Податкова політітика на сучасному етапі

 
 

"Податкова політика України  на сучасному етапі"

податковий політика україна

 

Вступ

 

Темою дослідження даної курсової роботи є податкова політика України на сучасному етапі. Ця тема є дуже актуальною зараз, оскільки податкова політика України порівняно з іншими державами має ряд недоліків, критикується багатьма фахівцями, вона на даний момент змінюється, і точаться бурхливі дискусії щодо нового Податкового Кодексу.

Обєктом дослідження курсової роботи є податкова політика як складова фінансової політики держави.

Предмет дослідження - особливості формування податкової політики України на сучасному етапі.

Мета роботи - визначення напрямів подальшого розвитку та шляхів вдосконалення податкової політики України.

При написанні курсової роботи використовувалися такі методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння (усі розділи), спостереження (розділи 2 і 3), статистичні методи (розділ 2).

Робота складається з трьох розділів. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження податкової політики держави» визначається сутність податкової політики, її функції, принципи організації, функції державних органів в Україні щодо податкової політики.

У розділі 2 «Дослідження сучасного стану податкової політики України» проводиться аналіз податкової політики України на основі статистичних даних, визначаються основні тенденції її розвитку, їх причини, дається оцінка цим тенденціям.

У розділі 3 «Напрями вдосконалення податкової політики України» розкриваються основні проблеми, недоліки податкової політики, визначаються можливі шляхи їх вирішення, напрями подальшого розвитку податкової політики України.

Теоретико-методологічні основи дослідження податкової політики держави. Принципи організації податкової політики та її субэкти

 

Податкова політика держави є невід'ємною складовою фінансової політики - сукупності державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою своїх функцій. Фінансова політика охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами на податкову і бюджетну.

 

Схема

 

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Податок - це обовязковий платіж фізичної або юридичної особи на користь держави у визначених розмірах і у певний час (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Загалом податкова політика - це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах. Це вибір найефективніших з альтернативних варіантів здійснення податкових платежів з урахуванням впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, які діють в умовах, що склалися. Податкова політика - це діяльність держави у сфері акумулювання і використання податків (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Суб'єктами податкової політики в Україні виступають:

Верховна Рада України - приймає закони загальної та спеціальної дії в сфері оподаткування;

органи виконавчої влади (Міністерство фінансів, Державне казначейство, Міністерство економіки) - забезпечують дію механізмів справляння податків і податкових платежів;

органи податкової служби - здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, розробляють нормативно-правову базу дії законів про оподаткування, здійснюють облік платників і податкових надходжень, здійснюють нарахування та стягнення окремих податків, проводять роз'яснення податкового законодавства, притягують до відповідальності його порушників (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1).

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб) (див. рис. 1.1 у додатку до розділу 1).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій.

З урахуванням особливостей фінансової політики та наявності великої кількості джерел наповнення державного бюджету державну податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому значеннях.

У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає у формуванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна поділити на два блоки:

безпосередньо податки з юридичних і фізичних осіб;

використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску цінних паперів, підписування на позики тощо. Сутність державної внутрішньої позики полягає в тому, що держава тимчасово бере у населення (іноді й у підприємств) кошти і зобов'язується їх повернути з відсотками за користування. Але в будь-якому разі ці кошти повертають населенню з державного бюджету. Однак головним джерелом надходжень до бюджету залишаються податки. Тому державні внутрішні позики можна визначити також як податки, сплата по яких з боку держави відстрочена у часі.

У вузькому значенні під державною податковою політикою розуміють систему оподаткування, яка складається з системи податків, об'єкта та суб'єкта оподаткування, ставок оподаткування, механізму їх сплати та вилучення, строків сплати тощо. Податкова політика, яка проводиться у державі і формується відповідними державними структурами, на практиці виявляється у податковій системі країни.

Податкова система - це податки, обов'язкові платежі та збори, які законодавчо встановлені в державі та обов'язкові для сплати юридичними та фізичними особами (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1).

Виходячи із загальної фінансової політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать (див. рис. 1.2 у додатку до розділу 1):

. Забезпечення реалізації  головних напрямів державної  фінансової політики на основі  ефективного здійснення державної  податкової політики, її напрямів  та умов реалізації. Державна  податкова політика при досягненні  кінцевого результату повинна  мати те саме спрямування, що  й державна фінансова політика.

. Стабільність нормативно-правового  забезпечення, яке регулює податкову  систему держави, зменшення різних  доповнень до законів. Підзаконні  акти не повинні суперечити  головним законам або указам  Президента.

. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні  бути зацікавлені як платники (юридичні та фізичні особи), так  і держава, яка має піклуватися  про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі  соціальних функцій та ін.

. Соціальна справедливість  як щодо юридичних осіб, так  і щодо фізичних. Наприклад, ставки  податків, тарифів або інших обов'язкових  платежів повинні бути однакові  для всіх платників.

. Рівнонапруженість податкового  тиску як щодо всіх платників  податкових та інших обов'язкових  платежів, так і в регіональному  аспекті. Дотримання цього принципу  пов'язане із суттєвим зменшенням  пільг при встановленні податків  різних видів.

. Принцип вигідності для  держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає  в тому, що платник податку  повинен отримати від суспільства  таку частину благ або послуг, яка задовольняла б його уяву  про їх вартість. Під загальним  благом розуміють ті вигоди, які  платник податку може отримати  і які фінансуються за рахунок  бюджету. Відповідно до цього  фінансування державного бюджету  повинно проводитись за рахунок  тих платників, які сплачують  більші податки. Тобто податки  можна розглядати як ціну послуги  держави. Позитивним є те, що розмір  податку пов'язується з витратами  бюджету. Цей принцип має місце  при встановленні митних тарифів, державного мита, сплати в соціальні  фонди (соціального страхування, обов'язкового  пенсійного страхування тощо).

. Економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією  податкової діяльності, вилученням  і зборами податків, повинні бути  значно меншими, ніж результати  цієї роботи. Насамперед це залежить  від ставлення платника податків  до виконання своїх податкових  зобов'язань, а також від продуктивності  праці самих податківців, від  ефективності організації їх  праці, ступеня технічного оснащення.

. Гнучкість. Державна податкова  політика повинна постійно пристосовуватись  до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються  в країні. Але це протидіє принципу  стабільності нормативно-правової  бази. Головним при здійсненні  цього принципу є оптимальність  при проведенні будь-яких змін  і доповнень. Платник податку  повинен бути впевнений, що та  діяльність, яку він розпочинає  і яка, за його підрахунками, буде  ефективною, не стане для нього  збитковою після початку роботи.

Формуючи податкову політику, держава шляхом збільшення або зменшення державного обсягу податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої національної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропозиції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування здійснює значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові цілі. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкова політика є однією з найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки призводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат призводить до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, відбувається ефект заміщення, який має місце в тому випадку, коли виникає бюджетний дефіцит і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Збільшення державних видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва, що підвищує відсоткову ставку на ринках активів і тим самим пом'якшує вплив податкової політики на виробництво. Найбільш ефективна податкова політика за стабільного обмінного курсу і стійкого руху капіталів.

Фінансова теорія і практика виробили низку принципів побудови податкової системи, але основним, із погляду функціонування усієї фінансової системи як єдиного цілого, є забезпечення збалансування інтересів держави і платників податків. З одного боку, держава повинна мати достатньо коштів для надійного фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. З іншого боку - податкове вилучення частини доходів юридичних і фізичних осіб не повинно підривати їх фінансову базу, оскільки це вимагатиме додаткових витрат у тієї ж держави. Податки не зменшують і не збільшують сукупних доходів у суспільстві, вони є лише одним із інструментів їх перерозподілу. Але, виконуючи цю функцію, податки можуть стимулювати або, навпаки, стримувати окремих юридичних чи фізичних осіб, ту чи іншу діяльність, певні напрямки розвитку суспільства. Тому надзвичайно важливим є завдання збалансування податкової політики. Головною метою формування податкової системи повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності, особливо пріоритетних для країни напрямів виробництва. Оподаткування не повинно створювати перешкоди для економічного зростання, більше того - воно покликане сприяти йому. Досягти економічного зростання неможливо при занадто великому податковому тягареві.

Проте не слід забувати, що податки є дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Концепція податкової політики держави має містити обґрунтовані висновки про вплив оподаткування на результати господарської діяльності підприємств і організацій, обсяг, напрями і характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства (див. рис. 1.3 у додатку до розділу 1).

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов'язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюються друга та третя частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої частини - споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов'язкових платежів залежать передусім від цінової політики держави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від стану ринку послуг. Третя частина - заощадження - залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в установах банку).