Сутність поняття «творчий потенціал»

Звернемося до визначення поняття „творчий потенціал". В. Моляко розглядає творчий потенціал як ресурс творчих можливостей людини, здатність конкретної людини до здійснення творчих дій, творчої діяльності в цілому.

Серед сучасних психологів, які займаються проблемами розвитку творчої особистості, слід насамперед назвати В. Моляко, який запропонував власну концепцію формування творчої особистості та реалізації її творчого потенціалу. Вчений визначає творчий потенціал як інтегративну властивість особистості, що характеризує міру можливостей здійснювати творчу діяльність, готовність та здатність до творчої самореалізації та саморозвитку. Творчий потенціал – це саме та система, яка абсолютно прихована від будь-якого зовнішнього спостереження; більше того, сам носій творчого потенціалу іноді мало або й зовсім не знає про свої творчі можливості. Про справжні творчі можливості конкретної людини можна говорити лише на основі здійсненої діяльності, отриманих оригінальних творів. Творчий потенціал стає не уявною, а реальною, прогнозованою цінністю лише тоді, коли реалізовується у винаходах, конструкціях, книгах, картинах, фільмах та ін. Вчений представляє загальну структуру творчого потенціалу, яка визначається такими складовими: задатки, нахили, які проявляються у наданні переваг чомусь; інтереси, їх спрямованість і частота; допитливість, потяг до створення чогось нового; швидкість у засвоєнні нової інформації; прояви загального інтелекту; наполегливість, цілеспрямованість, працелюбність; порівняно швидке та якісне оволодіння вміннями, навичками, майстерністю виконання певних дій; здібності до реалізації власних стратегій і тактик різних проблем, завдань, пошуку виходу зі складних нестандартних, екстремальних ситуацій.

Саме опанування стратегій і тактик сприятиме виявленню творчого потенціалу особистості в різних сферах діяльності людини. Таку думку має Н. Медведєва, яка вивчає художню діяльність дитини у руслі психологічної теорії творчості В. Моляко. Стратегія (а для дитини стратегіальна тенденція) як система розумових дій художника є обов’язковим компонентом творчої діяльності людини і спрямована на розробку та втілення задумів. Отже, уміння знаходити різноманітні способи й підходи до розробки та реалізації задумів у художній діяльності надалі може бути використане як інструментарій у прийнятті людиною рішень.

Е. Торранс у статті „Науковий погляд на творчість та фактори, що сприяють її зростанню" зазначає, що дефініція смислу творчості здебільшого будується або в термінах продукту (винахід, відкриття та ін.), або в термінах процесу, особистості, об'єктивних умов.

Більшість науковців вважають, що творчий потенціал - це сукупність людських якостей, які визначають можливості і межу його участі у трудовій діяльності.

Відомий австрійський психолог Поль Вайнцвайг у своїх роздумах орієнтує на те, що людина - це бездонний резервуар життєвої енергії. Не даючи цій енергії виходу, не реалізуючи її, ми не приносимо користі ні собі, ні оточуючим. Так само і з творчим потенціалом людини: нереалізований, він абсолютно марний.

Творчий потенціал, як і творча активність, мають тенденцію до самовираження і здобуття досягнень відповідно до їх можливостей. Мотивація ж творчої особистості виявляється у тенденції до пошуку й ризику, заснованих на бажанні досягнути й перевірити свої творчі можливості. Виходячи з головних постулатів гуманістичної психології, психології особистості школи С. Рубінштейна про безмежність можливостей розвитку творчого потенціалу, необхідно розуміти, що сама особистість тільки власним вибором може реалізувати або ж ні свою творчу унікальність (нарощувати чи зупиняти розвиток творчого потенціалу).

Серед методів дослідження творчого потенціалу особистості, її соціально-психологічної оцінки привертають увагу методи складання портретів особистостей спеціалістів. За їх допомогою оцінюють вираження (розвиток) творчих якостей особистості (професійна сфера). Вихідними, безумовно, мають бути параметри, що відображають особистість в цілісності, а саме три основні блоки, які характеризують зміст її основних сторін:

• спрямованість особистості (система стосунків з навколишньою дійсністю, що виражається через мотиви поведінки, потреби, почуття, інтереси особистості);

• можливості особистості (психологічні передумови успішності її професійної діяльності, виразником яких виступають здібності);

• психологічні особливості поведінки (стиль), що визначають темперамент і характер.

Цілеспрямованих визначень творчого потенціалу в літературі дуже мало. Це свідчить про те, що дане поняття характеризується багатоаспектністю та складністю підходів щодо його вивчення. Найширшим є визначення творчого потенціалу як фонду, сукупності можливостей реалізації нових напрямів діяльності суб’єкта творчості. Стосовно окремого індивіда творчий потенціал визначають як інтегруючу якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити і вирішувати нові завдання у сфері її діяльності, яка має суспільне значення.

Щодо процесу самореалізації особистості, у ході якого потенційні можливості опредметнюються у результатах діяльності, активне особисте ставлення до творчої діяльності дає можливість розглядати творчий потенціал як категорійну форму творчої активності особистості (С. Рубінштейн, С. Степанов, Є. Варламова). Творчий потенціал, як і творча активність, мають тенденцію до самовираження і здобуття досягнень відповідно до їх можливостей. Тільки сама особистість власним вибором може реалізувати свою творчу унікальність. Творча активність є умовою виявлення і розвитку творчого потенціалу особи та механізмом реалізації її творчих здібностей. У процесі продуктивної діяльності творчий потенціал реалізується й нагромаджується у творчій активності особистості. Відповідно, творчий потенціал і творча активність особистості виступають у цьому феноменологічному ряді в парі, доповнюючи одне одного.Серед низки факторів, які впливають на становлення та реалізацію творчого потенціалу особистості - задатки (як вроджена якість), соціальне середовище (зовнішні умови впливу) і особистісна активність (життєва позиція особистості) – саме останній фактор визначає особистість як унікальну цілісну систему, яка володіє потенціалом безперервного саморозвитку та самореалізації. Тобто,актуальний стан творчого потенціалу залежить від внутрішніх зусиль людини заради культивування у собі творчої потенції.

Творчий потенціал особистості – це складна система психогенетичних та психологічних якостей, інтегральна цілісність природних і соціальних сил людини, сукупність здібностей, можливостей та властивостей до здійснення творчої діяльності, продукування творчих стратегій і тактик у даному процесі, які дозволяють знаходити унікальне, принципово нове рішення проблем, а також забезпечення суб’єктивної потреби особистості у творчій самореалізації і саморозвитку.

 

Під творчістю розуміється передусім процес створення новою, корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.

 

Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.

 

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку - галузі.

 

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ.

У сучасних наукових джерелах вказується, що в процесі реалізації творчого та інтелектуального потенціалу особистості вирішальними є саме особливості особистісних ресурсів індивіда. Як показує аналіз наукової літератури, психологічні дослідження творчого потенціалу ведуться сьогодні у таких площинах:

1) можливість продуктивно  діяти в ситуаціях новизни  й невизначеності, при недоліках  інформації, коли немає заздалегідь  відомих способів дій, що гарантовано  ве-дуть до позитивного результату;

2) можливість створювати  що-небудь, що володіє новизною  й оригінальністю.

Крім того, прояв творчого потенціалу тісно пов'язане з емоційними чинниками, особливостями міжособистісної взаємодії й мотиваційної сфери, що спонукує до прояву творчих здатностей.У такий спосіб творчий потенціал містить у собі:

• інтелектуальні передумови творчої діяльності, що дозволяє створити щось нове, раніше невідоме, а також попередня база знань, високий інтелектуальний поріг, що необхідно для того щоб це нове створити;

• особистісні якості, що дозволяють продуктивно діяти в ситуаціях невизначеності, вихо-дити за рамки передбачуваного, проявляти спонтанність;

• метатворчість –життєва позиція людини, що припускає відмову від шаблонності, стереотипності в судженнях і діях, бажання сприймати й створювати щось нове, змінюватися самій й змінювати світ навколо себе, високу цінність волі, активності й розвитку.

У юнацькому віці усвідомлення власних здібностей висувається в розряд провідних. Виділяється ряд моментів, які, можливо, складають етапність цього процесу. Це, насамперед, початковий подив, здивування, що пов’язані з першими успіхами: «ніколи не думав, що проект виявиться найкращим». Творчість у юнацькому віці дуже часто проходить у формі групової роботи, тому в юнацькому віці неминуче зустрічаються з груповими оціночними нормами, які стають джерелом оцінки власних і чужих здібностей. Таким чином, усвідомлення власних здібностей стимулює активність, спрямовуючи їх на досягнення. Отже, усвідомлення й оцінка здібностей є не одномоментним ситуативним актом, а тривалим процесом, ключову роль у якому відіграє результат діяльності, а це в свою чергу актуалізує мотиви досягнення.

Більшість науковців визначають творчість як системне явище, певну сукупність взаємопов’язаних елементів: творчі здібності, творчий процес, ступінь індивідуального розвитку творчих здібностей, якостей особистості, що забезпечують творчу діяльність, яку можна стимулювати і спрямовувати у певну систему. М.Бахтін, І.Бех,Л.Виготський, Я.Пономарьов, С.Рубінштейн, Б.Тєплов вважають найважливішими у формуванні творчої особистості психологічні аспекти творчості, внутрішні процеси, а механізм уяви, сприйняття, фантазії, волі –основою творчої діяльності.

 Наукові праці Г.Альтшуллера,В.Кли-менка, В.Моляко, Ю.Кулюткіна, Д.Пойа торкаються  проблеми управління процесом  творчості, створення умов, які б  забезпечували інтуїтивне осягнення  ідей розв’язання проблеми; створення  творчого клімату в науковому, педагогічному та учнівському  колективах; пропонують особливі  евристичні прийоми вирішення  творчих завдань.

Юнацький вік у певному розумінні є унікальним, адже багато складових психіки знаходяться в стадії активного формування. В цьому віці підвищена пізнавальна активність, розширення обсягу знань, поява нових мотивів навчання, що дозволяє займатися самостійною творчою працею.  Суттєві зрушення відбуваються в розвитку самосвідомості, відбувається активне становлення особистості. Усе це в комплексі є гарною базою для розвитку креативних здібностей. Важлива особливість цього віку –формування активного, самостійного, творчого мислення. Якщо творчість залежить від культури й утворення людини, то чи можна навчити творчості? Відповідь залежить від того, як визначити творчість. Можна навчити людей більшої гнучкості мислення,  навчити  їх  набирати  більше  балів  у  тестах  на  творчість,  більше  «творчо» розв’язувати головоломки або зондувати наукові й філософські питання глибше, ніж раніше, але важко довести емпірично, що завдяки тільки одному навчанню з випадково обраної людини мо-жна отримати генія [9; 12].Розвиток інтелекту, за визначеннямВ.В. Клименко, виражається у зміні поводження: інстинкти переходять у потяги; змінюються і взаємини між інтелектом, навичкою й інстинктом; спочатку елементи інтелекту укладені усередині інстинкту й навички, виявляються не стереоти-пними, змінюються відповідно ситуації; навички перебудовуються на основі інтелектуальної діяльності: за допомогою спеціального тренування й вправ навичка перетворюється на інтелектуальну операцію [4]. Навичка, що змінюється під впливом досвіду, особливо близька до інтелекту. При цьому інтелектуальна діяльність характеризується специфічною мотивацією: цікавості, допитливості, пізнавального інтересу, допитливості; цікавість є потребою, що виникає в процесі діяльності, що розчленовує й змінює предмети. Реалізація засобами інтелекту мети досить складна: не рідко виникають такі наслідки, які не входили в наміри людини. «Хитрий» людський розум, здійснюючи мету, застосовує окрім живих засобів ще й зовнішні пристосування, людина як результат отримує зовсім не те, чого прагнула, не рідко –дещо протилежне наміру. Мета –є лише почуванням, образом або думкою, які мають відобразитися від деякого предмета. Тому предмет набуває форми мети, а, насправді, має ви-явити лише сутність того матеріалу, в який ця мета втілена. Психічна система раціонального пізнання –інтелект регулюється спонтанними дослідницькими імпульсами, викликаними цікавіс-тю, допитливістю, практичною дією тощо [3].Вивчаючи зв’язок інтелекту з креативністю, В.М.Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості [10].Напевно найбільш протиречивою концепцією творчості є концепція Д.Б.Богоявленської. Визнавши небезпечність (для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення «однобічності», Богоявленська Д.Б. визначає творчість як «похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв»[3]. Але зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних, мотиваційних) чинників розумової діяльності, Д.Б.Богоявленська  приділяє увагу переважно чиннику інтелектуальному (розумовим здібностям).

