Зміст соціально-педагогічної роботи з подолання безпритульності та бродяжництва дітей

          Соціально-медична  реабілітація  та  оздоровлення передбачає проведення  комплексу  заходів, спрямованих на покращення здоров’я дитини, зокрема проведення корекції психічного стану, забезпечення оздоровлення,  проведення інформаційно-просвітницької роботи серед дітей,  батьків,  персоналу  закладу  з  питань  здорового способу життя [17, с. 67].

         Правове забезпечення передбачає встановлення (в разі потреби) особи  дитини,  іншої інформації про неї та її найближче оточення, інформування  про  влаштування дитини до закладу батьків або осіб, які  їх  замінюють, служби у справах дітей, якій підпорядковується центр;  надання  дітям  або їх батькам, опікунам (піклувальникам), прийомним    батькам,    батькам-вихователям,    іншим законним представникам консультацій з правових питань, інформування їх про можливість  отримання  безоплатної правової допомоги відповідно до Закону  України  "Про  безоплатну  правову  допомогу"; сприяння органам  опіки  та  піклування  у подальшому влаштуванні дітей;  представництво законних прав та інтересів дитини в суді (в разі потреби).

          Завдання  інтернатних  закладів –  створити сприятливі умови для постійного проживання  та соціалізації  дитини,  яка  або  не  має  сім’ї,  або проживання в сім’ї з тих чи інших причин неможливе. Мета загальноосвітніх  інтернатних  закладів – забезпечити всебічний розвиток особистості учня, виховання на основі розкриття і повної реалізації його потенційних  можливостей,  розумових  та фізичних  здібностей,  талантів,  виховання  моральних    якостей, формування громадянина України [13, с. 89].

         Метою  інтернатів  є відновлення здоров'я, збагачення духовних і фізичних можливостей учнів, їхня  соціальна адаптація і самовизначення. Загальноосвітні інтернатні  заклади  діють  відповідно  до Конституції України, Закону  України  про  освіту,  Положення  про середній  загальноосвітній  навчально-виховний    заклад,  цього Положення та власного статуту.

        Загальноосвітній інтернатний заклад може  мати  у своєму складі: початкову і основну школи (1 і 2 ступені)  або  початкову, основну і старшу школу (1, 2 і 3 ступені).

         Учні  загальноосвітньої  школи-інтернату,  які закінчили  основну  школу  і  потребують  подальшого    лікування, продовжують його в закладах охорони здоров'я. Для учнів з 15 до 18 років, які повністю оволоділи освітнім мінімумом  основної  школи, виявляють бажання набути середню освіту  і  потребують  подальшого тривалого  перебування  в  умовах  охоронно-лікувального   режиму, створюється старша школа (3 ступінь).

          Кожна з громадських та благодійних організацій самостійно  визначає  коло  тих  проблем,  які  вона намагатиметься  вирішувати,  ті  види  діяльності, які  вона  здійснюватиме.  Найчастіше  громадські організації практикують такі форми роботи: надання гуманітарної допомоги бездоглядним і безпритульним дітям (харчування, одяг тощо), соціальний патронаж кризових сімей, надання психологічних та юридичних консультацій, профілактико-виховна та просвітницька робота.

          Основною метою діяльності громадських організацій, які здійснюють підтримку "дітей вулиці", є всебічна підтримка у кризових ситуаціях, надання соціально-психологічні реабілітації в недержавних притулках та центрах психологічної реабілітації; надання житла, харчування, одягу; оздоровлення в літніх таборах. Серед таких організацій можна виділити групу організацій, які вивчають проблему безпритульності на інформаційно-аналітичному рівні, виконують соціологічні дослідження, опитування з метою пошуку ефективних практичних форм та методів роботи з цією категорією дітей та їхніми родичами. Однак, відсутність співробітництва з відповідними державними структурами на місцях та на національному рівні не сприяє організації ефективної підтримки «дітей вулиці».

          Останнім часом помітну роль у вирішенні проблеми безпритульних неповнолітніх в Україні відіграють засоби масової інформації. Телевізійні програми «Дитяча пошукова служба», «Милосердя», що створені телерадіокомпанією «Надзвичайні новини», і програма «Моя країна» не лише висвітлюють проблему, а й сприяють влаштуванню долі кожної конкретної дитини, яка опинилася в кризовій ситуації.

          Незважаючи на роботу, що проводиться на державному та місцевому рівнях, взаємодію державних і громадських установ, це не вирішує проблему дитячої безпритульності та бездоглядності. Феномен «дітей вулиці» залишається гострою проблемою нашого сьогодення.

          Отже, в межах нашої держави діє певна система соціального  захисту  і  підтримки  безпритульних дітей.  Проблемами  безпритульності  в  наш  час займається ряд державних і благодійних організацій, однак на даний момент проблема безпритульності і бездоглядності дітей вирішується не на достатньому рівні.

Розділ  2. Зміст соціально-педагогічної роботи з подолання безпритульності та бродяжництва дітей

         2.1. Технології соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми та дітьми, які займаються бродяжництвом

         Технології соціальної роботи − це одна із галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації [25, с.20].

