Механізми соціалізації індивіда

 

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

 

Кафедра соціальної роботи

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Соціальна психологія»

на тему «МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДА»

 

 

Студентки ІІІ-го курсу СР-101 групи

 галузі 1301 «Соціальне  забезпечення»,

напряму підготовки 6.130102 «Соціальна робота»

Нестеренко О. О.

Керівник – доцент кафедри  соціальної роботи,

доцент, к. психол. н. Кальницька К. О.

Національна шкала________________

Кількість балів_________ECTS______

 

Члени комісії    ___________  Грабовець О. В.

___________            Новик Л. І

___________     Бойченко С. Г

 

 

Чернігів, 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ  «СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ»
Поняття та зміст терміну «соціалізація»	5
Сутність сфер та інститутів соціалізації	9
Соціально-психологічні особливості соціалізації представників різних вікових категорій	15
РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
2.1.   Характеристика провідних концепцій соціалізації	20
2.2.    Психосоціальна концепція розвитку особистості Е. Еріксона	21
2.3     Соціалізація індивіда в концепції Ж. Піаже	25
2.4     Механізми соціалізації у працях Р. Шпіца та Дж. Боулбі	27
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
3.1.   Особливості механізмів наслідування та навіювання	30
3.2.    Механізми імітації, заборони та заміщення в процесі соціалізації	31
3.3.    Інтериорізація, екстеріоризація та соціальна фасилітація в контексті соціалізації індивіда	32
ВИСНОВКИ	34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	38

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається тим, що соціалізація індивіда, формування соціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціальних контактах. Соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища виникають як відображення різних форм спілкування і взаємодії. Індивід прилучається до тієї чи іншої групи саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду. Передача і формування такого досвіду відбувається за допомогою механізмів соціалізації посередництвом сфер та інститутів соціалізації.

Дана проблема не втрачає  своєї актуальності тому, що соціалізація особистості є історично зумовленим процесом. У межах соціалізаційного процесу здійснюється соціальне виховання, що трактується як створення умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Потреба вивчення, обґрунтування  і аналізу процесу соціалізації та її механізмів як необхідної складової  життя кожної людини знайшла свій відбиток у низці наукових праць. Процес соціалізації досліджували Ж. Піаже, Т. Парсонс, Дж. Г. Мідд; висвітлення питань даної проблематики знаходимо в працях З. Фройда, Е. Еріксона, П. Скіннера, Ч. Х. Куллі. На сучасному етапі процес соціалізації досліджують Т. А. Рєпіна, А. А. Реан, Д. Д. Невірко.

Актуальність та практична  значущість даної проблематики зумовили вибір теми курсового дослідження  «Механізми соціалізації індивіда».

Об’єкт дослідження – процес соціалізації особистості.

Предмет дослідження – механізми соціалізації індивіда.

Мета дослідження – визначення, характеристика та систематизація механізмів соціалізації.

Завдання дослідження:

1. З’ясувати зміст поняття соціалізація.

2. Визначити сутність  сфер та інститутів соціалізації.

3. Визначити й обґрунтувати основні механізми соціалізації.

4. Охарактеризувати соціально-психологічні особливості соціалізації представників різних вікових категорій.

5. Вивчити й узагальнити основні підходи до вивчення явища соціалізації.

Визначені об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження зумовили вибір методів дослідження, а саме теоретичних – аналіз соціально-психологічної, психологічної, соціологічної літератури з питання соціалізації особистості.

Структура курсової роботи – складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із двадцяти трьох найменувань. 

РОЗДІЛ 1. Основні  аспекти поняття «соціалізація  особистості»

1.1. Поняття та  зміст терміну «соціалізація»

Існує багато визначень поняття "соціалізація", які різняться  залежно від розуміння їхніми авторами сутності й структури особистості. Більшість визначень цього поняття  містить загальне положення про  те, що сутність соціалізації полягає  у засвоєнні індивідом соціального  досвіду, але розуміння змісту цього  досвіду, його структури, засобів і  порядку засвоєння істотно відрізняються. Термін "соціалізація" запровадив у середині XIX ст. французький соціолог Г. Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальної взаємодії. Поняття "соціалізація" еволюціонувало з того часу, охоплюючи різні аспекти цього явища.

Зміст і механізми соціалізації змінюються історично і залежать від соціально-економічної структури  суспільства, його політичних пріоритетів, духовних цінностей, культури загалом. Індивід постає як "об'єкт" соціалізації і водночас є суб'єктом суспільної активності, здатним ініціювати й  творити нові суспільні форми. Наслідок соціалізації — становлення цілісної особистості, здатної до індивідуальної творчості та самореалізації.

Термін "соціалізація" — міждисциплінарний за змістом. Загальні проблеми соціалізації розглядає  філософія. Окремі аспекти соціалізації молоді досліджують соціологія, психологія, соціальна психологія, педагогіка.

Соціалізація — це процес засвоєння людиною певної системи  знань, норм, установок, цінностей, взірців  поведінки, властивих суспільству, соціальній спільноті, групі, що зумовлюють її становлення і функціонування як суб'єкта суспільства.

Соціальна психологія розглядає  соціалізуючий вплив безпосереднього оточення і міжособистісних відносин.

Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння  нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав  Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища. Так, вчений писав, "що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах". Схожої позиції дотримуються представники біхевіоризму Б. Скіннер та Дж. Доллард, які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальним нормам. Ч. Кулі та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель "міжособового спілкування", згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює в результаті безлічі інтеракцій правила співжиття. Ж. Піаже, Л. Колберг запропонували "когнітивну" модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням. Соціалізація полягає у створенні в свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму "рівноваги". А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації. Ф. Боаста та В. Малиновський вважали, що суть соціалізації полягає у передачі культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фройда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною теорією Е. Еріксона, процес соціалізації – це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.

Соціалізація особистості  являє собою процес формування особистості  у певних соціальних умовах, опанування людиною соціального досвіду, у  ході якого людина перетворює соціальний досвід у власні цінності й орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми і шаблони, що прийняті в суспільстві або групі. Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, що прийняті в даному суспільстві.

   Виділяють такі  стадії соціалізації:

   1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження  до підліткового періоду дитина  засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).

   2. Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити  себе серед інших, критичне  ставлення до суспільних норм  поведінки). У підлітковому віці  стадія індивідуалізації, самовизначення  “світ і я” характеризується  як проміжна соціалізація, тому  що усе ще не стійке у  світогляді і характері підлітка.

   Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено  концептуальна соціалізація, коли  виробляються стійкі властивості  особистості.

   3. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє  місце в суспільстві, “вписатися”  у суспільство). Інтеграція проходить  благополучно, якщо властивості  людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі  такі виходи:

- збереження своєї несхожості  і поява агресивних взаємодій  (взаємовідносин) з людьми і суспільством;

- зміна себе (стати як  всі);

- конформізм, зовнішнє пристосовництво, адаптація.

   4. Трудова стадія  соціалізації охоплює весь період  зрілості людини, весь період  її трудової діяльності, коли  людина не тільки опановує  соціальний досвід, але й відтворює  його за рахунок активного  впливу людини на середовище  через свою діяльність.

   5. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.

   Більш детальний  аналіз процесу формування особистості  можливий на основі виділення  для кожного віку тієї провідної  діяльності, що обумовлює головні зміни в психічних процесах і особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку.

Результат соціалізації — "соціальний тип особи". Соціальний тип особистості  — певний фіксований набір соціальних властивостей людини, що виявляється у її свідомості та поведінці.

Критерії виділення соціальних типів особистості:

• місце особистості в  системі суспільних зв'язків;

• реальні форми життєдіяльності  особистості;

• спрямованість особистості.

В. Ядов виділяє наступні типи особистості:

1 — базисний тип особистості  — система соціальних якостей  індивідів, яка найкраще відповідає  об'єктивним умовам функціонування  даного суспільства на відповідному  етапі його розвитку.

2 — реальний (модальний)  тип особистості — реальний тип особистості, який переважає на відповідному етапі розвитку суспільства.

3 — ідеальний тип особистості  — індивід з такою сукупністю  рис, якостей, які сучасники  хотіли б бачити в людині.

В західній соціології існують  аналогічні концепції, наприклад, Д. Рісмен запропонував концепцію соціального характеру. Соціальний характер — ядро структури характеру, що є притаманним для більшості членів певної культури, а індивідуальний характер — це те, чим люди, що належать до однієї і тієї ж самої культури, відрізняються один від одного. Д. Рісмен вважає, що соціальний характер дозволяє індивіду виконувати ті вимоги, які ставить перед ним суспільство. При цьому він виділяє наступні типи соціального характеру:

1 — традиційно-орієнтований, консервативний, конформний;

2 — інтровертний (той, що керується внутрішніми мотивами), коли поведінка людини визначається сприйнятими в дитинстві принципами, особа стає більш відкритою у ставленні до нововведень і змін, хоч роль традиційних норм і цінностей ще велика.

3 — екстраверт (зовні  орієнтована особистість) — така особистість стандартизована, є об'єктом маніпулювання, відчуває себе дезорієнтованою, апатичною, їй не подобається брехня та гноблення.

4 — позитивний характер  — автономна особистість, некомфортна,  яка має ясні раціональні цілі, що не нав'язуються іншими людьми, більш незалежна щодо впливів  свого культурного середовища.

Таким чином, процес соціалізації є історично обумовленим, у результаті нього формуються конкретно історичні риси особистості, необхідні їй для життєдіяльності в конкретному суспільстві. Зміст, стадії, конкретні механізми соціалізації визначаються структурою цього суспільства і варіюються у різні історичні періоди.

 

1.2. Сутність сфер  та інститутів соціалізації

Соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища виникають  як відображення різних форм спілкування  і взаємодії. Формування особистості  відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, у процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього  — і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Це і  є соціалізація особистості.