Механізми соціалізації індивіда

М. Тард схематично малює процес поширення нововведень шляхом наслідування у вигляді концентричних кіл, що розходяться від центру. Коло наслідування має тенденцію нескінченно розширюватися, поки не натикається на зустрічну хвилю, що виходить з іншого центру. Зустрічні потоки наслідування вступають у конфлікт — повторення змінюється опозицією, і починається "логічна дуель" наслідувань. Окремими випадками цього можуть бути будь-які конфлікти, від теоретичної суперечки до війни.

 

3.2.  Механізми імітації, заборони та заміщення в процесі соціалізації

Дослідження соціалізації передбачає розгляд її механізмів. Одним із перших психологічні механізми соціалізації аналізував З. Фройд, який розрізняв: механізми підтвердження — виключення, імітації, заборони, заміщення (підстановки), ідентифікації.

Імітацією називається усвідомлена  спроба дитини копіювати визначену  модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі  і т.д.  Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію  діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація  є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного  типу поведінки. Сором і провина  являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З. Фройд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із оцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається саме по собі. Контролюючою формою виступає совість.

Завданням соціалізації особистості  є здійснення контролю над інстинктами  і над соціально-політичною ситуацією  в суспільстві, де особистість реалізує себе [25].

 

3.3. Інтериорізація, екстеріоризація та соціальна фасилітація в контексті соціалізації індивіда

Інтеріоризація — це процес включення соціальних норм і цінностей  до внутрішнього світу людини. Характер перетворення соціальних норм, цінностей  та інших компонентів навколишнього  середовища на внутрішнє «я» зумовлений структурою кожної конкретної особистості, яка сформована попереднім досвідом. Особистість не розчиняється у середовищі, а ставиться до нього активно, маючи певну автономність. Взаємодія  соціальної системи й особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу не тільки з боку соціальних систем на соціальні якості індивідів, а й навпаки — особистість може впливати на зміну соціальної системи, виступаючи як суб’єкт соціальної взаємодії. Перше розглядається як механізм соціалізації, друге — як механізм зміни соціальної системи.

Виготський відрізняє  свою теорію інтеріоризації від аналогічних  теорій Е. Кречмера, К. Бюлера, Ж. Піаже тим, що робить наголос на соціальних аспектах зовнішнього. “Будь-яка вища психічна функція була зовнішньою тому, що вона була соціальною раніше, ніж стала внутрішньою, власне психічною функцією, вона була спочатку соціальним відношенням двох людей".

Екстериоризація — об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.

За мірою цілеспрямованості виділяють:

• стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;
• цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.

Соціальна фасилітація — це механізм, який робить стимулюючий вплив в поведінці одних людей на діяльність інших, в результаті чого спільна людська діяльність протікає вільніше й інтенсивніше (у спрощеному описі поняття "фасилітація" можна розуміти як "полегшення");

Як протилежний до фасилітації процес вирізняють соціальну інгібіцію, що проявляється в гальмуючому впливі однієї людини на іншу.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Соціалізація — це процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

   Завдяки соціалізації  людина залучається до суспільства,  засвоюючи звичаї, традиції і  норми певної соціальної спільноти,  відповідні способи мислення, властиві  даній культурі, взірці поведінки,  форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації  як одномірного, односпрямованого  процесу дії соціальних факторів  на конкретну людину, де індивіду  відводиться пасивна роль об’єкта впливу.

   До впливу соціального  середовища людина ставиться  вибірково на основі сформованої  у її свідомості системи цінностей.  Індивідуальність особи, її потенційні  можливості засвоїти культурний  пласт суспільства, потреби та  інтереси, спрямованість соціальної  активності є найважливішими  чинниками її соціалізації. Агентами  соціалізації є сім’я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

   Але якщо під  час соціалізації дитини головною  для неї є соціальна адаптація  (пристосування до суспільного  середовища), то для соціалізації  молодої і навіть соціально  зрілої людини основну роль  відіграє інтеріоризація (формування  внутрішньої структури людської  психіки, переведення елементів  зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості.

   З. Фройд виокремлює такі механізми соціалізації:

   — імітація —  усвідомлені спроби дитини копіювати  і наслідувати поведінку дорослих  і друзів;

   — ідентифікація  — засвоєння дітьми поведінки  батьків, соціальних цінностей  і норм як власних;

   — почуття сорому  і провини — негативні механізми  соціалізації, що забороняють і  придушують деякі моделі поведінки.

   Ці механізми спрацьовують  переважно на стадії дитинства.  Але думки Фройда були пристосовані деякими вченими і до стадії дорослого життя особистості. Так, Т. Парсонс вживає фройдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування, а ідентифікація — вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

   Теорія соціалізації  виходить з того, що людина  як активний суб’єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому. Її дії органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість — об’єкт і суб’єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соціальної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга — як механізм зміни соціальної системи.

   На процес інтеграції  особистості в певну соціальну  роль істотно впливають «очікування»  і «вимоги» її оточення. У систему  особистості немовби включаються  спеціально вироблені засоби  поведінки, які відповідають вимогам  соціальної системи і формують  соціальний характер особистості.  Вплив соціальної системи, переломлюючись  крізь внутрішнє «Я» людини, виявляється у зміні її поведінки. Починається вона з порушення рівноваги, потім переходить у стадію адаптації до особливостей даної системи і завершується стабілізацією, але вже на новому рівні. Механізми динаміки соціальної системи виявляються в появі або зникненні певних елементів, у зміні внутрішніх і зовнішніх зв’язків між ними. Чинниками соціальних змін є об’єктивні передумови (передусім економічні), індивідуальні особливості особистості, специфіка її взаємодії із соціальною системою. Соціальним середовищем (соціальним простором) функціонування особистості, соціальної системи є соціальні спільноти.

   Таким чином соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою соціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спільноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водночас соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

   Завдяки соціалізації  людина залучається до соціального  життя, одержує і змінює свій  соціальний статус і соціальну  роль. Соціалізація — тривалий  і багатоактний процес. Адже суспільство  постійно розвивається, змінюються  його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас  протягом життя багаторазово  змінюються людина, її вік, погляди,  уподобання, звички, правила поведінки,  статуси і ролі. Завдяки соціалізації  люди реалізують свої потреби,  можливості й хист, налагоджують  відносини з іншими членами  суспільства, їх групами, соціальними  інститутами і організаціями,  з суспільством загалом. Все  це дає змогу їм почуватися  в суспільстві, соціальному житті  впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, поступовості його розвитку.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания / Б. Г. Ананьев. —

М. : Педагогика, 1977. — 371 с.

2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания /Б. Г. Ананьев. Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. — 318 с.
3. Андреева Г.М. Уровень социальной стабильности и особенности социализации в старшем школьном воздасте /Г. М. Андреева // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. — 1997. — №4. — С.31.
4. Андреенкова Н.В. Проблемы социализации личности / Н. В. Андреенкова // Социальные исследования. — Вып.3. — М., 1970.
5. Арутюнян М. Ю. Обратная связь в системе восприятия человека человеком / М. Ю. Арутюнян, JI. А. Петровская // Психология межличностного познания / под ред. А. А. Бодалева. М.: Педагогика, 1981. — 224 с.
6. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. М.: Медиум, 1995. — 323 с.
7. Бехтерев В.М. Внушение и его роль в общественной жизни. // Интернет-ресурс. Режим доступа: http://psylib.ukrweb.net/books/behtv01/index.html.
8. Бобнева М.И. Психологические проблемы социального развития личности // Социальная психология личности / Под ред. М.И. Бобневой, Е.В. Шороховой. — М.: Наука, 1979. — 344 с.
9. Волович A.C. Особенности социализации выпускников средней школы: дис. . канд. психол. наук/ A.C. Волович М., 1990. — 168 с.
10. Вяткин А.П. Психологические методы изучения экономической социализации личности в процессе обучения. / А. П. Вяткин — Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2004. — 228 с.
11. Голованова Н.Ф., Социализация младшего школьника как педагогическая проблема. / Н. Ф. Голованова — СПб.: Специальная литература, 1997. — 190 с.
12. Жан Пиаже: теория, эксперименты, дискуссия / Под ред. Л. Ф. Обуховой и Г. В. Бурменской. — Изд. Академика, 2001. — С. 449-458.
13. Ковалева А.И. Концепция социализации молодежи: нормы, отклонения, социализационная траектория / А.И. Ковалева // Социологические исследования. 2003. — № 1. — С. 109-115.
14. Кондратьев М.Ю. Типологические особенности психосоциального развития подростков / М.Ю. Кондратьев // Вопросы психологии. — 1997. — № 3. — С. 69-78.
15. Лепишев Д.В. Социализационная траектория подростка в условиях развивающей среды // Интернет-ресурс. Режим доступа: http://teslenko.kz/ pages/ysocmatherialslepishev.html.
16. Мид Дж. Г. Избранное: Сб. переводов / РАН. ИНИОН. Центр социал. научн.-информ. исследований. Отд. социологии и социал. психологии; Сост. и переводчик В. Г. Николаев. Отв. ред. Д. В. Ефременко. — М. : Медиум, 2009. — 290 с.
17. Невирко Д.Д. Методические основы изучения социализации личности на основе принципа минимального универсума / Д.Д. Невирко // Личность, творчество и современность. 2000 . Вып. 3. — С. 3-11.
18. Пиаже Ж. Психология интеллекта / Ж. Пиаже // Избранные психологические труды. М. : Педагогика, 1969. — 304 с.
19. Поршинев Б.Ф. Конструсуггестия и история / История и психология. — М.: Наука, 1971. — С.18. 
20. Психология: Словарь / Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1990. — С.57.
21. Реан А.А. Социализация личности // Хрестоматия: Психология личности в трудах отечественных психологов. — СПб.: Питер, 2000. — 480 с.
22. Репина Т.А. Анализ теорий полоролевой социализации в современной западной психологи / Т. А. Репина // Вопросы психологии. — 1987. — №2. —С.158-165.
23. Фрейд 3. Основной инстинкт. / З.Фрейд — М. : Педагогика, 1997. — 607 с.