Морфобіологічна характеристика та технологія вирощування папричних сортів перцю солодкого

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

 

 

до курсової роботи

на тему:

 

«Морфобіологічна характеристика та технологія вирощування папричних сортів перцю солодкого»

 

Курсова робота містить 34сторінок, 5 рисунків, список використаної літератури із 20 найменувань.

У роботі досліджено, основні морофо-біологічні особливості папричних сортів перцю солодкого та технологію вирощування. Наведено погодні та грунтові умови місця проведення спостережень за об’єктом досліджень. Ключові слова: перець солодкий, морфологічні і біологічні ознаки, догляд, зрошення, збір урожаю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми роботи.

Овочеві культури з кожним роком набувають все більшого значення в харчуванні населення.  Важливе місце в структурі харчування людини займає перець [6]. Це  цінний овоч родини Пасльонових. Перець дуже багатий на вітаміни (особливо на вітамін С – як лимон і чорна смородина, вітаміни В1, В2 і Е) [7].Зрілі плоди містять 289—324 мг/100 г вітаміну С, у плодах технічної спілості його в три рази менше. Досить з'їсти невеликий шматочок сирого солодкого перцю, всього 30—40 г, щоб задовольнити добову норму людини у цьому вітаміні. Важливо те, що цей вітамін у перці не руйнується протягом 70-80 днів. Крім того, плоди перцю багаті на каротин і рутин містять багато ефірних олій грубої клітковини.У медицині рутин застосовується як засіб, що зміцнює стінки кровоносних капілярів.

Ця овочева культура особливо вимоглива до структури і родючості ґрунтів. Перець  добре росте і плодоносить на легких, багатих гумусом ґрунтах, що містять поживні речовини в легкодоступних формах. Він дуже добре відзивається на позакореневі підживлення мікродобривами в період бутонізації і цвітіння, а також на комплексні і органічні підживлення в період масового плодоношення.

Рослини цієї овочевої культури виносять з 1 га ґрунту 1 т основної і відповідної кількості побічної продукції, кг: багато кальцію, магнію – 3-4; г: заліза – 65, марганцю – 5, бору – 1,5, цинку – 4, молібдену – 0,1[7].

Солодкий перець  за смаковими і харчовими якостями належить до групи найважливіших овочевих культур. Його споживають у свіжому, фаршированому та маринованому вигляді. Солодкий перець є цінною сировиною для консервної промисловості, вироби якої користуються великим попитом  у населення. Перець має дієтичні і лікувальні властивості. Його широко використовують у медицині. Плоди перцю транспортабельні, особливо в авторефрежераторах. Багато перцю вивозять у північні райони країни [8].

Метою даної курсової роботи є, дослідження морфобіологічної характеристики патричних сортів перцю солодкого та технологія їх вирощування.

У зв’язку з поставленою метою було сформульовано наступні завдання:

-  охарактеризувати властивості перцю солодкого як овочевої культури;

- дослідити прийоми агротехніки  вирощування патричних сортів  перцю солодкого ;

- розглянути сортотип  перцю  солодкого ;

- висвітлити основні способи  догляду за культурою.

Обєктом дослідження є культура перцю солодкого.

Предметом дослідження даної курсової роботи є морфобіологічна характеристика та технологія вирощування патричних сортів перцю солодкого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЦЮ СОЛОДКОГО

 

Перець походить із Південної Америки, де індійці використовували його в їжу, як приправу. В Європі був введений всередині 16 ст. Із Іспанії через Балкани розповсюдився в Угорщину, Румунію і Болгарію.В дикому вигляді перець зустрічається в тропічних регіонах Америки. Вирощується в південних ,  субтропічних широтах всіх континентів.В Росії перець з’явився на початку 17 ст., як лікарська рослина, а з середини 19 ст. – як плодовий овоч. На даний момент його широко використовують в Україні, в основному в Криму, відводячи під нього площу в 500-600 га щорічно. Також Південний Степ України є основним регіоном вирощування перцю [8].

Перець – однорічна рослина. На Батьківщині його вирощують як багаторічну культуру.Перець, в залежності від вмісту в його плаценті алкалоїду капсаїцину поділяється на три групи:

• солодкі — з великими плодами, що мають товсті м'ясисті стінки (до 6 мм);

•напівгострі — з великими довгими плодами і хвилястою поверхнею;

• гострі, пряні чи гіркі — багатоплідні з тонкостінними плодами[6].

Плоди напівгострих та гострих сортів придатні для пряних приправ, які використовують у вигляді сухого порошку. Їх застосовують також у лікеро-горілчаній промисловості.  При тепловій обробці овочів частина вітамінів руйнується. Вдосконалені способи консервування, що зберігають вітаміни в консервах, роблять солодкий перць особливо цінною сировиною для консервної промисловості [6].

                       1.1. Морфобіологічі особливості перцю солодкого

 

Плід — багатонасінна несправжня ягода. Різноманітні за формою, розміром і масою. Забарвлення в технічній стиглості світло-зелене, темно-зелене, біле, жовте, кремове; у біологічній - яскраво-червоне, темно-червоне, оранжево-червоне, жовте і темне. М'якоть на смак - солодка, гостра, слабогостра; по консистенції - ніжна, груба і середня.

Насіння перцю гладке, плоске, плоскоокругле, блідо-жовте, розташовані біля основи плоду, довжиною 3-4 мм, шириною 2-3 мм, товщиною 0,5-1 мм. Водному плоді біологічної стиглості формується від 100 до 150 насінин, маса яких близько 1 г. Маса 1000 насінин коливається від 3 до 8 кг. Вони зберігають високу схожість 4-5 років, а при несприятливих умовах зберігання - всього лише 1-2 роки [6]. Коренева система стрижнева,добре розвинута. Основна маса коренів розташована у верхньому шарі ґрунту. Найбільше інтенсивно корені ростуть допочатку плодоутворення, потім темпи росту поступово сповільнюються. Корені — найбільш чуттєва до холоду частина рослини.

Стебло перцю трав'янисте, у молодому віці м'яке, у дорослих рослин грубе і здерев'яніле. Воно дихотомічно галузиться. У залежності від характеру розгалуження розрізняють:

- штамбові (одностеблові);

- напівштамбові (у нижній частині стебла утвориться 1 — 3 пагони),

- рунисті (головне стебло розгалужується від підстави).

Листки одиночні або зібрані у вигляді розеток з довгими черешками. За формою - від яйцеподібних до ланцетовідних із загостренням на верхівці; за забарвленням - від світло- і темно-зеленого до плямисто-оливково-чорного кольорів.

Квітки в перцю двостатеві, білі, утворяться в пазухах листків по одному, рідше по двох на кожному бічному пагоні. Цвітіння йде постійно до самих заморозків. Першими розкриваються квітки на пагонах першого і другого порядків, потім уже квітки на головному стеблі..

Загальна кількість квіток на одній рослині за вегетаційний період сягає 20-80 і більше. В залежності від сорту та умов вирощування перець починає цвісти через 40-80 діб після появи сходів. Квітиз'являються ремонтантно, тобто безперервно, поки живе рослина. Розкриваються вони в сонячну погоду в першу половину дня з 6 до 10 годи ранку, а в похмуру - протягом усього світлового дня. При утворенні плодів поява нових квіток сповільнюється. Після зняття плодів знову посилюється цвітіння. Тому важливо систематично збирати плоди, які досягли споживчої стиглості. Не можна допускати змішані посадки перцю солодкого і гострого, інакше відбудеться перезапилення. В результаті одержують не солодкі, а гіркі плоди. У цьому випадку необхідно дотримуватися просторової ізоляції до 1 км[6].

При температурі вище +30 °C і нижче +10 °C запліднення порушується. У теплицях потрібно регулювати температуру. У період плодоутворення поява нових квіток сповільнюється. Після зняття перших плодів цвітіння знову підсилюється. Тому в умовах помірного клімату плоди треба забирати, як тільки вони досягнуть знімної спілості.

 

1.2. Екологічні   умови   вирощування перцю

 

Перець надзвичайно вимогливий до світла — йому необхідне сильне сонячне світло з моменту появи сходів і до кінця вегетації. Недостатнє висвітлення в розсадний період несприятливо відбивається на якості розсади, у наступному — на рості й розвитку вегетативних і репродуктивних органів, у підсумку — на врожаї. При вирощуванні перцю в притінках врожай різко знижується.

Перець — рослина довгого дня. Він найкраще росте при 14-годинному світловому дні. Тому на північних і затінених вікнах йому потрібне досвітлювання лампами денного світла. Перець–рослинатеплолюбива. Мінімальна температура проростання насіння +15…+18 °C, при +13 °C насіння не сходить і ріст припиняється. Оптимальна температура росту і розвитку перцю +20…+25 °C, для пророщення насіння +24…+30 °C. Наприкінці літа перець переносить похолодання набагато краще, ніж томат і баклажан. У цей період його можна перенести горшковою культурою на вікна.

Вода в найбільшій кількості необхідна перцю в період плодоношення. При недоліку вологи в ґрунті частина бутонів та зав'язі опадає, врожай знижується. Перець дуже вимогливий до вологості повітря. Більш низька вологість, що супроводжується підвищеною температурою, викликає опадання квіток і зав'язі. За цим також необхідно стежити в теплицях і парниках. Поливи повинні бути не частими, але обов'язково рясними.

Перець особливо вимогливий до структури і родючості ґрунту. Він добре росте і плодоносить на легких, багатих гумусом ґрунтах, що містять живильні речовини в легкодоступній формі. Він дуже добре відзивається на позакореневі підгодівлі мікродобривами в період бутонізації і цвітіння, а також на комплексні й органічні підгодівлі в період масового плодоносіння [6].

Кращі грунти для перцю легкі структурні, багаті поживними речовинами з кислотністю 6,0-6,6 рН. Крім перерахованих вище факторів рослинам перцю необхідні різноманітні макроелементи: азот, калій, кальцій, фосфор,магній - і мікроелементи: залізо, марганець, бор, сірка та ін. Необхідні мікроелементи вносять у грунт у вигляді мінеральних добрив з урахуванням вмісту їх розчинних форм в грунті і на запланований врожай. Мікроелементи вносять в вигляді позакореневих підживлень або обробки насіння сумішшю солей перед посівом. При цьому необхідно пам'ятати, що недоліки в поживних елементах легко заповнити додатковими підживленнями, ніж усунути їх надлишок. При необхідності можна провести один або два підживлення сіянців. Перше – при появі першої пари справжніх листочків, друге- за 2-3 тижні до висадки в грунт. Використовують водну витяжку з суперфосфату, для отримання якої суперфосфат за добу до внесення розчину в грунт заливають водою. Після кожного підживлення залишки розчину зливають з рослин чистою водою.

 

 

 

 

 

 

[1.2.]

 

1.3. Сортотип перцю

 

Ранньостиглі сорти солодкого перцю мають вегетаційний період (від сходів до технічної стиглості) до 120 днів, середньостиглі – 121…135, пізньостиглі – 136…150 днів і більше.фізіологічна стиглість у крупноплідних сортів настає не раніше ніж через 140…150 днів після появи сходів[2].

За тривалістю вегетаційного періоду сорти баклажана поділяють на ранньостиглі (101-115), середньостиглі ( 116 – 130 діб) і пізньостиглі (понад 150 діб) [1].

Сорти перцю

Перець "Колобок". Ранньостиглий сорт, період вегетації 120-125 днів, кущ напівштамбовий, висотою 30-50 см, плоди округлі, гладкі, з товщиною стінок 7-9мм, масою 90-150 г, забарвлення плодів - темно-червоне, сорт стійкий до хвороб, плоди придатні для споживання у свіжому вигляді та консервування[16].

Перець "Ласточка". Сорт середньостиглий, період вегетації 132 – 145 днів, рослина висотою 30-45 см, плоди овальної форми, масою 70-100 г, плід темно-червоного забарвлення, товщина м’якуша 4-6 мм, має відмінні смакові якості, сорт універсального призначення[16].

Перець "Подарок Молдови". Середньостиглий сорт, вегетаційний період 128-140 днів, кущ висотою 40-44см, плоди темно-червоного забарвлення, маса 70-100г, товщина м’якуша 4-6мм, має відмінні смакові якості, рекомендований для консервації. Підходить для закритого грунту[17].

Перець «Дружок». Середньостиглий сорт, від висадки розсади до стиглості – 95-110 днів. Кущ заввишки 50-70см. Плід масою 60-80г, конусоподібної форми, при дозріванні від світло-зеленого до яскраво червоного кольору. Товщина стінки 5-7мм. Дружно і одночасно віддає врожай. Придатний для вирощування у відкритому та закритому ґрунтах. Підходить для закритого грунту [18].

 

 

[http://images.yandex.ua].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПЕРЦЮ СОЛОДКОГО

 

Обробіток ґрунту

Розрізняють основну, поверхневу і спеціальну обробки грунту.  Основна обробка - це оранка грунту плугами з оборотом пласта і його розкришування. Її проводять на глибину 20-30 см. Основна обробка грунтів, схильних до вітрової ерозії, полягає в розпушуванні їх на глибину 25-42см без обороту пласта плугами-розпушувачами або культиваторами-плоскорізами, а грунтів з невеликим родючим шаром - в розпушуванні верхнього шару з оборотом пласта і нижнього шару без обороту. Основну обробку можна здійснювати шляхом глибокого фрезерування. 

Поверхнева обробка - це обробка верхнього шару грунту на глибину 12... 14см (в окремих випадках 16 - 18 см). Вона передбачає виконання наступних операцій: лущення стерні, боронування, шлейфування, культивація, фрезерування і коткування, нарізка гряд і саморобка гребенів,підгортання рослин та ін Поверхневу обробку проводять перед основною (лущення), після основної (боронування, шлейфування, культивація і т. д.), а також при догляді за посівами (міжрядний обробіток боронування). Спеціальна обробка передбачає оранку цілинних, болотних, кам'янистих грунтів, плантажну і ярусну оранку, фрезерування грунтів.