Особливості психологічної готовності майбутніх працівників у соціальній сфері

 

 

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Хмельницький інститут соціальних технологій

 

 

Кафедра соціальної роботи

 

 

Курсова робота з дисципліни «Практична психологія у сфері

 соціальної роботи»

на тему:

 «Особливості психологічної готовності майбутніх працівників у соціальній сфері»

 

 

 

студентки 4 курсу

денної форми навчання

спеціальності 6.130102

«Соціальна робота»

Горобець Н. С.

Науковий керівник:

викладач

 Соловей Т. В.

 

 

Хмельницький, 2014 
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ……………………………………………………5
1.1. Теоретичне обґрунтування психологічної готовності студентів до професійної діяльності у соціальній сфері……………………………5
1.2. Особливості формування психологічної готовності до професійної діяльності у вищому навчальному закладі………………12
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ………………………………………………………………………20
2.1. Порівняльний  аналіз психологічної готовності  студентів до професійної діяльності  у соціальній сфері (на прикладі  ХІСТ та ХНУ).20
2.2. Методичні рекомендації  щодо підвищення ефективності  психологічної підготовки студентів  до професійної діяльності в  соціальній сфері……………………………………………………………24
ВИСНОВКИ………………………………………………………….27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………….…………...29
ДОДАТКИ……………………………………………………………32

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства висуває до роботи професіоналів, а значить, і до роботи вищих навчальних закладів, зайнятих їх підготовкою, принципово нові вимоги. Система підготовки фахівців визначена специфікою конкретної професійної галузі. Проте зв'язок між вузами і сферою діяльності їх випускників не завжди надійна. Молодому спеціалісту після закінчення вищого навчального закладу потрібно, як правило, ще чимало часу, щоб адаптуватися до умов професійної діяльності. Незважаючи на те, що адаптація до умов роботи на конкретних місцях відбувається на базі основного багажу знань і умінь, що здобуваються у вузі, одну з головних ролей відіграє наявність у молодого фахівця особистісної готовності до професійної діяльності. Успішне формування професіоналізму особистості та діяльності майбутніх фахівців базується на їх готовності до праці. Провідною складовою готовності до професійної діяльності є особистісна готовність, яка розуміється вченими як комплексне психологічне утворення, як сплав функціональних, операціональних та особистісних компонентів.

В даний час спостерігається великий попит на фахівців у соціальній сфері. Цей напрям роботи є затребуваним в багатьох галузях. Але підготовка таких фахівців є лише інформаційною. Основу професійної освіти майбутніх фахівців становить систематичне навчання з відповідних дисциплін. Професіоналізм особистості передбачає об'єктивність фахівця при сприйнятті та аналізі складних педагогічних ситуацій; вміння визначити коло доступних йому завдань; готовність застосувати свій професійний досвід у відповідності з новими обставинами, ситуаціями. Зазначене є можливим при ефективному включення в процес професійної підготовки внутрішньої активності майбутніх фахівців.

Проблеми професійної придатності, фахової компетентності, професійної ідентичності в різних видах праці детально досліджують у своїх докторських роботах Н.Бєлікова, О.Безпалько, Р.Вайнола, Н.Глуханюк, С.Федотов, Є.Пряжнікова, Л.Шнейдер, та ін. Однак повною мірою завдання розкриття психологічних механізмів формування та розвитку готовності до професійної діяльності суб'єкта праці ще не знайшла свого рішення.

Мета дослідження – емпіричне дослідження психологічної готовності студентів – майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності .

Об'єкт дослідження − готовність випускника ВНЗ до професійної діяльності.

Предмет дослідження – дослідження особливостей психологічної готовності майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності.

Завдання дослідження:

1. Розглянути особливості психологічної готовності студентів до професійної діяльності у соціальній сфері.
2. Здійснити порівняльний аналіз психологічної готовності студентів до професійної діяльності у соціальній сфері (на прикладі ХІСТ та ХНУ);
3. Розробити методичні рекомендації щодо ефективності процесу формування психологічної підготовки майбутніх працівників соціальної сфери до професійної діяльності.

Методи дослідження: аналіз, синтез та узагальнення даних наукової літератури щодо проблеми дослідження, спостереження, анкетування, метод експертних оцінок, методи математичної обробки емпіричних даних.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

 

1. Теоретичне обґрунтування психологічної готовності студентів до професійної діяльності у соціальній сфері

 

Професія «психолог», «соціальний працівник», «соціальний педагог» відноситься до так званої «соціономічної» групі професій (орієнтованої на суспільні проблеми, проблеми соціалізації особистості) і передбачає спілкування з різними людьми. Отже, таким фахівцям потрібно формувати в собі готовність «розуміти» самих різних людей, орієнтуватися в різних способах їх життєдіяльності, включаючи і вміння орієнтуватися в різних видах професійної праці. Стати хорошим фахівцем дуже непросто. На певних етапах свого професійного розвитку, наприклад при навчанні в вищому навчальному закладі майбутній фахівець змушений освоювати конкретні напрямки роботи, конкретні методики, в чомусь спеціалізуватися.

Особистісна готовність − це властивості особистості, необхідні фахівцю для ефективної роботи. Особистісна готовність фахівця передбачає психологічне опрацювання власних проблем у тих сферах, в яких він збирається практикувати. Переважаючий в практиці вузів тип організації навчальної діяльності має на увазі накопичення достатньої для майбутньої діяльності суми знань з усіх навчальних дисциплін, що складають сукупну інтелектуальну основу професії.

А. Вербицький і Т. Платонова вважають, що «засвоєні в навчанні знання, вміння і навички виступають уже не як предмет навчальної діяльності, а як засіб діяльності професійної», це дозволяє говорити про те, що під час навчання у вузі у студентів формується основа трудової, професійної діяльності, а саме − готовності до неї [2, с. 14].

У психологічному словнику І. Кондакова готовність до дії розуміється як форма установки, що характеризується спрямованістю на виконання тієї або іншої дії. Передбачає наявність певних знань, умінь, навичок; готовність до протидії виникають у процесі виконання дії перешкод; приписування особистісного сенсу виконуваному дії. Готовність до дії реалізується за рахунок прояву окремих складових дії: нейродинамічної сформованості дії, фізичної підготовленості, психологічних факторів готовності. Готовність до професійної діяльності визначається як психічний стан, передстартова активізація людини, що включає усвідомлення людиною своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення найбільш вірогідних способів дії; прогнозування мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, імовірності досягнення результату, мобілізацію сил, самонавіювання в досягненні цілей [13, с. 36-37].

К. Платонов, М. Котик, В. Сосновський, Р. Санжаева, Л. Захарова під психологічною готовністю розуміють психічний феномен, за допомогою якого пояснюють стійкість діяльності людини в полымотивованому просторі. На думку О. Краснорядцевої психологічна готовність до професійної діяльності проявляється:

1) у формі установок (як проекції минулого досвіду на ситуацію «тут і зараз»), що передують будь-яким психічним явищам і проявам;

2) у вигляді мотиваційної готовності до «впорядкування» свого образу світу (така готовність дає людині можливість усвідомити сенс і цінність того, що він робить);

3) у вигляді професійно-особистісної готовності до самореалізації через процес персоналізації [15, с. 14].

Н. Кузьміна вважає, що психологічна готовність до професійної діяльності характеризується наявністю у фахівця знань, умінь і навичок, що дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог науки і техніки [17, с. 78]. А. Деркач при визначенні особистісної готовності виділив умови формування готовності до творчої праці, як елементу професійної діяльності психолога:

1) самостійність і критичне засвоєння  культури; 

2) активну участь у вирішенні  суспільно-значущих завдань;

3) спеціальне розвиток творчого потенціалу особистості - її психічних процесів [5, с. 65-66].

П. Рудик розглядає готовність як складне психологічне утворення і виділяє в ній роль пізнавальних психічних процесів, що відображають найважливіші сторонни виконуваної діяльності, емоційних компонентів, які можуть як підсилювати, так і послаблювати активність людини, вольових компонентів, що сприяють вчиненню ефективних дій по досягненню мети, а також мотивів поведінки.

Шалавін розуміє готовність як індивідуалізоване відображення дійсності, що виражає ставлення особистості до тих об’єктів, заради яких розгортається її діяльність і спілкування. Таке тлумачення передбачає створення в навчальному процесі ситуацій, що забезпечують смислотворчу діяльність, в результаті якої відбувається суб’єктивне присвоєння змісту професійної підготовки і цілісно-особистісний розвиток майбутнього фахівця. Внаслідок цього досягається високий рівень його підготовки. З даної позиції готовність розглядається як інтегративна професійно значуща властивість особистості, що забезпечує їй розвиваючий перехід із системи вузівської підготовки в систему професійної діяльності та включає сукупність професійних знань, практичних умінь і навичок, досвід особистості, особистісні професійно значущі якості.

Незважаючи на деякі розходження у поглядах, можна виділити загальне в трактуванні поняття «готовність» − це особистісна форма інтерпретації змісту освіти, система інтегративних властивостей, якостей і досвіду особистості, що володіє ознаками загальної теоретичної та методичної готовності до професійної діяльності. У той же час готовність «володіє» певною специфікою − це професійні вміння і навички, і індивідуальний стиль їх реалізації, практико-орієнтований досвід діяльності, рефлексія професійної діяльності [6, с. 71].

Основу змісту готовності становить державний освітній стандарт вищої освіти, який включає формування готовності студентів до професійної діяльності на основі ідеї особистісно-орієнтованої підготовки. Отже, готовність виступає одним з критеріїв результативності професійної підготовки фахівця і є сполучною ланкою між процесом вузівської підготовки і працею фахівця, де готовність виступає як позитивна установка на майбутню діяльність.    За визначенням І. М. Кондакова, особистість − відносно стійка система поведінки індивіда, побудована, насамперед, на основі включеності в соціальний контекст [13, с. 16]. Вже в 1734 р. Х. Вольф дав дефініцію особистості наступним чином: «Те, що зберігає спогади про самого себе і сприймає себе, як одного і того ж і раніше, і тепер». Цю традицію розуміння особистості продовжив У. Джемс, який трактував особистість, як суму всього, що людина може назвати своїм. У цих визначеннях поняття особистості стає тотожним поняттю самосвідомості, тому більш обгрунтовано визначення особистості через соціальні взаємини. При такому підході особистість постає як система соціальної поведінки індивіда.        Стрижневим утворенням особистості є самооцінка, яка будується на оцінках індивіда іншими людьми і його оцінюванні цих інших. При цьому особливе значення надається ідентифікації особи [13, с.  26].    У сучасній вітчизняній та зарубіжній психології виконано багато досліджень, присвячених різним психологічним аспектам особистісного розвитку студентів, професійної діяльності та професіоналізації особистості.  Б. Г. Ананьєв, В. В. Білоус, Е. Ф. Зеєр, І. О. Зимня, Є. А. Климов присвятили фундаментальні, експериментальні та прикладні дослідження проблеми розвитку особистості фахівця в період навчання у вузі. Особистісний підхід у профосвіту студентів передбачає уявлення про абсолютну цінність особистості, створення умов для цілісного розвитку та самореалізації суб'єктів освітнього процесу [12, с. 98].          Перебіг процесу життєвого самовизначення людини в психологічній науці пов'язується з розвитком його самопізнання як психічної активності, спрямованої їм на самого себе, і з формуванням внутрішньої позиції дорослої людини. Професійне самовизначення людини являє собою формування трудової активності. Це означає, що професійне самовизначення пов'язані з формуванням зрілої внутрішньої (професійної) позиції.     Мотивація успішності навчання студентів залежить від їх внутрішнього психічного стану: чим більшою мірою студент психічно напружений, тим більшою ж мірою він зацікавлений в результатах свого навчання. Успішний першокурсник характеризується більшою схильністю до депресивності, в порівнянні з менш успішним, він більш чутливий, емпатичний, інтернали. Успішність навчання на другому курсі пов'язана з його стійкістю по відношенню до труднощів і ступенем консерватизму. При цьому спостерігається зниження рівня самоконтролю та підвищення ступеня власної відповідальності за життєві досягнення. Успішний третьокурсник відрізняється більш високими творчим потенціалом [26, с. 86].      Дослідженням проблем професійного становлення особистості займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Так, У. Мозер, Е. Бордін, Е. Роу стверджують, що провідна роль у професійному становленні належить різним формам потреб. На думку І.М. Кондакова професійний розвиток − що відбувається в онтогенезі людини процес соціалізації, спрямований на присвоєння їм різних аспектів світу праці, зокрема професійних ролей, професійної мотивації, професійних знань і навичок. Основною рушійною силою професійного розвитку є прагнення особистості до інтеграції у соціальний контекст на основі ідентифікації соціальним групам і інститутам. У різних культурно-історичних та біографічних умовах це прагнення виражається в орієнтаціях на різні професійні галузі, що характеризуються особливим предметом праці (горизонтальна орієнтація), і на різні кваліфікаційні рівні, обумовлені обсягом і якістю загальної та професійної освіти (вертикальна орієнтація) [13, с. 89].           У концепції Д. Сьюпер даються описи рядів стадій і етапів професійного розвитку, що розрізняються типовими завданнями. Тут в якості основного механізму професійного розвитку розглядається розвиток Я-концепції при співвіднесенні досвіду власних досягнень і особистісних проявів з соціальними вимогами, при ідентифікації значущим іншим і програванні різних соціальних ролей. М. П. Катц, Г. Томе, Г. Ріес в теоріях, що спираються на психологію прийняття рішень, основну увагу приділяють зіткнення людини з проблемними ситуаціями професійного розвитку та процесу їх дозволу, який може бути представлений, наприклад, такими етапами: виникнення нової ситуації , пошук готівкових альтернатив, оцінка альтернатив в аспекті мети (оцінка цінності успіху і неуспіху; антиципація престижу, винагороди або задоволення; висунення критеріїв професійної кар'єри, складності виробничої діяльності, доступності освіти та робочих місць), вибір і реалізація найбільш адекватної альтернативи, узгодження рішення в аспекті соціальної динаміки.   Одним з джерел професійного розвитку є зовнішнє середовище − підносили педагогами знання, завдання. Але ніякі зусилля педагогів не приведуть до професійного росту, якщо студент не хоче освоювати матеріал і не рухається сам, тобто, не активний, не прагне стати «більше, ніж він є». Істинне розвиток особистості − це, перш за все, саморозвиток, визначається не зовнішніми впливами, а внутрішньою позицією самої людини [1, с. 23].   Вітчизняні психологи Б.Г. Ананьєв, В.А. Бодров, Е.А. Клімов, І.М. Кондаков, Т.В. Кудрявцев, Ю.П. Поваренко, А.М. Еткінд основну увагу звертають на процес формування особистості в професійній діяльності, підкреслюючи компенсаторні моменти психіки людини, великі можливості розвитку його професійних здібностей і самовдосконалення.     На думку В.А. Бодрова професійне становлення і розвиток особистості має на меті «забезпечення досить надійного поведінки індивіда в конкретних і типових життєвих і професійних умовах, що визначає формування стійких рис особистості, характерних, зокрема, для майбутнього виду діяльності». Отже, діяльність задає вимоги до особистості, виступає як стимул її розвитку і умовою формування її рис і якостей, найбільш адекватних конкретних форм поведінки і діяльності [1, с. 46].         Таким чином, професійне становлення студента − це одна з форм розвитку його особистості. А.К. Маркова, кажучи про професійному становленні, називає цей процес професіоналізацією, підкреслюючи при цьому, що «в цілому професіоналізація - це одна зі сторін соціалізації».    В.А. Бодров, С.Г. Вершловскій, Е.Ф. Зеєр, Т.В. Кудрявцев, Е.А. Клімов, А.К. Маркова підкреслюють, що професійне становлення людини − це тривалий і динамічний процес, що має певні стадії (етапи). Незважаючи на розходження в їхніх назвах, кількості, вікових межах, всі дослідники виділяють: