Адаптація першокласників до шкільного життя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

з дисципліни:  загальна психологія

 

на тему: Адаптація першокласників до шкільного життя

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу,

 Групи: С9-11Б1Пс(4.0д)

 

Науковий  керівник:

Кандидат психологічних наук, доцент

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ

2013

 

Курсова робота на тему:

Адаптація першокласників до шкільного життя

Зміст:

Вступ………………………………………………………………. 3

Розділ I. Теоретичний аналіз проблеми адаптації першокласників до шкільного життя

1. Вікові особливості молодших школярів………………….....5
2. Суть шкільної адаптації першокласників……………………11

 Висновки  до розділу I…………………………………………….20

Розділ II. Емпіричне дослідження особливостей адаптації першокласників до школи

2.1. Опис використанних методик………………………………21

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідженя………………..24

Висновки  до розділу II…………………………………………...29

Загальні  висновки………………………………………………..29

Список літератури…………………………………………………30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Актуальність  проблеми дослідження: Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем. Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

І тому актуальність проблеми охорони психічного здоров'я дітей стає все більш очевидною в зв'язку зі зростанням нервово-психічних захворювань і функціональних розладів серед дитячого населення, вимагає широких профілактичних заходів у системі освіти. Якісно інша, у порівнянні з попередніми інститутами соціалізації (родина, дошкільні установи), атмосфера шкільного навчання, що складається із сукупності розумових, емоційних і фізичних навантажень, пред'являє нові, ускладнені вимоги не тільки до психофізіологічної конституції дитини або її інтелектуальних можливостей, але і до цілісної її особистості, і, насамперед, до її соціально-психічного рівня. Так чи інакше, вступ до школи завжди пов'язаний зі зміною звичного способу життя і вимагає адаптації до нових умов соціального існування.

В самому загальному вигляді  під шкільною адаптацією мається  на увазі, як правило, деяка сукупність ознак, що свідчать про відповідність  соціопсихологічного і психофізіологічного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання, оволодіння якої з ряду причин може бути скрутним.

Останнім часом з'являється  все більше дітей, що вже в початковій школі не справляються з програмою  навчання. Ці діти вимагають до себе особливої уваги і педагога, і психолога, тому що хронічна неуспішність в початковій школі негативно позначається на подальшому інтелектуальному й особистісному розвитку дитини. В ряді випадків дитині необхідна індивідуальна корекційна програма, розробка якої обов'язково припускає знання факторів, що викликають неуспішність.

Головним фактором, що впливає на успішність засвоєння  знань у першокласників, є адаптованість  до шкільних умов. Вступ до школи, зміна  обстановки висувають підвищені  вимоги до психіки дитини і вимагають активного пристосування до цієї нової громадської організації. Не у всіх дітей воно відбувається безболісно, це може визначатися станом дитини, психологічною готовністю до навчання.

Попередниками цього  дослідження у вітчизняній науці  були такі вчені, як: Н. Брюховецька, О. Кучинська, В. Мамутов, М. Чумаченко, Є. Яхонтова  та ін., однак їх роботи не мали комплексного характеру, а торкалися лише окремих питань адаптації.

Водночас окремі питання  залишились недостатньо дослідженими або недослідженими взагалі. Це обумовлює актуальність обраної теми для написання курсової роботи: “Адаптація першокласників до шкільного життя”.

Об’єктом роботи є адаптація особистості до умов шкільного життя.

Предметом дослідження є адаптація молодшого школяра до шкільного життя.

Метою роботи є аналіз та обґрунтування особливостей вирішення проблемі адаптації першокласника до умов шкільного життя.

Для досягнення поставленої  мети було використано такі методи аналізу:

1. Теоретичний метод

2. Емпіричний метод

3. Математико-статистичний

 

 

Розділ I. Теоретичний аналіз проблеми адаптації першокласників до шкільного життя.

1. Вікові особливості молодших школярів

Вступ до школи знаменує собою початок нового вікового періоду  в життя дитини - початок молодшого  шкільного віку, провідною діяльністю якого стає учбова діяльність.

До 6 - 7 років підвищується рухливість нервових процесів, наголошується  більше, ніж у дошкільників, рівновага  процесів збудження і гальмування. Але процеси збудження все ще превалюють над процесами гальмування, що визначає такі характерні особливості молодших школярів, як непосидючість, підвищена активність, сильна емоційна збудливість. У фізіологічному плані треба відзначити, що в 6 - 7 літньому віці дозрівання крупних м'язів випереджає розвиток дрібних, і тому дітям легко виконувати порівняно сильні, розмашисті рухи, чим ті які вимагають великій точності, тому діти швидко втомлюються при виконанні дрібних рухів

Збільшена фізична витривалість, підвищення працездатності носять відносний  характер, але в цілому більшість  дітей випробовують високу стомлюваність, викликану ще і додатковим, не властивим для даного віку, шкільними навантаженнями (доводиться багато сидіти при життєвій потребі в русі). Працездатність дитини різко падає через 25-30 хвилин після початку уроку і може різко знизитися на 2-му уроці. Діти сильно стомлюються при підвищеній емоційній насиченості уроків, заходів. Все це треба враховувати, маючи на увазі вже згадувану збудливість дітей.

Зі вступом до школи  в житті дитини відбуваються істотні  зміни, корінним чином міняється соціальна ситуація розвитку, формується новий для дитини вигляд діяльності - учбова діяльність.

5-4 роки - "Я сам" - гра з предметами (кубики, м'ячики).

5-6 років - "Я - пілот" - ролева гра. 

6-7 років - "Я - учень,  я - школяр" - учбова діяльність.

 

На основі цієї нової  діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення: у центр свідомості висувається мислення. Таким чином, мислення стає домінуючою психічною  функцією і починає визначати  поступово і роботу всіх інших  психічних функцій (пам'яті, уваги, сприйняття). З розвитком мислення інші функції теж інтеллектуалізіруются і стають довільними.

Розвиток мислення сприяє появі нової властивості особи  дитини - рефлексії, тобто усвідомлення себе, свого положення в сім'ї, класі, оцінка себе як учня: хороший - поганий. Цю оцінку "себе" дитина черпає з того, як відносяться до нього навколишні, близькі люди. Згідно концепції відомого американського психолога Еріксона, в цей період у дитини формується така важлива особова освіта як відчуття соціальної і психологічної компетентності або за несприятливих умов - соціальної і психологічної неповноцінності.

Л.С. Виготський відзначав  інтенсивний розвиток інтелекту  в молодшому шкільному віці. Розвиток мислення приводить, у свою чергу, до якісної перебудови сприйняття і пам'яті, перетворенню їх в регульовані, довільні процеси.

Дитина 7-8 років зазвичай мислить конкретними категоріями.

Потім відбувається перехід  до стадії формальних операцій, яка  пов'язана з певним рівнем розвитку здібності до узагальнення і абстрагування. До моменту переходу в середню ланку школярі повинні навчитися самостійно міркувати, робити виводи, зіставляти, аналізувати, знаходити приватне і загальне, встановлювати прості закономірності.

Якщо у дітей, що вчаться 1-2-му класі виділяють перш за все зовнішні ознаки, що характеризують дію об'єкту (що він робить) або його призначення (для чого він), то 3-4-у класі школярі вже починають спиратися на знання, уявлення, що склалися в процесі навчання. Молодший школяр в своєму розвитку йде від аналізу окремого предмету, явища до аналізу зв'язків і відносин між предметами і явищами. Останнє є необхідна передумова розуміння школярем явищ навколишньому життю.

Особливі труднощі виникають  у причинно-наслідкових зв'язків, що вчаться в розумінні. Молодшому школяру легко встановлювати зв'язок від причини до слідства, чим від слідства до причини. Це і зрозуміло: від причини до слідства встановлюється прямий зв'язок, розгляд же фактів в зворотному порядку припускає аналіз самих різних причин, що дитині часто ще не під силу.

Розвиток теоретичного мислення, тобто мислення в поняттях, сприяє виникненню до кінця молодшого  шкільного віку рефлексії (дослідження  природи самих понять), яка перетворює пізнавальну діяльність і характер відносин до інших людей і до самого собі.

Під впливом навчання пам'ять розвивається в двох напрямах:

• посилюється роль і питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування (в порівнянні з наочно-образним);
• дитина опановує можливістю свідомо управляти своєю пам'яттю і регулювати її прояви (запам'ятовування, відтворення, пригадування).

У зв'язку з відносним  переважанням першої сигнальної системи  у молодших школярів розвиненіша  наочно-образна пам'ять. Діти краще  зберігають в пам'яті конкретні  відомості: події, особи, предмети, факти, чим визначення і пояснення. Вони схильні до запам'ятовування шляхом механічного повторення, без усвідомлення смислових зв'язків.

Це пояснюється тим, що молодший школяр не уміє диференціювати завдання запам'ятовування (що треба  запам'ятати дослівно, а що у загальних рисах, - цьому треба учити).

Дитина ще погано володіє  мовою, їй легко завчити все, чим  відтворювати текст своїми словами. Діти ще не уміють організовувати смислове запам'ятовування: розбивати матеріал на смислові групи, виділяти опорні пункти для запам'ятовування, складати логічний план тексту.

До переходу в середню  ланку у учня повинна сформуватися здібність до запам'ятовування і  відтворення сенсу, істоти матеріалу, доказу, аргументації, логічних схем міркувань.

Дуже важливо навчити школяра правильно ставити цілі для запам'ятовування матеріалу. Саме від мотивації залежить продуктивність запам'ятовування. Якщо учень запам'ятовує матеріал з певною установкою, то цей матеріал запам'ятовується швидшим, пам'ятається довше, відтворюється точніше.

У хлопчиків і дівчаток молодшого шкільного віку є деякі  відмінності в запам'ятовуванні. Дівчатка уміють примусити себе, набудувати на запам'ятовування, їх довільна механічна пам'ять краща, ніж у хлопчиків. Хлопчики виявляються успішнішими в оволодінні способами запам'ятовування, тому у ряді випадків їх опосередкована пам'ять виявляється ефективнішою, ніж у дівчаток.

В процесі навчання сприйняття стає таким, що більш аналізує, більш  диференційованим, приймає характер організованого спостереження; змінюється роль слова в сприйнятті. У першокласників слово по перевазі несе називну функцію, тобто є словесним позначенням після пізнавання предмету; у більш старших класів, що вчаться, слово-назва є швидше найзагальнішим позначенням об'єкту, передуванням глибшому його аналізу.

У розвитку сприйняття велика роль вчителя, який спеціально організовує  діяльність учнів по сприйняттю тих  або інших об'єктів, учить виявляти істотні ознаки, властивості предметів  і явищ. Одним з ефективних методів розвитку сприйняття є порівняння. Сприйняття при цьому стає глибшим, кількість помилок зменшується.

Можливості вольового  регулювання уваги в молодшому  шкільному віці обмежені. Якщо старший  школяр може примусити себе зосередитися на нецікавій, важкій роботі ради результату, який очікується в майбутньому, то молодший школяр зазвичай може примусити себе наполегливо працювати лише за наявності "близької" мотивації (похвали, позитивної відмітки).

У молодшому шкільному  віці увага стає концентрованою і  стійкою тоді, коли учбовий матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення.

Змінюється зміст внутрішньої  позиції дітей. Вона в перехідний період більшою мірою визначається взаєминами з іншими людьми, перш за все з однолітками. У цьому  віці з'являються домагання дітей на певне положення в системі ділових і особових взаємин класу, формується достатньо стійкий статус учня в цій системі.

На емоційний стан дитини все більшою мірою починає  впливати те, як складаються його відносини  з товаришами, а не тільки успіхи в навчанні і відносини з вчителями.

Істотні зміни відбуваються в нормах, якими регулюються відносини  школярів один одному. Якщо в молодшому  шкільному віці ці відносини регламентуються  в основному нормами "дорослої" моралі, тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог дорослих, то до 9-10 років на перший план виступають так звані "стихійні дитячі норми", пов'язані з якостями справжнього товариша.

При правильному розвитку школярів дві системи вимог - до позиції  учня і позиції суб'єкта спілкування, тобто товариша, - не повинні протиставлятися. Вони повинні виступати в єдності, інакше вірогідність появи конфліктів і з вчителями, і з однолітками достатньо велика.

На початку навчання самооцінка школяра формується вчителем на основі результатів навчання. До закінчення початкової школи всі звичні ситуації піддаються коректуванню і переоцінці іншими дітьми. При цьому до уваги приймаються не учбові характеристики, а якості, що виявляються в спілкуванні. Від 3-го до 4-го класу різко зростає кількість негативних самооцінок.