Релігійний чинник в життєдіяльності російського, білоруського, єврейського, польського, німецького населення України

Чернігові і Полтаві, Донецьку і Запорожжі.

Наприкінці грудня 1941 р. у Дробицькому Яру поблизу міста були розстріляні євреї

Харкова. Зведення про число жертв Дробицького Яру з моменту звільнення Харкова в 1943 р. і до наших днів залишаються суперечливими.  Нацистські кати знищили сотні тисяч євреїв не тільки у великих містах України. Вони поголовно і нещадно винищили єврейське населення В кожному окупованому населеному пункті - селі, містечку, невеликому містечку.  У маленькому місті Хмільнику Вінницької області до війни проживало 10 тис. євреїв, що складали велику частину населення. 18 серпня 1941 р. нацисти і поліцейські зробили першу “акцію”. 367 євреїв було загнано в склад скла, де їх змусили босоніж танцювати по битому склу і по спеціально приготовлених дошках, утиканим цвяхами. Так  страшно і підло знущалися німці і їх підручні над своїми жертвами перед їхньою стратою.  Увечері приречених зігнали за місто, де вже були вириті ями, змусили роздягнутися догола і знову танцювати, потім розстріляли.

9 січня 1942 р. велику частину  євреїв Хмільника погнали в  сосновий ліс. У трьох кілометрах  від міста у виритих ям їх побоями і погрозами змусили роздягнутися і роздягнути дітей. У цей день, у криваву п’ятницю, були убиті 5800 євреїв.  Варто відкинути існуючі легенди про нібито лояльне відношення румунських загарбників до єврейського населення. Саме про таку “лояльність” свідчить доля євреїв Одеси, що залишилися в окупованому місті. 16 жовтня 1941 р. ворожі війська ввірвалися в Одесу. 22 жовтня заздалегідь закладеними зарядами був висаджений будинок румунської комендатури. У результаті вибуху загинуло 66 румунських і німецьких офіцерів і солдатів. Протягом трьох наступних днів – 23-25 жовтня - румунські військові частини розстріляли, спалили живцем, підірвали близько 38 тис. одеських євреїв. У грудні 1941 р.  фашистський диктатор Румунії Антонеску наказав губернаторові Трансністрії Алексяну “очистити від євреїв Одесу і прилягаючі до неї райони”. І дійсно, остання частина в’язнів одеського гетто була вивезена в Освенцім і там знищена. Коли Радянська армія навесні 1944 р. звільнила Трансністрію, з 185 тис. місцевих євреїв, що залишилися там до початку румунської окупації, дочекалися звільнення 15-20 тис., у тому числі лише 600 одеських євреїв.

Основні терміни і поняття:

