Політична система Швейцарії

МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Українсько–Арабский інститут міжнародних відносин та лінгвистики

ім. Аверроеса

кафедра Країнознавства

 

 

 

 

Курсова робота

з дисциплини: Країнознавство

на тему:  Політична система Швейцарії

 

 

 

 

Виконав

Студент 2-го курсу

Група МВ-9-08-Б1МВС

Носік О.В.

 

Науковий керівник

доц. Каштанова Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2010

План

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Політична система – це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства. У розвинених демократичних країнах політична система є однією із найважливіших в організації делегування владних повноважень народу державним законодавчим і управлінським структурам. Вона оптимізує не тільки взаємодію суспільства та держави, але й визначає форму існування державної влади. Досвід функціонування політичних систем розвинених країн засвідчує багатоваріантність партійно-владної взаємодії у формуванні та здійсненні політичної волі народу, що є практичним взірцем для розвитку молодих демократій.

Швейцарська модель демократії базується на визначальній ролі партій у забезпеченні функціонування політичної системи. Зростаюча потреба переосмислення ролі партій у політичному житті країни відкриває широке дискусійне поле перед науковцями та політиками.

Пошук додаткових факторів стабілізації та оптимізації зв'язку між суспільством і державою є також нагальним для розвитку української демократії, яка перебуває в стані перманентного політичного реформування. Тож проведення комплексного дослідження теоретичних та практичних аспектів владно-партійної взаємодії в сучасній Швейцарії зумовлене необхідністю узагальнити досвід функціонування політичних систем провідних країн світу з метою розбудови ефективної моделі взаємодії партій та органів державної влади в Україні.

На ефективність взаємодії  парламенту та уряду істотний вплив  справляє і ступінь розвитку партійної системи. Цілком очевидно, що за умови політичної неструктурованості суспільства, представництва значної кількості партій у парламенті, умови для стабільної підтримки уряду відсутні взагалі, що суттєво впливає на ефективність його взаємодії з парламентом. При цьому дія зазначеного чинника певною мірою може бути компенсована закріпленням за урядом важелів впливу на парламент (наприклад - право розпуску парламенту). Саме з урахуванням цих застережень слід розглядати ефективність взаємодії парламенту та уряду в державах із парламентською формою правління. Один лише аналіз положень конституцій та законодавства, без урахування політичної ситуації у тій чи іншій країні дає неповну картину характеру стосунків між законодавчою та виконавчою владою.

 Мета даної роботи полягає в аналізі сучасної політичної системи Швейцарії в процесі реалізації політичної влади. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

-    простежити формування політичної системи Швейцарії;

-    зробити аналіз  сучасної політичної системи  ;

-    проаналізувати взаємовідносини між Конфедерацією та кантонами.

   Об'єктом дослідження є взаємодія органів державної влади в політичній системі Швейцарії.

Предметом дослідження є особливості політико-правового регулювання взаємодії партій і держави, специфіка впливу політичної системи на формування та діяльність вищих органів державної влади, а також тенденції розвитку партійної системи Швейцарської кофедерації.   

  Сучасне висвітлення політичної системи Швейцарії, ми знаходимо в наукових працях С.Д. Гелея, С.М. Рутара, С.Ю. Кашкина, Ю.А. Юдина, В. Шаповала, О. Шевченка. У роботах вчених підкреслюється, що на політичну систему впливає цілий комплекс інституційних факторів, серед яких основними є: форма правління, форма державного устрою, характер політичного режиму, структура парламенту, тип виборчої системи, норми правового регулювання. Вчені зосереджують свою увагу на висвітленні правових, організаційних, персонально-кадрових аспектів впливу політичного фактора на формування та діяльність виконавчих, судових органів державної влади в Швейцарії

Дослідження  розвитку політичної системи Швейцарії відноситься до актуальних проблем зарубіжної політичної науки. Курсова робота розширює простір для досліджень таких питань: взаємодія інститутів політичної системи, статус федерального устрою кантонів, функціонування політичних партій та перспективи розвитку політичної системи в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             

Розділ 1.Формування і розвиток сучасної політичної системи Швейцарії

У давнину територію Швейцарії населяли гальвети і рети, які в I ст. були підкорені римлянами. У 58 році до н. е. неподалік Генави (Женеви) сталася битва між легіонами Цезаря і військом гельветів, племені кельтського походження, які прийшли в Альпи з середнього Рейну. Римляни перемогли, і невдовзі після цього підпорядкували собі всі землі гельветів - області, які приблизно збігаються з кордонами західної частини нинішньої Швейцарії (звідси друга назва Швейцарії - Гельвеція). Цезар заснував римські колонії - колонію Джуліа Еквестріс з головним містом Новіодунумом (сучасний Ньон), Авентікум (між Лозанною і Берном, сучасний Аванш), колонію Рауріка (поблизу сучасного Базеля). У 15 році до н.е. Римом були підкорені також рети. У наступні три століття римський вплив сприяв розвитку культури населення і його романізації.

   У IV-V століттях нашої ери територію нинішньої Швейцарії захопили німецькі племена алеманнів і бургундів. З IV століття на територію сучасної Швейцарії проникає християнство. З середини V століття в столиці нинішнього округу Граубюнден, місті Курей, знаходилася резиденція римського єпископа.

   Після перемоги Карла Великого над лангобардами (774 рік) Гельвеція увійшла до складу королівства франків і в VIII-IX століттях перебувала під владою Карла Великого і його наступників. Подальша доля цих земель тісно пов'язана з історією Священної Римської імперії. Після розпаду імперії Каролінгів вони були захоплені швабськими герцогами в Х столітті, але ті не змогли утримати їх під своєю владою, і регіон розпався на окремі феодальні володіння. У ХІІ-ХІІІ століттях робилися спроби їх об'єднання під владою великих феодалів, таких, як Церінгени, фундатори Берна і Фрібурга, і Габсбурги. У 1264 році Габсбурги завоювали панівне становище у східній Швейцарії. На заході закріпилися графи Савойські.

   Габсбурги відчули сильний  опір, коли спробували об'єднати  свої володіння, скасувавши привілеї  деяких місцевих громад. У центрі  цього опору опинилися селяни, які жили в гірських долинах Швіца (звідси назва країни Швейцарія), Урі та Унтервальдена. Ці лісові округи, розташовані біля стратегічно важливої дороги через перевал Сен-Готард, дістали вигоди з боротьби між імператорами з династії Гогенштауфенів і папством. У 1231 році Урі, а в 1240 році - Швіц здобули права імперських територій Священної Римської імперії, позбувшись залежності від дрібних феодалів. Після смерті імператора Фрідріха II в 1250 році в імперії настав період занепаду, що ознаменувався громадянською війною під час Великого міжцарювання 1250 -1273 років. Габсбурги, які не визнали прав Урі і Швіца, спробували в 1245-1252 роках завоювати Швіц. На допомогу йому прийшли Урі та     Унтервальден, які вступили в тимчасовий союз.

 
Договір «Вічний союз» (Bundesbrief)

   У серпні 1291 року швейцарські громади уклали між собою постійний оборонний союз і підписали договір, відомий як «Вічний союз» (нім. Bundesbrief), - перше документальне засвідчення співпраці між лісовими округами. З цього року починається офіційна історія швейцарської держави.

   Те, що конфедерація була  сильною, засвідчив 1315 рік, коли горці лісових округів Урі, Швіц і Унтервальден зіткнулися з військами, які перевершували Габсбургів і їх союзників. Вони перемогли у битві при Моргартені, яка вважається однією з найважливіших в історії Швейцарії. Ця перемога спонукала інші громади приєднатися до конфедерації. У 1332-1353 роках міста Люцерн, Цюріх і Берн, сільські громади Гларус і Цуґ уклали окремі угоди з трьома округами, що об'єдналися, утворивши ряд конфедерацій. Хоча ці угоди не мали спільної основи, вони забезпечили найголовніше - незалежність кожного з учасників. Зазнавши поразки в битвах при Земпасі у 1386 році і при Нефельсі в 1388 році, Габсбурги змушені були, нарешті, визнати незалежність округів, які об'єдналися в конфедерацію.

   На початку XV століття учасники конфедерації відчули себе достатньо сильними, щоб перейти у наступ. Під час численних воєн і кампаній проти австрійських Габсбургів і Священної Римської імперії, герцогів Савойї, Бургундії, Мілану і французького короля Франциска I швейцарці здобули репутацію прекрасних воїнів. Їх боялися вороги і поважали союзники. У період «героїчного віку» швейцарської історії (1415-1513 роки) територія конфедерації розширилася за рахунок приєднання Аргау, Тургау, а також земель на південь від Альп. Було створено 5 нових округів. У 1513-1798 роках Швейцарія стала конфедерацією 13 округів. Крім них, у конфедерацію входили землі, які вступили в союз з одним або кількома округами. Постійного центрального органу не було: періодично скликалися загальносоюзні сейми, де право голосу мали тільки повноправні округи. Загальносоюзних адміністрації, армії і фінансів також не було, і таке становище зберігалося аж до Французької революції.

    Помітний слід  у житті Швейцарської Конфедерації  залишила епоха Реформації, в  умовах якої проходило життя  двох найвідоміших її лідерів: X. Цвінглі (1484-1531 роки) і Ж. Кальвіна (1509-1564 роки).

   Хельдріг Цвінглі  виступив проти догматів Католицької  Церкви, розробивши систему релігійної  реформи, а також реформи політичного  устрою. Він відкидав всю церковну  ієрархію, індульгенції, поклоніння священним зображенням і мощам святих, пости, чернецтво, безшлюбність духовенства. Цвінглі засуджував поширене у Швейцарії у той час найманство, був переконаним республіканцем.

   Жан Кальвін  жив у Женеві. Його вчення (кальвінізм) знайшло прибічників далеко за межами Швейцарії - у Франції, Шотландії, Голландії. Кальвін став одним з перших перекладачів Біблії на сучасну французьку мову. Цвінгліанський напрямок протестантизму згодом об'єднався з напрямками Жана Кальвіна з Женеви у Швейцарську реформаторську церкву. У 1648 році незалежність Швейцарії від Священної Римської імперії була офіційно визнана Вестфальським мирним договором.

  Французька революція  мала значний вплив на Швейцарію  як у політичному, так і філософському  відношенні. У 1798 році французькі війська вторглися в країну і окупували її. Французи надали завойованим округам конституцію, яка замінила федерацію на «єдину і неподільну Гельветичну республіку». Революційні ідеї демократії, цивільних свобод і централізованої влади уперше в історії Швейцарії привели до створення сильного централізованого управління. Конституція 1798 року, створена на основі конституції першої Французької республіки, надавала всім швейцарцям рівні права перед законом і кодекс цивільних свобод. Однак вона зазіхала на традиційний федералізм, і багато швейцарців не бажали її визнавати. Боротьба між федералістами, противниками нової системи, і централістами, які підтримували її, тимчасово вщухла, коли Наполеон Бонапарт у 1802 році подарував республіці конституцію, відому як «Акт про медіації (посередництво)». Вона відновила чимало колишніх привілеїв округів і розширила кількість округів з 13 до 19.

   Після поразки  Наполеона округи відмежувалися  від режиму, нав'язаного французами, і намагалися відродити колишню  конфедерацію. Після тривалих переговорів  був вироблений Союзний договір,  підписаний у вересні 1814 року. Він проголошував союз 22 суверенних округів, але не вказував, що вони становлять одну державу. У декларації Віденського конгресу (березень 1815 року) і Паризькому мирному договорі (листопад 1815 року) великі держави визнавали вічний нейтралітет Швейцарії.      

   Протягом наступних  трьох десятиріч у Швейцарії  наростали ліберальні настрої.  У відповідь на дії радикалів  у союзному сеймі і в деяких  округах (закриття монастирів  в Аргау, вигнання єзуїтів)  сім консервативних католицьких  округів сформували оборонний союз Зондербунд. У 1847 році сейм невеликою більшістю голосів оголосив про розпуск цього об'єднання. Федеральна армія під керівництвом генерала Гійома Дюфура перемогла в громадянській війні, перш ніж у конфлікт втрутилися європейські держави.

У результаті перемоги над  Зондербундом ухвалено нову Конституцію (1848 рік), а також досягнуто рівноваги  між прагненнями централістів-радикалів  і федералістів-консерваторів. З  неміцного союзу держав-округів  Швейцарія перетворилася в єдину  союзну державу. Був створений постійний орган виконавчої влади у вигляді федеральної ради із семи членів, які обираються законодавчим органом з двох палат - національної ради і ради округів. Федеральний уряд був наділений правом випускати гроші, регулювати митні правила і, найголовніше, визначати зовнішню політику. Федеральною столицею був вибраний Берн. У тому ж 1848 році затверджений національний прапор Швейцарії.

   У 1874 р. Федеральну Конституцію оновлено. Змінена Конституція 1874 року з подальшими поправками ще більше посилила владу федерального уряду, не ставлячи під загрозу федеративну основу Швейцарської держави. Згідно з її положеннями, кожний з 26 округів зберігає свій власний прапор і герб.

   Після початку  Першої світової війни виникла  загроза національній єдності Швейцарії: франкомовні швейцарці в основному симпатизували Франції, а німецькомовні - Німеччині. Чотирирічна мобілізація лягла важким тягарем на економіку країни, відчувався дефіцит промислової сировини, зростало безробіття, не вистачало продовольства. Загальне невдоволення переросло у масові страйки в листопаді 1918 року.

   У 1919 році Женева  була вибрана як штаб-квартира Ліги Націй. Швейцарія стала членом цієї організації тільки після бурхливих внутрішніх дебатів та отримання гарантій дотримання її нейтралітету. Початок Другої світової війни застав населення країни більш згуртованим: мало хто у Швейцарії вітав нацизм. Однак у стратегічному відношенні стан конфедерації був більш вразливим, оскільки вона знаходилася в оточенні тоталітарних держав.