Подолання конфліктів у підлітковому віці в діаді батьки та діти

Класифікувати конфлікти можна за тривалістю, сферою діяльності, за формою вияву (обсягу), за джерелом виникнення та інше.

Підлітковий вік - вік статевого дозрівання, зазвичай характеризують як переломний, перехідний, кризовий період.

Підлітковий вік є важким для будь-якого підлітка , оскільки змінюється його емоційний стан і виникає почуття остраху , переживань і невпевненості. У цей період дітей, які дорослішають можуть робити багато помилок , які в будь-якому випадку , адаптують їх до нових умов життя.

Одна з головних особливостей підліткового віку – погіршення відносин з батьками.

Підвищення критичності по відношенню до дорослих, гостра реакція на спробу оточуючих умолити їх гідність, принизити їхню дорослість, недооцінити іхні правові можливості, є причинами частих конфліктів в підлітковому віці.

РОЗДІЛ 2. Подолання конфліктів підлітків та батьків

2.1. Психологічні особливості взаємин між батьками і підлітками

Вступ у життя дорослих підліток розуміє, насамперед, як нові права у відносинах з дорослим. Внаслідок цього у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків без обмежень самостійності. Підліток добивається, щоб дорослий визнав його і поважав.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Так, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, відзначається неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у 87,9 % випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1 % підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25 % при регламентованому спілкуванні. [1]

Перехід до нового типу взаємин складний, як для підлітка, так і для дорослого. Його гальмують такі моменти:

• підліток, як і раніше, залишається учнем;
• цілковита його матеріальна залежність;
• звичка дорослих контролювати поведінку дитини і страх перед самостійністю підлітка;
• прояви у підлітка дитячих рис, відсутність справжньої самостійності.

Основною причиною міжособистісних конфліктів за участю підлітка є суперечність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уявленням підлітка про міру власної дорослості. Протест дитини виникає у формі неслухняності, грубості, впертості, агресивності. Ці ж прояви були присутні й у попередніх вікових кризах. Проте у підлітковому віці вони мають особливо яскравий, глибокий характер, оскільки можливості підлітка в діяльності й поведінці розширюються. При неадекватному реагуванні дорослих на конфлікт з підлітком він стає відчуженим, безконтрольним, некерованим, відмовляється від спілкування.

В залежності від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загальмований. Так, не існує конфліктів у взаємовідносинах там, де батьки вважають дитину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну "стояти на власних ногах". Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостійною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності. [11]

Серед причин розбіжностей, за яких виникають конфлікти між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:

• різниця у досвіді дорослих і підлітків;
• відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;
• відсутність певних правил, які структурують послаблення батьківської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;
• соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в міжособистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлітками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основних типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни у спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламентоване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розуміти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншому (нерегламентоване або "довірливе" спілкування). По-третє, взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки, в більшості випадків, прагнуть до довірливого, нерегламентованого типу взаємовідносин з дорослими. Це створює сприятливі можливості для реалізації такої потреби спілкування як вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і свого місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій розсуд інтерпретують будь-які факти.

Якщо підліток у взаємовідносинах відчуває, що від нього багато чого очікують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, приховуючись за досить "доброго" дорослого. [8]

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на протилежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть призводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умов спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеженість словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням.

Основні труднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені позиціями і стилями спілкування дорослих. На основі узагальнених суджень підлітків психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:

• автократичний — підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бути учасником рішень, які його стосуються;
• авторитарний — підліток може бути учасником в обговоренні Проблем, але батьки приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;
• демократичний — підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може сам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це батьків, від яких залежить остаточне рішення;
• егалітарний — ролі практично не диференційовані, батьки і діти "на рівних" є учасниками в прийнятті рішень;
• дозволяючий — підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рішень;
• попускний — підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;
• ігноруючий — батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформує їх про це.

Отже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками. Саме різноманітність стилей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємовідносинах з дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних взаємодіях між людьми.

2.2. Методики визначення ситуації в сімї

Сім’я – мала соціальна група, заснована на шлюбі, кровній спорідненості або індивідуальних потребах людей в союзі один з одним. Її відрізняють єдина економічна основа, спільність побуту, взаємозалежний спосіб життя її старших і молодших членів, певна структура ролей і норм взаємодії, емоційно-етичні зв’язки, відносини допомоги, підтримки і захисту.

Діагностика сім’ї – постійно присутній елемент діяльності психолога та соціального педагога. Враховуючи складність проблем, необхідна система періодичного збору, узагальнення і аналізу інформації про процеси, що протікають у сім’ї, ухвалення на цій основі стратегічних і тактичних рішень. [12]

Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) – складання висновку про стан конкретної сім’ї і тенденції, властиві сім’ям. Діагностичні методики, що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування тощо. На основі одержаної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику роботи відносно конкретної сім’ї і з сім’ями загалом, забезпечити адресність і результативність соціально-педагогічної підтримки і допомоги.