1. Автохтони – це корінні жителі певної території, країни;
2. Біженці –  особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань;
3. Геополітика – це політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічнихфакторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженістьприродних ресурсів, клімат, кількість населення;
4. Гето –  це частина території населеного пункту, виділена для примусового тримання осіб єврейської національності з метою їх ізоляції та подальшого знищення;
5. Голокост – переслідування і масове знищення євреїв і циган у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв і циган нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни;
6. Депортація – вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовується як засіб карного чи адміністративного покарання;
7. Еміграція –  вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни, де вони народилися і виросли в інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин;
8. Етнічна адаптація – пристосування людини або групи людей до нового етнічного середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії;
9. Етнічна асиміляція – процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів;
10. Етнічна група – це частина якогось етносу, котра в силу різних обставин, зміна кордонів, еміграція, депортація тощо, відірвалась від нього, опинилась у чужій країні, стала структурним елементом її суспільства і, перебуваючи в іншому етнічному середовищі, зберігає свої особливості й часто діє як організована спільнота;
11. Етнічна консолідація – внутрішня згуртованість більш-менш значного етносу під час згладжування відмінностей між локальними групами етносу;
12. Етнополітика – наука, яка вивчає взаємини між націями, етносами і державою, у складі якої вони перебувають. Це політичній аспект етнічно-національних проблем, спосіб в який держава їх вирішує;
13. Етнос – стійка, історично сформована на певній території спільність людей — плем'я, народність, нація, — що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані у етнонімі;
14. Імміграція – в'їзд громадян інших держав у країну на довгострокове перебування або постійне проживання. Як правило, зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями;
15. Колонізація – заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням;
16. Коренізація – це політика залучення представників корінного населення радянських республік до місцевого керівництва та надання офіційного, а подекуди— й панівного, статусу їхнім національним мовам;
17. Литвини –  це етнонім, який що застосовувався в деяких слов'янських мовах до різних народів:•слов'янського населення північної частини Великого князівства Литовського (ВКЛ) поряд із русинами (українцями), а також і до населення ВКЛ у цілому;•жмуді (балтів-литовців);• і білорусів — аж до XX століття;
18. Меноніти –  протестантський рух, що сповідує одне з вірувань голландських протестантів-анабаптистів. Засноване Менно Сімонсом (нім. Menno Simons) віроісповідування пропагує мирне співжиття в світському суспільстві, відсутність насильства, ненасильницькі методи протесту та вирішення спірних питань і пацифізм;
19. Міграція – це просторове переміщення населення територією відносно місця проживання з перетином адміністративних меж, з поверненням до постійного місця проживання або без повернення;
20. Національно-культурна автономія –  форма самоорганізації етнічних груп для збереження та розвитку їх самобутньої культури і забезпечення відповідних прав;
21. Національно-персональна автономія –  форма організації життя малочисельних народів та національних меншин на основі поєднання інтересів особи, нації та держави;
22. Національно-територіальна автономія – форма організації життя національних меншин, що проживають компактно і не мають на територі\ певної країни своїх національних державних утворень;
23. Осадники – назва польських колоністів на західноукраїнських і західнобілоруських землях у 20—30-х роках XX ст. Осадники отримували від держави кращі земельні наділи й щедрі фінансові субсидії, в їхні руки були передані місцеві органи адміністративної влади;
24. Репатріація –  відновлення громадянства шляхом повернення в країну свого громадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, які опинилися в силу різних обставин на території інших держав;
25. Розкольники – релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. в Росії як реакція проти церковних реформ патріарха Нікона (ніконіанства). Поняття «старообрядництво» з'являється після розколу Російської православної церкви в середині XVII століття;
26. Русифікація – сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що входять до складу Росії, чи перебувають в сфері її впливу, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їхньої подальшої асиміляції;
27. «смуга осілості» –  територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена царським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоруські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції;
28. Спецпоселення – так називався встановлений державою порядок існування для «провинившихся» з точки зору радянського керівництва цілих народів і груп населення, в основі якого лежали насильницьке переселення з споконвічних місць проживання і розміщення в спеціально визначених для цього місцевостях, заборона під загрозою кримінального покарання залишати встановлений для проживання населений пункт, обмеження цілого ряду цивільних прав, декларували Конституцією СРСР.
29. Фольксдойче –  загальна назва німецьких національних меншин у Європі напередодні та в рокиДругої світової війни 1939—1945.

Cамостійна робота  №2

Студентки V курсу групи В 

Тимцьо Ольги

1. Чинники самоідентифікації різних етнічних груп України.

За національним складом Україна є багатонаціональною державою. Згідно з підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року Державного комітету статистики України, на території країни як дисперсно, так і компактно проживали представники понад 130 національностей та народностей. Самоідентифікація національних меншин в Україні відображає рівень їх адаптованості до оточуючого суспільства, відчуття ними власної самодостатності, а також відбиває ставлення українців до представників інших націй, що проживають в країні. На процес самоідентифікації впливають багато чинників, що змінюються в залежності від того, як змінюються ціннісні орієнтації та інтереси людей. "Часом чинники ідентифікації настільки упорядковані стосовно усталеної системи цінностей, що будь-які зміни останньої можуть сприйматися нацменшинами як втрата своєї автентичності. У разі відсутності такого щільного ціннісного узгодження чинники ідентифікації стають більш ситуативно залежними і змінюються за різних умов та періодів життя людини".

У зв'язку з чисельними економічними, політичними і соціальними негараздами спроби впровадження нових форматів міжнаціональних взаємин не лише не дали швидких позитивних результатів, але й певною мірою сприяли виникненню нових міжнаціональних колізій і розбрату в Україні. Чималої шкоди злагоді між людьми, які належать до різних національних меншин, завдають певні дії законодавців і урядовців, деякі публікації в засобах масової інформації, іноді упереджені дії правоохоронних органів щодо представників національних меншин тощо. Але передові позиції у конфліктних ситуаціях, як правило, займає економічний підтекст.

