Роль гри у моральному вихованні дітей старшої дошкільної групи

9. Уникай неправди, не  свідчи на когось брехливо.

10. Остерігайся шкідливих  звичок.

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських моральних цінностей  як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів:

"1. Ти живеш серед  людей, не забувай, що кожен  твій вчинок, кожне твоє бажання  позначається на людях, які  тебе оточують. Знай, що є межа  між тим, що тобі хочеться, і  тим, що можна. Перевіряй свої  вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся благами,  створеними іншими людьми. Люди  дають тобі щастя дитинства.  Плати їм за це добром.

3. Усі блага і радощі  життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

4. Будь добрим і  чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай і шануй матір і батька — вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

5. Не будь байдужим  до зла. Борись проти зла,  обману, несправедливості. Будь непримиренним  до того, хто прагне жити за  рахунок інших людей, завдає  лиха іншим людям, обкрадає  суспільство".[15]

Основні завдання морального виховання:

1.Формування моральної свідомості.

2.Виховання і розвиток моральних почуттів.

3.Вироблення умінь і звичок моральної поведінки.

1.3 Форми і  методи морального виховання

Виховання - передача суспільно - історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до суспільного життя і продуктивної праці [6, с.184].

Моральне виховання - це складова частина єдиного процесу  суспільного виховання. Необхідність регулювання суспільством поведінки  людей включає дві взаємопов'язані  завдання: По-перше, вироблення моральних  вимог, які знаходять відображення і отримують обгрунтування в моральній свідомості суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять справедливості добра, зла, по-друге, впровадження цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості кожної окремої людини , з тим, Щоб він зміг направляти і констатувати свої дії, а також брати участь у процесі регулювання суспільної поведінки, тобто пред'являти вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Ця друга задача і вирішується шляхом морального виховання, яке включає формування у людини відповідних переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості. Зміст процесу морального виховання в тому чи іншому суспільстві визначається насамперед його цілями. Останні ж обумовлені характером суспільних відносин і відповідної ідеологією.

Перші моральні уявлення та навички діти отримують в сім'ї  та дошкільних закладах. Методами морального виховання є переконання, привчання, заохочення і покарання. За допомогою  цих методів в учнів формуються моральні поняття й переконання, виробляються необхідні навички та звички поведінки, виховуються моральні почуття і вольові риси характеру.

Моральне виховання  не вкладається в логіку цілеспрямованої  діяльності. Моральність не є звичайною  метою, її швидше можна назвати останньої, вищою метою, свого роду метою цілей, яка робить можливим існування всіх інших цілей і знаходиться не стільки попереду, скільки в підставі самої людської діяльності.

Для морального виховання  необхідно добре орієнтуватися  не тільки в його змісті. Не менш важливо детально осмислити, яку людину можна вважати моральним і в чому, власне кажучи, проявляється справжня сутність моральності взагалі.

Моральним потрібно вважати  таку людину, для якого норми, правила  і вимоги моралі виступають як його власні погляди і переконання, як глибоко осмислені і звичні форми поведінки.

Про моральної вихованості  його можна судити тільки тоді, коли він правильно поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і складає глибинну сутність морального виховання.

Моральне виховання  здійснюється лише в процесі включення  учнів у різноманітні види практичної діяльності та організації її таким чином, щоб вона сприяла формуванню у них позитивних моральних відносин і особистісних рис і якостей.

Таким чином, моральне виховання  є цілеспрямований процес формування в учнів позитивних моральних  відносин у системі організує  в школі різноманітної навчальної та позакласної діяльності і вироблення на цій основі відповідних особистісних якостей.

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і цілеспрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи морального виховання  — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів  морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і  мотивів поведінки [16].

Методи формування моральної  поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки  згідно з моральними нормами і  правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення  дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні  культури поведінки, навичок колективних  взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях  привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки  дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці — й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сімґї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони — від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх.

ґ) вправляння у моральній  поведінці. Суть методу полягає у  створенні педагогом спеціальних  умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обовґязок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обовґязково має бути схвалений [4].

Методи формування моральної  свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень  і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) розґяснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, продемонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних  норм і правил. Цей метод ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи розґяснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди — розмови  вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних  бесід полягає в розґясненні  значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей  і дорослих, колективному обговоренні  етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати  приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної  бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення  до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сімґї, суспільстві мають моральний смисл [2].

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів  поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних  норм, застереження від їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була обґєктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки  дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини (“Ти поганий”, “Ти хороший”). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних  учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

ґ) заохочення дитини до моральних вчинків. Використання цього метода вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив.

д) осуд недостойних учинків  дитини. З огляду на особливості  психічного розвитку дитини цей метод  використовують рідко, оскільки він  може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення  до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше (“Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це”) [4].