Зміст соціально-педагогічної роботи з подолання безпритульності та бродяжництва дітей

 

                  Психолого-педагогічний факультет

 

 

 

                         Курсова робота на тему:

   БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ТА БРОДЯЖНИЦТВО ДІТЕЙ ЯК

       СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

 

 

 

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичні засади соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми та дітьми, які займаються бродяжництвом

1.1 Характеристика явища дитячої безпритульності та бродяжництва………………………………………………………………………...6

1.2 Причини та наслідки дитячої безпритульності та бродяжництва……..8

1.3 Система державних та громадських інституцій, що займаються проблемами дитячої безпритульності…………………………………………….12

 

Розділ 2. Зміст соціально-педагогічної роботи з подолання безпритульності та бродяжництва дітей.

2.1 Технології соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми та дітьми, які займаються бродяжництвом ………….................................................20

          2.2 Зарубіжний досвід соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми………………………………………………………………………………..26

Висновки…………………………………………………………………….32

          Список  використаних джерел…………………………………………….34

 

 

 

 

Вступ

Соціально-економічний занепад в суспільстві породив глибоку кризу сім'ї, сприяв посиленню таких хвороб суспільства, як алкоголізм, наркоманія, бездоглядність та ін. Створилася загроза руйнування сім'ї як соціального інституту. Сім'я зазнала деформації, а то й повного руйнування, і в першу чергу, від цього страждають діти, що нерідко виявляється в їх поведінці, яке не завжди відповідає соціальним нормам.

          Становище дітей особливо обтяжливо там, де вони залишаються не тільки без нагляду батьків, а й виявляються викинутими на вулицю своїми батьками – алкоголіками, наркоманами, душевнохворими. Багато дітей залишають, перш за все, конфліктні сім'ї, біжать з дому від побоїв, погроз, образ, туляться на вокзалах, в метро, ​​в інших громадських місцях. Психічна травма в дитячому віці може позначитися на подальшому формуванні особистості, руйнування соціальних підвалин і цінностей.

         Офіційної статистики щодо кількості бездоглядних і безпритульних дітей в Україні,  які  виховуються  переважно  в  умовах  вулиці,  немає.  За  даними Міністерства  внутрішніх  справ  України,  усього  за  підсумками 2003  р працівниками  міліції  до  органів  внутрішніх  справ  доставлено 24  тиснеповнолітніх за бродяжництво та 10 тис. за жебракування. 

          За даними Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді, за 2003 р у  притулках  для  неповнолітніх  перебувало 28 432  вихованців (у 2000  р. – 27 773, 2001-му – 28 477, 2002-му – 30 007).  Кількість  дітей,  які  потрапляють  до  притулків  для  неповнолітніх,  останні три  роки  практично  не  змінюється,  за  винятком 2002  р.:  з  причин бродяжництва, бездоглядності, жебракування у 2003 р. потрапило до притулку для  неповнолітніх 15 634  дитини,  конфлікту  в  сім’ї – 3637,  особистого звернення –  2650, вилучено з сім’ї кримінальною міліцією – 5842, загубилися, були підкинуті – 696 дітей. Проблема дитячої бездоглядності та безпритульності залишається актуальною для всіх регіонів нашої держави. Зокрема, за офіційними даними, на Чернігівщині кількість таких дітей станом на 01.01.2008 р., становила 2775 осіб. Абсолютна більшість із них (2157 дітей або 77,7%) належать до категорії соціальних сиріт, тобто сиріт при живих батьках, які з різних причин не дбають про власних дітей. Зауважимо, що тут не врахована специфічна категорія дітей групи соціального ризику щодо дитячої безпритульності та бездоглядності.

          На теперішній час у монографіях, дисертаціях та інших наукових працях із соціальної педагогіки певною мірою висвітлено: науково-теоретичні засади соціально-правового, соціально-педагогічного та соціального захисту дитинства (Н. Агаркова, І. Звєрєва, А. Капська, О. Караман, М. Ковальчук,

І. Ковчіна, І. Пєша,та інші); причини виникнення соціального явища дитячої бездоглядності та питання розробки соціально - педагогічних механізмів його локалізації (Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Л. Волинець, Л. Дулінова,

А. Зінченко, А. Капська, Л. Мардахаєв, Ф. Мустаєва, І. Пінчук, та інші); особливості професійної діяльності соціального педагога з дезадаптованими категоріями дітей та технології соціально-педагогічної роботи з ними (Г. Бевз,

Л. Артюшкіна, Т. Василькова, Ю. Василькова, Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, А. Мудрик, Л. Завацька, Л. Рень, та інші).

Отже, аналіз наукових джерел та актуальність проблеми обумовили вибір теми курсової роботи "Безпритульність та бродяжництво дітей як соціально-педагогічна проблема".