Так, ще одним чинником, який впливає на само ідентифікацію національних меншин в Україні слід вважати економічний. Економічною особливістю України є масштабне розшарування суспільства на заможні та малозабезпечені верстви населення, що стосується і титульної нації, і національних меншин. Така специфіка економічного становища суспільства іноді призводить до консервації (в кращому випадку), а подекуди і до ескалації міжнаціональних конфліктів в країні. Реакцією на таку ситуацію з боку національних меншин є об'єднання їх навколо економічних та політичних закликів до захисту своїх прав та соціальних гарантій. Лише потім відбувається усвідомлення можливості створення міжнаціонального об'єднання для малих груп населення, що дозволяє спільно протистояти тиску навколишнього середовища. Національні меншини України не є винятком у домінуванні економічних інтересів над національними, а у такому випадку це сприяє солідаризації національних меншин у своїй боротьбі із незахищеними верствами титульної нації.

В Україні самоідентифікація національних меншин залежить від політичних чинників, серед яких важливу роль відіграють: усвідомлення національними меншинами України існуючої політичної ситуації крізь призму власних інтересів і ціннісних орієнтацій, вимоги участі нацменшин у політичному житті українського суспільства, будь-які прояви їх дискримінації, схвалення чи протидія національними меншинами політичній владі, рівень їх політичної свідомості тощо.

Актуальними сьогодні є мобілізаційні процеси серед національних меншин України для реалізації певної мети у сфері суспільно-політичних відносин. Політична мобілізація національних меншин проявляється через налагодження зв'язків, проведення спільних заходів, висловлення свого ставлення щодо прийняття конкретних політичних рішень. Позитивним є те, що створення на національній основі різноманітних товариств та політичних об'єднань іноді дає можливість представникам окремих національних меншин брати активну участь у  процесах держави. Хоча трапляється, що процеси такої політичної мобілізації національних меншин в Україні мають певне політичне забарвлення і активізуються напередодні проведення важливих загальнодержавних заходів, приміром таких, як вибори різних рівнів. "Особливу роль за умов політичної мобілізації національних меншин, як і інших груп загалом, відіграють такі фактори, як "мотив небезпеки" і так званий "принцип справедливості". Саме ці фактори є ефективними в умовах політичної мобілізації і їх часто застосовують як політичні гасла. До того ж політична мобілізація національних меншин може бути обумовлена не тільки конкуренцією різних етнонаціональних груп, вона також може стати результатом державної політики. Адже роль держави і її інститутів у сфері етнічної політики визначається насамперед тим,  що держава встановлює і регулює права національних меншин в межах своєї території".

Серед чинників самоідентифікації національних меншин в Україні вагоме місце посідає релігійний. Сприяння сповідуванню традиційних вірувань окремими національними меншинами виконує виховну функцію, результатом якої є толерантне ставлення до представників іншого віросповідання. Історично склалося так, що більшість населення України сповідує православ'я, проте в Україні проживають ще представники національних меншин інших релігійних поглядів.

Ще одним об'єктивним чинником, на який не можна не звернути увагу досліджуючи самоідентифікацію національних меншин України, є глобалізація. В Україні вплив глобалізаційного процесу відчувається у двох суперечливих тенденціях. З одного боку, глобалізація уніфікує і інтернаціоналізує населення. "Тобто відбувається посилення взаємозалежності, послаблення кордонів, які склалися історично, стискання як часу, так і простору. Процес глобалізації відбувається через створення глобальної мережі культурних кодів, символів та значень. Завдяки глобальним засобам масової інформації та Інтернет-просторовій спільності люди живуть в одній системі подій та смислів.

Глобалізація постає як комплекс взаємопов'язаних процесів. Наслідком цього є необмежений плин інформації, образів, ідей, товарів, капіталів, людей, стилів життя, загроз та ризиків через кордони. За таких умов культурні процеси, які є дуже важливими для соціального функціонування та визначення ідентичності членів соціумів, майже не контролюються на політичному рівні національними державами".

З іншого боку, глобалізація, привносячи у життя пост-тоталітарної України елементи західної демократії, стимулює процеси культурного та духовного відродження, прагнення до національної ідентифікації як титульної нації, так і національних меншин. "Дедалі стає очевидніше, що наслідком культурної глобалізації є не тільки певна вестернізація усіх сторін життя, експорт західних цінностей і стандартів до решти світу, а й нові відносини між глобальним і локальним (місцевим, регіональним, національним) у культурному світі. Очевидно, що глобалізація є великомасштабним, макросоціологічним прцесом, але специфікація його відбувається в локальному масштабі. Глобальне проявляється в певній локальності, тоді як остання визначається загальним дискурсом глобалізації у спеціалізова-ній виокремленості".

