Напрями трансформації виборчої системи Республіки Молдова

1) структура бюлетеня;

2) структура виборчих округів; 

3) правила, що використовуються  при трансформації голосів у  місця.  

 У роботі Б. Грофмана та  А. Лейпхарта «Дослідження мажоритарної і пропорційної  виборчої системи»до складу виборчої системи з метою аналізу її політичних наслідків включенотакі компоненти:

1) розмір виборчого округу;

2) кількість кандидатів і партій, які беруть участь у виборах; 

3) загальне виборче право і  правила реєстрації виборців;

4) свободу доступу виборців до  виборчих процедур;

5) свободу доступу до виборчих  процедур політичних партій;

6) спеціальні правила підрахунку  голосів; 

7) правила фінансування виборчої  кампанії;

8) строки виборчої кампанії.

По теорії виборчих систем структура  виборчої системи визначається як та, що включає загальну кількість голосів  виборців, виборчі округи і розподіл між ними місць, а також кількість  політичних партій. Варто підкреслити, що перераховані вище структури виборчої системи виокремлювались і аналізувались  перш за все з точки зору політичних наслідків їх застосування. 
Отже, виборча система є органічною складовою політичної системи і перебуває у постійній взаємодії з іншими її елементами. Виборча система виконує ряд суспільно-важливих функцій через які вона реалізує покладені на неї завдання підтримувати здоровий політичний клімат у державі шляхом збалансування інтересів різних суспільних груп. В цілому, поняття «виборча система» можна визначити як спосіб голосування, визначення його результатів і розподілу мандатів у виборних округах. Багатоманітність варіантів виборчих систем, а також, специфіка їх використання в різних країнах зумовлює необхідність їх наукового дослідження та класифікації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Політико – правові  критерії типологізації виборчих  систем

Виборча система — неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу. Виборча система є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої — формування повноважного народного представництва - форма участі народу в здійсненні державної влади та місцевого самоврядування з метою представлення його інтересів та захисту прав і свобод. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори — не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше — в політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Виборча система — сукупність юридичних, організаційних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав[19, 71].

Виборча влада — в деяких країнах офіційно визнаний різновид публічної влади — нарівні з законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона виборчим корпусом країни, тобто в спеціальних судових чи квазісудових органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов'язані з організацією і проведенням виборів.

Виборча дільниця — територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота виборчої дільниці визначається законодавством про вибори.

 

Виборча застава— грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн, повинен внести при реєстрації кандидат в депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат одержить на виборах не менше п'яти відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується до державного бюджету.

Виборча комісія — орган, утворений для організації та проведення виборів до Рад народних депутатів.

Виборчий округ — просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів до Рад народних депутатів. Кількість виборчих округів залежить від складу відповідних Рад. Норми представництва та кількість виборчих округів визначаються законодавством про вибори.

Серед основних прав громадянина  є виборче право. 
Виборче право - це сукупність норм, які регулюють участь громадян у виборах, у їх організації і проведенні, взаємовідносинах між виборцями й виборними органами чи посадовими особами, а також відкликання депутатів, які не виправдали довір'я виборців. 
Принципи виборчого права: загальні - обмежені; рівні -нерівні; прямі - опосередковані; з таємним голосуванням - з відкритим голосуванням. 
Якщо країна дотримується принципів, наведених у лівому стовпчику, то така країна належить до демократичних. 
Загальне виборче право означає право всіх дієздатних громадян, які досягли певного віку, брати участь у виборах. 
Рівне виборче право означає наявність у кожного виборця однакової з іншими кількості голосів при голосуванні. 
Пряме виборче право означає, що, беручи участь у виборах, громадяни віддають свої голоси безпосередньо «за» чи «протии» того чи іншого кандидата в депутати. 
Таємність голосування означає заборону будь-якого спостереження або контролю за волевиявленням громадян. 
Виборче право має два значення:

1) сукупність юридичних  норм, які регламентують участь  громадян  у виборах представницьких  органів влади, організацію і  проведення виборів, взаємовідносини  між виборцями, депутатами і  представницькими установами;

2) право громадян обирати  (активне виборче право) і право  бути обраними (пасивне виборче  право). Іншими словами це суб'єктивне  право громадян. Виборче право - це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями[ 20, 35].

Виборчий процес— встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи-Передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести до небажаних наслідків — аж до касації результатів виборів. [21, 56]

Виборчий процес здійснюється на засадах: 
 
1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; 
 
2) політичного плюралізму (багатопартійності); 
 
3) гласності й відкритості виборчого процесу; 
 
4) рівності прав партій (блоків) -, суб'єктів виборчого процесу; 
 
5) рівності всіх кандидатів у депутати; 
 
6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; 
 
7) неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ й організацій.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною  та окружними виборчими комісіями  результатів виборів депутатів.

Складовими виборчого процесу є:

1) призначення виборів,  які можуть бути черговими,  позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів,  які вибули.

2) Утворення виборчих  округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій —  Центральної виборчої комісії,  окружних та дільничних виборчих  комісій. 

3) Складання списків виборців, яке здійснюється дільничними  виборчими комісіями. 

4) Висування і реєстрація  кандидатів у депутати, право  на які належить суб'єкті безпосередньо  визначеним законом. 

5) Процесуальні дії, пов'язані  із забезпеченням гарантій діяльності  кандидатів у депутати та інших  учасників виборчого процесу. 

6) Проведення голосування.

7) Підрахування голосів  і визначення результатів виборів  (голосування), причому під час  підрахунку голосів виборча комісія  повинна дотримуватись визначеної  законом послідовності дій, належним  чином оформляти відповідні документи. 

8) Однак описана процедура  може мати своє продовження,  коли виникає потреба проведення  повторного голосування повторних  виборів та виборів депутатів  замість вибулих. 

Виборча технологія — це механізм, система засобів і методів  організації і проведення виборів, основа виборчої системи будь-якої країни.

Головною ознакою, яка  відрізняє одну виборчу систему  від іншої, є порядок визначення результатів виборів. Установлення тієї чи іншої виборчої системи є  наслідком тривалого суспільно-політичного  розвитку країни, історичних традицій та політичної культури.

Мажоритарна система є  найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає «більшість». Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему  абсолютної більшості; 

2) мажоритарну систему  відносної більшості; 

3) мажоритарну систему  кваліфікованої більшості. 

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється  варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних  — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є  в Японії, США, Росії,Україні. Мажоритарна  система відносної більшості (або  простої більшості, або «перший обирається на посаду») є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні. Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії [22, 13].

Напротивагу означеній мажоритарна  система абсолютної більшості для  обрання кандидата вимагає зібрати  більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна  від цієї кількості голосів виборців може бути різною:

1) загальне число зареєстрованих  виборців;

2) загальне число виборців, які брали участь у виборах  (одержали виборчі бюлетені);

3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. 

При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг  участі в голосуванні. Також іноді  встановлюють мінімум кількості  голосів виборців, набрання яких є  теж умовою обрання кандидата.  Перевага означеної системи —  в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком  системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або  повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно  знижується, законодавство часто  не встановлює ніяких бар'єрів, що мають  місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують  за одного кандидата, але вказують при  цьому порядок своїх переваг  для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості  при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість  в результаті цих перетворень  голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.  Мажоритарна система  кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або  список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів  виборців. Кваліфікована більшість  встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина  цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при  виборах Сенату, також застосовується в Чилі. 

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.  При  пропорційній системі депутатські  мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні. Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.