Криза підліткового віку

      Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: «В мене буде портфель», «Я піду з букетом квітів» та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою. 

      Криза підліткового віку проходить три фази: негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур, апогей кризи (як правило - це тринадцять років), посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур.

      Виділяють два головні шляхи проходження вікових криз (подібне відмічав Р. Берн). криза незалежності. Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності тощо. криза залежності. Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.

     Криза юнацького віку. Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя. 
Покидаючи стіни школи після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі або працювати. Відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них - час проб і помилок. 

       Одинадцять класів кінчають благополучніші діти. Але в 17 років криза протікає не менш гостро, ніж в 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3 років. 
Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє «жити гідно», «багато заробляти», «забезпечувати себе і сім'ю».

      Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів. 
Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВУЗу, у хлопців - перед армією.          Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) і ін. хронічних захворювань.

       Але якщо навіть випускник мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше.

      Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості. 
У віці порядку 30 більшість людей переживає кризовий стан. У людей змінюється уявлення про своє життя, часто навіть руйнується колишній спосіб життя. 
І.С. Кон: «Ніхто не може реалізувати себе повністю», і самоаналіз виявляє цю нереалізованість. 
А.В. Товстих: «У людини на межі третього десятиліття свого життя самоаналіз має особливе значення. Відбувається переоцінка цінностей, що спричиняє самоаналіз і критичний перегляд власної особистості». 
Людину сковують сім'я, професія, звичний спосіб життя. Знайшовши себе і затвердившись в дорослому житті, вона раптом усвідомлює, що стоїть фактично перед тією ж задачею - знайти себе в нових обставинах життя, виміряючи в даному випадку масштаб своєї особистості з новими перспективами і новими обмеженнями, які вона побачила тільки тепер. 
Отже, криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним. 
Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості. 
Криза сорока років. Частина людей проживає ще одну позапланову кризу 40 років (буває раніше і пізніше). Це як би повторення кризи 30 років, кризи сутності життя, якщо криза 30 років не привела до належного рішення проблем. Криза 40 років нерідко викликається і загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову «Я – концепцію».

     Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї. Якщо в молодості центральним віковим новоутворенням є сімейні відносини, включаючи материнство і батьківство і професійну компетентність, то в зрілості на їх основі виникає вже об'єднана освіта. Воно інтегрує результати розвитку обох новоутворень попереднього періоду і називається продуктивністю. 
Кризу 40 років говорить ще про одне важливе новоутворення зрілості: корективах життєвого задуму і пов'язаних з ними змінах «Я – концепції». 
Швейцарський психолог Е. Клапаред вважав, що досягаючи в зрілості свого розквіту і піку професійної продуктивності, людина припиняє свій розвиток, зупиняється в підвищенні своєї професійної майстерності, творчого потенціалу і т.д. Потім наступає спад, поступове зниження професійної продуктивності: все краще, що людина могла зробити в своєму житті, залишається позаду, на вже пройденому відрізку шляху. Так вважав не тільки Е. Клапаред, але і ще ряд дослідників.

1.2   Криза підліткового віку та підходи до її аналізу

      Протягом більш як півстоліття йде теоретична дискусія про роль біологічних і соціальних моментів у виникненні явища критичного розвитку в підлітковому віці. Істотні зміни в організмі підлітка слугують основою різних теорій про біологічну зумовленість кризи в підлітковому віці.

      При цьому слід, насамперед, згадати ідеї С. Холла (1844-1924 рр.) про те, що підлітковий вік у розвитку особистості відповідає епосі романтизму в історії людства. Він сформулював уявлення про перехідність підліткового віку - періоду "бурі і натиску", виділив змістово-негативні характеристики цього етапу - важковиховуваність, конфліктність, емоційну нестійкість; визначив позитивне надбання віку - "почуття індивідуальності".

      На думку психоаналітиків (3. Фрейд, А. Фрейд), підлітковий період співвідноситься з генітальною стадією, коли статеве дозрівання, зростання сексуальної енергії є передумовою порушення рівноваги між структурами особистості.

Е. Шпрангер також розглядав  цей період як кризовий. Зміст кризи  полягає у звільненні від дитячої  незалежності. Ш. Бюлер акцентувала  увагу на біологічному смислі пубертатного періоду, основні риси якого: підвищена  чутливість, дратівливість, неспокійний  і легко збудливий стан, фізична  і душевна слабкість, капризи, незадоволеність  собою. Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання.

      Таким чином, психологічні зміни, що відбуваються в розвитку особистості підлітка, представники біологізаторського напрямку пов'язували, з процесом статевого дозрівання.

      У другій половині XX ст. інтенсивно почали розвиватися уявлення про роль середовища в розвитку підлітка. Ці уявлення заперечують гіпотезу про біологічну зумовленість, генетичну запрограмованість кризи, а на перший план виходять соціальні чинники, які визначають тривалість підліткового періоду, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, характер самого переходу від дитинства до дорослості. Біологічне дозрівання, гормональна перебудова не заперечуються, а розглядаються як передумова психічного розвитку в підлітковому віці. Ці погляди можна знайти у працях Е.Еріксона, Ж.Піаже, а також культурантропологів (М. Мід, Р. Бенедикт). Останні доводили, що в примітивних культурах відсутня підліткова криза і пов'язані з нею міжособистісні і внутрішньо особистісні конфлікти, оскільки в цих культурах відсутня поляризація поведінки і обов'язків дорослого та дитини, а існує взаємозв'язок: перехід до статусу дорослої людини відбувається в результаті поступового навчання через процедуру ініціації.

Л.С. Виготський виокремив  основне новоутворення в свідомості і з'ясував соціальну ситуацію розвитку, при цьому зробивши висновок, що головний зміст кризи перехідного  періоду складає перебудова системи  відносин між дитиною і середовищем.

У вітчизняній психології вікова криза розглядається як цілісна  зміна особистості дитини, яка  регулярно виникає на межі стабільних періодів. Вона зумовлена виникненням  основних психологічних новоутворень попереднього стабільного періоду, які приводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку і виникнення іншої (Л.С. Виготський). Поведінкові  критерії кризи - важковиховуваність, конфліктність, впертість, негативізм тощо - є необхідними, в них виявляється  єдність негативної і позитивної сторін вікової кризи.

Підліткова криза - це різка  зміна всієї системи переживань підлітка, її структури і змісту. Закономірним явищем є протиставлення підлітка дорослим і активне завоювання нової позиції. Підліток нібито провокує заборони, щоб перевірити власні сили в подоланні цих заборон, розширити  межі, які визначають його самостійність. Саме це зіткнення дає підлітку інформацію про себе, свої можливості, задовольняє  потребу в самоствердженні.

Криза підліткового віку проходить  три фази:

- негативну (передкритичну) - фазу руйнування старих звичок, стереотипів;

- кульмінаційну - фазу  загострення протиріч;

- посткритичну - фазу формування  нових структур, побудови нових  стосунків.

Л.С. Ви готський виокремив  два варіанти перебігу вікових

криз:

- криза незалежності, симптомами  якої є впертість, негативом,  знецінення дорослих, протест-бунт, ревнощі до власності (вимога  не заходити до кімнати, не  чіпати нічого на столі); варіант  самовизначення "Я вже не дитина";

- криза залежності, симптоми  якої протилежні: надмірна слухняність,  залежність від старших, регрес  до старих інтересів, форм поведінки;  варіант самовизначення "Я дитина  і хочу нею залишатися".

Для розвитку підлітка найбільш сприятливим є перший варіант, однак, як правило, в симптомах кризи  існують обидві тенденції, одна з  яких домінує. Для більшості підлітків  у цей період характерними є нестійкість  настрою, фізичного стану, самопочуття, суперечливість спонукань, вразливість, депресивні переживання.

Отже, підлітковий вік - це період вікової кризи, зміст якої полягає в задоволенні підлітком  потреби в самопізнанні і самоствердженні  через боротьбу за незалежність у  відносно безпечних умовах, яка не набуває крайніх форм, при цьому  кризові симптоми - це епізодичні явища, інтенсивність і способи вираження  яких різні. Особливості прояву і  перебігу підліткової кризи визначаються конкретними соціальними умовами, положенням підлітка в світі дорослих.

Вплив кризи на формування особистості.

На відміну від молодшого  школяра, в якого переважає мимовільна увага, підліток може керувати своєю  увагою. Порушення дисципліни в класі  носять радше соціальний характер, а не визначаються особливостями  уваги. Підліток може добре концентрувати  увагу в значимій для нього  діяльності: в спорті, у трудовій діяльності, в спілкуванні. Увага  підлітка стає добре керованим, контрольованим процесом і захоплюючою діяльністю.

На уроках підлітки потребують підтримки з боку вчителя - тривала  навчальна діяльність надихає їх на підтримку довільної уваги. Водночас підліткам характерні стани глибокої втоми. Саме в підлітковому віці крива  втомлюваності різко підвищується, особливо в 13-14 і в 16 років.

Пам'ять

Підліток вже здатний  керувати своїм довільним запам'ятовуванням. Здатність до запам'ятовування (заучування) постійно, але повільно зростає до 13 років. З 13 до 15-16 років спостерігається  швидке зростання пам'яті.

В підлітковому віці пам'ять  характеризується переходом від  домінування механічного запам'ятовування до смислового. При цьому перебудовується  сама смислова пам'ять - вона набуває  опосередкованого, логічного характеру  з обов'язковим включенням мислення. Разом з формою змінюється і зміст  того матеріалу, який необхідно запам'ятати: стає доступнішим запам'ятовування абстрактного матеріалу.

Уява

У підлітковому віці уява може перетворитися в самостійну внутрішню  діяльність. Підліток може уявляти  мисленнєві задачі з математичними  знаками, може оперувати значеннями і смислами мови, поєднуючи дві  вищі психічні функції: уяву і мислення. Водночас підліток може будувати свій уявний світ особливих стосунків  з людьми. Для підлітка соціальний світ, в якому він живе, існує  апріорі це природно-предметно-соціальна  реальність, в якій він ще не відчуває себе діячем, здатним змінювати цей  світ. При цьому він сором'язливий, неспритний, невпевнений у собі.

Реальність уявного світу  суб'єктивна - це тільки його реальність. Події, що відбуваються в уяві, опосередковані образами і знаками з реальності загальнолюдської культури. Підліток суб'єктивно по своїй волі керує  облаштуванням свого внутрішнього світу.

Підліток вже володіє  діями уяви, які приносять йому задоволення: він панує над часом, має свободу від причинно-наслідкових  зв'язків, що існують в реальному  просторі соціальних стосунків людей. Вільне поєднання образів і знаків, побудова нових образно-знакових систем з новими значеннями і смислами розвиває творчі здібності, дарує неповторні вищі почуття, що супроводжують творчу діяльність. Уява підлітків може впливати на пізнавальну діяльність, емоційно-вольову  сферу і саму особистість.