Політична система Швейцарії

На міністрів поширюється  жорсткий принцип несумісності посад: вони не можуть бути членами палат Федеральних зборів, федеральними суддями, членами уряду кантону, депутатами парламенту кантону або представницького органу комуни, священнослужителями, мати іноземні титули або нагороди тощо. Крім цього, законодавство забороняє одночасне перебудування в уряді родичів.

Основний закон цієї держави не визначає необхідність політичної відповідальності уряду перед парламентом  у її традиційному вигляді. І парламент  не має формального права примусити  уряд до відставки, хоч останній і  підпорядкований представницькому органу. У ст. 102 Конституції Швейцарії записано, що «союзна рада (уряд) звітує за свої дії перед союзними зборами під час кожної чергової сесії. Подає доповідь про внутрішнє та зовнішнє становище держави і звертає увагу парламенту на заходи,які вважає корисними для підвищення загального добробуту». Доповідь уряду розглядається в палатах, які на підставі цього приймають рішення, обов`язкові для уряду.

Тим самим уряд, по суті, виступає в ролі прямого провідника політичної лінії парламенту, органу, який здійснює парламентські рішення. Безумовно, що така форма взаємовідносин уряду і парламенту носить значення представницького органу і його роль у державному механізмі. Відсутність класичних процедур політичної відповідальності уряду перед парламентом у даному випадку не перешкоджає їхній взаємодії. Проблеми такої взаємодії розв`язується шляхом узгодження в межах парламентської демократії позиції головних партійно-політичних сил.

 Секретаріатом Федерального  уряду є Федеральна канцелярія. Очолює її Федеральний канцлер.

Федеральний уряд безпосередньо  керує Федеральною адміністрацією. Федеральна адміністрація складається  з департаментів (міністерств); кожний департамент керується одним  членом Федерального уряду.

Уряд складається з  семи департаментів:

1. політичного (міністерство зовнішньої політики);
2. внутрішніх справ (дороги, ліси, культура, наука, статистика);
3. юстиції і поліції (законодавство, реєстрація, поліція, інтелектуальна власність);
4. військового;
5. фінансового і митного;
6. народного господарства (промисловості, сільського господарства і торгівлі);
7. транспорту, комунікацій та енергетики.

Всі сім радників мають  рівні права і кожен з них  керує федеральним департаментом.[14]

Федеральна рада має  такі повноваження:

• є суб`єктом законодавчої ініціативи;
• публікує федеральні закони і забезпечує їх виконання;
• видає ордонанси, які регулюють виконання законів;
• є суб`єктом звернення до Верховного суду з приводу оскарження законів кантонів;
• ратифікує деякі закони кантонів (наприклад, про осілість та вибори).

Отже, уряд займає домінуюче  місце в державному механізмі  і реалізує найважливіші владні функції.

2.3. Судова влада

 

На вершині судової  системи є Федеральний суд. З  часу прийняття Конституції компетенція  цього органу не змінювалася. Нині Федеральний  суд є найвищою інстанцією з цивільних, карних і адміністративних справ. У цій якості він здійснює нагляд за однаковим застосуванням цивільного і карного права, дає тлумачення федерального адміністративного права.

Федеральний суд включає 30 суддів, що обираються на шість років Національною радою і Радою кантонів на спільному засіданні. Федеральний суд може залучати непостійний заступників судів у кількості не більше 15 осіб, які обираються, як і федеральні судді. Суддею може бути громадянин Швейцарії, який має юридичну освіту, був суддею або адвокатом у вищих судах кантону, або викладачем в університеті, і не має духовного звання.[1]

Федеральний суд здійснює повноваження в складі п`яти палат, кожна з яких налічує від п`яти до семи судів: дві палати публічного, дві – цивільного, одна касаційна у сфері кримінального права. Ці палати створюються федеральним судом терміном на два роки, але судді в них змінюються рідко. Палата публічного права проводить засідання в складі трьох або у складі семи судів, якщо розглядає конституційність законів кантонів.

Голова Федерального суду обирається Федеральними зборами, а голова кожної палати – Федеральним  судом терміном на два роки без  права переобрання.[4] Найвагоміші рішення Федерального суду публікуються щорічно у шеститомному офіційному віснику.

