Самотність в юнацькому віці

4. Міжособистісна самотність зазвичай виступає в тісному зв'язку з соціальною самотністю, але пов’язана з відкиданням або нерозумінням, неприйняттям будь-якою конкретною людиною.

Люди, які відчувають усі чотири види самотності, страждають аномією (розладом особистості). Аномічні люди володіють загальними рисами: неприйняття себе та інших або ж тяжіння до дій під зовнішнім контролем. Вони також списують всю відповідальність на долю або щось ще. У аномічної людини часто виникає відчуття, що вона живе в порожньому просторі без орієнтирів. Люди втомлюються від такого існування. Життя втрачає цінність, часті спроби суїцидів. Такі люди самостійно не здатні боротися зі своїми переживаннями самотності.

 

 

1.3. Психологічна характеристика самотньої особистості

 

Самотність супроводжується деякими  типовими симптомами. Зазвичай самотні відчувають себе психологічно ізольованими від інших людей, нездатними до нормального міжособистісного спілкування, до встановлення з оточуючими інтимних міжособистісних відносин типу дружби або любові. Самотня особистість – це депресивна, або пригнічена, особистість, яка має крім іншого дефіцит умінь і навичок спілкування. Самотня людина відчуває себе не такою, як усі, і вважає себе малопривабливою особистістю. Вона стверджує, що її ніхто не любить і не поважає. Такі особливості ставлення до себе самотньої людини нерідко супроводжуються специфічними негативними афектами, серед яких почуття злості, печалі, глибокого нещастя. Самотня людина уникає соціальних контактів, сама ізолює себе від інших людей. Їй більш, ніж іншим людям, властиво так зване параноїдальне почуття, яке включає підвищену підозрілість, імпульсивність, надмірну дратівливість, страх, відчуття розбитості і фрустрированности. Самотні люди більш песимістичні, ніж несамотні, вони відчувають гіпертрофоване почуття жалості до себе, очікують від інших тільки неприємностей, а від майбутнього – лише гіршого. Вони також вважають своє життя і життя інших людей безглуздим. Самотні люди небалакучі, поводяться тихо, намагаються бути непомітними, найчастіше виглядають сумно. У них нерідко відзначається втомлений вигляд і спостерігається підвищена сонливість. Коли виявляється розрив між реальними і дійсними відносинами, характерний для стану самотності, то різні люди реагують на це по-різному.

Безпорадність як одна з можливих реакцій на дану ситуацію супроводжується посиленням тривоги. Якщо люди переконані, що самі винні у власної самоті, і не вірять у те, що можуть змінити себе, то вони, найімовірніше, будуть засмучені і засудять самі себе. З часом цей стан може перерости в хронічну депресію. Якщо, нарешті, людина переконається, що самотність кидає їй виклик, то вона буде активно проти неї боротися, зробить зусилля, спрямовані на те, щоб позбутися самотності.

Самотня людина характеризується винятковою зосередженістю на самому собі, на своїх особистих проблемах і внутрішніх переживаннях. Їй властива підвищена тривожність і страх катастрофічних наслідків несприятливого збігу обставин в майбутньому. Спілкуючись з іншими людьми, самотні більше говорять про самих себе і частіше, ніж інші, змінюють тему розмови. Вони також повільніше реагують на висловлювання партнера по спілкуванню. Таким людям властиві специфічні міжособистісні проблеми. Вони легко дратуються у присутності інших людей, підвищено агресивні, схильні до зайвої, не завжди виправданою критиці оточуючих, нерідко чинять психологічний тиск на інших людей. Самотні мало довіряють людям, приховують свою думку, нерідко лицемірні, недостатньо керовані у власних вчинках. Самотні люди не можуть по-справжньому веселитися в компаніях, відчувають труднощі, коли їм необхідно комусь зателефонувати, домовитися про щось, вирішити якесь особисте або ділове питання. Такі люди підвищено сугестивності або надмірно вперті у вирішенні міжособистісних конфліктів. Відчуття самотності здатне посилюватися або послаблюватися залежно від динамічних змін до індивідуально прийнятих стандартах інтенсивності нормального міжособистісного спілкування або широти контактів з людьми, на які повинна йти людина. Разом з тим такі стандарти відносні, вони завжди встановлюються зіставленням з минулим досвідом спілкування. Невелике зменшення числа друзів або людських контактів у тієї особи, яка раніше мала їх велику кількість, може сприйматися як посилення самотності, в той час як аналогічні зміни, що відбуваються в характері міжособистісних зв'язків у людини, яка раніше майже ні з ким не спілкувалася і мала обмежене коло друзів, (тобто їх зростання до того ж самого рівня, що й у першої людини), будуть, ймовірно, сприйняті як зменшення самотності, тобто протилежним чином.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ  САМОТНОСТІ 

В ЮНАЦЬКОМУ  ВІЦІ

 

 

2.1. Формування самосвідомості  в юнацькому віці

 

Самотність особливо стає актуальною в підлітковому та юнацькому віці. Розвиток самосвідомості – центральний важливий процес даного періоду.

Важливою особливістю психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є становлення самосвідомості, яке відбувається як відкриття підлітком свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе.

Відкриття юнаком свого  неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості. Цей вияв самосвідомості полягає в тому, що старший школяр починає сприймати свої переживання, емоції не як відображення зовнішніх подій, а як стан свого внутрішнього «Я», усвідомлює свою неповторність, неподібність до інших. Відкриття свого внутрішнього світу збуджує радість, хвилювання і водночас супроводжується тривогою. Внутрішнє «Я» особистості старшокласника не тотожне зовнішній поведінці, що актуалізує проблему її саморегулювання (самоконтролю, самооцінки, корекції, планування тощо).

Юнацьке «Я» ще нецілісне, невизначене, його усвідомлення нерідко супроводжується тривогою або відчуттям внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. У зв'язку з цим посилюється потреба у спілкуванні, яке, попри те, стає більш вибірковим. Водночас юнак усе частіше відчуває бажання усамітнитися.

Усвідомлення юнаком незворотності часу. У ранньому юнацькому  віці з'являється усвідомлення незворотності часу, скінченності свого існування, що змушує серйозно замислюватися над сенсом життя, своїми перспективами, майбутнім, особистими життєвими цілями, життєвим шляхом. Поступово з мрії, для якої все можливо, та ідеалу як абстрактного, часто недосяжного зразка починають вимальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійсності, між якими молодій людині доведеться обирати. Життєвий план охоплює всю сферу самовизначення старшокласників. Йдеться про стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті.

Усвідомлення плину часу спонукає юну особистість до самооцінки, перегляду засвоєних у дитинстві цінностей, розуміння вічних цінностей (добра і зла, щастя і нещастя, значущого і незначущого, справедливості і несправедливості, краси і потворності, творчості і рутинності тощо), осмислення життєвих суперечностей, криз та успіхів власного розвитку. У ранньому юнацькому віці минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) ще не перетинаються в теперішньому часі, піддаючи випробуванню почуття неперервності свого «Я», спадкоємності в часі (самоідентичності).

Однією з характеристик особистісного часу є наскрізне бачення людиною з позиції теперішнього свого минулого і майбутнього, тобто індивідуальна часова траспектива. Індивідуальна часова траспектива – форма часової інтеграції психіки людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості минулого, майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.

Для юнаків тривалість життєвої перспективи (хронологічна віддаленість подій майбутнього) є  значною. її реалістичність (бачення різниці між реальністю і фантазією) досить неадекватна, а розчленування майбутнього на послідовні етапи (диференційованість перспективи) – невиразне. Життєва перспектива для більшості юнаків є оптимістичною, бо вони впевнені, що очікувані події відбудуться у визначений термін. Узгодженість подій минулого, актуального теперішнього і потенційного майбутнього невисока.

Сприймання  власного психологічного часу зумовлює внутрішню картину становлення особистості. За певних умов дівчата і хлопці можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміну на гірше, особистісний регрес. Минуле вони сприймають як період, у якому залишилося все краще, що відповідає головним цінностям особистості. До минулого тяжіє «Я-ідеальне». В деяких старшокласників теперішнє і минуле тісно пов'язані й утворюють спільний полюс. У ранній юності можливе також тяжіння «Я-ідеального» до майбутнього. У такому разі молода людина не задоволена собою, вважає себе інфантильною, сподівається і прагне стати іншою, кращою. Трапляється, що всі три часові виміри «Я» ізольовані один від одного, тобто теперішнє не пов'язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього.

Оптимальний варіант  особистісного розвитку на етапі  ранньої юності передбачає відносну наступність минулого і майбутнього «Я» з одночасними якісними поступальними змінами, які відкривають шлях до нових можливостей. Ознаками такого розвитку, на відміну від простої зміни, є розв'язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов’ю і ненавистю, конструктивністю і деструктивністю, відповідальністю і безвідповідальністю, прогресом і регресом.

Формування цілісного уявлення юнака про себе. У старшому шкільному віці учень спочатку усвідомлює та оцінює особливості свого тіла, власну привабливість, а пізніше – духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль при цьому належить особистісній рефлекси – заглибленню у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. У ранній юності вона здійснюється через постійні самоспостереження, самоспоглядання та самоаналіз. Це зумовлює певний відхід від дійсності, роздуми про своє «Я»: яким воно є на певний час, яким намагається бути, яким повинно бути, яким хотіло б бути. Таке самозаглиблення може здійснюватися не тільки в думках, мріях, а й на папері. Юнацький щоденник стає реальним втіленням особистісної рефлексії.

Відкриття себе як неповторної  особистості  нерозривно пов'язане  з розумінням соціального світу, в якому старшокласник живе. Юнацька саморефлексія спрямована на усвідомлення свого становища і призначення в світі. «Який мій життєвий ідеал?», «Хто мої друзі, і хто вороги?», «Ким я хочу стати?», «Що я можу зробити, щоб я і навколишній світ стали кращими?» – над такими питаннями роздумує юнак, у якого самоаналіз стає засобом соціально-морального і духовного самовизначення. Цей самоаналіз інколи ілюзорний, нерідко необґрунтованими є і юнацькі плани. Але потреба в ньому є свідченням розвиненої особистості, важливою передумовою цілеспрямованого самовиховання.

Рефлексія дає змогу  юнацтву аналізувати  життя, дивитися на нього збоку, що є  важливим моментом його психічного розвитку. Пізнання життя  і свого місця в ньому зумовлює глибоке розуміння своїх зв’язків, стосунків з іншими людьми, правил, моральних основ цих взаємин, усвідомлення потреби в духовному. Результатом роздумів про себе, діалогів із собою, самоаналізу стає обґрунтування моральних мотивів, визначення духовно-моральної позиції.

Відкриття юнаком свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе свідчать про перехід самосвідомості на якісно новий рівень. Розвиток когнітивних аспектів самосвідомості виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного напрямів самовиховання. Новий рівень емоційного аспекту самосвідомості юнаків полягає у переростанні характерних для підлітків часткових самооцінок у загальне, цілісне ставлення до себе. Якісні зміни регулятивного аспекту самосвідомості виявляються в умінні відокремлювати успіх чи невдачу в конкретній діяльності від загального уявлення про себе, свої здібності та можливості.

Важливою ознакою самосвідомості особистості у ранній юності є самоповага – узагальнене ставлення людини до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості, яка виявляється у задоволенні собою, почутті власної гідності, позитивному ставленні до себе, узгодженні свого «Я-реального» з «Я-ідеальним». Позитивне ставлення до себе свідчить про високу самоповагу; незадоволеність собою, негативна оцінка своєї особистості – про низьку.

Юнаки і дівчата із заниженою  самоповагою часто відчувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим вірогіднішим є виникнення відчуття самотності. Низька самоповага зумовлює невисокий рівень соціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від діяльності, в якій наявний елемент змагання. Молоді люди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, оскільки не вірять у власні сили, що зміцнює їхню занижену самооцінку.

Враховуючи особливості формування у дівчат і хлопців цілісного  уявлення про себе, вчитель повинен  підтримувати їхню високу самоповагу, створювати ситуації, в яких індивіди із заниженою самоповагою відчули б свою соціальну, особистісну цінність, змінили б ставлення до себе на краще.

Загалом, розвиток самосвідомості старшокласників  передбачає відкриття ними свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе, виникнення самоповаги, що свідчить про становлення особистості.

 

 

2.2. Міжособистісне спілкування підлітків

 

Підліток має сильні, іноді гіпертрофовані потреби в самостійності і в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також в різноманітних захопленнях – не учбових заняттях. Ці потреби так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.

Захоплення – сильні, часто змінюючи один одного, характерні для підліткового віку. Обираючи собі заняття, підліток задовольняє і потребу в самостійності, і пізнавальну потребу, і деякі інші. Як правило, захоплення мають неучбовий характер. Перетинатись із шкільними можуть лише захоплення інтелектуально-естетичні, і то не всі. Вони пов’язані з глибокою зацікавленістю улюбленим заняттям. На інтелектуально-естетичні захоплення зовнішньо схожі так  звані егоцентристські. Будь-яка справа стає лиш засобом демонстрації своїх успіхів. Дітям з аналогічною індивідуальною направленістю бувають властиві і лідерські захоплення, котрі зводяться до пошуку ситуації, в якій можна щось організувати, керувати однолітками.