Политическое консультирование

 Консультування за заборгованістю - видача рекомендацій для ліквідації заборгованості, що представляє собою варіантні рішення, що не збігаються з пропозиціями кредитора і більш відповідні задолжніку. Причому мова йде не тільки про повернення грошових коштів.

 Консультування з оптимізації структури політичної організації починається з аналізу структури політичної організації та її зіставлення з оптимальною структурою (в якості оптимальної структури може бути обрана структура аналогічної політичної організації, тривало і успішно функціонуюча в політичній системі). Після аналізу існуючої структури розробляється її нова модель, яка враховує індивідуальні особливості даної організації. Консультування завершується побудовою плану заходів, в якому зазначаються в логічній послідовності заходи щодо оптимізації політичної структури з вказівкою термінів виконання та відповідальних за реалізацію конкретних заходів.

 За засібом організації консультації

 Експертне консультування здійснюється за допомогою залучення експертів з тих чи інших проблем, що вимагають дозволу.

 Процесне консультування організується у вигляді демонстрації процедури, що демонструє процес протікання будь-якого політичного явища, події. Політичний процес може бути як реальним, за яким будуть спостерігати консультант і консультований, так і лабораторний, спеціально підготовлений за допомогою спеціальних гравців, у якості яких виступають висококваліфіковані фахівці, які виконують аналогічні ролі в реальній практиці.

 Комплекс заходів з професійної допомоги, яка надається фахівцями керівникам організацій у вигляді рекомендацій, погоджених рішень і спільна їх реалізація з використанням різних видів консультування і моделей політичного консалтингу і являє собою модель інтенсивного політичного консалтингу. Тобто інтенсивний політичний консалтинг передбачає участь обох сторін (консультанта і консультованого) у всіх етапах планування та здійснення консалтингових заходів. При цьому передбачається їх активна і безперервна взаємодія. Одним словом, для виграшу у політичній боротьбі потрібна готовність жертвувати своїм часом, ресурсами обох сторін, складова модель політичного консалтингу, а також уміння пережити можливе ураження. [15]

1.3. Основні форми і типологіі політичного консультування

 Передача інформації при  консультуванні здійснюється усним  та письмовим способами.  Усна форма використовується з метою підвищення оперативності, а іноді в цілях конфіденційності. В основному ж використовується письмова форма. Залежно від періодичності виділяють систематичне, разове та випадкове консультування. Обсяг інформації визначається кількістю лексичних одиниць. Обсяг матеріалу не впливає на його якість, але побічно визначає його інформаційну насиченість. [10]

 Предмет, форма і якість  консультування визначаються тим,  якою потребою викликане звернення  політика за даною консультацією.  Загалом, мотивацію можна визначити шляхом зведення всіх приватних мотивів у 5 груп:

1. коли консультація має на меті вирішення якої об'єктивної проблеми, де від консультанта потрібен професіоналізм;
2. коли метою і завданнями консультації є підготовка проекту політичного документа, де від консультанта потрібно не тільки професіоналізм консультанта, але і професіоналізм, і навички апаратника, «крючкотвора»;
3. коли завданням політичної консультації є підготовка політичних переговорів навколо раніше сформованої позиції або очікуваного проекту рішення, де крім наявності професійних якостей консультант повинен бути довіреною особою, тому що витік інформації при переговорах не бажаний;
4. коли йде пошук альтернатив у процесі вже почавшихся переговорів. У цьому випадку вимагаються від консультанта наступні якості, аналогічні попереднім;
5. коли метою консультації є політичне маневрування. У такій ситуації важливу роль грає сам факт консультації, тобто важливий не стільки предмет консультування, скільки факт звернення за консультацією. [8]

Незважаючи на багатство  управлінських ситуацій, обставин і запитів клієнтів, політичне консультування, як правило, здійснюється у двох основних формах: рефлективного й ігрового консультування. Рефлективне консультування передбачає як формулювання самим консультантом тих чи інших рекомендацій, так і стимуляцію саморефлексії керівника під впливом цих порад і рекомендацій. У даному випадку консультант грає роль підказувача, не тільки направляє діяльність керівника і коригує його подання і дії, але й спонукає своїми порадами його власні міркування про різноманітні аспекти своєї професійної діяльності. Другий спосіб - це ігрове консультування, яке використовується в тих випадках, коли консультант або сумнівається, що його рада буде використана на справі, або коли він сам не може до кінця чітко і ясно оформити свої рекомендації і йому потрібна додаткова інформація, що має конфіденційний, міжособистісний або приватний характер. У такому випадку консультант використовує дві ігрові форми: або «навчальну», яка імітує абстрактну ситуацію, зовні схожу на ситуацію в організації (країні, регіоні і т.д.), або «практичну», моделюючу саме ті обставини, які мають місце в даної організації і мають проблемний характер. Ігрові форми являють собою більш складну, як би живу методологію дослідження ситуації, побудовану на використанні частково програмованих дій для уточнення оцінок і прогнозів розвитку подій. Як правило, всі вони включають в себе три основні стадії: діагностику ситуації, вироблення рішення і реалізацію цілей.

 У процесі взаємодії з  клієнтом консультанти можуть  грати різні ролі, що лежать  в основі типології їхніх дій. [8]

При цьому, існують різні жанри політичного консультування, в яких виступає консультант, такі як:  
• політичний консультант як статист.  
• політичний консультант як дослідник.  
• політичний консультант як іміджмейкер.  
• політичний консультант як кореспондент.  
• політичний консультант як режисер-постановник політичних акцій, дій.  
• політичний консультант як критик і цензор не явних, таємних і відкритих, публічних дій клієнта (респондента, кандидата)  
• політичний консультант як релаксатор, реаніматор, відновник оптимістичних настроїв та професійних орієнтацій клієнта.  
• політичний консультант як граючий тренер в команді лідера  
(клієнта ...)  
• політичний консультант як відповідальний секретар (референт). 
• політичний консультант як таємний духівник і таємний радник клієнта.

Також виділяють:

• політичне консультування, здійснюване «зсередини» структури апарату політика:
1. помічниками;
2. радниками;
3. консультантами (у вузькому сенсі слова);
• політичне консультування, здійснюване «ззовні», тобто незалежними від клієнта консультантами. Особливе місце займає політичне консультування, здійснюване професійними консультантами у зв'язку з виборами, PR і консультуванням іміджу клієнта. [13]

Згідно з такою типологією консалтингу політичних консультантів можна розділити на внутрішніх і зовнішніх залежно від їх задіяння у внутрішньокорпоративної діяльності клієнта.

У роботі "Основи консалтингу" А.П. Посадський, розділивши консультантів на зовнішніх і внутрішніх, охарактеризував їх особливості. Зовнішніми він назвав незалежні консультаційні фірми та індивідуальних консультантів, які надають послуги клієнтам на основі відповідного договору. Внутрішні - це фахівці з економіки й управління, зайняті в штаті тієї чи іншої організації. [12]

Інша типологія організації консультування виділяє формальний, неформальний і змішані типи консультування. Формальний тип має місце при наявності формальних відносин між консультантом і консультованим. Неформальний тип консультування має місце, коли в ролі радників політичного діяча виступає за власною ініціативою, а також його родичі, друзі, близькі люди і т.п. Змішаний тип має місце, коли, скажімо, начальник і підлеглий зустрічаються і вирішують службові справи в неформальній обстановці (наприклад, вдома у першого). [8]

Загалом спектр типів  консультантів досить різноманітний. Так, виділяють політичний консалтинг за напрямом впливу.

 Політичний консалтинг, орієнтований на внутрішні перетворення суб'єктів політичної ситуації та перетворення саме політичної ситуації, включає:

• дослідження, аналіз, формування та корекцію іміджу суб'єкта політичного консалтингу
• дослідження, аналіз, оптимізацію ресурсів суб'єкта політичного консалтингу;
• організаційне консультування структур, які є суб'єктами політичного консалтингу.

 Політичний консалтинг, орієнтований на перетворення громадської думки про політичну ситуацію, включає:

• дослідження, аналіз, прогнозування та оптимізацію ресурсів (фінансових, інформаційних, соціальних тощо);
• дослідження, аналіз, прогнозування та оптимізацію стратегій і тактик, запропонованих до використання;
• дослідження, аналіз, прогнозування та оптимізацію факторів впливу.