Мета: вивчити специфічні особливості та причини виникнення таких соціальних явищ як дитячі безпритульність та бродяжництво і шляхи вирішення цієї проблеми в сучасному суспільстві.

          Завдання дослідження:

     1.Охарактеризувати явища дитячих безпритульності та бродяжництва.

     2.Визначити причини та наслідки дитячих безпритульності та бродяжництва.    

     3.Описати систему державних та громадських інституцій, що займаються проблемами дитячої безпритульності.

     4.Дослідити технології соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми та дітьми, які займаються бродяжництвом.

      5.Висвітлити зарубіжний досвід соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми.

Об'єкт дослідження: бродяжництво та безпритульність дітей як негативне суспільне явище.

Предмет дослідження: особливості соціально-педагогічної діяльності з дітьми.

          Основним методом дослідження є аналіз наукової психолого-педагогічної літератури і періодичних видань з вивчення даної проблеми в сучасному суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади соціально-педагогічної роботи з безпритульними дітьми та дітьми, які займаються бродяжництвом

1.1. Характеристика явища дитячої безпритульності та бродяжництва

Одним з найважливіших питань при розгляді теми є визначення основних понять і термінів, які є основоположними в ній.

Безпритульність − це відсутність постійного житла у індивідів або сімей, що робить неможливим як ведення осілого способу життя, так і повноцінне соціальне функціонування. Як бродяжництво, так і бездомність − явища, властиві людству на всьому протязі його існування.

Бродяжництво − це соціальне явище, що характеризується поневірянням осіб без певного місця проживання протягом тривалого часу по території країни або в межах населеного пункту чи міста. За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці" − це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте житло, і незаселені землі тощо) стала постійним місцем перебування [8,с.268].

Дуже тісно пов'язані між собою поняття "дитяча безпритульність" і "дитяча бездоглядність".

Великий тлумачний словник подає таке визначення: "безпритульний - це той, хто не має притулку". Натомість, "бездоглядний − це той, хто позбавлений догляду" [24, с. 89].

Найбільш слушним, з даної точки зору, є наступне визначення: "дитяча бездоглядність − це суспільне явище, що заключається у відсутності необхідного догляду за дітьми з боку батьків та осіб, які їх замінюють, у відчуженні дітей від сім'ї, дитячого колективу й одночасно у байдужості батьків, вихователів до дітей".

Законом України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. встановлено:

− безпритульні діти − діти, які були кинуті батьками, самі залишили сім'ю чи дитячі заклади, в яких вони виховувались, і не мають постійного місця проживання [10, с. 122].

За Законом України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" наведені нижче терміни вживають в такому значенні:

− безпритульність − стан людини, пов'язаний з неможливістю фактично проживати / перебувати у жилому приміщенні, на яке вона має право;

− безпритульні діти − діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім'ю чи дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання [11, с. 87].

Звідси можна зробити загальний висновок про те, що всі ці поняття є доволі тісно пов'язаними між собою, деякі вчені їх взагалі ототожнюють.

Дещо ширшим є поняття "діти вулиці", яке включає, як складові, поняття поняття "безпритульність", "бездоглядність".  

За визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), до "дітей вулиці" належать:

− діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійного житла і кожен раз ночують у новому місці; першочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

− діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перенаселення житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

− діти − вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою держави) [6, c. 268 − 269].

У підручнику за загальною редакцією Т. В. Семигіної та І. І. Миговича подається таке визначення: "діти вулиці" − це діти, які законом не визнані позбавленими батьківського піклування, але можуть бути визнані сиротами, оскільки батьки з певних причин не займаються їхнім вихованням [15, с. 18]. Отже, в даному випадку поняття дітей вулиці подається у дещо звуженому вигляді (порівняно з визначенням ЮНІСЕФ), оскільки тут об'єктом уваги є лише ті діти, які офіційно не позбавлені батьківського піклування. Деякі фахівці з соціальної роботи не погоджуються з даним тлумаченням, оскільки до дітей вулиці відносяться і діти - сироти, і діти, батьки яких позбавлені батьківських прав через асоціальну поведінку, злочини, насилля в сім'ї тощо.

Тобто, всі діти, які з певних причин перебувають більшу частину доби, а іноді й цілодобово, на вулиці і не мають постійного місця проживання.

Спираючись на розглянуті дані, можна зробити висновок про те, що більш об'єктивним поняттям, яке охоплює в повній мірі всіх дітей, які перебувають за межами домівки, є поняття "діти вулиці".

 Отже, "діти вулиці" − це бездоглядні та безпритульні діти, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, розвитку, виховання, проживання, що часто є небезпечним для їхнього життя і здоров'я; до "дітей вулиці" належать бездоглядні діти і безпритульні діти.  

 

         1.2. Причини та наслідки дитячої безпритульності та бродяжництва

Офіційної статистики щодо кількості бездоглядних і безпритульних дітей в Україні, які виховуються переважно в умовах вулиці, немає. За даними Державного комітету у справах сім'ї та молоді, у державі налічується більше 100 тисяч дітей-сиріт до 18 років, з неофіційних джерел − їх у двічі більше; причому, кожна восьма-девята дитина − сирота при живих батьках; у більше як 60 тисяч неблаголучних сімей проживають і виховуються 136 тисяч дітей [17, с.33]. На жаль, дитяча безпритульність та бездоглядність стали негативною нормою суспільства.

Дослідник В.В. Козубовський звертає увагу на те, що частіше за все прагнення до втечі виявляється як реакція на якісь чинники травмуючого характеру вдома, у школі або підлітковому середовищі. Діти можуть покидати сім'ю через фізичне, психічне або сексуальне насилля близьких, через злидні, незабезпеченість у сім'ї, через образу на родичів внаслідок їхнього нерозуміння проблем чи переживань дитини.

Наразі дисфункціональна сім'я виступає головною детермінантою дитячої безпритульності. Дисфункціональна сім'я − це сім'я, яка в силу зовнішніх умов та факторів нездатна здійснити свої основні функції, що впливає на становлення соціалізації та цілісний розвиток дитини. Безумовним критерієм дисфункціональної сім'ї є втрата нею виховної та соціалізуючої функцій. Найчастіше безпритульними стають неповнолітні, батьки яких залежні від алкоголю, наркотиків, схильні до протиправних дій, тобто мають асоціальну поведінку. Відповідно цей тип сімей називають асоціальними, маючи на увазі, що це сім'ї, в яких концентруються різні негативні фактори, такі як: пияцтво, алкоголізм, наркоманія, сварки, бійки, розбещена поведінка дорослих. Алкоголізм, наркоманія призводять до збіднення сім'ї, погіршення добробуту і повної деформації норм поведінки. Проявляючи соціальну пасивність і деградуючи в особистісному плані, алко- чи наркозалежна людина, перестає піклуватися про своє найближче оточення. Діти стають бездоглядними, у них втрачається почуття прив'язаності та поваги до батьків [25, с. 136].

Дітям у таких сім'ях не забезпечують належного фізичного, інтелектуального, емоційного розвитку, своєчасно не виявляються різні хвороби, завдають побоїв, виганяють з дому, через що у неповнолітніх формуються психопатичні риси характеру. Як правило, у таких дітей відсутній інтерес до навчання, часто трапляються пропуски занять. Відставання в навчанні викликає негативне ставлення з боку вчителів, однокласників. Своє «Я» такі діти та підлітки компенсують жорстокістю, агресією, конфліктами з однолітками, вчителями. Опинившись в ізоляції, вони починають шукати товаришів у вуличних компаніях, де збираються однолітки зі схожими долями та проблемами. У сім'ї дитина втрачає значимого дорослого, не знаходячи його і в інших сферах свого життя. Зразки ідентифікації вона знаходить у вуличній компанії. Зовнішніми способами захисту від психотравмуючої ситуації, викликаної відторгненням батьків, негативним ставленням вчителів та однокласників, стають вживання наркотиків, алкоголю, агресивна поведінка, бродяжництво. Несприятливі умови виховання, які змушують дитину йти на вулицю, зазвичай складаються у конфліктних сім'ях. До такого типу належать сім'ї зі стійкими конфліктами у взаємовідносинах між батьками, батьками і дітьми. Як підкреслює вчений І.В. Гребенніков, конфліктна сім'я − це сім'я, де між подружжям існують постійні суперечки, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання вступають у протиріччя, породжуючи сильний і тривалий негативний емоційний стан. Конфліктні сім'ї можуть бути як «шумними», скандальними, так і «тихими», де стосунки подружжя характеризують повне відчуження, прагнення уникати взаємодії. У будь-якому випадку вплив такої сім'ї на формування особистості дитини буде негативним. Конфліктна атмосфера загострюється, негативні процеси розширюються і поглиблюються, збільшується їх частота. Це викликає невдоволення подружжя одне одним та шлюбом взагалі. У таких сім'ях спостерігається рівень низької внутрішньо-сімейної культури, часто принижується гідність особи, відсутнє почуття взаємоповаги. Життя у подібних умовах призводить до психологічного відчуження, створюється негативний емоційний мікроклімат у сім'ї. Все це погано впливає на духовну сферу членів сім'ї і може стати причиною появи нервово-психічних розладів у дитини [25, с. 215].