Подолання конфліктів у підлітковому віці в діаді батьки та діти

• “віддалення — віддалення” - за таких обставин індивід вимушений вибирати між двома однаково непривабливими альтернативами, оскільки інших немає.

2. Міжособистісні конфлікти. У сфері управління та виробництва вони виникають у зв'язку з домаганнями на обмежені ресурси, капітал, робочу силу, використання устаткування, вакантну посаду, через відмінності характерів. Найпоширенішим їх типом є діадні конфлікти, в які втягнуті дві особи — носії різних цінностей, інтересів, думок. Це емоційно запальні, напружені конфлікти, які мають відкриту форму перебігу. Однією з найпоширеніших причин їх виникнення в організаціях є порушення норм статусно-рольової поведінки (“конфлікт рольового очікування”). Найчастіше виникає на основі особистих симпатій-антипатій, які тісно переплітаються з діловими, кар'єрними та іншими інтересами. Інколи особиста антипатія неправомірно переноситься на ділові відносини, а виробничі суперечності розпалюють особистісні протистояння.
3. Конфлікти між особистістю і групою. Виявляються вони як протиріччя між очікуваннями, вимогами окремої особистості та сформованими в групі нормами поведінки й праці. Спричинюють їх неадекватність стилю керівництва рівню зрілості колективу, невідповідність компетентності керівника і компетентності фахівців колективу, неприйняття групою моральної позиції та характеру керівника.
4. Внутрігрупові конфлікти. Характерна ознака їх — втягнутість у конфлікт усієї групи, утворення мікрогруп, які починають діяти як суб'єкти. Внутрігрупові конфлікти нерідко є продовженням діадного міжособистісного конфлікту, в який поступово входить уся група, створюючи нестерпну психологічну атмосферу. Можуть вони бути і наслідком розходження принаймні двох поглядів з приводу вирішення ділового питання. За таких обставин конфлікт каталізує пошук нових ідей, рішень.
5. Міжгрупові конфлікти. До цієї категорії належать конфлікти у формальних групах колективу (наприклад, між адміністрацією і профспілками), у неформальних групах, між формальними і неформальними групами. Виникають як результат неефективного керівництва, коли функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або розходяться за результатами, що неминуче зачіпає інтереси відділів. Співробітники, забуваючи про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, яка відстоює свої потреби. Для керівника така ситуація є надзвичайно небезпечною, оскільки він змушений або обстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом і тим самим вступати з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, ризикуючи бути підданим груповому неприйняттю та обструкції.
6. Міжорганізаційні конфлікти. Здебільшого розгортаються вони у формі конкуренції між організаціями, їх носіями та виразниками є власники, керівники вищої ланки, а рядові співробітники стають учасниками між організаційних конфліктів рідко.

Поширеною підставою для класифікації конфліктів може бути тривалість їх протікання й ступінь їхньої напруженості:

• Короткочасні гострі конфлікти відзначаються великою емоційною забарвленістю, крайніми виявами негативного відношення конфліктуючих. Іноді закінчуються важкими або навіть трагічними результатами. В основі таких конфліктів найчастіше лежить не стільки глибина, гострота суперечностей, скільки прояв особливостей характеру й темпераменту особистості. Тривалі гострі конфлікти характеризуються глибокими, стійкими суперечностями конфліктуючих сторін, які контролюють свої реакції й вчинки.
• Слабкі за проявом, "в’ялі" конфлікти, що наголошуються в суперечностях, мають негострий характер, найчастіше активна буває лише одна зі сторін; інша не прагне знайти свою позицію, уникає відкритої конфронтації. [6]

За ступенем впливу на колектив виокремлюють:

1. Конфлікти, що лихоманять організацію. Як правило, постають вони як  дрібні зіткнення на основі  психологічної несумісності осіб, які належать до організації.

2. Руйнівні конфлікти. В основі  їх — глибокі та принципові  розбіжності у поглядах співробітників  організації.

За впливом на життя і розвиток організації розрізняють:

1. Конфлікти, що спричинюють ускладнення. Симптомами цього є негативна поведінка, почуття невдоволення наслідками їх розв'язання. Здебільшого це стосується методів, процедур, які можуть посягати на достоїнство сторін, або результатів, які несправедливо фіксують після конфліктну ситуацію. Виникненню таких суперечностей можуть сприяти передчасне, неповне врегулювання конфлікту, незадоволеність інтересів, несанкціоновані чи непередбачені обставини, які можна було передбачити, переконання виконати завдання без узяття на себе зобов'язань тощо. Істотними є також психологічні й поведінкові чинники: прагнення знайти винного, знявши із себе провину; розрахунок на однобічну вигоду; недостатні можливості зберегти обличчя ”; відчуття тиску і примусу; зміна балансу сил між учасниками конфлікту.

2. Конфлікти, що не мають негативних  наслідків. Передумовою цього є збереження балансу інтересів сторін, чіткі, коректні процедури їх розв'язання.

За джерелом виникнення бувають:

1. Об'єктивно зумовлені. Такими  вважають конфлікти, породжені складними  ситуаціями, в яких опиняються  люди: незадовільні умови праці, нечіткий розподіл функцій і відповідальності. Саме такі проблеми є потенційно конфліктними, тобто такими, що спричинюють напружену обстановку, коли конфлікт переважно неминучий. Тільки змінивши ситуацію, можна погасити такі конфлікти. Об'єктивно зумовлені конфлікти виконують сигнальну функцію, вказуючи на неблагополуччя в життєдіяльності організації.

2. Суб'єктивно зумовлені конфлікти. Породжує їх дія особистісних  особливостей конфліктуючих сторін, які гостро проявляють себе, наштовхуючись на перешкоди у задоволенні прагнень, бажань, інтересів. При цьому прийняте рішення здається помилковим, оцінка праці — неправильною, поведінка колег — неприйнятною.

За службово-комунікативними напрямами взаємодії між ієрархічними рівнями класифікують:

 1. “Вертикальні” конфлікти. Виникають вони у взаєминах типу “працівник — керівник” і “керівник — працівник”, що залежить від статусу особи — ініціатора конфлікту.

2. “Горизонтальні” конфлікти. Ситуація в таких конфліктах розгортається на лінії “працівник — працівник”, а ініціатором його може бути хтось один або одночасно обидва працівники.

Це далеко не повний перелік класифікації конфліктів, оскільки їх багатогранність і психологічна складність дають змогу обирати різні критерії аналізу. [4]

Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об'єкт конфлікту — об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у “боротьбу”. Початком конфлікту є інцидент — дія, спрямована на виникнення конфлікту. Між об'єктом конфлікту та інцидентом існує такий зв'язок, як між причиною і приводом. Наприклад, причиною конфлікту може бути неправильний стиль керівництва колективом, а приводом — інцидент, що виявився у нетактовності, грубості щодо працівника (працівників) або в різкій емоційній реакції на критику. Конфліктна ситуація та інцидент певною мірою незалежні: конфліктна ситуація може виникнути внаслідок дії об'єктивних обставин, а інцидент — випадково; конфліктну ситуацію можуть провокувати, нагнітати спеціально, заради досягнення певних цілей, а інцидент не потребує цілеспрямованої підготовки, передумовою його є психологічна несумісність. Будь-яка конфліктна ситуація може поєднуватися і збігатися з будь-яким видом інциденту. Під час інциденту одна із сторін починає діяти всупереч інтересам іншої. Якщо їй відповідають тим самим, конфлікт із потенційного переростає в актуальний. Предметом конфлікту є та внутрішня причина (наприклад, особиста неприязнь), яка мотивує кожного опонента, що вступає в конфлікт.

Причини виникнення конфліктів можуть бути самими різними, як об'єктивними, так і суб'єктивним. Для вирішення об'єктивних конфліктів необхідно, перш за все, усунути викликають їх причини. Проте виникнення та розвиток об'єктивних і, особливо, суб'єктивних конфліктів в значній мірі залежать від стилю поведінки конфліктуючих сторін.

3. Психологічні особливості підліткового віку та причини виникнення конфліктів у такому віці

Підлітковий вік, або отроцтво, – період життя найвідповідальніший у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В. О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вчителів, батьків, пов’язані з вихованням підлітків. Підлітковий вік зазвичай характеризують як переломний, перехідний, кризовий, але частіше як вік статевого дозрівання.

Отже, підлітковий вік – вік між дитинством і дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці — це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. [2]

Підлітковий вік характеризується не тільки особливими змінами у фізичному розвитку дитини , але також має певні психологічні особливості.

Д. Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:

1. Основною для цього періоду  стає суспільно корисна діяльність.

2. З'являється прагнення до дорослості  й самостійності; критичне ставлення  до оточуючих; самовизначення; уміння  підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя.

3. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.

Левін поставив отроцтво в контексті соціальної психології: підліток, який вийшов із світу дітей і не дійшовши до світу дорослих, знаходиться між соціальними групами “неприкаяним”, що породжує особливу підліткову субкультуру. Німецький філософ та психолог Е.Шпрангер, вважає, що психологічний розвиток є вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормальний дух даної епохи. Бюлер визначає підлітковий вік, як період дозрівання, коли людина стає статево зрілою. Е.Штерн, розглядав цей період, як один з етапів формування особистості. Л.С.Виготський - центральним і специфічним новоутворенням вважав почуття дорослості - виникає  уявлення про себе, як вже не дитини.

Підлітковий вік є важким для будь-якого підлітка , оскільки змінюється його емоційний стан і виникає почуття остраху , переживань і невпевненості. У цей період дітей, які дорослішають можуть робити багато помилок , які в будь-якому випадку , адаптують їх до нових умов життя. Кожен підліток прагне бути дорослим , незалежним і самостійно приймати всі рішення. [1]

Індивідуально-вікові особливості підлітків обумовлені: особливостями біологічного розвитку дитини; культурно-історичним середовищем, як сферою їхнього росту й розвитку; умовами навчання й виховання; резервами індивідуального розвитку. Ще Л. С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загально органічного розвитку та соціального формування. В наш час це протиріччя, зумовлене випередженням статевим дозріванням двох інших процесів, носить особливо гострий характер.

Одна з головних особливостей підліткового віку – погіршення відносин з батьками. Людина в перехідному віці стає занадто агресивною та запальною. Занадто жорстке поводження батьків до підлітка призводить часом до втечі з дому або самогубства. Для нього своє особисте життя важливіше, ніж батьки. Тому батькам не подобається, як діти відмовляються виконувати їхні прохання. Підліток починає критикувати свою зовнішність і стає занадто вразливим. Самооцінка починає розхитуватися. Підліток відчуває себе комфортно лише в колі своїх друзів і (або) на самоті. Cаме поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, а самооцінка формується в ході спілкування з оточуючими людьми

Оскільки підлітки хочуть скоріше стати дорослими, у них з'являється прагнення скоріше зайняти своє місце в їхньому суспільстві, частково прийнявши їхні ідеї, ідеали і спосіб самовираження. Поступово вони починають вважати себе рівними дорослим і судять їх тією ж міркою, що і своїх друзів. [3]

Однією з причин підліткової кризи і конфліктів з оточуючими в цьому віці - переоцінка своїх вірізших можливостей, яка визначається прагненням до відомої незалежності і самостійності, хворобливої самозакоханності і образливості. Підвищення критичності по відношенню до дорослих, гостра реакція на спробу оточуючих умолити їх гідність, принизити їхню дорослість, недооцінити іхні правові можливості, є причинами частих конфліктів в підлітковому віці.

Причинами конфлікту зі сторони підлітка є: криза перехідного віку, прагнення до самостійності і самовизначення (вимога більшої автономії, звичка до конфлікту, вихована поведінкою дорослих у сім'ї та інше). [4]

Причинами конфлікту зі сторони батьків є: небажання визнавати, що дитина стала дорослим, боязнь випустити дитину з гнізда, невіра в його сили, проектування поведінки дитини на себе в його віці, боротьба за власну владу і авторитетність, відсутність розуміння між дорослими у вихованні дитини, непідтвердження батьківських очікувань.

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1

Конфлікт – це ситуація в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Це зіткнення або боротьба, ворожі стосунки. У конфліктах можуть брати участь як окремі особи, так і групи людей.

У психології конфлікт визначається як "зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій, окремого епізоду у свідомості, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями".

Будь-який конфлікт починається з конфліктної ситуації, до складу якої входять учасники конфлікту (опоненти) і об'єкт конфлікту — об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у “боротьбу”. Початком конфлікту є інцидент — дія, спрямована на виникнення конфлікту.