Західноєвропейська педагогіка епохи нового часу та просвітництва

У тяжкий період втрати національної незалежності чеського народу Коменський намагався допомогти своїй вітчизні шляхом поліпшення системи навчання і виховання молоді. Темою його книги «Материнська школа» стало виховання дітей в сім'ї. Він видає також ще ряд книжок, з яких діти черпали свої знання. Це «Новий метод мов», в якому педагог застосував до конкретної методики вивчення свої загальнопедагогічні принципи і узагальнив три найважливіших положення паралельного вивчення речей і слів, зробив навчання суворо послідовним, проголосив перехід від легкого до важкого у навчанні. Були видані також «Фізика», «Астрономія», «Школа-гра», а також 8 шкільних п'єс, де Коменський широко використовував метод драматизації навчального матеріалу. Вийшов у світ збірник дидактичних творів видатного педагога.

6. Я.А.  Коменський про школу, вчителя  та моральне виховання дітей

У дидактиці Коменського  закладені ідеї виховання особистості, виховання людяності в людині. В основі вчення про виховання особистості лежить ідея виховуючого навчання і природовідповід-ності. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями — вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов'язана з вихованням мудрості і любові до неї у учнів.

Коменський поряд з  головними доброчесностями рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість до інших людей, повагу до старших, працелюбність. Великого значення він надавав у моральному вихованні позитивному прикладу вчителів, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-етичні теми.

7. Педагогічні  ідеї Д. Локка

Перемога буржуазної революції середини XVII ст., становлення  нового суспільного устрою в Англії вимагали принципово нового рішення  корінних питань педагогіки: про фактори  формування особистості і роль виховання, про мету і його завдання, про зміст осві-їи і методи навчання. Розробляючи ці проблеми, Д. Локк виступив справжнім виразником передових суспільних сил свого часу.

Джон  Локк (1632—1704) народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Локк емігрував разом з своїм патроном, графом Шефстбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року;

У філософській праці «Досвід про людський розум» (1690) Д. Локк всебічно обгрунтував слідом за Беконом вчення сенсуалізму про походження знань і ідей із чуттєвого досвіду. Свою основну педагогічну працю «Думки про виховання» (1693) Д. Локк присвятив питанням сімейного виховання «джентльмена». Його книга була адресована імущим класам. Молода англійська буржуазія проклала шлях в заокеанські країни. Життя в необжитих місцях у тяжких і незвичайних кліматичних умовах вимагали від людей фізичної загартованості, моральної стійкості і наукових знань. Тому метою виховання, на думку Д. Локка, є підготовка «джентльмена», який уміє розумно і вигідно вести справи, створення здорового духу в здоровому тілі і уміння поводити себе в товаристві.

Закони моралі, на думку  Д. Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупереч власним бажанням, зазначав Д. Локк, — виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням: не потурати їй, а рішуче припиняти примхи.

Освіту Д. Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що «джентльмен» без них може обійтись, стверджував Д, Локк.

8. Ідея  вільного виховання Ж.-Ж. Руссо.  Вікова періодизація та система виховання Ж.-Ж. Руссо

Жан-Жак  Руссо (1712—1778) — французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелось самому заробляти на хліб, відчувати голод, побої, змінити багато професій.

Систематичної освіти не здобув, в основному займався самоосвітою. Тридцятилітнім поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж. Руссо написав твір «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?». Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж. Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж. Руссо «Про походження нерівності між людьми», а потім (1762) — «Суспільний договір», де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Д. Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представниками влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимогам народу, то її слід усунути.

В 1762 році був надрукований роман трактат «Еміль, або Про виховання», який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж. Руссо змушений був тікати спочатку в Же-, неву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію.

У Францію Ж.-Ж. Руссо  повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті. В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір «Сповідь». В 1778 році Ж.-Ж. Руссо помер.

В основу виховання («Еміль, або Про виховання»), за Ж.-Ж. Руссо, повинен лягати принцип слідування за вказівками природи, відповідно з яким: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вярави для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

В системі виховання, за Ж.-Ж. Руссо, велика увага приділялась  особистості дитини. Це був протест проти станового виховання, характерного для феодалізму. Він прагнув показати, що правильне виховання є засобом розв'язання корінних соціальних проблем. Лише шляхом виховання можна перебудувати світ. Влада й багатство створили нерівність, людина втратила свободу і стала зіпсованою, а зіпсоване суспільство сприяє створенню зіпсованих людей. Тому дитину (Еміля) слід виховувати поза феодальним суспільством відповідно з природою (природовідповідно). Навчати природовідповідно — значить дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати не потрібно: вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм свого роману Руссо взяв Еміля — сина багатих батьків з метою виховати його справжньою людиною.

Розглянемо вікову періодизацію і зміст виховання, за Руссо. Ж.-Ж. Руссо ділить життя свого вихованця на вікові періоди: а) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років — період «сну розуму», коли потрібно розвивати «зовнішні відчуття!»; в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Ж.-Ж. Руссо охарактеризував  всі періоди, визначаючи зміст, форми  і методи навчання та виховання в кожному з них.

В ранньому дитинстві (до 2 років) основою є фізичне виховання. Новонароджену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві!».

Після 12 років починається розумове і трудове виховання дітей. Це так званий третій період (з 12—15 років), під час якого слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму» географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

У юнаків 15—17 років Ж.-Ж. Руссо виділяє три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Руссо переконаний, що Еміль думає про першопричину і самостійно проходить поступово до пізнання божественного початку.

Педагогічні погляди  Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період.

9. Педагогічні  погляди французький філософів  К. Гельвеція та Д. Дідро

Один з французьких  філософів-просвітителів, Клод Гельвецій (1715—1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. Закінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу «Про розум», що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної ідеології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які він виклав більш Грунтовно в книзі «Про людину, її розумові здібності та її виховання», яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій виходить від  Локка, коли погоджується з критикою ним теорії «вроджених ідей» Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести від відчуттів. Звідси від робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція  можна виділити чотири основні ідеї:

1) вроджена рівність  всіх людей; 2) особливий інтерес  як рушійна сила індивідуального  розвитку і вирішальна основа  в діяльності дітей; 3) виховання  як спрямовуюча сила в розвитку  інтересів; 4) політична система як  визначальна основа виховання.

Виходячи з того, що переробка суспільства можлива  через виховання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту.

Серед основних переваг  шкільного виховання Гельвецій  називає: 1) сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навчаються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківських домів, що часто малі і нездорові); 2) тверда дисципліна; 3) змагання, яке викликається, коли порівнюють себе з багатьма іншими людьми; 4) освіченість вихователів; 5) твердість (домашнє виховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для  гуманності, а розум — для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне виховання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою «Катехізису моралі» (побідного до релігійного катехізису), де дитина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.

В працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому вихованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здорова людина є при всіх інших умовах більш щасливою, ніж людина нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному вихованню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне  суспільство, Гельвецій висловлювався про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізняються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспільному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені  Дідро (1713—1784) — найвизначніший представник французького просвітництва, випускник єзуїтського колежу в Парижі. Стячи на позиціях сенсуалізму, Дідро вважав джерелом знань відчуття. Поле, на відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка відчуттів розумів. Від вважав, що «думки правлять світом», і по-в'зував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і розповсюдженням освіти. Натхненник і редактор «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», від велику увагу приділяв питанням виховання і навчання. Свої думки з цього приводу виклав в основному в двох працях: «Систематичне спростування книги Гельвеція», << Про людину» (1774) і «План університету, або Школи публічного викладення всіх наук для російського уряду» (1775). В першій Книзі Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує Гельвеція за недооцінку того впливу, який чинить фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні особливості на всю її розумову діяльність.

На думку Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб  зробити з будь-якої середньо організованої  дитини те, що бажано для її рідних і близьких, а у тому, щоб примусити її постійно займатися тим, до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділена пам'яттю, геометрією, якщо вона легко комбінує числа і простори, поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуальність заслуговує на позитивну оцінку.

Дідро відстоював принцип  загального безплатного початкового навчання. Він проектував державну систему народної освіти.

Дідро розташував предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас — математика; 2-й клас — механіка; 3-й клас — астрономія; 4-й клас — природознавство, експериментальна фізика; 5-й клас — хімія, астрономія; 6-й клас — логіка, критика, граматика; 7-й клас — рідна мова; 8-й клас — стародавні мови, антична література.

Крім цього, передбачається ще три цикли в післяобідній час: