Особливості сімейного виховання в сучасному світу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості сімейного  виховання 

в сучасному світу

Курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ

"Діти - живі квіти землі" - так поетично виразив глибоку думку О.М.Горький. А вирощують ці квіти насамперед у сім'ї: батьки самою природою призначені й суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя й праці. У сім'ї закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається її розвиток і становлення як громадянина.

Виховання дітей – наважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Вони будуть творити історію. Наші діти - це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками й матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед суспільством. У величезній більшості випадків не природжена тупість (моральна або розумова) дитини, а педагогічні помилки підготовляють дитині гірку майбутність, залишаючи на її особистих проявах і звичках незгладимі сліди морального псування: розумового безсилля. Саме це зумовило актуальність даної теми.

Об’єктом дослідження  є особливості виховання дитини в сучасній українській сім’ї.

Предмет дослідження  – сучасна українська сім’я.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати основи сучасного виховання дитини, проаналізувати особливості сімейного виховання.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

- проаналізувати загальні умови  сімейного виховання;

- ознайомитись з розумовим та  моральним розвитком дитини;

- дослідити особливості батьківського  авторитету.

Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів ,висновків, списку використаної літератури.

 

Розділ і

Сімейне виховання –  основа сучасного виховання

1.1.  Загальні умови сімейного виховання

Звичайно всі несприятливі явища, що помічають в дитини, приписують самій дитині, говорять навіть іноді про уродженій її злісності, не думаючи й не підозрюючи, що якості дитини є відбиттям якостей оточуючих її осіб. Уродженими в дитини можна вважати тільки явища, пов'язані з її темпераментом, тобто тільки ступінь сили й швидкості її міркувань і дій. Потім вона переживає імітаційний період, під час якого в неї складаються її мовлення, всі головні її звички й звичаї, взагалі всі типові її явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиною вдосконалювання представників сім'ї, особливо щодо їхньої правдивості, щирості й прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини й зі спостереження знає, як якості останньої складаються з дій і міркувань оточуючих її осіб, то вона безсумнівно стане зірко стежити за всякою своєю дією й словом, уникати всякої сваволі й завжди щадити особистість своєї дитини; цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму вдосконалюванню, а повною відповідністю між своїм словом і справою неодмінно привчить і дитину до правдивості, безпосередності й щирості й цим покладе вірну основу для розвитку морального характеру людини. При вивченні людини й умов її освіти всього глибше складається переконання, наскільки сильно впливають не слова, а дії близьких осіб на дитину, що розвивається, і наскільки любов до праці, робота й правдивість вихователя сприяють моральному розвитку дитини [13].

Внаслідок нестачі уваги, а головне  внаслідок незнання звичайно поспішають припустити існування вроджених поганих нахилів, красномовно тлумачать про "не справимо зіпсованих" дітях, немов би ця зіпсованість з'явилася сама по собі й за неї відповідає сама дитина! Вплив керівництва дорослих якось завжди залишається в тіні; і вірити не хочуть, що "зіпсованість" дитини шкільного або дошкільного віку є результатом системи виховання, за яку розплачується все-таки один вихованець..

Кому не відомо, що вся справа виховання (і в сім'ї, і в школі) найчастіше зводиться до того, що дитину потрібно "учити", причому під словом "учити" нерідко мають на увазі: "стягнути", "покарати", "пригрозити" і т.д. Так інакше й бути не може, поки будуть робити зовсім сліпо, по рутині, не віддаючи собі звіту в кожному кроці; якщо не "пізнати себе", не привчитися зв'язувати причину з наслідком, то рутинні педагогічні прийоми примусового характеру як і раніше будуть панувати в стінах школи, як і в сімейному побуті.

Звичайно припускають, що дитину можна  й обдурити: адже вона не розбере; а тим часом різниця правди й неправди в неї складається саме таким чином, що вона привчається перевіряти чуте нею видимим і відчутним. Якщо їй говорять, що "мами немає вдома", а вона випадково побачить її, то вона при першому зручному випадку, якщо їй щось не сподобається, заявить, що її самої немає вдома. Чим частіше її обманюють і чим більше вона зустрічає в сім'ї невідповідність слова зі справою, тим менше з'ясовуються для неї ознаки правди й тем легше вона починає говорити тільки те, що їй вигідніше. Необхідно твердо пам'ятати, що дитина спочатку тільки й знає враження, одержувані органами її почуттів, вона тільки їм і кориться й діє винятково на підставі цих чисто реальних вражень; вона неодмінно робить тільки те, що їй приємно, і уникає всього, що їй в якому-небудь відношенні неприємно. Від дитини мають зазвичай все приховувати, але, якщо вона бачить, що навколишні користуються чим-небудь, а їй не дають, то й вона при першому ж зручному випадку неодмінно привласнить цікаву для неї річ, раз вона погано лежить, і потім у всякому подібному випадку не промине повторити те ж саме. Будучи пійманою у своїх провинах і за це покараною, вона, знову ж на досвіді, бачить, що необхідно бути обережніше й що вигідніше користуватися всяким випадком так, щоб цього не бачили й не знали; вона намагається бути розумником і користується зручними випадками вже обережніше, більш потай. Покарання не може з'ясувати їй об'єктивних ознак правди, воно тільки покаже їй, що не попадатися - добро, а попадатися - зло й, маючи можливість зробити кому-небудь зло, вона саме так і зробить, як з нею робили при покаранні [19].

Крім простого, завжди щирого й  правдивого слова, не можуть бути допущені ні в сім'ї, ні в школі ніякі  заохочення, ніякі покарання. Звичайно привчають дитину до штучного додаткового роздратування із самої появи її на світ й цим сприяють зниженню її вразливості й перешкоджають нормальному ходу її розвитку. Дитину носять на руках, її качають, присипляють різними одноманітними наспівами, її цілують, підробляються під вимовні нею звуки, - все це виявляється штучними подразниками. Коли після всього цього починається навчання, дитина виявляється млявою, апатичною, ледачою; на неї скаржаться за байдужість її до занять, тим часом як усе зроблено, щоб саме понизити її життєдіяльність, щоб зробити її апатичною і млявою. Щоб збудити її до навчання, знову удаються до штучних збудників у вигляді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Розвинена за таких умов апатія викликає в парубка гонитву за зміною вражень; кондитерська виявляється передоднем до винного погребка й гульб точно так само, як оцінки й заохочення розвивають прагнення до різних парі, карткової гри й т.п. Людину заїдає нестерпна нудьга, вона готовий насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щоб тільки заглушити гнітюче почуття. У неї немає внутрішнього життя, вона не збуджується думкою й не зайнята розумовим своїм удосконалюванням. Парубка докоряють за його грубу й розбещену вдачу, зовсім випустивши з уваги причини, що сприяли його розвитку, забувають, що тільки умови його сімейного й шкільного життя могли сприяти розвитку тих типових явищ, які в нього спостерігаються, що ними вбите ідейне життя й розвинені одні тварини прояви...

Значення звичок, придбаних у  ранньому віці, величезне, відскіпатися від них згодом дуже важко, а іноді й не під силу дорослому. При нормальних умовах розвитку дитини, коли її не обмежують постійними регламентаціями, вона завжди вирізняється спостережливістю, причому зараз же повторює помічену нею дію й потім уже міркує над нею. Це самий вигідний спосіб розвитку дитини, який необхідно підтримувати; при цьому дитина найбільше зупиняється над тими явищами, які їй доступні. Вона сама їх помічає, вони їй не нав'язані, відповідають її силам і здатностям, і тому вона легше їх засвоює. У дитині не можна штучно розвинути спостережливість, можна тільки усунути всякі сильні впливи, які могли б понизити її вразливість; крім того, можна ще сприяти поступовій видозміні матеріалу, необхідного для її освіти. При всякому штучному способі, застосовуваному для порушення спостережливості дитини, бракує першого моменту, і саме: вона не сама натрапляє на нові явища, а її увагу зупиняють на тих явищах, з якими хочуть її познайомити. У такому випадку легко припуститися помилки. Тим часом як усяка така невідповідність приводить до того, що дитина недостатньо засвоює сприймане. Слідом за спостереженням дитина повторює те, що справило на неї більш сильне враження; цим повторенням вона привчається до різних прийомів, уживаних у повсякденному житті. При штучному ж привчанні до таких прийомів і дій дитина не сама вибирає вироблену нею дію, а імітує необхідне від неї: зрозуміло, що й тут такі вимоги можуть не відповідати ступеню фізичного розвитку дитини та вмінню її робити такі дії.

Після спостереження й повторення спостережуваного дитина звичайно охоче міркує над значенням сприйнятого й повтореного нею; ця дорогоцінна якість головним чином і сприяє її освіті, а також обмеженню сваволі її дій і з'ясуванню особистих якостей людини. Звичайно вважають, що дитина повинна тільки виконувати звернені до неї вимоги, що вона повинна набирати матеріал і знання для майбутньої своєї діяльності. Із цим ніяк не можна погодитися на підставі наступного психологічного положення: дивлячись по тому, яким чином людина ставиться до яких-небудь явищ при першій зустрічі з ними, відповідно до цього швидше за все вона буде до них ставитися й згодом. Якщо вона у ранньому віці не привчилася міркувати над своїми враженнями й діями, то згодом дуже важко до цього звикає. Набором знань вона розвиває свою пам'ять, що до того витончує вправою, яку їй легше всього сприймати цією розумовою здатністю; вона не звикла і не вміє міркувати, у неї знання залишаються сирим матеріалом, що не переварений міркуванням. Без аналізу й міркування, без перевірки своїми діями дитина особисто не знайомиться із якостями сприйманого, вона тому сама не в змозі виводити загальних положень, не в змозі скласти загального образу; у неї немає загальних понять, вона знає, але не розуміє. Тому самостійно видозмінити свої дії вона не в змозі й тільки повторює те, що знає, що чула, що вичитала із книги; у неї немає особистого характеру, а для розвитку морального характеру немає умов.

1.2.  Розумовий розвиток дитини

Очевидно, всі діти по своїй сильній  вразливості й спостережливості не залишають без уваги жодного з навколишніх їхніх явищ; необхідно тільки, щоб їхнє прагнення не зустрічало перешкоди з боку навколишніх, а, навпроти, підтримувалося ними. Звичайно ж це буває не так: дорослі або бажають вести дитину на помочах, причому все їй скажуть, все пояснять і все покажуть, або не дозволяють їй зовсім мислити й постійно повторюють тільки про слухняність, або ж вони безглуздо захоплюються сумнівними проявами її самодіяльності й намагаються відзнаками й заохоченнями збудити її до продовження. Якщо дитині постійно нав'язувати думки й судження, то цим усувається всяке збудження до її власної діяльності, тим часом як самостійним спостереженням над явищами вона привчалася б до сприйняття всіх окремих моментів, з яких вони складаються, і складала б собі ясне уявлення про одержувані враження, привчалася б роз'єднувати, по можливості, одержуване враження за часом; вона засвоювала б собі всі акти в тій послідовності, яка необхідна для з'ясування значення даного явища, т.ч. вона звикала б логічно мислити. Розвиток дитини й складається головним чином в умінні зосереджувати увагу над одержуваним враженням і розумовою працею переборювати перешкоди до розуміння його. У тім же випадку, коли судження дається вже готовим і повідомляються головним чином одні висновки, останні будуть засвоюватися тільки пам'яттю, замість того щоб підготовляти й розвивати у дитини точно таку ж розумову роботу, за допомогою якої добуті передані їй висновки й висновки.

Чим м'якше й обережніше поводяться з дитиною, чим більшою розумною добротою й любов'ю вона оточена, тим більш м'якою й люблячою людиною вона є, тим з більшою вразливістю вона відноситься до всього навколишнього й тим більше вона привчається керуватися правдою у всіх своїх думках і діях. Моральні якості дитини складають справжню спадщину середовища, у якому вона провела перші роки свого життя; ця спадщина навколишніх прищеплюється в міру розвитку свідомості дитини, як і її мовлення, спосіб вираження, звички, звичаї й т.д.

Злою дитина буде тільки тоді, коли її дратують і ображають несправедливістю, сваволею й неправдою. Лінощі у неї з'являються, коли її насильно змушують робити непосильну, не відповідну її знанням і підготовці, отже, логічно непослідовну роботу або роботу, що сильно пригнічує її одноманітними, стомлюючими діями. Отже, лінь з'явиться, коли насильно необхідна робота супроводжується витратою речовини, не відповідною попередньому нагромадженню, і коли надлишок витрати порівняно з нагромадженням приведе до страждання, до виснаження. Отже, не вроджений нахил викликає це явище, а неприємне, гнітюче почуття, викликане вимогами, що не відповідають силам і здатностям дитини [4].

Все потрібне для дитини, що може бути виконано нею самою і виконання чого відповідає її умінню, повинно бути надане її самодіяльності; така дрібна робота, по можливості точно виконана, приносить звичайно їй задоволення, усього краще підготовляє до більш складної діяльності й надає їй відому впевненість у своїх силах. Чим більше вона робить собі сама все необхідне, тим раніше є в неї відомі зобов'язання, навіть відповідальність у діях, тим уважніше вона буде ставитися до своїх занять і тим точніше вона буде їх виконувати. При всьому цьому вона повинна діяти, по можливості, не по окремих вказівках для кожного окремого випадку, але неодмінно за власною ініціативою або тільки по коротко й просто роз'ясненим їй загальним положенням. Ніколи й ні в якому випадку не треба дитині показувати прийоми якої-небудь роботи, все вона повинна робити по слову й з'ясуванню. В останньому випадку необхідно тільки починати свої з'ясування із прийому, їй вже відомого, і потім з останнім логічно зв'язати невідоме. Показаний прийом переймається дитиною й може бути повторений нею зовсім механічно; вона мало зосереджує на ньому увагу й тому недостатньо свідомо його сприймає. Тим часом як, прислухаючись до з'ясування цього прийому, вона повинна уявити собі спочатку все по отриманих звукових враженнях, а потім уже діяти відповідно до цього свідомого розумового акту, видозмінюючи при цьому знайомий їй прийом, дивлячись по отриманим нею новим уявленням. При цьому діяльність її набагато більше роз'єднується за часом; на ній зосереджує велика увага, і відбувається більш свідомий напрямок її дій. Все це будуть найголовніші умови для того, щоб краще керувати своїми відчуттями й почуттями й щоб привчитися до вольових проявів [9].