Генеральный план декоративного рассадника

 

 

РОЗДІЛ 4

ОБРОБІТОК ГРУНТУ

У лісових розсадниках  значне місце відводиться обробітку  ґрунту під час освоєння площ, відведених під розсадник та обробітку ґрунту в полях прийнятих сівозмін. Останній включає основний і передпосівний (передсадивний) обробіток ґрунту (рис. 4.1).

 

В комплексі агробіологічних  заходів щодо вирощування та забезпечення високого виходу стандартного садивного матеріалу обробіток ґрунту займає надзвичайно важливе місце. Він спрямований на покращення водно-фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунту, формування сприятливих умов для проростання насіння, життєдіяльності і розвитку кореневої системи рослин. Основними завданнями обробітку ґрунту є :

• створення в одному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового і живильного середовищ;

• забезпечення найкращих умов для кореневого живлення та росту кореневої системи;
• посилення кругообігу поживних речовин у ґрунті;
• підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивності мінералізації органічних залишків;
• знищення бур'янів, шкідників і збудників хвороб рослин;
• створення сприятливих умов для висівання насіння, садіння рослин і внесення добрив;
• захист ґрунту від водної і вітрової ерозії.

 

У постійних лісових розсадниках  правильним і своєчасним обробітком ґрунту створюють очищений від бур'янів культурний орний шар глибиною 22-45 (50) см і щільністю 1,05-1,15 г/см³ з високою водопроникністю та з вмістом м'якого гумусу більше 3%. Орний шар ґрунту повинен мати водостійку мікроагрегатну структуру, високу біохімічну активність і бути забезпеченим доступними для рослин формами води та елементами мінерального живлення упродовж усієї вегетації сіянців та саджанців. Цього досягають застосовуючи окремі прийоми та системи обробітку ґрунту. Одноразове механічне діяння на орний шар робочими органами ґрунтообробних знарядь називають прийомом обробітку грунту. Вони бувають загальними (оранка, лущення, культивація, боронування) і спеціальними (плантажна оранка, фрезерування та ін.). Неможливо вирішити всі завдання обробітку ґрунту, застосовуючи лише один прийом. Для цього застосовують ряд прийомів у певній послідовності. Сукупність таких прийомів, що спрямовані на вирішення головних завдань у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах, називають системою обробітку ґрунту. При вирощуванні садивного матеріалу в лісових розсадниках застосовують такі системи обробітку ґрунту: зяблеву, чорного, раннього, зайнятого і сидерального парів (рис. 4.3).

Слід пам'ятати, що рівень культури землеробства незалежно від  системи основного обробітку  ґрунту визначається:

• якістю виконання окремих робіт;
• своєчасністю проведення того чи іншого прийому обробітку ґрунту;

- відповідністю (дотриманням)  глибини обробітку ґрунту.

Дотримання встановленої глибини обробітку ґрунту (табл. 12) особливо актуально для таких прийомів, як оранка, культивація, передпосівне боронування.

Таблиця 12

Відхилення середньої  глибини оранки від заданої не повинно перевищувати 1-2 см, а культивації та боронування - 1 см.

Високоякісний обробіток  ґрунту передбачає також достатнє подрібнення  орного шару, рівність поверхні, повне  знищення бур'янів, відсутність залишків рослинного та іншого походження.

4.1. Первинне освоєння  площі

Під лісові розсадники відводять різні категорії земельних  площ - лісові, цілинні, перелогові землі та землі, що вийшли з-під сільськогосподарського користування. Відповідно до категорії визначають способи і системи первинного обробітку ґрунту.

Після очищення лісових площ від пнів і порубних залишків та планування їх поверхні для формування орного шару ґрунту проводять оранку чагарниковими плугами і вичісування коренів корчувальними боронами. Весною наступного року ґрунт обробляють у двох напрямках дисковими культиваторами з наступним боронуванням. Залежно від стану поле залишають під чорним паром або засівають зернобобовими. На бідних ґрунтах бажаним є вирощування люпину однорічного у суміші з фацелією на зелене добриво.

Для вирівнювання ґрунтового фону на підзолистих ґрунтах з винесеним па поверхню підзолом внаслідок корчування пнів, слід перед оранкою внести низинний торф із розрахунку 120-160 т/га. Первинну оранку на цих ґрунтах проводять на глибину гумусового горизонту, збільшуючи її під час заорювання сидератів і обробітку ґрунту в полях сівозмін на 3-5 см доти, поки орний шар не досягне 25-27 см.

При освоєнні сильно засмічених бур'янами земель застосовують обробіток ґрунту за системою чорного пару з внесенням гербіцидів. Влітку або восени лущать дернину в двох напрямках на глибину 7-10 см. З появою бур'янів проводять культурну оранку на глибину до 30 см, а наступного року утримують поле під чорним паром. Для знищення багаторічних злакових і дводольних бур'янів у полі чорного пару вносять гербіциди. Проти однодольних вносять трихлорацетат натрію (ТХА) і далапон, а проти дводольних - 2,4-Д у вигляді водних розчинів, витрачаючи 500-600 л/га.

Обробіток ґрунту на старих перелогових та цілинних землях, не засмічених бур'янами, проводять за системою чорного пару або за іншою, придатною для конкретних ґрунтово-кліматичних умов, системою, а на землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування - за системою зайнятого пару або зяблевого обробітку.

4.2. Системи основного обробітку ґрунту в полях сівозмін та їх обґрунтування

Застосування  тієї або іншої системи основного  обробітку ґрунту залежить від прийнятої сівозміни та конкретних природних зон.

Система зяблевого  обробітку ґрунту має місце у розсадниках різних ґрунтово-кліматичних умов. Вона часто є складовою інших систем основного обробітку ґрунту і включає такі прийоми: лущення, осінню оранку і весняне боронування. Лущення створює сприятливі умови для проростання бур'янів. У розсадниках Полісся та Лісостепу його проводять на глибину 4-5 см, а Степу - 8-12 см. Після появи сходів бур'янів через 10-15 днів проводять культурну оранку в посівному відділенні на глибину 20-35 см і 25-50 см в шкілках. Для оранки в посівному відділенні використовують плуг ПЛН-4-35, а в шкілках - плуг плантажний навісний ППН-40. При цьому не слід допускати виносу підзолу на поверхню.

На площах, що вийшли з-під  садивного матеріалу, зяблеву оранку проводять одразу ж після викопування сіянців та саджанців без попереднього лущення. У разі потреби перед оранкою проводять планування поверхні. У районах з глибоким сніговим покривом піднятий зяб залишають на зиму незаборонованим (гребенястим), що сприяє накопиченню вологи в ґрунті. В осінньо-зимовий період в зораному ґрунті проходять складні процеси, які сприяють поновленню структури ґрунту, накопиченню достатньої кількості доступних для рослин елементів мінерального живлення. Заключним етапом зяблевої системи є раннє весняне боронування (ранньовесняне закриття вологи), спрямоване на збереження вологи та покращення теплового режиму ґрунту.

Система зяблевого обробітку  ґрунту в степових розсадниках спрямована на максимальне накопичення вологи та її збереження в ґрунтів. Особливістю зяблевої системи за цих умов є більш глибоке (7-8 см), ніж у районах з достатнім зволоженням, лущення, а особливо в посушливі роки - 8-10 см) з одночасним боронуванням. Після появи бур'янів проводять глибоку оранку (в посівному відділенні на глибину 30-32 см, а в шкілках - 40-45 см) з одночасним боронуванням. В степових розсадниках з незначним сніговим покривом лишати на зиму незаборонованим піднятий зяб не можна, бо це призведе до вимерзання та видування вологи. Як і в розсадниках Полісся, система зяблевого обробітку закінчується ранньовесняним боронуванням.

Система чорного пару є ефективним засобом накопичення вологи, поліпшення фізичних властивостей ґрунту та боротьби з бур'янами. Найчастіше її застосовують на родючих ґрунтах у районах недостатнього і нестійкого зволоження з метою збереження вологи та на ділянках, засмічених бур'янами. Обробіток ґрунту за системою чорного пару починається восени прийомами зяблевої системи обробітку ґрунту. Навесні, з метою затримання вологи, проводять боронування ґрунту в двох напрямках важкими та середніми зубовими боронами БЗТС-1,0, БЗСС-1,0 та ін. Для утримання ґрунту в пухкому стані та очищення від бур'янів 3-4 рази упродовж літа проводять культивацію поля з одночасним боронуванням. У районах з достатнім зволоженням першу культивацію проводять на глибину 5-7 см. Глибину наступних культивацій збільшують поступово, доводячи її в кінці літа до 10-12 см. У посушливих районах - навпаки: першу культивацію рекомендується проводити на глибину 10-12 см, а потім глибину зменшують до 5-7 см. Така послідовність проведення культивацій руйнує капіляри і дозволяє утворити мульчуючий шар, який захищає від висушування нижні горизонти ґрунту Восени, приблизно за 20 днів до висівання насіння або висаджування рослин, проводять глибоке розпушування ґрунту плугами без полиць з одночасним боронуванням. Безпосередньо перед висіванням ґрунт культивують, по можливості на глибину загортання насіння та боронують.

