Особливості сімейного виховання в сучасному світу

Авторитет придушення. Це найстрашніший  сорт авторитету хоча й не самий  шкідливий. Найбільше таким авторитетом  страждають батьки. Якщо батько вдома завжди ричить, завжди сердиться, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному й незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю сім'ю, не тільки дітей, але й матір. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір нульовою істотою, яка здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного татуся, він викликає дитячу неправду й людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість. Із забитих і безвладних дітей виходять потім або сльотаві, нікчемні люди, або самодури, які протягом всього життя мстяться за подавлене дитинство. Цей самий дикий сорт авторитету буває тільки в дуже некультурних батьків і останнім часом, на щастя, вимирає [16].

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, які серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у ролі начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських сім'ях. Тут суцільно й поряд у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому сім'ї він передає через матір. Бувають і такі матері: у них своє життя, свої інтереси, свої думки. Діти перебувають у віданні бабусі або навіть домробітниці. Нема чого й говорити, що такий авторитет не приносить ніякої користі, і така сім'я не може бути названа розумно організованою сім'єю.

Авторитет чванства. Це особливий  вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони - самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожному кроці, показують і  своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться й надуваються, ніж на роботі, вони тільки й роблять, що товкмачать про свої достоїнства, вони зарозуміло ставляться до інших людей. Буває дуже часто, що, вражені таким виглядом батька, починають чванитися й діти. Перед товаришами вони теж виступають не інакше, як із хвалькуватим словом, на кожному кроці повторюючи: мій тато - начальник, мій тато - письменник, мій тато - командир, мій тато - знаменитість. У цій атмосфері зарозумілості важливий тато вже не може розібрати, куди йдуть його діти й кого він виховує. Зустрічаються такий авторитет і в матерів: яка-небудь особлива сукня, важливе знайомство, поїздка на курорт - все це дає їм підставу для чванства, для відділення від інших людей і від своїх власних дітей.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, пещення, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у неї негайно запитують: "Виходить, ти тата не любиш?" Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей і вимагають ніжності й любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: "Він страшно любить тата й страшно любить мене, він така ніжна дитина..."

Така сім'я настільки поринає  в море сентиментальності й ніжних почуттів, що вже нічого іншого не зауважує. Повз увагу батьків проходять багато важливих дріб'язків сімейного виховання. Дитина все повинна робити з любові до батьків.

У цій лінії багато небезпечних  місць. Тут виростає сімейний егоїзм. У дітей, звичайно, не вистачає сил  на таку любов. Дуже незабаром вони зауважують, що тата й маму можна як завгодно обдурити, тільки потрібно це робити з ніжним виразом. Тата й маму можна навіть залякати, варто тільки надутися й показати, що любов починає проходити. З малих років дитина починає розуміти, що до людей можна приграватися. А через те, що вона не може любити так само сильно й інших людей, то приграється до них уже без усякої любові, з холодним і цинічним розрахунком. Іноді буває, що любов до батьків зберігається надовго, але всі інші люди розглядаються як сторонні й далекі, до них немає симпатії, немає почуття товариства [5].

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.

Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками й пестощами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Тато або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не жаль, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному миру, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усе було благополучно. Дуже незабаром у такій сім'ї діти починають просто командувати батьками, батьківське непротивлення відкриває самий широкий простір для дитячих бажань, капризів, вимог. Іноді батьки дозволяють собі невеликий опір, але вже пізно, у сім'ї вже утворився шкідливий досвід.

Авторитет дружби. Досить часто ще й діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. Взагалі, це, звичайно, добре. Батько й син, мати й дочка можуть бути друзями й повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі сім'ї доводиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих сім'ях діти називають батьків Петькою або Маруською, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але тут немає й дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємоповаги.

Авторитет підкупу – самий аморальний вид авторитету, коли слухняність просто купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, - куплю тобі конячку; будеш слухатися, - підемо в цирк.

Головною підставою батьківського  авторитету тільки й може бути життя й робота батьків, їхня громадянська особа, їхня поведінка. Сім'я є велика й відповідальна справа, батьки керують цією справою й відповідають за нею перед суспільством, перед своїм щастям і перед життям дітей. Якщо батьки цю справу роблять чесно, розумно, якщо перед ними поставлені значні й прекрасні цілі, якщо вони самі завжди дають собі повний звіт у своїх діях і вчинках, це значить, що в них є й батьківський авторитет і не потрібно шукати ніяких інших підстав і тим більше не потрібно придумувати нічого штучного.

Як тільки діти починають підростати, вони завжди цікавляться, де працює батько або мати, яке їхнє суспільне становище. Якомога раніше вони повинні довідатися, чим живуть, чим цікавляться, з ким поруч стоять їхні батьки. Справа батька або матері повинна виступати перед дитиною як серйозна, така, що заслуговує поваги, справа. Заслуги батьків в очах дітей повинні бути насамперед заслугами перед суспільством, справжньою цінністю, а не тільки зовнішністю.

При цьому потрібно завжди пам'ятати, що в кожній людській діяльності є свої вади й своє достоїнство. У жодному разі батьки не повинні представлятися дітям як рекордсмени у своїй галузі, як ні із чим не порівнянні генії. Діти повинні бачити й заслуги інших людей, і обов'язково заслуги найближчих товаришів батька й матері. Громадянський авторитет батьків тільки тоді стане на справжню висоту, якщо це - не авторитет вискочки або хвалька, а авторитет члена колективу. Якщо вам удасться виховати свого сина так, що він буде пишатися цілим заводом, на якому батько працює, якщо його будуть радувати успіхи цього заводу,- виходить, ви виховали його правильно.

Авторитет знання приведе й до авторитету допомоги. У житті кожної дитини буває багато випадків, коли вона не знає, як потрібно поступити, коли вона має потребу в пораді й у  допомозі. Може бути, вона не попросить вас про допомогу, тому що не вміє цього зробити, ви самі повинні прийти на допомогу.

Часто ця допомога може бути зроблена в прямій пораді, іноді в жарті, іноді в розпорядженні, іноді  навіть у наказі. Якщо ви знаєте життя  вашої дитини, ви самі побачите, як надійти щонайкраще. Часто буває, що цю допомогу потрібно зробити особливим способом. Потрібно буває або взяти участь у дитячій грі, або познайомитися з товаришами дітей, або побувати в школі й поговорити із учителем. Якщо у вашій сім'ї декілька дітей, а це - самий щасливий випадок, до справи такої допомоги можуть бути притягнуті старші брати й сестри.

Батьківська допомога не повинна бути нав'язлива, докучлива, стомлююча. У деяких випадках зовсім необхідно надати дитині самій вибратися з утруднення, потрібно, щоб вона звикала переборювати перешкоди й розв'язувати більш складні питання. Але потрібно завжди бачити, як дитина робить цю операцію, не можна допускати, щоб вона заплуталася й вдалася у відчай. Іноді навіть потрібно, щоб дитина бачила вашу сторожкість, увагу й довіру до його сил.

Авторитет допомоги, обережного й  уважного керівництва щасливо доповниться авторитетом знання. Дитина буде почувати вашу присутність поруч із нею, вашу розумну турботу про неї, вашу страховку, але в той же час вона буде знати, що ви від неї дещо вимагаєте, що ви й не збираєтеся все робити за неї, зняти з неї відповідальність.

Авторитет необхідний у сім'ї. Треба  відрізняти справжній авторитет  від авторитету помилкового, заснованого  на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами.

Дійсний авторитет ґрунтується  на вашій громадянській діяльності, на вашому громадянському почутті, на вашому знанні життя дитини, на вашій  допомозі їй й на вашій відповідальності за її виховання.

2.3.  Виховання в праці

Правильне виховання неможливо  собі уявити як виховання нетрудове. Праця завжди була основою для  людського життя, для створення  благополуччя людського життя й культури.

Тому й у виховній роботі праця  повинна бути одним із самих основних елементів. Спробуємо докладніше проаналізувати зміст і значення трудового виховання в сім'ї.

Перше, про що особливо повинні  пам'ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового суспільства, отже, її значення в цьому суспільстві, цінність її як громадянина будуть залежати винятково від того, наскільки вона у стані буде брати участь у суспільній праці, наскільки вона до цієї праці буде підготовленою. Але від цього буде залежати і її добробут, матеріальний рівень її життя. Ми добре знаємо, що від природи всі люди мають приблизно однакові трудові дані, але в житті одні люди вміють працювати краще, інші гірше, одні здатні тільки до найпростішої праці, інші - до праці більше складної й, отже, більш цінної. Ці різні трудові якості не даються людині від природи, вони виховуються в ній протягом її життя й, особливо, у молодості.

Отже, трудова підготовка, виховання  трудової якості людини - це підготовка й виховання не тільки майбутнього гарного або поганого громадянина, але й виховання його майбутнього життєвого рівня, його добробуту...

У трудовому зусиллі виховується  не тільки робоча підготовка людини, але  й підготовка товариша, тобто виховується  правильне відношення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка.

Трудова участь дітей у житті  сім'ї повинна починатися дуже рано. Починатися вона повинна в грі, дитині повинна бути зазначено, що вона відповідає за цілість іграшок, за чистоту й порядок у тім місці, де стоять іграшки й де вона грає. І цю роботу потрібно поставити перед нею взагалі: повинно бути чисто, не повинно бути накидано, налито, на іграшках не повинно бути пилу. Звичайно, деякі прийоми прибирання можна їй і показати, але взагалі добре, якщо вона сама здогадається, що для витирання пилу потрібно мати чисту ганчірку, якщо цю ганчірку вона сама випросить у матері, якщо вона до цієї ганчірки пред'явить певні санітарні вимоги, якщо вона зажадає кращу ганчірку й т.д. Точно так само й лагодження зламаних іграшок повинно бути надано їй самій в тій мірі, у якій це їй під силу, розуміється, з наданням у її розпорядження певних матеріалів.

З віком трудові доручення повинні  бути ускладнені й відділені від  гри.

Питається, якими заходами можна  й треба викликати в дитини те або інше трудове зусилля. Заходи ці можуть бути найрізноманітніші. У  ранньому дитинстві, звичайно, багато чого дитині потрібно й підказати й показати, але взагалі необхідно вважати ідеальною формою, коли дитина сама зауважує необхідність тієї або іншої роботи, бачить, що матері або батькові ніколи її зробити, коли вона за власною ініціативою приходить на допомогу своєму сімейному колективу. Виховати таку готовність до праці, таку уважність до потреб свого колективу - значить виховати справжнього громадянина.

Дуже часто буває, що дитина по своїй  недосвідченості, по слабості орієнтування не може самостійно помітити потреби в тій або іншій роботі. Батьки повинні в таких випадках обережно підказати, допомогти дитині з'ясувати своє відношення до цього завдання й взяти участь у його вирішенні. Це часто краще всього робити, викликаючи простий технічний інтерес у роботі але й зловживати цим способом не можна. Дитина повинна уміти виконувати й такі роботи, які не викликають у неї особливого інтересу, які здаються в перший момент роботами нудними. Взагалі вона повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не його цікавість, а його користь, його необхідність. У тому випадку, якщо необхідність або інтерес недостатні, щоб викликати в дитини бажання потрудитися, можна застосувати спосіб прохання. Прохання тим відрізняється від інших видів звертання, що вона надає дитині повну свободу вибору. Прохання й повинне бути таким. Його так потрібно вимовити, щоб дитині здавалося, що вона виконує прохання по власному доброму бажанню, не спонукувана до цього ніякими примусами. Потрібно говорити:

- У мене до тебе прохання. Хоч це й важко, і в тебе всякі інші справи...