Повноваження Федерального суду передбачає:

• нагляд за єдиним застосуванням цивільного і кримінального та тлумачення федерального адміністративного права;
• здійснення касаційної компетенції у сфері цивільного і кримінального права;
• конституційний контроль за актами кантонів, оскільки федеральні акти не підлягають такому контролю як такі, що набули чинності шляхом волевиявлення народу ( верховенство народного суверенітету над правом);
• розгляд двома палатами публічного права скарг громадян з приводу порушення їхніх прав органами кантона ( де перша палата розглядає скарги на порушення політичних прав, прав власності, свободи думки, друку й асоціації, а друга – свободи торгівлі і промисловості, застосування підприємств і свободи віросповідання);
• розгляд цивільних справ з найвищою сумою позову і тяжких кримінальних злочинів проти Конфедерації як зрада і заколот;
• вирішення спорі у рамках цивільного права між конфедерацією і кантонами , а також кантонами.

Федеральна конституція  надає кантонам право на організацію судів і здійснення правосуддя. У судовій системі кантонів виділяють такі ланки: мирові суди, окружні або суди першої інстанції, верховні або апеляційні суди кантонів. У багатьох кантонах засновані спеціальні суди, що розглядають торговельні справи, справи неповнолітніх, справи із соціальних питань, а також конфлікти між підприємцями і робітниками. На рівні кантонів існує ще конституційна юрисдикція. Наприклад, у кантоні Жюра у 1978 р. був заснований єдиний у Швейцарії конституційний суд, який на вимогу уряду може визнавати неконституційними рішення кантонального парламенту.

Таким чином, Федеральний  суд покликаний забезпечити виконання  приписів основного закону. При цьому  найсуттєвішого значення набувають  якості самої конституції, зокрема  чіткість і визначеність її положень.

2.4 Інститут глави держави

 

У Швейцарії президент  обирається Федеральними зборами з  числа членів Федеральної ради (уряд) терміном на один рік без права  переобрання на наступний термін. Президент є також главою уряду. Основними функціями президента є: прийом високих іноземних гостей, голосує на засіданні уряду і має вирішальний голос при рівній кількості голосів у прийнятті рішення; підписує разом з федеральним канцлером рішення уряду; самостійно приймає рішення від імені уряду у термінових ситуаціях. Зараз главою держави є Доріс Лойтхард.

2.5. Політичні партії

 

Партійна система Швейцарії  ґрунтується на співпраці всіх політичних сил, незважаючи на їхню ідеологічну  орієнтацію. Зараз в країні налічується  велика кількість партій.

Демократично-християнська партія Швейцарії - ДХПШ (Christlich-demokratische Partei der Schweiz; Parti democrate-chretien suisse). Заснована у 1881 році. Оформилась у 1912 році. До грудня 1970 року називалась Консервативна християнсько-соціальна народна партія Швейцарії. Налічує 60 тис. членів. Видає газету "Фатерланд" (Vaterland).[17]

Демократи Швейцарії - ДШ (Schweizer Demokraten - SD; Democrates suisses - DS). Партія налічує  близько 6 тис. членів. [17]

Євангелістська народна  партія - ЄП (Evangelische Volkspartei der Schweiz; Parti evangelique suisse; Protestant People's Party). Заснована у 1919 році. [17]

Партія "зелених" Швейцарії - ПЗШ (Grune Partei der Schweiz - GPS). У французьких  кантонах носить назву Швейцарська  екологічна партія. Заснована у березні 1983 року. До травня 1986 року називалась Федерація екологічних партій Швейцарії. Налічує близько 1,5 тис. членів. [17]

Радикально-демократична партія Швейцарії - РДПШ (Freisinning-Demokratische Partei der Schweiz - FDS; Parti radical democratique suisse - PRDS). Заснована в 1848 році. Оформилась у 1919 році. Налічує близько 150 тис. членів. Видає газету "Люцернер тагблат" (Luzerner Tagblatt). [17]

Соціал-демократична партія Швейцарії - СДПШ (Sozial-demokratische Partei der Schweiz - SDPS), французькою мовою називається Соціалістична партія Швейцарії (Parti socialiste suisse - PSS). Заснована в 1888 році. Налічує 39 тис. членів. Входить до Соціалістичного інтернаціоналу. [17]

Тічінська ліга - ТЛ (Lega dei Ticinesi - LT; Union of Ticino - UT).

Федеральний демократичний союз - ФДС.

Швейцарська ліберальна партія - ШЛП (Parti liberal suisse; Liberale Partei der Schweiz). Заснована у 1913 року. До березня 1977 року називалася Ліберально-демократичний  союз Швейцарії. Налічує близько 100 тис. членів. [17]

Швейцарська народна партія - ШНП (Schweizerische Volkspartei), французькою мовою називається Демократичний союз центру - ДСЦ (Union democratique du centre - UDC). Створена у вересні 1971 року на основі об'єднання Швейцарської партії селян, ремісників та бюргерів (заснована у 1919 році) і Демократичної партії Швейцарії (заснована у 1941 році). Налічує близько 50 тис. членів. [17]

Також в країні є провспілкові об`єднання. Об'єднання швейцарських профспілок - ОШП (Schweizerischer Gewerkschaftsbund; Union syndicale suisse - USS). Створене в 1880 році. Об'єднує 15 галузевих профспілок, які налічують 395 тис. членів. Входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) і до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП). [17]

Нині на політичній арені  Швейцарії найвпливовішими є: Радикально-демократична партія, Демократично-християнська партія, Соціал-демократична партія, Швейцарська народна партія та Швейцарська трудова партія.

2.6 Конституція Швейцарії

 

Перша конституція Швейцарії  була прийнята в 1848 році. В 1874 році була прийнята нова Конституція, а з 1 січня 2000 року діє третя конституція, прийнята в 1999 році. Основні принципи швейцарської конституції - федералізм і демократія.

Принцип федералізму. Стаття 3-я конституції гарантує 20 кантонам і 6 напівкантонам, на які розділена Швейцарія, усі права самоврядування, за винятком тих, котрі є прерогативою федерального уряду. До них відносяться оголошення війни і укладення миру, підписання міжнародних договорів і вступ у союзи, навчальна підготовка, матеріальне забезпечення збройних сил і керівництво ними, регулювання зовнішньої торгівлі. Федеральний уряд і влади кантонів мають право встановлювати податки. Крім того, федеральний уряд здійснює контроль над засобами зв'язку, вищою освітою і працею.[1]

Прийняття принципу федералізму зіграло істотну роль у з'єднанні дуже різнорідних держав-кантонів у першу загально швейцарську союзну державу в 1848. Згодом федеральний уряд стало більш активно впливати на всі аспекти життя країни. Проте швейцарці як і раніше почувають сильну прихильність до рідних кантонів і їх традицій.

Принцип прямої демократії. Парламент, обраний народом, визначає політику в загальних рисах, усі  ж важливі для життя країни питання вирішуються на всенародних  референдумах, які на федеральному рівні проходять двічі-тричі або й частіше на рік.

Існує кілька видів референдуму  на федеральному рівні.

Перший з них стосується діючої конституції, зміни до якої можуть вноситися двома шляхами. За першим, їх може ініціювати парламент. Коли обидві його палати - Національна рада та Рада кантонів, згодні внести певні поправки до конституції, і ця згода зафіксована до референдуму, проводиться сам референдум. Зміни до головного закону країни вносяться, коли доповнення чи поправка здобувають не лише більшість голосів, але й більшість "за" від кількості кантонів, що взяли участь у голосуванні.

Другий шлях передбачає, що проект змін до конституції може запропонувати якась політична  партія. Якщо зібрано більше 100 тисяч  підписів, питання виноситься на розгляд  парламенту, який у свою чергу може запропонувати власний проект. Тоді обидва проекти виносяться на референдум. Враховуючи, що за кількістю голосів можуть пройти обидва проекти, на референдумі всі голосуючі відповідають на три запитання: 1) я голосую за парламентський проект...2) я голосую за громадянський (партійний проект)...3) якщо будуть прийняті обидва проекти, то я віддав би перевагу такому-то проекту.

Другий вид референдуму - це коли парламент приймає якесь  рішення, а група громадян з ним  не згодна. Тоді опоненти мають зібрати 50 тисяч підписів, після чого це рішення виноситься на референдум. Трапляється так нерідко, тому обумовлено, що таке рішення набуває чинності лише через три місяці після його прийняття. Кожен, хто не згоден з ним, має таким чином можливість зібрати підписи і внести протест.

Третій вид референдуму - особливо важливий. Ще 1917 року було прийнято постанову, гідно з якою всі рішення, що стосуються вступу Швейцарії до різних світових організацій, пов'язаних із спільною безпекою та економічною  інтеграцією, виносяться на федеральний референдум. Так, у 1986 році на референдумі було відхилене питання про членство Швейцарії в ООН.

Таким чином конституція  Швейцарії захищає права та обов′язки  громадянин країни. В основі  основного  закону лежать принципи федералізму  і демократії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.Суб`єкти Конфедерації. Взаємовідносини між Конфедерацією та кантонами.

 До складу Швейцарії  входить 23 кантони або 20 кантонів і 6 напівкантонів. (Кожний з трьох кантонів: Аппенцелль, Базель, Унтервальд поділяється на 2 напівкантони).