Особливості сімейного виховання в сучасному світу

Звичайно  занадто побоюються всяких перешкод, які дитина може зустріти при своїй діяльності, і тому намагаються усунути їх і полегшити їй роботу. Цим, навпроти, зовсім знищують те, чого бажали досягти даною роботою, а саме: уміння переборювати перешкоди.

При початковому  вихованні всього наочніше можна  бачити все значення високоосвіченої матері. Справді, що може бути вище й цінніше розумної матері; можна сказати, що рівень розвитку суспільства перебуває завжди в прямому зв'язку й прямій пропорційності з рівнем розвитку жінки. Чим вища освіта жінки, тим серйозніше може бути спрямоване сімейне виховання дитини, що має, без сумніву, саме серйозне значення для всього життя людини. Природною керівницею дитини є насамперед мати. Розумність і високе утворення жінки всього сильніше буде впливати на розвиток і утворення морального характеру дитини. Тільки така жінка, ніколи не допускаючи сваволі, неправди або образи дитини, могтиме сприяти розумовому його розвитку й установленню його морального характеру. Вона не буде обмежуватися зовнішністю, а вчасно сказаним словом і роз'ясненням зуміє підтримати активну діяльність дитини, а також буде сприяти засвоєнню їм поняття про правду. Вона не буде підтримувати його почуттєвих проявів, а буде неодмінно сприяти розвитку свідомої його діяльності...

1.3.  Моральний розвиток дитини

Головні умови, необхідні для нормального  розвитку дитини з боку матері, - чистота, стриманість, діяльне життя як у розумовому, так і у фізичному відношенні.

Мета виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється  своєю мудрістю, самостійністю, художньою  продуктивністю й любов'ю. Необхідно  пам'ятати, що не можна дитину зробити  людиною, а можна тільки цьому  сприяти й не заважати, щоб вона сама у собі виробила людину. Необхідно, щоб вона виробила ідейну людину й прагнула б у житті керуватися цим ідеалом.

Головні основи, яких необхідно дотримуватися при  вихованні дитини під час сімейного  її життя: 1) чистота, 2) послідовність  відносно слова й справи при поводженні з дитиною, 3) відсутність сваволі в діях вихователя або обумовленість цих дій і 4) визнання особистості дитини постійним поводженням з нею як з людиною й повним визнанням за нею права особистої недоторканності. Мета усякого виховання - сприяти розвитку розумної людини, що була б у стані з'єднувати досвід минулого життя з теперішнім й могти передбачати наслідки своїх дій і відносин до іншої особи, з'ясовувати собі причинний зв'язок спостережуваних нею явищ і творчо передбачати й проявлятись, у чому саме й виражається людська мудрість. Зрозуміло, що такі прояви можуть бути тільки в тому випадку, коли людина у стані сама виробити свою думку й сама її застосовувати. Необхідно також, щоб ці прояви, як і взагалі всі дії людини, були настільки доцільні й швидкі, а разом із цим прості й точні, що давали б можливість збільшувати продуктивність особи й доводити її до художньої добірності. Мудрість людини повинна показати їй вузькість особистого життя й указати на значення суспільного прояву, щоб підказати йому їй обов'язок сприяти вдосконалюванню суспільства, у якому вона перебуває; точно так само її ідейність повинна сприяти можливості ідеалізувати суспільство, ближнього й навіть справу, якою людина зайнята, і цим проявляти свою любов, тому що справжня любов вимагає неодмінно ідеалізації того, до чого вона стосується...

Відсутність сваволі в діях вихователя або  обумовленість його дій є істотною вимогою при вихованні людини. Під час сімейного життя дитина повторенням дій навколишніх складає свої звички й звичаї. Те, чому дитина сама піддається в цей час, неодмінно відіб'ється згодом у її діях стосовно інших. Усяка довільна дія має характер випадковості й виробляється під впливом почуття й тому звичайно буває різкою й навіть грубою. Щоб діяти з більшою свідомістю, необхідно обговорювати й з'ясовувати те, що помічається, приводячи, по можливості, у причинний зв'язок поставлену вимогу й те, що її викликало.