Економічною особливістю України є масштабне розшарування суспільства на заможні та малозабезпечені верстви населення, що стосується і титульної нації, і національних меншин. Така специфіка економічного становища суспільства іноді призводить до консервації (в кращому випадку), а подекуди і до ескалації міжнаціональних конфліктів в країні. Реакцією на таку ситуацію з боку національних меншин є об'єднання їх навколо економічних та політичних закликів до захисту своїх прав та соціальних гарантій. Лише потім відбувається усвідомлення можливості створення міжнаціонального об'єднання для малих груп населення, що дозволяє спільно протистояти тиску навколишнього середовища. Національні меншини України не є винятком у домінуванні економічних інтересів над національними, а у такому випадку це сприяє солідаризації національних меншин у своїй боротьбі із незахищеними верствами титульної нації.

В контексті економічних негараздів свій вплив на національні меншини має той факт, що, якщо в Україні економічна ситуація є гіршою, аніж на історичній батьківщині цих національних меншин, то можна очікувати зростання певних негативних явищ. Також витоки соціально-економічної нестабільності криються в регіональній різниці економічного розвитку України. Це поєднується з нерівномірністю розселення та матеріальним забезпеченням деяких регіонів країни.

Тому найважливішою передумовою гармонійного розвитку всіх національностей, що проживають в Україні, є вирішення економічних проблем, подолання системної кризи, яку переживає Україна. "Така криза в полі етнічній державі може призвести до девальвації національних цінностей, ксенофобії, проявів сепаратизму".

Поступово сфера інтересів національних меншин розширюється і переходить у політичну площину. Зокрема і в Україні самоідентифікація національних меншин залежить від політичних чинників, серед яких важливу роль відіграють: усвідомлення національними меншинами України існуючої політичної ситуації крізь призму власних інтересів і ціннісних орієнтацій, вимоги участі нацменшин у політичному житті українського суспільства, будь-які прояви їх дискримінації, схвалення чи протидія національними меншинами політичній владі, рівень їх політичної свідомості тощо.

Першим кроком на шляху до адаптованості національних меншин України до оточуючого суспільства і відчуття ними самодостатності є рівноправність в усіх сферах життя. Так, в статті 1 Закону України "Про національні меншини в Україні" зазначається: "Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини". Очевидно, що надання можливості спільної участі у функціях влади на різних, не лише місцевих рівнях, зміцнення співпраці із державами, які є рідними для національних меншин, що проживають в Україні, сприяє налагодженню конструктивного міжнаціонального діалогу. Так, аналізуючи розвиток національних меншин в Україні останнім часом, помітно, що інтенсивна політична інтеграція національних меншин у внутрішньодержавні процеси триває, а також значно посилюється їх роль у міжнародних процесах.

Актуальними сьогодні є мобілізаційні процеси серед національних меншин України для реалізації певної мети у сфері суспільно-політичних відносин. Політична мобілізація національних меншин проявляється через налагодження зв'язків, проведення спільних заходів, висловлення свого ставлення щодо прийняття конкретних політичних рішень. Позитивним є те, що створення на національній основі різноманітних товариств та політичних об'єднань іноді дає можливість представникам окремих національних меншин брати активну участь у  процесах держави. Хоча трапляється, що процеси такої політичної мобілізації національних меншин в Україні мають певне політичне забарвлення і активізуються напередодні проведення важливих загальнодержавних заходів, приміром таких, як вибори різних рівнів. "Особливу роль за умов політичної мобілізації національних меншин, як і інших груп загалом, відіграють такі фактори, як "мотив небезпеки" і так званий "принцип справедливості". Саме ці фактори є ефективними в умовах політичної мобілізації і їх часто застосовують як політичні гасла. До того ж політична мобілізація національних меншин може бути обумовлена не тільки конкуренцією різних етнонаціональних груп, вона також може стати результатом державної політики. Адже роль держави і її інститутів у сфері етнічної політики визначається насамперед тим,  що держава встановлює і регулює права національних меншин в межах своєї території".