Сутність поняття «творчий потенціал»

 
Вступ

Сьогодні не можна готувати фахівця без урахування необхідності постійного накопичення ним нових знань, умінь знаходити багатоваріантні способи розв’язання поставлених задач та підвищення власного кваліфікаційного рівня протягом усього життя. Тому творчий потенціал особистості є дуже важливим компонентом майбутньої професійної діяльності людини, особливо в сучасних умовах. Перед вищою освітою поставлене завдання – розвивати творчий потенціал студентів.

Проблеми розвитку творчих здібностей, зокрема, у процесі навчальної діяльності досліджували психологи Є. Н. Кабанова-Меллер, А. Б. Коваленко, Т. В. Кудрявцев, Н. О. Менчинська, В. О. Моляко, Я. О. Пономарьов, С. М. Симоненко, М. Л. Смульсон, Т. М. Третяк, В. М. Чернобровкін, І. С. Якиманська та інші дослідники. На жаль, проблема створення масової і якісної освіти, що задовольнить потреби людини нового покоління, поки що не розв’язана. Переважна більшість лекцій у ВНЗ проводиться на основі пояснювально-ілюстративного навчання. Таке навчання не сприятиме розвитку дивергентного продуктивного мислення, творчого потенціалу особистості, воно сприяє формуванню, передусім, репродуктивного мислення і пам’яті. Традиційне навчання не задовольняє сучасні потреби суспільства.

Отже, залишається нерозв’язаною проблема формування творчого потенціалу у студентів. Актуальність і недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми кваліфікаційної роботи: «Формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу».

Об’єкт дослідження: творчий потенціал у студентів.

Предмет дослідження: психологічні умови формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу.

Гіпотеза дослідження: формування творчого потенціалу у студентів може бути ефективним за умов залучення студентів до творчої діяльності, зокрема, до розв’язування учбових задач проблемного характеру. Уміння знаходити багатоваріантні способи розв’язання проблемних задач є показником розвитку творчого потенціалу у студентів.

Мета дослідження: визначити, науково обґрунтувати психологічні умови формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу.

Для досягнення мети дослідження та перевірки висунутої гіпотези було поставлено такі завдання:

1. На основі теоретичного аналізу виявити особливості формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу.
2. Визначити і обґрунтувати психологічні умови формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу.
3. Розробити методику формування (відповідно до виявлених та обґрунтованих психологічних умов) творчого потенціалу у студентів.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: теорія розвивального навчання (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, В.В. Репкін, М.Л. Смульсон, І.С. Якиманська та ін.), концептуальні засади проблемного навчання (Т.В. Кудрявцев, О.М. Матюшкін, В.М. Чернобровкін та ін.).

Практичне значення дослідження. Експериментально перевірено ефективність виявлених психологічних умов формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу. На основі створених психологічних умов розроблено методику формування творчого потенціалу у студентів 3 курсу.

Результати дослідження можуть бути використані:

• науковцями у подальших дослідженнях проблеми формування творчого потенціалу у студентів;
• методистами при розробці навчальних програм та створення нових методик, зорієнтованих на формування творчого потенціалу у студентів;
• викладачами ВНЗ для формування творчого потенціалу у студентів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези було використано комплекс таких методів дослідження:

• теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація теоретичних даних;
• емпіричні: спостереження, тестування, бесіда, анкетування, експеримент, кількісно-якісний аналіз продуктів діяльності. Для статистичної обробки даних було застосовано методи математичної статистики: відсотковий аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ У СТУДЕНТІВ

1.1. Сутність поняття «творчий потенціал».

Перед вищою освітою поставлене завдання – розвивати творчий потенціал студентів. Творчій людині притаманні такі якості: бачить проблему, може її сформулювати, поставити питання; визначається в шляхах пошуку відповіді на це питання; яскраво переживає момент пошуку рішення – переживає «муки творчості»; має сильну мотивацію стосовно розв’язання проблеми: цінність, життєвий смисл (навіть під час сну шукає відповідь); не лише одержує новий оригінальний результат, а й сам процес його одержання характеризується також новизною.

Творчий потенціал – це якість людини, за допомогою якої реалізується наявна і можлива діяльність у формі праці, пізнання і спілкування; зміст і характер її відзначаються новизною. Новизна в діяльності фіксує, з одного боку, реальність творчого потенціалу, а з іншого – продукт індивідуально-особистісної творчості. Як вияв сутності особистості творчий потенціал має фізіологічну, психологічну і соціальну сторони. Сукупність певних явищ, які властиві кожній з названих сторін, дає уявлення про творчий потенціал особистості як системну якість, вияв і функціонування якої здійснюється у конкретних формах.

Творчий потенціал, як динамічна структура особистості, включає комплекс творчих задатків, які проявляються і розвиваються у творчій діяльності, а також комплекс психічних новоутворень особистості протягом її вікового дозрівання. Він базується на уявленні і фантазії, асоціативних зв’язках, багатстві інтуїтивних процесів, емоційній різноманітності й емпатійних почуттях, які здійснюються у процесі творчої діяльності. На думку С. Степанова, творчий потенціал – це психоенергетична напруга, що виникає між устремліннями, можливостями та реальним життям людини. Він реалізується у рефлексивно-творчому зусиллі, тобто в зусиллі, спрямованому на досягнення раніше недосяжного, на реалізацію того, що до даного моменту не було реалізоване, на устремління за межі самого себе. За допомогою творчого зусилля людина може здобути у своєму житті те, що їй не було дано від природи або в процесі виховання та освіти. Воно і визначає унікальність і життєву стратегію особистості.

Ряд вчених (Дж. Гілфорд, П. Торренс, В. Дружинін) центральною складовою творчого потенціалу визначають креативність – здатність до творчості. У загальному розумінні здатність до творчості грунтується на створенні чогось нового, оригінального. Креативність як властивість особистості виявляється у тенденції до вирішення проблем по-новому, новими засобами, методами [9]. Тобто, максимальне виявлення творчого потенціалу виникає в тих ситуаціях, коли людина намагається використати нетиповий для себе засіб, метод вирішення проблеми.

 

Уоллес (1926) описав чотири послідовних етапи творчого процесу:

1. Підготовка: формулювання  завдання та початкові спроби  її вирішення.

2. Інкубація: відволікання  від завдання і переключення  на інший предмет.

3. Просвітлення: інтуїтивне  проникнення у суть завдання.

4. Перевірка: випробування, або реалізація рішення.

Потреба в творчості виникає в тому випадку, коли вона небажана або неможлива через зовнішні обставини, тобто свідомість в цій ситуації провокує активність підсвідомості. Таким чином, свідомість у творчості пасивна і лише сприймає творчий продукт, а підсвідомість активно породжує творчий продукт. Звідси творчий акт є злиттям логічного (аналіз-синтез в процесі уяви) та інтуїтивного (інсайт) рівнів мислення.

В молодості людина найбільш здібна до творчої діяльності, формулювання евристичних гіпотез, максимально працездатна, тому прогрес в різних областях наукового знання багато в чому пов'язаний з діяльністю молоді.

З. Фрейд вважав творчу активність результатом сублімаціі (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності. А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу неповноцінності. Найбільшу увагу феномену творчості приділив К. Юнг, бачила в ньому прояв архетипів колективного неосознанного. Р. Ассаджіолі вважав творчість процесом сходження особистості до «ідеального Я», у спосіб її самораскриття.

Актуальність вивчення психології творчості і наукової творчості, зокрема, виникли у зв'язку з потребою оптимізації та інтенсифікації принципів організації наукової діяльності та управління нею.

Творчість визначається як діяльність людини, що створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною та громадською значимістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього ще не існуюче.

Творчі здібності або креативність (від лат. "Creatio" - творення) - це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду (по Е. Фромму).

У тому числі відмінною ознакою інтелектуальної творчості є удосконалення способів вирішення вже відомих проблем. У дослідженні А.Г. Виноградова було показано, що здатність відкривати способи власної діяльності в різних типах проблемних ситуацій є наслідком організації індивідуального понятійного знання, яке може виступати в якості одного з джерел індивідуальних розходжень у здатності до творчості (Виноградів, 1990 ).

За Г.С Батіщєвим важливу роль в інтелектуальній творчості відіграє можливість трансформувати інтуїтивні, виражені в незвичайному, часто досить смутному вигляді, суб'єктивні представлення у придатній для людського спілкування форми (словесно-мовній, категоріальні, комунікативні)

При характеристиці сутності творчості важливо враховувати різноманітні фактори, які притаманні процесу створення.

Творчість є цілеспрямованою, завзятою, напруженою працею. Вона вимагає розумову активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Творчість характеризується як вища форма діяльності особистості, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції та інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом всіх матеріальних і духовних благ.

Творчість - це процес створення суб'єктивно нового, що базується на здатності породжувати оригінальні ідеї та використовувати нестандартні способи діяльності.

Проблема творчості, подібно іншим філософським проблемам, спочатку обговорювалася в руслі міфологічних і релігійних традицій. Творчість розумілося як невід'ємна властивість Бога, як створення з нічого (creatio ex nihilo}. З цим органічно пов'язані уявлення про непізнаваності творчості, що досить відверто висловив М.Бердяєв: "Незбагненно, що є творчість". Впадає в очі невідповідність подібних уявлень даними науки і практики. Проте однієї лише констатації такої невідповідності явно недостатньо. Правильніше, не зводячи суть справи до логічних несообразностям, постаратися побачити в уявленнях про "абсолютному" (божественне) творчості гиперболизированное прагнення, іноді наперекір обставинам, творчої особистості до оригінальності і досконалості виконання задуму і досягненню максимально можливих результатів при мінімумі засобів.

Творчість, з урахуванням соціальної приналежності, слід розглядати у зв'язку з діяльністю людини, що перетворює природний і соціальний світ відповідно до його цілями і потребами на основі об'єктивних законів дійсності в контексті суспільно-історичної практики. Сутність творчого ставлення людини до світу найбільш адекватно виражена в знаменитих ленінських афоризмах: "Свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, але і творить його ... Світ не задовольняє людину, і людина своєю дією вирішує змінити його". Тут зовсім виразно вказується на взаємозв'язок, але не тотожність відображення і творчості. Важливо підкреслити два аспекти у взаємовідносини цих понять: 1) відображення притаманне всій матерії, творчість же суто соціальне явище; 2) сутність відображення полягає в якомога повнішому і точному відтворенні дійсності, тоді як творчість необхідно результується в перетворенні зовнішнього світу і самої людини. Основний сенс наведених афоризмів полягає у взаємозумовленості правильного відображення дійсності людиною і її цілеспрямованого перетворення в його інтересах. У цьому відношенні очевидна перекличка ленінського афоризму зі знаменитим одинадцятим тезою К. Маркса про Фейєрбаха, з проектом "регуляції" природи Н. Федорова і т.д. Критичне вістря ленінських афоризмів явно прямувало на подолання обмеженості споглядального підходу, властивого раніше багатьом філософам. Визнаючи виправданість такого акценту, в той же час слід зазначити, що в даний час не меншої засудження заслуговує безоглядний активізм, що не прирівнює поставлених цілей із засобами і можливими наслідками. Справжня суверенність суб'єкта ґрунтується на адекватному пізнанні необхідності і відповідному образі дій.

Своєрідна позиція розуміння творчості представлена в працях В.М.Бехтєрєва, в його розумінні творчості з рефлексологічної точки зору. Творчу ситуацію –проблему – В.М.Бехтєрєв трактує як подразник, а творчість, в наслідок цього, є не що інше, як реакція на такий подразник. В своєму продуктивному виразі творчість виступає як результат остаточного розв’язання реакції, або певної сукупності рефлексів. Одночасно В.М.Бехтєрєв підкреслює важливу роль природних обдарувань.

“Для будь-якої творчості, - пише В.М.Бехтєрєв,- необхідною є певна ступінь обдарованості і відповідне виховання, що створює навички в роботі. Останнє розвиває схильність в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому в кінці виникає майже непереборне прагнення до творчої діяльності”.

Як сукупність творчих здібностей визначає творчий потенціал В. Лихвар, необхідних для творчої діяльності, і зазначає, що рушійною силою і ядром творчого потенціалу є внутрішні фактори особистості. Саме вони є важливими чинниками саморозвитку людини, самореалізації, самодіяльності, вільних дій і вчинків. Вчений вивчає розвиток художньо-творчого потенціалу у процесі образотворчої діяльності школярів. Підкреслює, що художньо-творчий потенціал представляє собою універсальну, цілісну якість людини, змістовна визначеність якої виявляється в художньо-творчій діяльності шляхом прирощення матеріально-духовних цінностей та саморозвитку і самореалізації особистості, концентруючи для цього фізичні, психологічні й духовні ресурси. Це діяльність в галузі мистецтва, особливістю якого є відображення реальності в художньо-образній формі. Змістова характеристика художньо-творчого потенціалу є невід’ємною частиною цілісного гармонійного розвитку особистості. Водночас суб’єктивні можливості людини повинні узгоджуватися із зовнішніми (соціальними) умовами. Людина усвідомлює власну самоцінність в умовах соціальної дійсності, їй притаманна внутрішня потреба у соціальному визнанні себе як особистості. У зв’язку з цим учені наголошують на важливій ролі соціального фактору в процесі актуалізації потенційних резервів особистості, підкреслюють необхідність створення соціокультурного розвивального простору, в якому особистість, набуваючи соціального досвіду, зможе самореалізувати свої природні потенції і задатки. Тобто, творчий потенціал особистості визначається як об’єктивними, так і внутрішньоособистісними чинниками, серед яких провідну роль відіграють здібності і особисте ставлення до творчості.