          Щодо  роботи з "дітьми вулиці" можна  застосувати різні технології  соціальної роботи, але однією з найважливіших є соціальна профілактика, тому, що діти − це одна з категорій населення, яка потребує її найбільше. Соціальна профілактика − це свідома, цілеспрямована, соціально організована діяльність щодо запобігання можливим соціальним, психолого-педагогічним , правовим та іншим проблемам і досягнення бажаного результату [25,с.88]. Соціальна профілактика спрямована на запобігання несприятливому розвитку ти чи інших соціальних процесів у суспільстві, у даному випадку такого соціального явища, як "діти вулиці".

          На сьогодні  основними "постачальниками" "дітей  вулиці" та бездоглядних дітей  є неблагополуччя сім'ї, які характеризуються  криміногенною обстановкою, асоціальною  поведінкою дорослих, існуванням  на межі убогості. Тому для ефективної організації діяльності щодо профілактики дитячої бездоглядності і безпритульності треба вчасно виявляти дітей, які проживають у сім’ях, де батьки виконують неналежним чином або не виконують зовсім обов’язки щодо виховання дітей. Важливою частиною системи заходів з ліквідації явища  "дітей вулиці" є заходи, спрямовані на виявлення неповнолітніх, що належать до цієї категорії, надання їм термінової медичної, психосоціальної та іншої необхідної допомоги і подальше повернення їх у рідну сім'ю, або, якщо це з будь-яких причин неможливо, оформлення до спеціалізованих установ, які здійснюють соціальну реабілітацію.

           Наступним напрямом роботи є подолання невизначеності. Напрямок реалізується у ситуації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із ситуації, що склалася. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного життя – працевлаштування, отримання житла. Рідше – це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

          Закріплення за соціальним інститутом, як напрямок, реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя [26, с. 238].

          Соціальний супровід − це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася. 

          Соціальний супровід базується на принципах:

           – добровільності в прийнятті допомоги, активної участі сім'ї або особи в подоланні складних життєвих обставин;

          – поваги до людини, визнання її цінності незалежно від реальних досягнень та поведінки особистості;

          – реалізації першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї. Індивідуального та диференційованого підходу до кожної особи, кожної сім'ї з урахуванням їхніх потреб та особливостей;

          – системності, комплексності, безоплатності, доступності соціальних послуг;

          – толерантності та гуманізму, відповідальності за дотримання норм професійної етики;

          – пріоритетності інтересів сім'ї в цілому й окремих її членів, збереження цілісності сім'ї.

          Соціальний супровід передбачає:

          – здійснення соціальної допомоги, надання соціальних послуг та соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості та характеру самих проблем;

           – соціальне виховання, що включає створення умов та проведення заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування соціально-позитивних ціннісних орієнтацій;

          – психологічну, соціальну та юридичну підтримку, призначенням якої є надання професійної посередницької допомоги у розв'язанні різноманітних проблем;

          – консультування, у процесі якого виявляються основні напрями подолання складних життєвих обставин;

          – збереження, підтримку і захист здоров'я сім'ї чи особи, сприяння у досягненні поставленої мети і розкритті їх внутрішнього потенціалу тощо [25, с. 98].

         У процесі здійснення соціального супроводу  надаються:

         – інформаційні послуги: надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги), а саме: про види соціальних виплат (якщо сім'я або особа має на них право відповідно до чинного законодавства); надання контактів служб або установ, куди необхідно звернутися по відповідну допомогу; про заклади, які можуть надати послуги, умови отримання соціальних послуг тощо;

          – психологічні послуги: психологічна діагностика, спрямована на виявлення соціально-психологічних характеристик особистості; надання консультацій з питань психологічного здоров'я та поліпшення взаємин з навколишнім середовищем; обговорення проблем та надання порад з розв'язання соціальних та психологічних проблем; навчання долати труднощі та конфлікти з оточенням; сприяння в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім'ї; організація та координація психотерапевтичних груп та груп взаємодопомоги; психологічна корекція та психологічна реабілітація;

           – соціально-педагогічні послуги: планування спільно із сім'єю чи особою заходів та дій щодо усунення причин, які спричинили складні життєві обставини, моніторинг виконання запланованих дій; виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів членів родини; просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини; особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків; навчання батьків ефективним методам виховання, мобілізації власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем надалі; допомога батькам у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання; здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства; педагогічне консультування з питань розв'язання педагогічних проблем сім'ї та її членів; влаштування дитини в клуб, секцію, гурток тощо;

          – соціально-медичні послуги: посередництво в здійсненні профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів; консультації з питань збереження і зміцнення здоров'я; формування ідеології здорового способу життя й подолання шкідливих звичок; формування сексуальної культури і навичок захищених статевих відносин; профілактика туберкульозу, венеричних захворювань, ВІЛ/СНІДу; сприяння в підтримці та охороні здоров'я тощо;

          – юридичні послуги: надання консультацій з питань чинного законодавства, гарантій та пільг; здійснення захисту прав та інтересів сім'ї чи особи; захист прав дитини;

          – соціально-економічні послуги: допомога в залученні додаткових ресурсів для задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі сприяння у наданні натуральної допомоги (забезпечення одягом та взуттям тощо); допомога в оздоровленні, сприяння в отриманні державних соціальних допомог, у наданні грошової допомоги, а також допомоги у вигляді грошових компенсацій; інформування з питань працевлаштування та сприяння цьому, навчання; посередництво в наданні гуманітарної допомоги тощо [26, с. 195].