Можливість надання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї:

- науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

- діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

- корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форми і змісту корекційної роботи з сім'єю.

Особливе значення як об'єкт психодіагностики сімейних стосунків має сім’я з дитиною особливо з підлітком, оскільки найчастіше саме у проблемах дитини відбиваються проблеми сім'ї загалом. [7]

Зовнішнім проявом проблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цьому зв'язку О. Бодальов і В. Столін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічного розвитку:

• Виявлення зони конфлікту в бесіді з батьками і підлітком, а також за допомогою тестових методик («незавершених речень», «малюнка сім'ї» та інших проективних методик). 1 У цьому разі важливо дослідити різні аспекти життя дитини (її становище в сім'ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів, особливості виховання в сім'ї, застосування заохочення та покарання і реагування дитини на них, ставлення до школи й однолітків, педагогів і вихователів), виявлення конфліктів з батьками.
• З’ясування змісту конфлікту під час бесіди з дитиною, а також за допомогою психодіагностичних методик, спрямованих на виявлення індивідуальних особливостей дитини, її психічного, і насамперед емоційного, стану (настрій, рівень тривожності, страхи тощо), характеру взаємодії з оточуючими. На практиці використовують такі методики, як тест Люшера, шкалу самооцінки рівня тривожності Спілбергера — Ханіна, САН, шкалу депресії, методику вивчення самооцінки Будассі чи Дембо — Рубінштейн, шкалу рівня суб'єктивного контролю, тест “Будинок — дерево — людина", тест “Неіснуюча тварина", малюнок сім'ї та ін.
• Визначення особливостей поводження дитини в конфлікті на основі безпосереднього спостереження за нею, а також на підставі даних при застосуванні тесту Томаса, проективних методик (наприклад, малюнкового тесту Розенцвейга), бесіди з дитиною про її проблеми. [12]

Отримані данні є основою для подальшої роботи психолога з дитиною і сім'єю.

2.3. Вирішення конфліктів в підлітковому віці в діаді батьки – діти

Конфлікт виникає тоді, коли є зона розбіжностей - предмет спору, факт або питання (один або декілька), що викликав розбіжності. При цьому кожен учасник конфлікту має власне уявлення про ситуацію. Ці уявлення найчастіше не збігаються. Конфліктанти реагують по-різному і найчастіше не знають, як бачить цю ситуацію опонент. У дослідженнях каузальної атрибуції продемонстровано існування так званої фундаментальної помилки атрибуції, що полягає в наступному: при поясненні вчинків інших людей (але не своїх власних) люди явно переоцінюють роль чужих особистісних якостей і недооцінюють роль ситуативні обставини.

Вирішення конфлікту може бути повним або частковим:

• повне вирішення на об´єктивному рівні через перетворення об´єктивної конфліктної ситуації. Наприклад, просторове або соціальне розведення сторін, надання ним дефіцитних ресурсів, відсутність яких привела до конфлікту;
• часткове вирішення на об´єктивному рівні внаслідок зміни об´єктивної конфліктної ситуації у зв´язку з втратою зацікавленості у конфліктних діях;
• повне вирішення на суб´єктивному рівні завдяки кардинальній зміні образу конфліктної ситуації;
• часткове вирішення на суб´єктивному рівні через обмежену, але достатню (для тимчасового припинення суперечності) зміну образу конфліктної ситуації.

Інколи для повного вирішення конфліктів необхідна участь третьої сторони з метою пошуку рішення, яке задовольнить обидві сторони. Третя сторона (родичі, психологи, вчителі) — індивід або група, зовнішня по відношенню до конфлікту. [9]

Незважаючи на перелічені труднощі, саме дорослий повинен стати ініціатором змін у відносинах з підлітком. При відсутності таких змін дитина або залишиться непідготовленою до дорослого життя і страждатиме у майбутньому інфантилізмом, або виникатимуть бурхливі міжособистісні конфлікти дорослих і підлітка.

Психологу працюючи з батьками необхідно звертати увагу на складність перебігу вікових криз. У підлітковому віці вона часто ускладнюється стилем взаємодії в сім'ї, проявами індивідуальності дитини, її здоров'ям та опосередковується соціальною ситуацією (статусом у школі, взаєминами з друзями, системою оцінювання вчителів тощо). В процесі консультації потрібно налаштовувати батьків на позицію співробітництва, спільного вирішення сімейних проблем, а підлітків — на довіру, врахування досвіду батьків, безоцінне ставлення до позиції, що відрізняється від їх власної, вчити аналізувати власні і чужі вчинки, зменшуючи категоричність суджень. [9]