У посушливих районах обробіток  ґрунту за системою чорного пару доцільно поєднувати із заходами снігозатримання  та осіннього волого-зарядкового поливу.

Систему раннього пару застосовують головним чином у районах з достатнім зволоженням, а також на полях, де садивний матеріал викопують весною. Вона передбачає весняну оранку ґрунту одразу ж після викопування та прийоми чорного пару протягом літа.

Систему зайнятого пару, окрім районів з достатнім зволоженням і родючими ґрунтами, застосовують у зрошуваних розсадниках. Вона включає агротехнічні прийоми зяблевої системи; сіяння сільськогосподарських культур з коротким вегетаційним періодом, які здатні засвоювати атмосферний азот (вико-вівсяна суміш, зернобобові, конюшина, люцерна та ін.); збирання врожаю; оранку без обороту скиби; весняне боронування. В подальшому ґрунт утримують в чистому від бур'янів та пухкому стані за допомогою своєчасної культивації та боронування. Вирощування вказаних сільськогосподарських культур проводять з метою поповнення запасів ґрунту азотом та для утворення міцної грудочкової структури в орному шарі ґрунту.

У незрошуваних степових розсадниках  після збирання врожаю сільськогосподарських  культур ґрунт обробляють за системою чорного пару з урахуванням природних  умов та прийнятої ротації.

У межах однієї сівозміни  залежно від поля застосовують кілька систем обробітку ґрунту. У сівозмінах з вирощуванням зеленого добрива  це системи сидерального пару та зяблева, а у сівозмінах з попередником із зернобобових або трав - системи  зайнятого пару та зяблева.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5

СІВОЗМІНИ ДЕКОРАТИВНОГО  РОЗСАДНИКА

Беззмінне, упродовж тривалого  періоду вирощування одного і  того ж садивного матеріалу на одній і тій же площі (монокультура) призводить до розпилення верхнього  шару ґрунту, руйнування його структури, погіршення фізико-механічних властивостей та зниження родючості. Ґрунт надмірно ущільнюється, втрачає властиву йому структуру, що спричинює формування несприятливих водного, повітряного, теплового та поживного режимів. Сильне ущільнення розпиленого ґрунту та утворення поверхневої кірки  перешкоджає появі дружних сходів, а ті, що з'явилися за таких умов, розвиваються слабо і багато з  них не досягають стандартних  розмірів або гинуть ще на початку  розвитку. При сильному ущільненні ґрунту у сіянців при викопуванні  обриваються корінці. Монокультура веде до виснаження ґрунту, зміни його кислотності, розвитку специфічних  для культури хвороб та шкідників, послабленню  діяльності корисних для рослин та посиленню впливу шкідливих для  них мікроорганізмів, грибів, розвитку багаторічних бур'янів.

Тривалий досвід землеробства, вирощування сільськогосподарських  і лісових культур переконливо  свідчить, що зміна вирощуваних на площі культур у певному порядку, дозволяє не тільки тривалий час отримувати сталі врожаї, але і збільшувати  їх. Тому для збереження і підвищення родючості ґрунту, поновлення його структури, накопичення вологи, очищення полів від бур'янів, хвороб та шкідників застосовують сівозміни -  науково-обґрунтовану зміну культур і парів у часі і просторі. Не просто зміна, а зміна обґрунтована певною доцільністю, зміна культур при якій наступні види повністю використовують переваги обумовлені попередніми рослинами (культурами) або парами, так званими попередниками.

Після вирощування на площі  бобових культур, які збагачують ґрунт доступними для рослин формами  азоту, на їх місце доцільно висаджувати  (висівати) рослини, які вибагливі до вмісту азоту в ґрунті. Після рослин, що виснажують ґрунт, потрібно розміщувати такі (після внесення добрив), що сприяють поновленню родючості.

У зв’язку з  географічним розташуванням Сумської області одразу в декількох кліматичних  зонах грунти її являються, як говорилось раніше, доволі «строкатими». У зв’язку з цим,в залежності від району, використовують різні види сівозмін.