Проблеми співробітництва України з міжнародними валютно-фінансовими організаціями

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з політології

на тему:

Проблеми співробітництва України з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2го курсу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

 

 

 

Вступ.

 

1. Міжнародні фінансові організації, як інституціальне забезпечення міжнародних фінансово-кредитних відносин.
2. Стан та проблеми співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.
3. Напрямки та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

 

Висновки.

 

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проголошення 24 серпня 1991 року України як незалежної суверенної держави відкрило реальні перспективи для входження України у світове співтовариство. Специфічним засобом включення економіки України до системи світогосподарських зв'язків є активна участь у міжнародному русі капіталів, який безумовно здійснюється через міжнародних фінансово-кредитних організацій(далі МФКО).

Окремі аспекти та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими установами розглянуті у публікаціях Колосової В,П., Трифонова С., Н. Поважної, виданнях “Україна за роки незалежності” за 1991-2004 рр., та ін.

Актуальність даної теми полягає утому, що перехідна економіка України відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів, необхідності залучення коштів для сприяння зростанню виробництва й товарообігу, реалізації інновацій, відтворення, а також створення своєрідної опори, звідки економіка могла б отримати додаткові фінансові ресурси. Така необхідність стає особливо актуальною в умовах глобалізації.  
 
 
 
1. Міжнародні фінансові організації, як інституціональне забезпечення міжнародних фінансово-кредитних відносин. 

Міжнародна фінансово-кредитна система складається не тільки з міжнародних фінансово-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких ці відносини не існували б. Інституціональне забезпечення насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій. Міжнародні та регіональні фінансово-кредитні організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР повинен був згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.

Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Капітал МВФ складається із внесків країн-членів, у відповідності зі встановленою для кожної країни квотою, яка визначається з урахуванням економічного потенціалу й місця даної країни у світовій економіці. Ця квота переглядається кожні п'ять років.

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р.

Нині чинні квоти країн-членів МВФ установлені в січні 1999 р. на основі одинадцятого загального перегляду квот, згідно з яким квота України зросла до 1372 млн СПЗ. Квота України є 31-ю за розміром і становить 0,653% у загальному капіталі фонду.

Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Голоси у раді керуючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації, тобто є виконавчим органом.

За 55 років функціонування МВФ виявив неабияку гнучкість і високу пристосовуваність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Фонд став засновником нової міжнародної грошової одиниці – СПЗ (спеціальних прав запозичень). Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання та збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена у тому, щоб стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив і затвердив “Програму економічних реформ і політики України” спеціально для подання МВФ. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї міжнародної організації. Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СПЗ. Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлений як безстроковий і безвідсотковий, який потрібно буде викупити в майбутньому.

Фінансова допомога Україні з боку МВФ надається у трьох основних формах:

1. за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки платіжного балансу;
2. за програмою “Stand by” для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу;
3. за програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній стабілізації.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною-опікуном України. Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів. Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їх території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. МАР надає безвідсотковий кредит на термін до 50 років (з 1986 р. термін надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн "третього світу"). Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення від 790 до 800 дол. США, стягуючи тільки комісійні у розмірі 0,75 відсотків річних. Погашення кредитів починається з одинадцятого року після початку їх використання.

Кожний фінансований Міжнародною асоціацією проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території. Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН, створена в 1956 р. Її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах-членах МФК, що розвиваються. МФК надає кредити приватним підприємствам і купує цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її частка в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5-15 років. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено із внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний до частки їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Структура і функції органів управління такі ж, як і в МБРР, а керівництво спільне, мають спільну штаб-квартиру – у м. Вашингтон. Свою діяльність МФК здійснює за такими основними напрямами: 
— інвестування приватного сектору (в основному країн, що розвиваються); 
— надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації; 
— формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входить 174 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості одержання прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питань формування політики розвитку малого та середнього бізнесу, а з іншого – створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницьку, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.

Поряд з іншими успішно реалізується і досить важливий для майбутнього України проект МФК «Масова приватизація та післяприватизаційний розвиток України».

 
2. Стан та проблеми співробітництва України з міжнародними фінансово-кредитними організаціями. 

Розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об’єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання. Для того щоб зрозуміти ефективність зовнішньої допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та її вплив на стан забезпечення економічної безпеки України, необхідно проаналізувати роботу цих установ в Україні, кредитні угоди та умови, на яких виділяються ці кредити, що і стало метою даної роботи.

У грудні 1991 р. Україна офіційно звернулася з проханням про надання їй членства у Міжнародному валютному фонді та Міжнародному банку реконструкції та розвитку (Світовий банк). Це прохання було задоволено Радою керуючих МВФ 27 квітня 1992 р. У червні цього ж року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства гарантування інвестицій”. Відповідні угоди з цими міжнародними структурами були підписані 3 вересня 1992 р. міністром фінансів України Пятаченком Р. від імені Уряду України. Спрямовувалось воно на підтримку ринкової трансформації економіки України, досягнення макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена у тому, щоб стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив і затвердив “Програму економічних реформ і політики України” спеціально для подання МВФ. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї міжнародної організації.

На час вступу України до МВФ було проведено вісім і завершувався дев'ятий загальний перегляд квот. Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СПЗ. Але вже у листопаді 1992 року в результаті дев'ятого загального перегляду відбулося збільшення квот Фонду на 50 % квота України досягла 997,3 млн.СПЗ. Нині чинні квоти держав-членів встановлені в січні 1999 року на основі одинадцятого загального перегляду квот. Згідно з ним квота України зросла до 1372 млн. СПЗ. Вказана квота є 31-ою за розміром. Вона, звичайно, не відповідає економічному потенціалу нашої держави, але до цього спричинилася її дуже слабка участь у міжнародній торгівлі та відсутність достатніх золотовалютних резервів, враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлений як безстроковий і безвідсотковий, який потрібно буде викупити в майбутньому. Необхідність залучення валютних ресурсів МВФ до 1999 року була зумовлена від'ємним сальдо платіжного балансу.

Україна почала користуватись кредитами МВФ з 1994 році в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах. Перший свій кредит вона отримала на суму 742 млн. СПЗ в рамках Механізму системних перетворень (МСП), шо було зумовлено труднощами з платіжним балансом. Останні виникли внаслідок загострення економічної кризи та змін структур і цінових умов зовнішньої торгівлі, основною з яких був перехід до світових цін на енергоносії. МСП був введений в дію як тимчасовий спеціальний механізм з метою надання підтримки державам, що здійснюють перехід від централізовано-планової економіки до ринкової.

У квітні 1995 року було затверджено програму кредитування за механізмом Stand-by. Україна зобов'язалася прийняти Закон України «Про Національний банк України», підвищити рівень цін на комунальні послуги для покриття 60% їхньої собівартості, відмінити квоти на експорт зерна, завершити приватизацію 80% малих і 8000 середніх та великих підприємств.

В рамках цієї програми, яка закінчилася в квітні 1996 року, Україна одержала 538,65 млн. СПЗ із затверджених 997,3 млн. СПЗ. Більшість вимог було виконано. Уряд провів масштабну приватизацію малих підприємств. Разом з тим не було виконано вимог щодо підвищення цін на комунальні послуги.