 За масштабом впливу політичний консалтинг також можна розділити на два основних типи - локальний і глобальний. Дана класифікація визначається шляхом аналізу поставлених цілей політичного консалтингу. Локальний політичний консалтинг включає вплив на політичну ситуацію в окремому регіоні. До цього типу належать методи точкового впливу на виділену соціально-політичну ситуацію і впливу на дану ситуацію на місцевому та регіональному рівні. Точковий, місцевий і регіональний вплив відрізняються масштабом, а також рівнем застосовуваних технологій політичного консалтингу, інтенсивністю та тривалістю їх застосування. Глобальний політичний консалтинг, тобто політичний консалтинг в масштабі держави, декількох держав і всього суспільства, нероздільно пов'язаний з поняттям світогляду, тому що при такому типі політичного консалтингу об'єктом впливу стає саме історично складана і виправдана система ідеологічних цінностей суспільства, ставлення суспільства до ситуації і позиціонування суб'єктів.

 З урахуванням характеристики соціально-політичної ситуації виділяють наступні три типи політичного консалтингу:

 Виборний - орієнтований на ефективну участь клієнта у виборах незалежно від типу політичного консалтингу за масштабом впливу.

 Кризовий - націлений на ефективну дію, на прояв кризи будь-якого рівня у політичній ситуації.

 Супровідний - тип політичного консалтингу, який регулює взаємини суб'єктів політичного консалтингу всередині невиборній політичній ситуації, що не характеризується присутністю ознак кризи.

 Класифікація політичного консалтингу  в залежності від приналежності  політичного консультанта до території впливу зводиться до розділення на два типи: перший - стаціонарний, в якому основні функції виконуються на території постійного впливу політичного консультанта, і другий - виїзний, в якому функції політичного консалтингу здійснюються на території, що не є територією постійного впливу політичного консультанта.

 Поділ політичного консалтингу  на типи в залежності від специфіки застосовуваних технологій не є жорстко визначеним і представляє собою поділ впливу на політичну ситуацію в основному на етапи в часі.

 Перший, аналітичний, етап чи в даному випадку тип політичного консалтингу містить у собі аналіз і прогнозування політичних ситуацій, а також аналіз наявних і необхідних ресурсів впливу на ситуацію.

 Організаційний етап (тип) політичного консалтингу має на меті оптимізацію досліджених ресурсів, моделювання ситуацій впливу, забезпечення та реалізацію даних моделей з урахуванням стратегічних і тактичних цілей.

 Третій етап (тип) припускає застосування спеціальних (прикладних) технологій політичного консалтингу, ставить своєю метою ефективну реалізацію моделей впливу, збудованих в процесі двох попередніх етапів, моделювання спеціальних процесів впливу і забезпечення ефективної реалізації.

 Протягом стабілізаційного етапу, який настає відразу після досягнення поставлених стратегічних і тактичних цілей впливу на політичну ситуацію, формується і реалізується модель подальшої взаємодії суб'єктів політичного консалтингу.

 Виділені етапи взаємодіють  між собою за певною схемою, яка полягає в тому, що при  настанні нового етапу функції  всіх попередніх переходять з  основних у допоміжні, супроводжуючі,  за винятком стабілізаційного етапу, в основному не вимагаючий спеціальної організаційної підтримки. [12]

Вельми поширена типологія  консультантів за рівнем їх спеціальних  знань. Зокрема, в цьому контексті виділяють: «вченого», «дослідника» і «експерта».

 Консультант-«вчений» виконує завдання носія наукових поглядів або в широкій сфері, або в більш вузькій предметній області (фахівець з етнічних конфліктів).

 Консультант-«дослідник» - це людина, що займається в основному науковими дослідженнями, проте він є фахівцем у вузькій проблематиці, затребуваною клієнтом.

 Третій тип - це консультант-«експерт», що представляє собою в основному фахівця-практика у вузькій галузі політичних стосунків: за роботою виборчого штабу зі ЗМІ, щодо узгодження інтересів у виборчих структурах, за політичним прогнозуванням і т.д.

 Сама по собі експертиза - це судження висококваліфікованих фахівців-професіоналів, висловлені у вигляді змістовної, якісної або кількісної оцінки об'єкта, призначеної для використання при прийнятті рішень.

Деякі фахівці в області  консультування - зокрема, М. Кубра - виділяють «консультантів за ресурсами» і «консультантів за процесами». Сенс такого поділу полягає в тому, що діяльність першого типу консультантів в основному пов'язана з поставленням спеціалізованої інформації, діагностикою ситуації, висуненням пропозицій і зауважень до плану керівництва і т.д. В той же час «консультант по процесу» не тільки поставляє спеціалізовану інформацію, а й сам намагається здійснити в реальності ті чи інші структурні зміни, що стосуються даної організації, тобто виступає в якості певного суб'єктивного чинника внутрішніх змін. [8]