Корекція гіперактивності у дітей молодшого віку

ЗМІСТ 

 

ВСТУП

РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГІПЕРАКТИВНОСТІ  дітей дошкільного віку

1.1. Діагностика синдрому  гіперактивності в дітей молодшого  дошкільного віку

1.2. Портрет гіперактивної  дитини

РОЗДІЛ  ІІ. МЕТОДИ КОРЕКЦІЇ ГІПЕРАКТИВНОСТІ  В ДІТЕЙ доШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1. Психологічна корекція  гіперактивності+

2.2. Правила роботи  з гіперактивними дітьми

2.3. Практичні рекомендації  з корекції гіперактивності в  дітей дошкільного віку

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК.

 

  

 

 

ВСТУП 

 

Кожна дитина має свій темперамент, який характеризує психічну індивідуальність, насамперед — динаміку нервово-психічних процесів і станів, їхню інтенсивність, швидкість, ритм, тривалість і перебіг. Якщо взяти до уваги всі чотири типи темпераменту, то найчастіше гіперактивність виявляють діти з холеричним темпераментом. Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запальність, різкість, нестриманість. Це стосується насамперед ситуацій, коли перед дорослим постає потреба зробити дитині-холерику критичне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно і вдумливо.

Загальною передумовою  корекції гіперактивності слід вважати  спокійну, розмірену поведінку вихователя, батьків з дітьми. Адже діти схильні  до наслідування. Якщо дорослий метушливий, імпульсивний, дратівливий, його дітям, вихованцям значною мірою також властиві ці риси, і навпаки, біля урівноважених, розсудливих дорослих ростуть діти, які відзначаються спокійною, врівноваженою поведінкою.

У багатьох випадках гіперактивність є наслідком тривожності, що може бути зумовлена дефіцитом батьківської любові й турботи. Тому, коли дорослий так чи інакше цей дефіцит заповнює (зокрема, дає дитині змогу поділитись своїми турботами й переживаннями), це неабияк заспокоює її.

Іншою важливою складовою  диференційованого підходу до гіперактивнйх  учнів, вихованців є пробудження  в них напруженого інтересу до змісту занять. Якщо заняття, справа, якою займається дитина, — нецікава, і  вона виконує те чи інше завдання примусово, то виникає підвищена збудливість, порушується дисципліна.

Для подолання гіперактивності  слід застосувати такі заходи, які  б допомогли дитині усвідомити свою ваду— слабку саморегуляцію поведінки. Особливо ефективними є бесіди: у  м'якій, тактовній формі дорослий пояснює дитині сутність недоліку, говорить про бажаність і можливість його подолання. У деяких випадках можна доповнити особистим проханням. Обов'язково використовувати позитивну оцінку, заохочувати щонайменші зміни, вияви врівноваженості, підкріплювати їх.

Непосидюща дитина —  це не просто постійний галас і  метушня в домі, це й постійний  страх за її життя і здоров'я. Немає  такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасова перевага, збудження нервової системи над гальмуванням. Цей дисбаланс компенсується у 10-14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших;. тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків .гіперактивної дитини — не нав’язувати їй негативного ставлення до себе і світу.

Аналіз наукової літератури засвідчує, що дослідження проблеми гіперактивності дітей молодшого шкільного віку проводилися у різних аспектах (Брязгунов I.П., Касатикова С.В., Дмітрієва О.А., Дячук О., Крукеницька О.Я., Майстренко С.І., Макаренко С., Непосидько Ф., Маланцева О., Миколюк О., Прищепа Т., Скворчевська О.В.). Проте єдиної думки щодо корекційних заходів щодо цього явища ще не вироблено.

Безумовно, пошук ефективних методів виявлення гіперактивності  дітей на ранніх стадіях, розкриття  передумов її розвитку, а також  корекція цього процесу багато в чому обумовлять актуальність обраної теми для написання курсової роботи.

Мета дослідження —  встановити критерії діагностики та розвитку гіперактивності дітей  молодшого шкільного віку і обґрунтувати засоби її корекції.

Задачі дослідження:

- охарактеризувати діагностика синдрому гіперактивності в дітей молодшого шкільного віку;

- визначити портрет  гіперактивної дитини;

- проаналізувати психологічну  корекцію гіперактивності;

- описати правила роботи  з гіперактивними дітьми;

- дати практичні рекомендації  з корекції гіперактивності в молодших класах тощо.

Об’єкт  дослідження: — гіперактивність дітей як порушення в розвитку психічних процесів школярів.

Предмет дослідження: — чинники діагностики гіперактивності молодших школярів та способи її корекції.

Робоча  гіпотеза дослідження: в роботі з гіперактивними дітьми велике значення мають причини порушення поведінки..  

 

 

 

Розділ I. Загальна характеристика гіперактивності дітей дошкільного віку

1. Діагностика синдрому гіперактивності в дітей молодшого дошкільного віку

«Активний» від латинського «Аctivus» - діючий,діяльний; «гіпер» від грецького « Hyper» - над-,зверх-,вказує на перевищення норми.

Гіперактивність – (дефіцит уваги з гіперактивністю  СДУГ) – виявляється у дітей з  невластивою для нормального розвитку імпульсивністю, руховою розторможеністю, неможливістю зосередитись, неуважністю Такі діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі більш-менш тривалого часу, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання низька. Спостерігається втомлюваність. Розумова діяльність характеризується циклічністю. Їх мозок може працювати протягом 5 – 15 хв., а потім настає фаза втомлюваності, їх мозок відпочиває, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності супроводжується безпричинним роздратуванням,, плаксивістю, істериками, порушенням просторової координації. Незвичайність поведінки цих дітей є не поганий характер, невихованість, а специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними так і психосоціальними чинниками.

 

Таку дитину часто  називають “живчиком”, “вічним  двигуном”, невтомою. Маля, лише ставши на ніжки, відразу побігло, і з  тих пір квапиться кудись, випереджаючи самого себе. Маленький невтома весь начебто на шарнірах. Особливо у нього неслухняні руки, вони усього торкаються, усе ламають, смикають, кидають. А ноги? У гіперактивної дитини немає такого слова, як “хода”, у неї ноги весь день кудись поспішають, когось наздоганяють, підхоплюються, щось перестрибують.

Навіть голова в цієї дитини в постійному русі. Але намагаючись побачити більше, дитина рідко вловлює суть. Погляд сковзає лише по поверхні, задовольняючи миттєву цікавість. Допитливість таким дітлахам не властива, вони нечасто ставлять запитання “чому”, “навіщо”. А якщо і ставлять, то забувають вислухати відповідь. Хоча дитина перебуває в постійному русі, є порушення координації: вона трохи незграбна, поспішаючи губить предмети, ламає іграшки, часто падає. Тіло такого “живчика” весь час у подряпинах і гудзях. У такого маляти інстинкту самозбереження начебто зовсім немає. Непосидючість, неуважність, негативізм – характерні риси його поведінки. Така дитина імпульсивніша за своїх однолітків, у неї дуже швидко міняється настрій: то нестримна радість, то на його маленькому чолі збираються зморшки від незадоволення. Часто поводиться агресивно. Самооцінка в нього найчастіше занижена. Маля не знає, що значить розслабитися, заспокоюється, тільки коли спить. У громадських місцях така дитина відразу привертає себе увагу оточуючих, тому що намагається усе поторкати руками, скрізь залізти, щось схопити, зовсім не слухається батьків. З таким малям постійно доводиться бути поруч, стежити за кожним його рухом.

Ви впізнали за цим  описом свою дитину? Тоді ця стаття саме для Вас!

Причини гіперактивності

Існує багато думок про  причини виникнення гіперактивності. На сьогодні спеціалісти серед них  виділяють:

- генетичні (спадкова  схильність);

- біологічні (органічні  ушкодження головного мозку під  час вагітності, родові травми);

- соціально-психологічні (мікроклімат у родині, алкоголізм батьків, умови проживання, неправильна лінія виховання).

 

Розділ II Методи корекції гіперактивності дітей дошкільного віку

 

2.1. Психологічна  корекція гіперактивності+

 

 

 Причинами гіперактивності  є:

 

1. Пренатальна патологія (токсикоз, загострення хронічних та інфекційних захворювань, травми в області живота, споживання великих доз алкоголю, паління, імунологічна несумісність дитини та матері, спроби перервати вагітність).

2. Біологічні особливості  побудови і функціонування головного мозку.

3. Пологові травми, інфекційні  захворювання.

4. Психосоціальні проблеми  – стосунки батьків у сім’ї,  тип сімейного виховання.

5. Несприятливі умови  середовища, вплив харчових домішок. 

Як правило, в основі СДУГ лежить мінімальна мозкова дисфункція,  наявність якої визначає лікар.

Під час проведення спостережень  за гіперактивною дитиною слід звертати увагу на наведені характерні для неї показники. 

Дефіцит активної уваги: 

- Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.

- Не слухає, коли до неї звертаються.

-  З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не завершує їх.

-  Зазнає труднощів у самоорганізації.

- Уникає завдань, які вимагають розумових зусиль, і нудних.

- Часто забудькувата.

- Рухова розторможеність 

- Непосидюча.

- Проявляє ознаки стурбованості (барабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, залазить куди-небудь).

- Спить набагато менше за інших дітей, навіть у дитинстві.

- Дуже говірка.      

 Імпульсивність 

- Починає відповідати, не дослухавши запитання.

- Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

- Погано зосереджує увагу.

- Не може дочекатися винагороди (якщо між діяльністю і винагородою є пауза).

- Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабо керована правила.

-  Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших – ні, на одних уроках вона успішна, на інших – ні).

Тому психокорекцій  ну роботу слід розробляти на:

1. Виявлення гіперактивних дітей.

2. Зниження дитячій імпульсивності.

3. Розвиток довільної уваги.

4. Корекція і зниження проявів агресивності гіперактивних дітей.

На етапі застосування вихователем рекомендацій психолога важливим є те, що робота з гіперактивними дітьми має бути індивідуальна, при цьому слід приділяти увагу їх слабкій самоорганізації та відволіканню. Так, від педагога вимагається, по можливості, ігнорувати негативні прояви в поведінці дитини і заохочувати гарну поведінку.

2.Етапи психокорекційної роботи з гіперактивною дитиною:

 
-  лікування і виховання гіперактивної дитини має проводитися комплексно: невролог, психолог, педагог, батьки; 
-  невролог призначає лікування, пояснює батькам причини виникнення гіперактивності, зв’язок фізіологічних проблем із поведінковими проявами і розробляє індивідуальну програму допомоги дитині; 
-  психолог спільно з педагогами та батьками здійснює психокорекцію емоційної сфери та поведінки дитини: 
-  проведення психологом тренінгу ефективної взаємодії для батьків гіперактивної дитини; головним завданням батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку і навчання дитини, спостереження за динамікою змін в ході психокорекції; пам’ятка для батьків гіперактивної дитини (розроблені конкретні рекомендації); 
1)  проведення психологічних практикумів для педагогів з метою володіння навичками взаємодії з гіперактивними дітьми, консультування вчителя, пам’ятка для вчителя по роботі з гіперактивною дитиною (розроблені конкретні рекомендації); 
2) практичний психолог безпосередньо займається з дитиною індивідуально, а також в групі гіперактивних дітей по спеціально розробленій програмі.

 
Під час заняття  обмежити фактори, що відволікають дитину:

1. Цьому сприяє вибір місця за партою для гіперактивного дошкільника – це місце повинно бути  в центрі групи, навпроти дошки і недалеко від столу вихователя. Повинен бути хороший візуальний контакт з вихователем.
2. Надати можливість  дитині швидкого звертання до вихователя по допомогу, якщо виникли труднощі.
3. Для утримання уваги гіперактивною дитиною необхідно користуватися  тактильними прийомами (доторкнутися або використовувати спеціальний жест).
4. Позитивний ефект має похвала гіперактивної дитини при швидкому і успішному виконанні завдання.
5. Похвалити сусіда за партою, почувши, що хвалять його сусіда за партою, дитина з дефіцитом уваги повертається до виконання завдання, не відволікається.
6. Вихователь говорить, що для виконання завдання треба зосередитися.
7. Створювати ситуації успіху для дитини, знизити вимоги на початку завдання, розбити завдання на короткі етапи.
8. Давати чіткі, короткі інструкції.
9. Бути емоційним, експресивним педагогам.
10. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.