Генеральный план декоративного рассадника

 

Вступ

 

Штучне лісовирощування включає лісовідновлення та лісорозведення. Лісовідновлення-це створення нових насаджень на місці вирубок, згарищ, колишніх під лісом пустирів. Під лісорозведенням розуміють створення нових насаджень на площах, в минулому не були під лісом (полях, луках), землях, що не є зручними для сільськогосподарського використання(пісках,ярах,змитих грунтах ). Завдання лісовідновлення - відтворення лісових ресурсів відповідно до народногосподарським планом; при цьому створювані древостої повинні бути високоцінними в господарському відношенні і добре пристосованими до місцевих умов.

Найголовніші завдання лісорозведення - підвищення лісистості степових і лісостепових районів країни, створення різного роду захисних лісонасаджень: полезахисних, придорожніх, снігозахисних, вітрозахисних, протиерозійних насаджень на ярах і вододілах, по берегах водоймищ, річок, каналів і водойм, зелених зон навколо міст і робітничих селищ, лісопасбіщних насаджень на пісках, плантацій технічно цінних деревних порід.

Вирощування лісових культур - тривалий процес, що вимірюється десятиліттями. Помилки, допущені при посадці і посіві лісу, можуть проявитися не відразу, виправити їх буває важко. Тому лісник при створенні штучних насаджень(лісових культур) повинен передбачати їх майбутнє зростання і розвиток, грунтуючись при цьому на знаннях життя лісових біогеоценозів в динаміці. У зв'язку з цим лісникові необхідно знати теорію і практику штучного створення і вирощування лісових насаджень, добре освоїти прийоми, способи і методи проведення лісокультурних робіт.

Основний і ефективніший метод створення штучних насаджень(лісових культур) - посадка, частка якої в загальному обсязі створюваних культур становить понад 80%. Цей метод забезпечує надійність створюваних культур, витрата насіння на їх вирощування в кілька разів менше, ніж на створення культур посівом, крім того зменшується потреба в агротехнічних уходах, частина робіт з лісокультурної площі переноситься на розплідник, прискорюється переклад лісових культур в землі, вкриті лісом площі. Посадковий матеріал для лісокультурного виробництва та озеленювальних цілей вирощують в лісових розсадниках. При вирощуванні сіянців проводять такі основні види робіт: підготовку насіння до посіву, основний і передпосівний обробіток грунту, посів насіння, догляд за посівами до появи сходів і за вирощуваними сіянцями, а також інвентаризацію, викопування та зберігання посадкового матеріалу.

Метою курсового проекту  є: навчитися проектувати лісовий розплідник та розрахунок поетапного вирощування садивного матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Планове завдання на розробку  проекту організаційно - господарського плану постійного декоративного розсадника ДП Сумського  лісгоспу.

Державне підприємство «Сумський  держлісгосп»  знаходиться за адресою: 40010, Україна, м. Суми, вул. Доватора 37.

E-mail: lessumy@mail.ru

тел.: +38(0542)61-60-34

Підприємство створено у 1936 р. Площа лісгоспу – 26,4 тис. га.

 

Характеристика лісового фонду:

Загальна площа  земель лісового фонду - 26,4 тис. га.

Площа земель покрита  лісом - 24,1 тис. га.

 

Склад лісонасаджень за основними  лісоутворюючими породами:

75,0% твердолистяні, 12,0% шпилькові , 7% м`яколистяні, 6% інше.

 

Основні таксаційні показники:

Загальний запас 6800,31 тис.м3, в тому числі стиглі і перестійні 723,07 тис.м3.

Середній вік  73 років, Середній бонітет 1,2.

Середня повнота 0,72, загальний середній річний приріст 97,2 тис.м3.

Загальний середній річний приріст на 1 га 4 м3.

Середній запас  на 1 га вкритих лісом земель 278 м3

Середній запас  на 1 га стиглих і перестиглих 294 м3.

Середньорічні обсяги робіт:

Відновлення лісу - 118 га, лісозаготівлі - 42,3 тис.м3.

Перероблено деревини у власних цехах переробки  - 5 тис.м3.

 

Обсяг реалізації продукції за 2011 рік - 21073,0 тис. грн. На підприємстві працює 188 працівників. Середньомісячна  заробітна плата працюючого - 2897 грн.

 

Посівне відділення:

 

Термін вирощування 2 роки.

Кількість полів у сівозміні 3 шт.

Порода – Сумах пухнастий (Rhus typhina L.)

Щорічний випуск сіянців 900 тис. шт.

Вихід сіянців з одного метра посівного рядка Сумаху пухнастого - 35 шт.

 

Шкільне відділення:

Декоративна шкілка:

Порода – Туя західна (Thuja occidentalis L.)

Термін вирощування – 3 роки.

Щорічний випуск саджанців  – 17 тис. шт.

Відпад за період вирощування – 15 %

Кількість полів у сівозміні  – 3 шт.

Плодова шкілка:

Порода – Яблуня сибірська (Malus baccata )

Термін вирощування – 2 роки.

Щорічний випуск саджанців  – 19 тис. шт.

Відпад за період вирощування – 20%

Кількість полів у сівозміні  – 3 шт.

 

Маточне відділення:

Порода – Чубушник звичайний (Philadélphus L.)

Планове завдання заготівлі  живців – 55тис. шт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РАЙОНУ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Грунт

Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в  її межах різноманітних типів  ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала  господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий  покрив області характеризується значною строкатістю. Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення  ґрунтів, рослинності, тваринного світу  й ландшафтів. Зона мішаних лісів  характеризується значним розвитком  хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова  — сірих лісових ґрунтів, які  сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Повсюдно в області  по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні  ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються  в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах  Полісся. На перших надзаплавних терасах  під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого  механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають  певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина  області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія  Глухівського, південь та південний  схід Кролевецького, північ Путивльського району) аж до р.Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі — дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами.

У ґрунтовому відношенні схожі  масиви ґрунтів тут стрічаються  й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються  під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах  активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових  фунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше  зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають  сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато  та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів  на полях вони часто певною мірою  с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від  р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного  лісостепу зі значним розвитком  переважно потужних та вилугованих середньо- і мало гумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лесовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають  потужні карбонатні чорноземи. У  цьому ґрунті карбонати знаходяться  або на поверхні, або на глибині лише 2-30 см.

Вилуговані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилуговані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80-90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80-90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали  впливу лісової рослинності (переважно  дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають  на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається  близько 4 % у верхньому горизонті.

У замкнених зниженнях, де у весняний та осінній періоди  відбувається більш-менш тривале застоювання поверхневих вод, утворюються осолоділі чорноземи та осолоділі лучно-чорноземні ґрунти. Вони характеризуються глибокою вилугованістю, витісненням катіонів кальцію, магнію, натрію та заміщенням їх іоном водню (осолодіння). Внаслідок цього ґрунти мають кислу реакцію, білуватий збагачений кремнеземом горизонт чи по усьому профілю кремнеземну присипку погану структуру тощо. У глибоких безстічних зниженнях на невеликих площах, утворюючи комплекси з чорноземами та іншими фунтами, сформувалися солоді - ґрунти, в яких внаслідок тривалого поверхневого зволоження інтенсивно відбувалися процеси оглеєння, гідролізу та промивання із винесенням з фунту продуктів гідролізу. Солоді мають кислу реакцію, але досить високий вміст гумусу. Водночас вони характеризуються вкрай несприятливими фізичними властивостями. Нині майже всі чорноземи в області розорані і активно використовуються у сільському господарстві. Активне розорення цих ґрунтів спричинило прискорення ерозійних процесів.

Своєрідні темно кольорові  карбонатні ґрунти сформувалися в місцях виходу на поверхню вапнякових порід, зокрема крейди (наприклад, поблизу  сіл В. Чернетчина Сумського району й Грунівка Краснопільського району). Профіль цих ґрунтів вже з нижньої частини дернового горизонту збагачений шматочками крейди (так званий крейдяний хрящ).

У межах області у зв'язку з наявністю великої кількості  річок, значного розвитку набули заплавні ґрунти. Залежно від гідрологічного режиму річок та їх розмірів на території  області в загальному плані зустрічаються  заплави двох типів: розчленовані, в  межах яких чітко простежується  диференціація на морфологічні частини, та нерозчленовані, з яких така диференціація  відсутня або виражена вкрай слабко. До перших належать заплави таких  досить великих річок області, як Сейм, Псел, Ворскла, а до других —  заплави малих річок: Сумки, Терну, Клевені.

Лучні заплавні ґрунти утворюються  на алювіальних відкладах глинистого та суглинистого механічного складу. Вони характеризуються значною потужністю (до 70-80 см), високим вмістом гумусу (6-7 %) та іншими ознаками. Характерним для цих ґрунтів є оглеєння, яке починається з глибини 40-60 см. Верхню частину профілю у цих ґрунтах утворює дернина горизонт, щільно переплетений коренями трав. У ґрунті на різній глибині також зустрічаються мушлі молюсків, які раніше знаходилися в алювії.

На низовинних ділянках заплав, у безстічних, а також притерасних  зниженнях сформувалися лучно-болотні, дерново-болотні, торф'янисто-болотні  ґрунти та низовинні торф'яники.

Лучно-болотні ґрунти відрізняються  від лучних наявністю в них  суцільного глейового горизонту, накопиченням з поверхні грубого гумусу, наявністю  слідів оглеєння у вигляді іржавих та сизих плям від поверхні. У дерново-глейових ґрунтах у верхній частині профілю розташовується дерновий горизонт, який нижче змінюється сизим безструктурним глейовим горизонтом.

Торф'янисто-болотні ґрунти характеризуються наявністю з поверхні невеликого за потужністю (20-30 см) торф'яного горизонту, який нижче змінюється глейовим горизонтом, сизим, в'язким, з великою кількістю іржавих плям та залізистих конкрецій.

У заплавах більших річок, де чітко простежується диференціація  заплави на три основні її морфологічні частини (притерасну, центральну та прируслову), ґрунтовий покрив більш різноманітний. При цьому виявляється чіткий зв'язок ґрунтів певного типу з  конкретними частинами заплави.

У прирусловій заплаві, де під час повеней спостерігаються  найбільші швидкості течії води і періодично відкладається лите грубий піщаний алювій, утворюються  легкі за механічним складом дернові слаборозвинуті шаруваті ґрунти. У них від поверхні розташовується непотужний (5-8 см) практично безструктурний дерновий горизонт, а нижче розміщуються тонкі (2-3 см) гумусовані та злегка оглеєні прошарки, які чергуються із шарами піску.