Фемінізм як чинник гендерної рівності та гендерної демократії в Україні та світі

У 70-ті роки XX століття став популярним психоаналітичний підхід до проблеми "нерівності" статей. З цієї точки зору корінь зла знаходиться в особливостях сімейного виховання дітей. Згідно Ненсі Чодороу і Дороті Діннерстейн, дівчаткам набагато легше відокремлювати себе від вихователів тієї ж статі, з якими вони спочатку знаходяться в психологічній близькості, хоча це призводить до недорозвинення структури Его. У свою чергу, хлопчикам важче відділятися від вихователя, так як вони повинні відчути себе "не жінками".

У 80-і роки відмінності  між різними типами фемінізму  згладжуються. Самі феміністки почали усвідомлювати, що головні феміністичні ідеали набувають сильне протиріччя з ідеєю існування сім'ї. Бетті Фрідан у своїй книзі "Друга стадія" критикує феміністок за сліпоту щодо сім'ї, пов'язуючи це з власним екстремістським неприйняттям ролі матері і дружини. Інші критики, такі як Мері-Енн Гленден, відзначають, що феміністичі ідеї несумісні з прагненням більшості жінок до нормального сімейного життя в сучасному світі.

До 90-х років фемінізм втратив підтримку з їхнього  боку, стало очевидним, що жіночий рух нехтує потребами матерів і дітей, гірше того, воно відноситься до їх потреб з явним презирством. Тим не менш, фемінісична теорія продовжувала нарощувати свій вплив. Вона стає все ширше представлена на всіх рівнях сфери освіти і далі формує політику уряду, оскільки деякі з феміністок займають високі політичні посади.

РОЗДІЛ 2  ОСНОВНІ  КОНЦЕПЦІЇ   ФЕМІНІЗМУ.

2.1. Ліберальний  і радикальний фемінізм

Ранні ліберальні феміністки зробили спробу виправити непорозуміння, допущені по відношенню до жінок. У своїй роботі Мері Уолтонкрафт "На захист прав жінок" енергійно захищає права жінок. П'ятнадцятьма роками пізніше Гаррієт Тейлор Мілль зі своїм соратником Джоном Стюартом Міллем опублікували ряд есе, що виправдовують жіночу емансипацію. У "Залежності Жінки", вперше опублікованої в 1851 р., традиційні конвенції, що стосуються роботи та сім'ї, кваліфікувалися як такі, що пригнічують жінку і відмовляють їй свободу вибору. Уолстоункрафт і Мілль відзначали, що жінка - це людська істота, якій доступна раціональна думка, і що вона заслуговує таких же природних прав, які гарантовані чоловікові. Оскільки жінка сприймалася в першу чергу як сексуальний об'єкт, саме на таких якостях, як м'якість, послух, помірність, робився акцент при її вихованні. Таким чином, так звана "природна" слабкість жінки, її ірраціональність і цікавість у дійсності являють собою результат браку освіти і відсутності свободи вибору, результат її залежності від чоловіків, а також результат її ущербної соціалізації [26,215].

Передвіщаючи розвиток фемінізму, ці автори формулюють цілі, які до цих пір актуальні для феміністичного порядку денного. Серед них - припинення правової, економічної і соціальної залежності від чоловіків, забезпечення свобод і можливостей в отриманні та вдосконалення освіти; підтримка відкритого змагального функціонування економічного ринку і захист його від втручань та інтервенцій; прискорення процесу модернізації, запровадження законів, які призводили б до поліпшення статусу жінки.

Лібералізм змінювався в міру розвитку капіталістичного світу, змінювався й статус ліберального фемінізму. Лібералізм в класичному сенсі, передбачавший захист державою громадянських свобод, створення рівних можливостей діяти на ринку, залишився в минулому. На зміну йому прийшов егалітарний лібералізм, який мав на увазі захист державою економічної справедливості, надання соціального, медичного обслуговування і допомоги сім'ї та ін Ліберальний фемінізм виконав схожу еволюцію, хоча він і не є простою копією лібералізму. Більш того, лібералізм поширював індивідуалізм та особисту свободу лише на чоловіків. Розвиток ліберального фемінізму вивело його за межі формальної рівності, піднявши нові питання допомоги у вихованні дітей та особистої свободи в репродуктивній сфері [28,445]. У 1960-і роки класиком даного напрямку визнана американка Бетті Фрідан, виклала свої погляди в книзі "Містика жіночності" Образ щасливою домогосподарки був підданий критиці як неіснуючий міф. Громадські норми перешкоджали особистісному розвитку жінки: від неї очікувалося дотримання "інфантильних" зразків поведінки, вона сприймалася тільки через чоловіка лише як пасивна істота, що має багато спільного з дитиною. В кінці 1950-х років в Америці ідеалом вважалася красива, освічена, зайнята чоловіком і дітьми жінка, що має будинок у передмісті, автомобіль і т.д. . Однак досягли даного ідеалу жінки виявлялися незадоволеними, самі не розуміючи причин - проблема не мала назви. У багатьох присутнє почуття розчарування і невдоволення, і в той же час слова "емансипована кар'єра" звучали для них дивно. У післявоєнний період було широко поширене уявлення про жіночність, коли відкрилися нові можливості особистісного зростання. Саме в той момент, коли відкрилися нові можливості для кар'єри та освіти, жінки почали залишати навчальні заклади, вважаючи за краще виконувати тільки одну, традиційну роль. Стереотипи виявилися настільки сильні, що жінки втратили навіть уявлення про свої можливості. Це призвело до кризи ідентичності та особистісного зростання - тієї ж проблеми, яка виникає у багатьох людей, і яка тоді вважалася чоловічою. Доля жінки розглядалася як задана біологією, і тому не передбачалося, що жінка може мати проблеми ідентичності та зростання. Як стверджує Б. Фрідан, такі уявлення про жіночність створили психоаналіз, інтерпретує невротичну заздрість жінки до чоловіка, і функціоналізм, який розглядає статус жінки як дружини і матері, а рівність статей - як нефункціональній для суспільства. Товариство навчає дівчат в першу чергу тому, як "виконувати роль жінки". Ліберальне рішення проблеми бачилося автором в освіті та залученні жінок у суспільну сферу, в припиненні дискримінації жінок у праці, в поєднанні сім'ї та роботи. Передбачалося необхідним зламати стереотипи, що зв'язують жінок виключно з вихованням, турботою, обслуговуванням, а чоловіків - з управлінням (тобто ті стереотипи суспільної свідомості, відповідно до яких виборці голосували за чоловіків, а наймачі воліли наймати чоловіків).

Положення жінки пов'язане з традиціями і законами, що припиняють шлях до успіху. У суспільстві існують переконання, що жінки від природи менш розвинені, інтелектуально і фізично, і ці переконання перешкоджають розкриттю їхнього потенціалу. Якщо жінки отримають рівні права з чоловіками, то рівність статей буде встановлено[43,5-111].Ліберально-класичний напрям фемінізму, виходячи з того, що суспільство в цілому сприяє чоловікам, орієнтувалося на зміну законів і політики, дискримінують жінок. Передбачалося, що в результаті зміни законів жінки зможуть на рівних змагатися з чоловіками. На відміну від них феміністи егалітарного лібералізму вважали, що жінки повинні мати перевагу. Від гендерно-нейтральних законів необхідно переходити до гендерно-специфічним, що дозволяє вдовам, одиноким матерям, розведеним отримати реальні шанси. До цього напрямку відносять другу книгу Б. Фрідан "Друга стадія", яка вийшла майже через двадцять років після першої, коли виявилися нові труднощі поєднання жіночих ролей. Якщо в 1960-і рр. жінки були жертвами містики фемінінності (уявлення про жіночності), то тепер вони стали жертвами "містики фемінізму" (уявлення про фемінізм). Якщо раніше було виявлено, що жінки-домогосподарки не задоволені своїм життям, то через чверть століття виникло розчарування у жінок, що успішно роблять кар'єр. "Супер-жінка" стала залежною і від чоловіка, і від начальника.

Феміністична критика лібералізму спрямована на переоцінку індивідуальної свободи, рятівніша за гуманізм, нейтральний в гендерному відношенні, за орієнтацію на загальнолюдські цінності, які дорівнюють чоловічим цінностям, а також за прагнення діяти усередині існуючої системи, не маючи на меті її докорінне перетворення.

У певному сенсі радикальна ідеологія протилежна лібералізму. Якщо лібералізм у дилемі схожість - відмінність статей вирішує проблему через подібність, рівність, однаковість, то радикалізм будує свою теорію і практику, виходячи з відмінності. У центрі радикальної ідеології знаходиться жіноча біологія. Фемінізм визначає причину придушення жінок через структури традиційних гетеросексуальних відносин і соціальних інститутів. Ця ідеологія виникла в 60-х роках XX століття. Організаційно радикальний фемінізм виріс в США з руху Нових Лівих і кампанії за громадянські права чорношкірих американців. Дана ідеологія заперечувала ідею рівності з чоловіками, проголошувала звільнення всіх пригноблених. Організаційна діяльність рухів радикальної ідеології призвела до створення феміністичної альтернативи в літературі, музиці, духовній сфері, медицині, сексуальності, навіть у сфері зайнятості та технології. Нова гілка руху складалася з мережі різнорідних організацій, пов'язаних в певні зв'язки[17,15-51].

Радикальний фемінізм як явище  XX століття тісно пов'язаний з такими тенденціями сучасності, як зростання уваги до міжособистісних відносин, почуттів і відчуттів, і із зміною ставлення до сексуальності, контрацептивів, материнства. Радикальний фемінізм був представлений відносно невеликими групами в основному білих жінок, студенток, що належать до середнього класу. У радикальному фемінізм, не існує єдиної теорії. У міру його розвитку ідеологія ставала все більш диференційованою. У теоретичне осмислення поступово включався не тільки досвід білих освічених жінок, які залишались ядром руху, але й досвід кольорових, жінок з робітничого класу. Радикальна ідеологія погоджується з наступними положеннями: жінки історично були першою пригнобленої групою; гноблення жінок - найбільш широко поширена і найбільш сильна форма гноблення. Радикальний фемінізм зазвичай закликає покінчити не тільки з капіталізмом, а й змінити сім'ю, принаймні, як економічний інститут та інститут виховання дітей. Напрямок сепаратистів (лесбійського фемінізму) пропонує до цього додати ще й заперечення гетеросексуальности[13,60-69].

У цілому радикальний фемінізм виступає за соціальні, економічні, політичні, психологічні експерименти. Феміністки хотіли самі створювати своє майбутнє, свою ідентичність і свою долю. Такі ідеології та рухи виникали і розвивалися в настрої загальної радикальності, "лівизни" і пошуків нового способу життя 60-х років. Вони шукали нові пояснення, кидали виклик буржуазності, стереотипам ролей і поведінки. Радикальна ідеологія фемінізму породила масові жіночі спільноти, вплинула на лібералізацію суспільної свідомості щодо статей, створила нові інтерпретації сексуальності, тілесності. Радикальні феміністи аналізують, через які кошти і інститути (включаючи медицину, релігію, відтворення, расизм, екологію і політичну теорію) здійснюється чоловіча домінація. Найважливіший спосіб контролю - це контроль жіночої сексуальності, сексуальні домагання, побиття жінок, насильство, порнографія, стерилізація, аборти, закони про використання контрацептивів, примусова гетеросексуальність. Як стверджувала Фірестон в одній з найбільш відомих робіт даного напрямку "Діалектика статі", що патріархат заснований на біологічному поділі статей. Пропоноване поняття "sех class" дозволяє розглядати поділ суспільства на два біологічні класи, що перебувають у боротьбі. Основа експлуатації закладена в здатності до дітородіння. Народження і виховання дитини робить жінку не рухомою, а тому більш залежною від чоловіка. Стать є підставою для експлуатації (у цьому відношенні значимі положення марксизму, зокрема положення Енгельса про першому поділі праці у шлюбі між чоловіком і жінкою)[28,445].

Ще одним механізмом придушення жінок є кохання. Бо на шляху до вільного кохання стоять традиції "подвійного стандарту" відповідно до якого жінка менше, ніж чоловік, цікавиться сексом, більше схильна до моногамності. В умовах "подвійного стандарту", кохання є якоюсь угодою, при якій жінка повинна бути визнаною чоловіком, щоб узаконити своє існування. В обмін на свою любов жінка отримує емоційну й економічну безпеку. Жінка існує для кохання, а чоловіки - для творчості, в результаті жінки опиняються виключеними з мистецтва і науки, у них немає можливостей висловити свій власний, відмінний від чоловічого, досвід. Проблема материнства знаходиться в центрі уваги радикального фемінізму. Пропонується зміна самого трактування материнства, при якій "біологічна" мати не тотожна з "соціальною", хоча суспільство і наполягає на тому, що краща мати - біологічна. Жінка при цьому не повинна відмовлятися від народження дитини, яка не тільки приносить задоволення, але і відіграє важливу роль в її особистісному розвитку. Однак жінку треба звільнити від того материнства, яке їй нав'язує патріархат, і дати їй можливість самій контролювати своє тіло[48,29-77].

Радикальний фемінізм, на відміну  від ліберального, не вірить у можливість зміни законодавства і політичних інститутів убік егалітарності, справедливості. Вважається, що жінки залишаться пригніченими, пригнобленими і експлуатованими, до тих пір, поки не буде реконструйована  сексуальність.  
 Даний напрямок ідеології піддається критиці іншими феміністками за біологічний детермінізм, за те, що ставить в центр жіночу біологію, фіксує її незмінність, а з особливостей біології виводить психологічні особливості. Радикальний фемінізм критикується і за надмірно узагальнений погляд на жінку, що не враховує расових і соціальних відмінностей, за погляд на жінку як на божественну істоту (на відміну від чоловіка, чиє походження сходить до диявола). Критики говорили, що жінка не тоді вільна, коли говорить "ні" чоловікові, а тоді, коли вона говорить "так" вільним стосункам.

2.2. Марксистський і соціалістичний фемінізм

Рух 1960-х рр. розвивався в контексті загальної критики капіталізму і потужного підйому лівих рухів, що поширилися з Франції в 1968 р., в ситуації повсюдного захоплення інтелектуалів марксизмом, зростання антибуржуазний настроїв і намірів. Соціалістичні і марксистські феміністки бачили себе учасниками цієї боротьби. І цим вони відрізнялися від радикалів, які вважали не капіталізм, а чоловіків відповідальними за пригнічення за ознакою статі. На марксистський і соціалістичний фемінізм справили великий вплив тісні зв'язки з Новими лівими. Саме там, де були сильними ліві протести в 60 - 70-і роки, особливо активно розвивався жіночий визвольний рух. Головні положення марксистського і соціалістичного фемінізму спираються на взаємозв'язку гендерної та класової нерівності з інститутами приватної власності. Різниця напрямків полягала в тому, що перші вважали класову нерівність основною та первинною формою соціальної ієрархій в суспільстві, а другі розглядали клас і гендер як відносно автономні системи, кожна з яких створює свою ієрархію[29,688].