Необхідно відрізняти бажання дитини з'ясувати  питання, що у неї з'явилося, від простої балакучості й постійних її питань, які вона сама у стані вже розв'язати; така балакучість дитини дуже не вигідна, це не буде міркування над явищами, що помічаються самою дитиною, а тільки випадкова вимова слів і мало свідоме й навіть поверхневе відношення до справи. Такої балакучості ніколи не слід підтримувати в дитини. Причина такого явища звичайно порожня балаканина дорослих і невміння поводитися й говорити з дитиною. У діяльному й робочому середовищі, де постійно всі зайняті й дитина зайнята, немає часу для порожньої балаканини. Тільки коли найближча дитині людина звільняється від роботи, вона звертається до неї для з'ясування своїх сумнівів і одержує коротку й просту відповідь. Відповідно із цим і дитина ставить свої питання, про які спочатку сама подумає й потім уже звертається для перевірки або для з'ясування їх до навколишнім. Не варто тільки відштовхувати дитину, даремно ганяти й ставитися випадково, під впливом хвилини, то дуже ласкаво, то суворо, зовсім довільно, як доведеться, ніколи не з'ясовуючи підстави своїх дій. В останньому випадку, зрозуміло, і дитина також повторить сприйняте нею і ніколи не привчиться міркувати над тим, що робить і чим займається.

Правдивість не дана людині готовою, вона повинна  бути придбана й засвоюється спочатку тільки спостереженням над життям навколишніх, так само як і мовлення дитини. Можна говорити з дитиною, пристосовуючись і повторюючи ті неправильні й мало артикульовані звуки, які вона вимовляє, тоді вона довго не навчиться говорити правильно, і навіть деяка неправильність у вимові може в неї залишитися на все життя. Все це змушує дорослого бути дуже послідовним у всіх своїх діях, за якими дитина постійно стежить, засвоює й відповідно до цього діє. Правдивість дитини складається тільки із правдивості середовища, його оточення, або, принаймні, тієї людини, до якої дитина більше всього прив'язана й котра до неї простіше всього ставиться. Варто тільки відштовхувати дитину, якщо вона висловлює помічені нею явища, і не звертати її уваги на послідовність у діях, які в неї помічаються, щоб вона стала говорити неправду, що легко ввійде в неї у звичку, від якої потім вона не швидко відскіпається. Необхідно твердо пам'ятати, що на дитину головним чином впливає справа, а не слово; вона настільки реальна, що все в неї складається під впливом учинків, які бачить. Повторюючи те, що на ділі вона навкруги себе зауважує, вона із цього виробляє свої звички й звичаї; під впливом цього складається її тип. Все це вказує на те, наскільки істотна для дитини послідовність і правдивість дорослих, у середовищі яких вона живе під час сімейного періоду свого життя.

Вся таємниця сімейного виховання в тому і  складається, щоб дати дитині можливість самій розгортатися, робити все самій; дорослі не повинні запобігати й нічого не робити для своєї особистої зручності й задоволення, а завжди ставитися до дитини, з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості й недоторканності цієї особистості [15].

Якщо дитина під час сімейного  життя привчилася сама спостерігати все навколишнє і повторювати  те, що відповідає її силам та умінню, звикла сама міркувати над тим матеріалом, що придбала своїм спостереженням, і цим розвинула свою здатність мислити, якщо ніхто не збивав її в засвоєнні критерію правди, - тільки тоді при настанні періоду змужнілості вона є більше підготовленою, так що в стані впоратися з тим новим збудником, що у неї є. Вона сама відшукує собі яку-небудь улюблену справу й віддається їй всією своєю молодою й живою душею. У цьому періоді не слід суворо ставитися до парубка й піддавати його насильницьким діям і віднімати в нього те, що йому особисто в цей час особливо дороге. Чи буде він зачитуватися книгами, не віднімати в нього ці книги, чи буде він захоплюватися тим або іншим мистецтвом, технічними роботами, не перешкоджати йому займатися цією справою й дати йому можливість розгорнути свої сили відповідно його здібностям.

Розділ іі

 Особливості сімейного виховання

2.1.  Всебічне виховання дитини

Виховати дитину правильно й  нормально набагато легше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства - це зовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справа під силу кожній людині, кожному батькові й кожній матері. Добре виховати свою дитину легко може кожна людина, якщо тільки вона цього дійсно захоче, а крім того, це - справа приємна, радісна, щаслива. Зовсім інше - перевиховання. Якщо ваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про неї думали, а то, буває, і полінувалися, запустили дитину - тоді вже потрібно багато чого переробляти, поправляти. І ось ця робота виправлення, робота перевиховання - уже не така легка справа. Перевиховання вимагає й більше сил і більше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це знайдеться. Візьмемо навіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшла людина в життя й працює. Усі дивляться на неї, і всі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхто не хоче підрахувати, скільки все-таки втратили. Якби цю людину із самого початку правильно виховували, вона більше взяла б від життя, вона вийшла б у життя ще більш сильною, більше підготовленою, а виходить, і більш щасливою. А крім того, робота перевиховання, переробки - це робота не тільки більш важка, але й сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійні прикрості, зношує нерви, часто псує батьківський характер.

Тільки в сім'ї, де є декілька дітей, батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірно розподіляється між усіма. У великій сім'ї дитина звикає з найменших років до колективу, здобуває досвід взаємного зв'язку. Якщо в сім'ї є старші й молодші діти, між ними встановлюється досвід любові й дружби в найрізноманітніших формах. Життя такої сім'ї надає дитині можливість вправлятися в різних видах людських відносин. Перед ними проходять такі життєві завдання, які єдиній дитині недоступні: любов до старшого брата й любов до молодшого брата - це зовсім різні почуття, уміння поділитися із братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Ми вже не говоримо, що у великій сім'ї на кожному кроці, навіть у грі, дитина звикає бути в колективі.

Питання про структуру сім'ї - питання  дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.

Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якнайкраще, вони будуть намагатися й свої взаємні незгоди не доводити до розриву й тим не ставити дітей у скрутний стан.

Наступне питання, на яке можна  звернути саму серйозну увагу, - це питання про мету виховання. У деяких сім'ях можна спостерігати повну бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки й діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні певної програми. Звичайно, у такому випадку й результати будуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в них виросли погані діти. Ніяку справу не можна гарна зробити, якщо невідомо, чого хочуть досягти.

Кожний батько й кожна мати повинні  добре знати що вони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїх власних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати справжнього громадянина, людину знаючу, енергійну, чесну, віддану своїй країні, працьовиту, бадьору й увічливу? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний, боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Потурбуйтеся, подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачите й багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів попереду.

Ваша власна поведінка - сама вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми й про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як ви поводитися із друзями й з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, - все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: ви вже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам не допоможуть.

Батьківська вимога до себе, батьківська  повага до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком - ось перший і самий головний метод виховання!

Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого й  щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда вашого життя. Сама незначна домішка облудності, штучності, зубоскальства, легкодумства робить виховну роботу приреченою на невдачу. Це зовсім не значить, що ви повинні бути завжди надуті, пихаті, - будьте просто щирі, нехай ваш настрій відповідає моменту й сутності того, що відбувається у вашій сім'ї.

Фокуси заважають людям бачити теперішні завдання, що стоять перед  ними, фокуси в першу чергу забавляють самих батьків, фокуси забирають  час. А багато батьків так люблять  скаржитися на нестачу часу!

Звичайно, краще, якщо батьки частіше  бувають із дітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, що правильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти занадто звикають до товариства дорослих, і духовний ріст їх іде занадто швидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, що припустилися помилки.

Ви повинні добре знати, що робить, де перебуває, ким оточена ваша дитина, але ви повинні надати їй необхідну свободу, щоб вона знаходилася не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Не думайте при цьому, що ви повинні боягузливо відгороджувати її від впливів негативних або навіть ворожих. Адже в житті однаково їй доведеться зштовхнутися з різними спокусами, з далекими й шкідливими людьми й обставинами. Ви повинні виробити в неї вміння розбиратися в них, боротися з ними, розпізнавати їх вчасно. У парниковому вихованні, в ізольованому висиджуванні не можна цього виробити. Тому, зовсім природно, ви повинні допустити найрізноманітніше оточення ваших дітей, але ніколи не випускайте їх з поля зору [20].

2.2.  Батьківський авторитет

Напевно, буде просто незручно в самій сім'ї перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази й пред'явлення суспільних прав взагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Ті батьки, у яких діти "не слухаються", схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це - особливий талант. Якщо таланту немає, то й поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній сім'ї, і це навіть не дуже важка справа.