під-во, щоб не зменшити свою ринкову вартість. Існує 2 поняття: ціна капіталу під-ва (річні витрати під-ва по обслуговуванню свого боргу) і ціна під-ва як суб'єкта на ринку капіталу (хар-ся розміром власного капіталу). Вони взаємопов'язані – якщо під-во бере участь в інвестиційному проекті, доходність якого менша за ціну капіталу, тоді ціна під-ва по завершенні проекту зменшиться, отже ціна капіталу – головний фактор у прийнятті рішення інв. хар-ру. В пасиві балансу знаходяться джерела коштів, які поділяються на власні (внутрішні) і залучені. Кожне джерело коштів, що формують капітал, має свою ціну, тобто ціну як суму витрат по забезпеченню певного джерела. Ціна авансованого капіталу = SКі*di, де Кі – ціна і-го джерела коштів, di – частка і-го джерела коштів у загальній їх сумі.

18. Основи теорії Міллера-Модільяні.

Теорія ММ складається з ряду концептуальних тверджень теоій ідеального ринку:

-на ідеальному  ринку відсутні ризики та ставки  відсотків за залучення інсетованхих  ресурсів;

-ринки капіталу  абслютно конкурентні, відсутні  операційні витрати, усі інвестори  мають однаковий доступ до  інформації про ризики і доходність  інвестицій;

-не існує витрат, пов'язаних з банкрутством;

-відсутні податки;

-компанії можна  класифікувати у відповідності  зі ступенем ризику відносно  розміру та ймовірності отримання доходу.

Теорія ММ розглядалася на прикладі компаніїї, яка найближчим часом збиралася припинити свою діяльність. У момент ліквідації - ліквідаційна вартість активів, В – борг. Якщо вимоги кредиторів можна повністю задовільнити, то . Акціонери компанії у такому випадку отримують . Якщо , то акціонери не отримують нічого. Отже, вартість акцій в момент ліквідації , величина боргу .

Вартість капіталу V=S+B або

r – ставка дисконтування, n – кількість періодів до ліквідації.

Отже, в будь-якому випадку

Тому структура капіталу не впиває на ринкову вартість компанії в момент ліквідації, а вартість визнач-ся виключно майбутніми доходами від ліквідації активів.

19. Альтернативні Міллеру-Модільяні теорії структури капіталу.

 Альтернативні теорії структури капіталу

Теорії ММ настільки привабливі своєю оригінальністю в по- 
становці проблем як на пізнавальному, так і прагматичному рівні, що вони викликали широкі дискусії в науковій літературі, проведення конференцій, симпозіумів, круглих столів і т. п. Критики написали про ці теорії набагато більше статей і монографій, ніж її автори.

Фінансування витрат, пов’язаних з фінансовими  
труднощами і структурою капіталу

Франко Модільяні і Мертон Міллер, розробляючи свої теорії, абстрагувалися від багатьох проблем. Вони уявили ідеальний економічний світ, в який помістили свої абстракції. Саме застосування методу абстракції дало змогу дослідникам виявити основні тенденції в процесі формування капіталу корпорації. Проте економічний світ далекий від ідеалу, у ньому є місце багатьом гріхам і помилкам людським. Тому багато економістів, можливо, не стільки критикують, скільки доповнюють і розвивають теорію ММ з метою використання її засад на практиці. 
У процесі формування структури капіталу економісти запропонували враховувати можливі фінансові труднощі і витрати, з ними пов’язані. Можливість їх настання обмежує фінансовий леверидж. Будь-яка корпорація — як велика, так і дрібна, за певних обставин може збанкрутувати, але навіть якщо справа до банкрутства не доходить, корпорація зазнає витрат. За даними американського економіста Едварда Альтмана, вони можуть досягти до 20 %вартості корпорацій. За значних обсягів боргу корпорації важче впоратися з фінансовими труднощами. Теоретично корпорація є банкрутом, коли її активи дорівнюють боргам. Корпорації з невеликою часткою боргу в структурі капіталу, як уважають опоненти ММ, не можуть мати серйозних фінансових труднощів. На їхню думку, чим більше корпорація користується боргами, тим більша можливість зниження прибутку, що ускладнює фінансовий стан фірми, і вищі можливі витрати, пов’язані з виходом із критичного становища. Залежність суми витрат від розміру боргу ілюструє табл. 7.1.