Податкова політітика на сучасному етапі

З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридичних осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніша (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробникам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна (автоматична) державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об'єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

Ефективність податкової політики держави відбивається у наступному (див. рис. 1.4 у додатку до розділу 1):

. Можливість збільшення  джерела доходів за рахунок  податкової політики. Збільшення  суми надходжень може бути  за рахунок автоматичних або  дискреційних змін.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства.

. Здатність податкової  політики визначати прийнятну  податкову базу. Широка податкова  база дає можливість забезпечити  податкові надходження при відносно  низьких податкових ставках. При  значному звуженні податкової  бази необхідні більш високі  ставки для того, щоби забезпечити  відповідні податкові надходження. В результаті цього зростає  ймовірність ухилення від сплати  податків.

. Направленість політики  податків на мінімізацію затрат  на їх сплату.

. Нейтральність податкової  політики відносно стимулів. Податкова  система повинна забезпечувати  фінансування державної діяльності  при мінімальних затратах, а також  при мінімальних порушеннях характеру  виробництва.

Отже, податкова політика є складовою фінансової політики. Вона має такі характеристики, як принципи організації, види, ознаки ефективності. Суб'єктами податкової політики в Україні виступають Верховна Рада, органи виконавчої влади, органи податкової служби.

Дослідження сучасного стану податкової політики України

 

Завдання: провести аналіз податкової політики України, виявити тенденції її розвитку, дати їх якісну оцінку, встановити причини виявлених тенденцій.

Формування відособленої самостійної податкової системи України почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УРСР «Про систему оподаткування». У цьому законі був приведений перелік загальнореспубліканських податків, зборів і обовязкових платежів, стягнутих з юридичних і фізичних осіб. Згодом у цей Закон був внесений ряд змін і доповнень.

У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні впроваджувалися загальнодержавні податки і збори (обовязкові платежі) та місцеві податки і збори.

12 грудня 2010 року було прийнято  Податковий кодекс України. Він  передбачає внесення багатьох  змін до податкової системи  України. Із 2011 року в Україні  зменшилася кількість податків. Згідно з ПКУ справляються 18 загальнодержавних  та 5 місцевих податків і зборів.

. Загальнодержавні податки  та збори (ст. 9 ПКУ): податок на  прибуток підприємств; податок на  доходи фізичних осіб; податок  на додану вартість; акцизний  податок; збір за першу реєстрацію  транспортного засобу; екологічний  податок; рентна плата за транспортування  нафти й нафтопродуктів магістральними  нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами  природного газу та аміаку  територією України; рентна плата  за нафту, природний газ і газовий  конденсат, що видобуваються в  Україні; плата за користування  надрами; плата за землю; збір  за користування радіочастотним  ресурсом України; збір за спеціальне  використання води; збір за спеціальне  використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський  податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки  до діючого тарифу на електричну  та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними  установками; збір у вигляді цільової  надбавки до діючого тарифу  на природний газ для споживачів  усіх форм власності. Скасовано  збір за геологорозвідувальні  роботи, виконані за рахунок державного  бюджету, податок на промисел, податок  на нерухоме майно (нерухомість), збір до Державного інноваційного  фонду, збір за проведення гастрольних  заходів, збір на соціально-економічну  компенсацію ризику населення, яке  проживає на території зони  спостереження, гербовий збір

Місцеві податки та збори (ст. 10 ПКУ):

Місцеві податки: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вводиться з 01.01.12 р.; єдиний податок, податок з реклами.

Місцеві збори: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Скасовано збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, комунальний податок, збір за видачу ордера на квартиру, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за видачу дозволу на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг, збір за видачу дозволу на розміщення обєктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак.

У Податковому кодексі передбачено зниження ставок основних податків. Зокрема, ставка податку на прибуток, яка до 2010 року становила 25%, буде знижена в 2012 році до 24%, в 2013 році - до 22% і з 2014 року - до 20%. Крім того, податок на додану вартість з 2014 року також буде зменшено до 17% з нинішніх 20%. У частині оподаткування доходів фізичних осіб єдина ставка 15% перетворена в малопрогресивну шкалу за рахунок додаткової ставки 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Починаючи з 1 січня 2015 року доходи у вигляді процентів на банківський депозит та доходи у вигляді дивідендів підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5%. Починаючи з 1 січня 2012 року особи, що володіють нерухомим майном, площа якого перевищує встановлені межі (120 кв. метрів для квартир і 250 кв. метрів для житлових будинків), сплачуватимуть податок на нерухомість.

Українська податкова система має ряд недоліків. Згідно з рейтингом «Paying Taxes 2010», складеним Світовим банком, вона є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні «The Costs of Tax Compliance in Ukraine» зазначають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, повязані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України.

Для виміру ефективності оподаткування та його впливу на економічний стан країни використовують показник податкового навантаження (тягаря). У макроекономічному масштабі податкове навантаження визначається як відношення фактичних податкових надходжень у зведений бюджет держави до обсягу валового внутрішнього продукту (див. табл. 2.1 у додатку до розділу 2):

 

ПНв = ПНд / ВВП * 100%, де

 

ПНв - податкове навантаження;

ПНд - фактичні податкові надходження до зведеного бюджету;

ВВП - розмір валового внутрішнього продукту за відповідний рік.