Дж. Гілфорд, один з «піонерів» вивчення загальних творчих здібностей, в результаті своїх чинникно-аналітичних досліджень природи інтелекту розробив категорії дивергентного і конвергентного мислення. Конвергентне мислення приводить до єдиного правильного рішення, обумовленого даними фактами, дивергентне  мислення є менш обмеженим заданими фактами, воно допускає зміну шляхів рішення проблеми і приводить до випадкових результатів і висновків [25].

Пізніше Дж. Гілфорд розвинув концепцію креативності,як універсальної пізнавальної творчої здібності, основою якої було визначено дивергентне мислення, виділені були наступні параметри креативності:

1)здатність до постановки  проблем;

2)здатність до генерування  великої кількості ідей;

3)гнучкість думки –здатність  до продукування різноманітних  ідей;

4)оригінальність –здатність  відповідати на подразники нестандартно; 5)здатність вирішувати проблеми (здатність до аналізу і синтезу) [19].

Едвард де Боно розглядає проблему свідомого керування творчою діяльністю шляхом активізації здібностей до творчого мислення. Творчість Едвард де Боно розуміє дуже широко, виділивши спеціальний термін – «латеральне мислення» (тобто нешаблонне мислення), яке є доступним для кожного, хто прагне до нових ідей. Творче мислення являє собою різновид латерального мислення, та потребує спеціальних здібностей, навіть таланту.Едвард де Боно визначає різницю між шаблонним і нешаблонним (латеральним) мисленням: при шаблонному мисленні логіка управляє розумом, тоді як при нешаблонному – логіка обслуговує розум. Дж. І. Ніренберг здатністю до творчості уявляє здатність до творчого мислення, яке є складовою частиною людського інтелекту. Для ефективної творчої діяльності Ніренберг пропонує чотириосновні прийоми мислення, які доступні будь-якій людині:

1)структурування;

2)упорядкування;

3)визначення співвідношень;

4)зміна точок зору.

Могутнім засобом творчості Дж. І. Ніренберг називає зміну точки зору, вважаючи, що «точка зору – це двері у творчість, які можуть бути або відкритими, або закритими»[14]. Пізніше Дж. І. Ніренберг виділив додаткові прийоми стимулювання творчого мислення:

 • метод мозкового штурму (запропонований Осборном у 1941р.);

 • синектика (поєднання різних, на перший погляд незначних, елементів);

 • творче використання сновидінь.

Дж. І. Ніренберг вважає міфом думку, що творчі здібності і творчий потенціал властиві лише геніям, підтримуючи вислів, що невміння людини використовувати природжені здібності до творчості є наслідком або байдужності, або боязкості показатися смішним, та є зрадою самого себе [25].Визначаючи місце та роль інтелекту в структурі творчої активності особи, слід наголосити на його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини. Інтелект спроможний виконувати свою роль лише за його трансформації під впливом соціального життя.Гайес (Hayes, 1978) вважав, що творчість можна розширити такими засобами: