Проблеми співробітництва України з міжнародними валютно-фінансовими організаціями

Принципи захисту державних інтересів України у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями повинні спиратися на пріоритети довгострокових цілей соціального, політичного і економічного розвитку. Досвід деяких країн ринкової трансформації і самої України свідчить, що ресурси міжнародних фінансових організацій можуть активно сприяти вирішенню фінансових та інших проблем. В цьому аспекті великого значення набувають також політичні чинники згаданої співпраці.

Підготовка української Стратегії може стати першим кроком у розбудові комплексної системи співробітництва України з МФКО, можлива стукктура якої наведена у дод.2, рис.3. Головною метою її функціонування стане формування пртфелю проектів згаданих вище організацій в Україні за ініціативою української сторони відповідно до визначених стратегічних напрямів співробітництва. Реалізація цієї стратегії дозволить в майбутньому побудувати комплексну систему співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

Висновки.

Тенденції останніх років показують, що випереджальне значення щодо темпів економічного зростання та місце у сучасній світовій економічній системі мають саме міжнародні фінансово-кредитні організаціії, як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Вони виступють найбільш набільш рушійним фактором у процесі глобалізації світового господарства.

Можна зробити висновок, що МФО відіграють досить важливу роль у вирішенні таких питань як: фінансування країн із слаборозвиненою та перехідною економікою, стабільність валют різнних країн, баланс грошових ресурсів світу та окремих країн тощо. Можна сказати, ресурси надані з боку цих установ є єдиним виходом у вирішенні проблеми нестачі фінансових ресурсів окремих країн світу, одною з яких у певній мірі являється і Україна.

Беручи до уваги що трансформаційні процеси України супроводжувалися економічною кризою, можна вільно внести Україну у список тих краЇн, які мають потребу у зовнішньому напливі фінансових ресурсів, знаходячи у цьому шлях до самореалізації нашої держави. Але слід мати на увазі що економічні інтереси країн позичальників та країн інвесторів не завжди співпадають.

З урахуванням різних точок зору вчених на роль іноземного капіталу в економіці країни, а також вище викладене дозволяє зробити такий висновок: для оптимізації вироблення критеріїв ефективності інвестиційної політики України вирішальне значення слід віддати проблемі легітимізації (планування) системи національних інтересів, адже, з одного боку, саме характер і рівень їх захисту мають розглядатися як головна складова в оцінках ефективності залучення іноземного капіталу. А з іншого – приплив іноземних інвестицій сприяє підтримці та активізації різних форм внутрішнього інвестування країни, прискорює науково-технічний і промисловий розвиток, приводить до створення нових інвестиційних інститутів, забезпечує створення нових робочих місць, сприяє інтеграції до міжнародних ринків капіталів і розвиткові структурно-інноваційної стратегії.

Також слід зазначити те, що Україні при виборі цілей та методик залучення іноземних капіталів треба враховувати, що сучасна держава, яка прагне до створення ефективного соціально-ринкового середовища, має здійснювати активну регулятивну підтримку власної національної економіки, і понад усе — відігравати своєрідну подвійну роль в справі мобілізації капіталів. По-перше, її функція — створювати такі умови, за яких національна територія перетворилася б на привабливий для фінансово-інвестиційних ресурсів об'єкт, у широкому розумінні цієї тези. Фактично ставиться завдання забезпечення необхідної прибутковості та гарантій фінансовим коштам, причому як внутрішнім, зовнішнім за походженням. По-друге, необхідно забезпечити своєрідну суспільну конструктивність роботи усіх капіталів, які працюють на ринку, для економіки країни. Ключовими умовами цього є програмність цільової фінансово-інвестиційної політики. Але й така фінансово-інвестиційна політика у відкритій економічній системі просто не може бути ефективною за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної стратегії, метою якої є створення передумов для ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

Необхідною є й оптимізація інституційного механізму та нормативно-правової бази регулювання іноземного інвестування. Отже, в Україні багато разів створювалися та ліквідовувалися численні відомства та інститути, які відповідали за інвестиційний процес, хоча ефективність їхньої діяльності завжди була низькою. Проблему погіршує некомпетентність багатьох посадовців та їх невміння орієнтуватися в існуючих нормативних джерелах. Потрібним для іноземних інвесторів є також існування розгалуженої мережі страхувальних, кредитно-фінансових установ, а також поліпшення умов їхньої діяльності. 
 

Список використаної літератури:

1. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник /За ред. І.М. Школи.–Київ: КНТЕУ, 2003. –589 с.
2. А.С. Філіпченко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський. Україна і Світове Господарство: взаємодія на межі тисячоліть:Навч. пос. – Київ: „Либідь”, 2002 р.- 470 с.
3. Губський Б. В. Євроатлантична інтеграція України. К.: Логос, 2003. – 328 с.
4. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Рум’янцев, Г. Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Рум’янцева. – К.: Знання-прес, 2003. – 447 с.
5. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник – 4-те вид. Перероб. І доп. – К.: знання, 2004 - 409с.
6. Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Опорний конспект курсу лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999 – 209с.
7. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, Видавництво „АртЕк”, 2002.- 436 с.