За офіційними даними Держкомстату України, податкове навантаження в Україні з 2005 по 2010 рік становило:

 

Таблиця.

РікПодаткові надходження, млрд. грн.ВВП у фактичних цінах, млрд. грн.Податкове навантаження, %200598,1441,522,22006125,7544,222,72007161,3720,722,42008227,2948,1242009208,1913,322,82010234,41094,621,4Середнє значення22,6

Отже, протягом 2005-2010 років податкове навантаження в Україні практично не змінювалося і складало в середньому 22,6% (див. табл. 2.2 у додатку до розділу 2).

Однак такий розрахунок показника є дещо суперечливим. Це пояснюється двома основними моментами: 1) він не враховує потенційні податкові надходження, які через різні причини (передусім важкість податкового тягаря) не надійшли у бюджет держави; 2) поза розрахунком залишається частина ВВП, не відображена у офіційній статистиці, тобто вироблена у тіньовому секторі економіки і запропонована на ринку.

Таким чином, показник податкового навантаження не враховує втрати і бюджету, і ВВП, обумовлені власне важкістю цього навантаження. Тому при використанні даної формули маємо заниження абсолютних значень показників податкових надходжень та обсягу ВВП, що призводить до отримання результатів із відносно високим ступенем похибки.

Доцільно буде порівняти значення податкового навантаження в Україні з аналогічним показником у деяких розвинених країнах (за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР):

 

Таблиця

КраїнаСереднє значення податкового навантаження за 2005-2009 роки, %США26,6Японія28Велика Британія35,7Німеччина36Франція43,3Канада32,6

Отже, податковий тягар в Україні є меншим, ніж у розвинених країнах. Однак сьогодні немає однозначної оцінки важкості податкового тягаря в Україні. Ряд учених та державних діячів зазначають, що податкова система «не є надмірно жорсткою, рівень оподаткування не є надто великим і не перевищує середні показники в країнах з перехідною економікою». Проте вони одночасно наголошують на існуванні досить високого рівня потенційного податкового навантаження, коли при суворому дотриманні податкового законодавства рівень стягнень податків наближається до 40-42 % ВВП, що перевищує показники більшості розвинених європейських країн. Думка учених стосовно значного податкового навантаження практично співпадає із оцінкою важкості податкового тягаря в Україні аналітиками Світового Банку. За підрахунками Світового Банку, загальне податкове навантаження, включаючи відрахування у соціальні фонди, становить приблизно 35 % ВВП. Це підтверджує, що українські підприємства та громадяни несуть податкове навантаження, адекватне країнам із значно вищими рівнями прибутків та особистих доходів відповідно.

Близько половини економічно активних субєктів господарювання в Україні знаходиться в тіні і, як мінімум, половина платників податків приховують свої доходи від оподаткування. Повне податкове навантаження несе лише незначна частка економічно активного населення держави.

Отже, реальне податкове навантаження в Україні, яке несуть законослухняні платники податків, набагато вище від офіційно визначеного. Головними причинами цієї розбіжності, на мою думку, є:

. Відсутність стабільної  та послідовної податкової політики, науково обґрунтованих орієнтирів  її проведення; постійні зміни  податкового законодавства, які  практично неможливо відстежити  та виконати.

. Наявність значної кількості  податкових пільг та преференцій, що надаються різним категоріям  платників податків, встановлених  у багатьох випадках лише підзаконними  актами, а не спеціальним законом.

. Існування механізму  незаконного тіньового податкового  тиску, який ставить субєкти господарювання  у скрутне становище. Наявність  хабарництва та корупції у  податкових і митних органах, що дає змогу багатьом підприємцям  уникати сплати повної суми  податків.

. Значна асиметричність  податкової системи України, а  також «пільгової» економіки, яка  сплачує лише такі окремі непрямі  податки, як ПДВ та акциз. Тому  практично весь податковий тягар  повинна нести лише частина  офіційної економіки, що сплачує  більшу частку своєї доданої  вартості.

Ще одним показником, який характеризує податкову систему, є співвідношення між прямими і непрямими податками в загальній сумі податкових надходжень до зведеного бюджету (див. табл. 2.1 у додатку до розділу 2). В Україні протягом 2005-2010 років, за даними Статистичних щорічників, це співвідношення складало:

 

Таблиця

РікЧастка прямих податків, %Частка непрямих податків, %200557,542,5200653,146,9200756,643,4200853,846,220094951201051,248,9

Отже, загалом спостерігається тенденція до зростання частки непрямих податків (див. табл. 2.2 у додатку до розділу 2). Це явище є також характерним для багатьох розвинених країн. Загалом непрямі податки мають ряд переваг і недоліків. Серед переваг можна виділити:

бюджетні: регулярність та великі суми надходжень до бюджету;

економічні: стимулювання (стримування) деяких виробництв, регулювання процесу споживання;

фіскально-технічні: для кінцевого споживача непрямі податки зручніші. Вони визначаються розміром споживання, не мають примусового характеру, не потребують накопичення значних сум, їх зручно сплачувати;

складність ухиляння від сплати;

територіальні: споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напруження у міжрегіональному розподілі доходів. Якщо ж доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку постає проблема нерівноцінності дохідної бази різних бюджетів.