Особливості психологічного маніпулювання людьми

Поняття, конкретні форми, класифікація і механізми психологічних  ігор найбільш докладно розглянутіЭ.Берном у межах його концептуального  підходи до міжособистісному взаємодії. У цих цілях він розробив відповідний поняттєвий апарат, і методичний інструментарій, дозволяє аналізувати міжособистісні маніпуляції, здійснювані, зокрема, і несвідомо.

“Грою ми називаємо, пише Берн,- серію наступних друг за іншому прихованих додаткових трансакцій з чітко певних захворювань і передбачуваним результатом. Це який повторювався набір часом одноманітних трансакцій, зовнівиглядящих цілком правдоподібно, але які мають прихованої мотивацією; одне слово це серія ходів, містять пастку, якусь пастку. Ігри від процедур, ритуалів івремяпровождений, з погляду, двома основними характеристиками: 1) прихованими мотивами; 2) наявністю виграшу. Процедури бувають успішними, ритуали - ефективними, а проведення часу вигідним. Але вони за своєю сутністючистосердечни (не містять “задньої думки”). Вони можуть утримувати елемент змагання, але з конфлікту, які результат то, можливо несподіваним, але ніколи - драматичним. Ігри, навпаки, може бути нечесними і часто характеризуються драматичним, а чи не просто захоплюючимисходом”[8].

Нині найбільш універсальним  з понять, що відбивають механізм прихованого  психологічного примусу, виступає маніпуляція. Дане поняття має дві основних значення - пряме і переносного  чи метафоричне. Хоч як парадоксально, але протягом останнього час саме переносного значення маніпуляції  стає основним і ведучим змістом  цього поняття, що привертає дедалі більша увага дослідників. У його переносному значенні він має досить високий диференціацію, т. е. можна говорити про систему понять, котрим як родового виступає маніпуляція. У систему цих понять входять: такий маніпулятивний вплив, психологічні маніпуляції, маніпулювання (зокрема, маніпулювання у політиці; маніпулювання думкою, громадським свідомістю тощо.), міжособистісні маніпуляції, соціально-політичні маніпуляції особистістю тощо.

2. Види  професійних маніпуляцій

До поширеним професійним  маніпуляціям особистістю нині можна  віднести жебрання, фінансові піраміди. Зупинимося ними докладніше.

>Нищенство і жебрацтво  можна зарахувати до «найдавнішим  професій». Наприклад, відповідно  до історичним документам, в 1443 року у чеському містіКутна Гора побудоване якесь товариство жебраків. Щоправда, за статутом його членами могли стати лише літні шахтарі, яких через вік вигнали з роботи, а милостиню дозволялося просити лише перед міськими церквами. Документ цей цікавий тим, що потім із нього можна зрозуміти, що професійне жебрання було сформульовано чітко налагодженим "виробництвом" відносини із своїми законами, начальниками та його підлеглими.

Однією із найграндіозніших організацій жебраків історія була "Асоціація Жебраків", центром дії яких було Париж. Утворилася вона у середньовіччя й проіснувала остаточно царювання Людовіка XIV. У Києві Франції "злиденні" жили у віддалених барлогах, званих спочатку вежами, потім дворами, що згодом дістали назвуДворов чудес. Найбільш знаменитим двором була така, що перебував неподалікПорт-Сент-Дени, між вулицеюНев-Сент-Совер і провулкомФилль-Дье. З усіх боків цей простір була оточена низькими темними будівлями з глини і бруду, у яких жили злиденні. Як пишуть історики, тут "не мав ні віри, ні моралі, не знав ні хрещення, ні причащання, ні шлюбу". У жебраків був власний король – великий Вогнище. Підданні Костера канючили тут Парижа, відрекомендовуючись кульгавими, горбатими, понівеченими солдатами і виставляючи напоказ свої виразки і болячки. Повернувшись своїДвори, "убогі" знову дивним чином розвивали здоров'я – саме

тому ті двори та дістали  назвуДворов чудес. "Асоціація  Жебраків" мала власного верховного главу, свої умови, а й свій власну мову (арго), який переходив від однієї покоління шахраїв до іншого. Головні наближені великого Вогнища управляли кварталами, чи провінціями. Вони навчали новачків своєї мови, викладали мистецтво обкрадати купців, різати гаманці, які тоді носили на поясах, готувати мазь для фальшивих ран й уміти обманювати народ скаргами. Інспектор французьких в'язницьМоро-Кристоф, знав світ шахраїв чимало і який окреслив їх у книзі, ділив рядових жебраків сталася на кілька категорій. На нижчою щаблі стояли звані "сироти" – хлопчики, "які у числі 3 або чотирьох бігали тут майженагие, тремтячи від холоду". Значно вільніше почувалися дорослі ледарі, які "ходили вулицями на добрих куфайках і поганий взуття,большею частиною дві, репетуючи себе, що вони купці, розорені війною, пожежею чи іншими випадковостями". Були і шахраї у супроводі фальшивих їхніх дружин та дітей, які просили милостиню шлюбу зі свідоцтвом до рук у тому, що вогонь винищив їх удома і здає майно. Непоганий дохід у скарбницю короля жебраків приносили "каліки",виставляющие напоказ моторошні болячки. Одні демонстрували виразки на руки годі й ногах і, збираючи милостиню в церквах, казали, що вирушають за зціленням до святих місць; інші ходили на милицях; треті представляли хворих, падаючих втратив свідомість, "і робив це так натурально у вигляді тугий перев'язі руці, що українці обманювали перехожих, і навіть самих докторів"; четверті вдавали, ніби піддаються падучої хвороби та в конвульсіях падали на грішну землю, пускаючи з рота піну (зрозуміло, мильну). Загалом, "артистів" було зДворах чудес предосить.

Чи намагалися влади боротися з професійними злиденними? Зрозуміло, намагалися. Не раз. Але з більшу частину безрезультатно. Наприклад, ще до його створення "Асоціації  Жебраків" було видано наказ поліції, з якого говорилося, що й через 3 дні після оголошення наказу "усі жебраки й ледацюги не звільнять Парижа й інших міст, вони відведено за грати, де залишаться однією хлібі на протязі 4 днів. Якщо ж із звільнення з в'язниці після закінчення терміну вони будуть дозвільні, не знайдуть місць і занять, їх чекає ганебний стовп; втретє ж вони вигнані з цих місць і затавровані". Хоча це суворий наказ і розігнав жебраків, примусивши деяких на роботу, але ненадовго. І шахраї зрештою зуміли гаразд утвердитися того грунті, яку експлуатували, що заснували корпорацію, яку зазначалося вище.

Те, що вивести професійних  жебраків дуже складно, добре також  і з прикладу Росії. Спочатку з жебракуванням намагалися впоратися репресивними методами (жебраків віддавали до кріпаків, били батогом, таврували, рвали ніздрі, публічно страчували). Коли це допомогло, влади постаралися справитися з цим явищем з допомогою системи організованого піклування.Нищим стали надавати профілактичну допомогу, будувати їм вдома піклування. У 1894 року у Москві відкрито 40 загальноміських опік зі щорічною державної субсидією у 1000 рублів; два роки той самий систему було введена ще 40 російських містах. У Петербурзі затримані поліцією злиденні розподілялися по розрядам, відповідно до якими потім займалися їхнім долею. Тих, хто став жебракам внаслідок нещасних обставин, сирітства, старості, хвороби, поміщали на богадільні чи Українського дому піклування, або давали їм давали роботи й поміщали у будинки працьовитості, на фабрики і; від комітету з питаньпризрению отримали одяг і грошову допомогу. Професійних жебраків передавали суду; по від'їзді покарання іногородні висилалися на двох років без паспорти, а столичні передавалися у розпорядження градоначальника. Тим, хто втратив паспорт і знову залишився безкоштовно, комітет виписував нові паспорти, давав роботу, допомагав повернутися додому, забезпечуючи або ж грішми чи безплатним квитком на проїзд по залізниці.

Але хто (а то й більшість) жебраків однаково поверталися до свого ремесла. Наші злиденні, як та їхні зарубіжні "колеги", теж були непогано організовані. Жебрачка братія ділилася на два класу: жебраки (>христарадники) і мисливці (злиденні вищого класу). У жебраків чи були такі "професії": прочани, могильники, барабанщики (>побирающиеся під вікнами),горбачи (>побирающиеся з торбами), удавані мандрівники, залізничники, просять милостині на вокзалах залізниць, севастопольці, що зображують відставних солдатів, безродні, бродяги, погорільці, переселенці тощо. "Мисливці" займалися тим, що подавалиблаготворителямпросительние, більш-менш зворушливі, листи або були у найбагатші вдома "завоспомоществованием" нібито за чиєїсь рекомендації.

У нинішній Росії, мабуть, не залишилися самі "барабанщики", оскільки вдома стали багатоповерховими. Однак – все самі каліки і сліпі, жебраки на поховання, виписані з лікарні, фальшиві "афганці" і "чеченці"...

Поняття «інформаційна війна» стає дедалі актуальним нашого часу. Еволюція інформаційних технологій сприяє з  того що методи інформаційного впливу стають більш точковими, орієнтованими  на ключових інформаторів й з, що рішення. Коли раніше пропаганда була захоплення і маніпулювання всім свідомістю людини, втягнутим у драматургію масового психозу (пригадаємо реакції, які викликали виступи Гітлера, який добре володів технологіями на масову свідомість), то час відбувається захоплення та маніпулювання однієї зі сторін особистості, коли загалом людина залишається абсолютно нормальним, тверезо які оцінюватимуть навколишню реальність.

Прикладом добре організованого масового психозу може бути діяльність фінансових пірамід, коли освічених людей (як свідчить статистика серед вкладників «МММ»,Хопер-инвест» тощо. переважали котрі мають вищою освітою), постали чергах, щоб віддати свої гроші абсолютно невідомим структурам з сумнівною репутацією.

Маніпуляція є навмисного підміна у масовій свідомості утримання або сенсу явища  йогоквазиформой, коли за збереженні ідентичних зовнішніх ознак, явище набуває  деструктивний зміст чи асоціюється  з нею.Примитивизация іиррационализация ситуації, сенсу поняття чи символу, редукція його до архетипічним і ірраціональним структурам. Розрив між формою і змістом, символом та її змістом. Прикладом тут може бути поняття «авторитет», що у зараз у масовій свідомості російського суспільства асоціюється з особою, належить до вищої ієрархії кримінального світу.

Складність ідентифікації  маніпуляційних технологій залежить від  можливості неоднозначних інтерпретацій  результатів їх застосування, труднощі виявлення всіх елементів маніпуляційною програми, складності докази навмисність тій чи іншій маніпуляції.

Методи маніпуляції діловим  партнером включають різні прийоми і знаходять способи спонукання людини діяти над власні інтереси, що стає очевидним йому лише після проведення відповідної операції. Насамперед такий маніпулятивний вплив на людини чи групу осіб, думають, що справді виступають комерційних партнерів, спрямоване на навмисне створення вони перекручених поглядів на характер майбутньої спільної прикладної діяльності. Воно відбувається з допомогою здійснення впливу для сприйняття й оцінку одержуваної інформації, відпрацьованою технікою аргументації, грою на жадібності, довірі, сугестивності, простодушності та інших психологічні особливості особистості об'єктів впливу. Засобами обману стають як вербальні компоненти спілкування, і навіть дії, міміка, жести, пози, певні символи, які мають значеннєву навантаження, обмеження інформації, з приховання намірів вводити на оману іншу людину, створення обстановки і умов, сприяють реалізації нечистоплотних задумів. До досить поширеним формам обману і маніпуляцій несумлінного підприємництва можна віднести такі:

Перебільшення чи применшення  можливостей, тобто створення “помилкового іміджу”, щодо власної персони, ділових  зв'язків, фінансового стану фірми, характеру наданих товарів та послуг. Перебільшення можливостей передусім притаманно початкового етапу взаємодії, коли поставлено завдання залучити до співробітництво. Так було в початку 90-х двоє представників італійської фірми, прибувши у Москві, запропонували експортувати Росію велику партію комп'ютерів. Молодих людей мали дуже ошатно, їх паперовики, кейси і валізи сяяли фірмової символікою, телефонні переговори з господарів Москви вони проводили лише з членами італійського уряду. На узгодження умов проекту пішов протягом місяця, протягом якого італійців возили на море, організовували веселощі і масу протокольних заходів. Відомості про саму фірму, що вони представляли, отримано буде лише тоді коли іноземці зникли. Виявилося, що й “фірма” був зареєстрований напередодні поїздки молодих людей Росію (мабуть, розв'язали в такий спосіб організувати собі відпочинок) і її рахунку перебувало кілька доларів.

Несправжній імідж зменшення  можливостей створюють на випадках, коли прагнуть уникнути податків, сховати  наявні фінансові та матеріальні ресурси, уникнути розрахунків із вкладниками і кредиторами.

Пропозиція привабливих  умов співробітництва. Ризик і азарт  закладений у природі людини, і  якщо до цього додати авантюризм і  те, у Росії називається покластися на “може”, зрозуміло чому такі дуже чисельна самі йдуть назустріч проблемам, створюваними “привабливими пропозиціями”. У результаті втрачають останнє стан, закладають власні квартири, продають свої документи. Втім, останнє, то бабусі та дідусі, віддали паспорти за гроші шахраям до створення підставних фірм, який завжди добре представляють навіщо “хлопцям” із міста знадобилися їх документи, які що й гроші отримати у період коли затримують і так маленькі пенсії.

У підприємництво таку заманливу пропозицію зазвичай включає можливість заробити не докладаючи особливих зусиль, нижчу вартість товару або ж послуги, вигідні умови поставок, гарантію якості й надійності, особливі ефективність яких і властивості товару (звідси маса “чудодійних” ліків) тощо. У кінцевому підсумку виявляється, що з дешевих продуктів прострочений термін реалізації, ліки не минуло необхідну сертифікацію, на дешевої горілці фальшиві з акцизними марками. На переговорах,предваряющих подібні угоди, працюють різніманипулятивние прийоми. У випадку продаючи велику партію відеокасет, посередники показали покупцю власний договір з японською фірмоюаппелируя до того що, що й власний виграш від цієї операції незначний і угоду з ними вигідний. Така відкритість не прийнято бізнесі - адже знаючи звідки надійде товар покупець відеокасет може виходити прямі контакти з фірмою виробником. “>Подкуп довірою” вдався, і лише після отримання товару бізнесмен зрозумів тоді його провели, - відеокасети виготовлено за ліцензією фірми одному з її численних філій, однак зовсім у Японії. Звідси й щодо вигідні умови контракту, після підписання якого фірма покупець “прогоріла”.