Стимулювання пізнавальної активності молодших школярів

З огляду на це у навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких позитивних переживань стосовно пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Процеси мислення, пам'яті, уваги стають ефективнішими, якщо їх супроводжує душевне хвилювання (радість, гнів, здивування тощо). Цікаво робити те, що вимагає напруження, але труднощі мають бути посильними. Неправомірне спрощення навчального матеріалу, невиправдано повільний темп його вивчення, багаторазові повтори не можуть сприяти розвитку пізнавального інтересу.

До основних методів формування пізнавального інтересу належать: дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

До методів емоційного стимулювання навчання належить прийом створення ситуації зацікавленості, тобто використання цікавих для  учнів прикладів, парадоксальних фактів, проведення дослідів. Підвищують інтерес  до навчання цікаві аналогії, зокрема зіставлення наукових і життєвих тлумачень окремих природних і суспільних явищ.

Основним джерелом інтересу до навчальної діяльності є насамперед її зміст. Щоб підсилити стимулювальний вплив змісту, необхідно чітко  дотримуватися вимог принципів науковості, систематичності і послідовності, зв'язку навчання з життям і практикою. Для підвищення стимулювального впливу змісту навчання можна використовувати прийоми створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до важливих наукових відкриттів тощо.

Стимулювання навчання можна  досягти за допомогою методів  проблемного навчання, дидактичних  ігор. Вони сприяють створенню проблемних ситуацій, обміну знаннями, організації  розумової діяльності.

Дидактичні ігри класифікують на рольові, ділові, організаційно-діяльнісні, комп'ютерні. У рольових іграх учні грають казкових, фантастичних персонажів. При цьому відбувається збагачення їх уявлень про трудові, професійні чи особистісні взаємини з іншими людьми, підготовка до реальних життєвих ситуацій. Рольові ігри допомагають розв'язувати проблему мотивації в навчанні. Важливе значення рольової гри полягає також у подоланні внутрішніх конфліктів, реалізації психотерапевтичної функції.

Ділова гра полягає в імітації прийняття управлінських рішень в різних виробничих ситуаціях, організованих за певними правилами. В таких умовах дії учнів набувають якості вчинків, що формують соціальні риси і характер майбутньої особистості. Ділові ігри класифікують на навчальні, виробничі і педагогічні. Навчальні ігри дають змогу встановити в навчанні предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності і в такий спосіб змоделювати більш адекватні порівняно з традиційним навчанням умови формування особистості. Основна мета виробничих ділових ігор - підвищення кваліфікації працівників управлінських апаратів, підприємств та організацій. Педагогічні ігри спрямовані на розвиток професійно-особистісних якостей педагога, уміння працювати в реальних умовах, удосконалювати знання і вміння в галузі методики викладання.

Організаційно-діяльнісні ігри зазвичай використовують для професійної підготовки фахівців, підвищення їх кваліфікації, оптимального розв'язання завдань особистісного самовизначення в професійних ситуаціях.

Комп'ютерні дидактичні ігри використовують для вивчення мови програмування і формування комп'ютерних знань, а також вивчення різних дисциплін за допомогою комп'ютерних програм.

У дидактичній  літературі залишається нерозв'язаною проблема практичного застосування ігор, їх дидактичних можливостей, неконкретизовані вимоги до ігор і раціональних методик  їх використання у навчальному процесі.

Методи стимулювання і мотивації надають словесним, наочним, практичним та іншим методам  додаткового спонукального впливу.

Метод формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

До них належать: переконання, позитивний приклад, практичне  привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода та ін. Методи і прийоми стимулювання обов'язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що пов'язує процеси навчання і виховання.

Серед причин низької  мотивації учіння найвагомішими  є невиправдане спрощення змісту навчального матеріалу, повільний  темп його вивчення, багаторазові повтори. Важливим завданням діяльності вчителя  є систематичне і послідовне формування в учнів мотивів навчальної діяльності.

«Великий позитивний вплив на школярів має дружнє, оптимістичне ставлення педагога до їх навчальних успіхів і невдач. Учитель повинен щиро радіти кожному їх успіху, висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня» [2, 183].

 

2.1. Роль педагога стимулюванні пізнавальної активності учнів

Пізнавальна активність - складне особистісне освіту, яке  складається під впливом різноманітних чинників:

- суб'єктивних (допитливість, посидючість, воля, мотивація,  старанність тощо. буд.),

- об'єктивних (оточуючі  умови, особистість вчителя, прийоми  і силові методи викладання).

Як ми бачимо вчителю для стимулювання навчально-пізнавальної аактивності необхідно розуміння самого процесу активізації розумової діяльності, знання умов, що стимулюють пізнання, ознайомлення з рівнями пізнавальної активності:

1. Нулевий рівень пізнавальної активності. Учні з цим рівнем активності знайдуться будь-якому класі. Не відрізняються негативним ставленням, агресією, не властивий демонстративний відмови від навчальної діяльності. Зазвичай, вони пасивні на уроці, ніяк не входять у навчальну діяльність, очікують звичного тиску із боку вчителя.

Працюючи з  такою групою учнів вчителю слід:

• не очікувати від них негайного включення до роботу, бо їх активність може поступово зростати;
• не пропонувати їм навчальних завдань, які прагнуть швидкого переходу з однієї виду в інший;
• давати час на обмірковування відповіді, оскільки їм це важко даються імпровізації;
• не збивати їх під час відповіді, задаючи читачем найнесподіваніші та каверзні питання «розуміння»;
• виробити готовність до того що, що буває після зміни ці діти досить повільно переключаються з інтенсивної рухової активності на розумову.

Слід зазначити, що для вчителя у класі з величезним переважанням учнів нульового рівня пізнавальної активності необхідно створити особливу емоційну атмосферу уроків. Тоді народжується ланцюжок: стан комфортності, відкритості - відсутність страху - відчуття впевненості - готовність й чекання зустрічі з цим педагогом.

Наступним рівнем пізнавальної активності є активний рівень.

Учні характеризуються зацікавленістю і активністю лише у  певних навчальних ситуаціях. Активність учнів цієї групи залежить від емоційної привабливості навчальних ситуацій. Ці учні мають можливість дивувати вчителя швидкими правильними відповідями, але це відбувається епізодично. Вони швидко починають працювати, але за перших труднощі розчаровуються і кидають її або воліють шлях найменшого опору: робота з зразкам.

Вчителю тут припустима педагогічна хитрість: можна вирішити учням виконати частину вправи чи запропонувати докласти всіх зусиль над виконанням завдання, та на полях відзначити особливим значком місце, куди вчитель перевірятиме це завдання.

Стратегія дій  вчителя роботи з активними учнями у тому, щоб допомогти їм включитися у навчальну діяльність, та підтримувати емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього уроку.

 Емоційна  форма піднесення матеріалу може прикрасити урок, але він не забезпечує оволодіння знаннями у повному обсязі. Вчитель має створити оптимальні умови для щоденної роботи учнів.

Високий рівень активності.

Учні з даним  рівнемпізнавальної активності систематично виконують домашні завдання, охоче входять у ті форми роботи, що їм пропонує педагог, досить усвідомлено сприймають навчальні завдання. З бажанням входять у навчальну діяльність, найчастіше пропонують оригінальні шляхи вирішення і працюють самостійно. Але вони потребують великиї уваги із боку викладача. Ці учні починають нудьгувати на уроці, якщо вивчаємий матеріал досить простий, якщо вчитель зайнятий з слабшими учнями. Поступово вони звикають обмежувати себе рамками навчального завдання й не хочуть чи відвикають шукати нетрадиційні рішення. Трохи згодом вони розуміють, що схвалення вчителя можна було одержати просто якісно виконану роботу, але не за «понаднормову»: пошук додаткового матеріалу, самостійні заняття тощо. Саме тому проблема активізації пізнавальної діяльності таких учнів вимагає підвищеної уваги з боку вчителя.

Основними прийомами  стимулювання учнів може бути: проблемні, частково-пошукові, і евристичні ситуації, які створюються під час уроків. Слід особливо сказати про контрольних роботах учнів з исполнительно активним рівнем пізнавальної активності.

Основна стратегія  вчителя роботи з учнями полягає у тому, щоб спонукати учня до самостійності у навчанні.

Останнім часом  до прийомів інтенсивної пізнавальної діяльності відносять і найрізноманітніші  форми дискусій: «круглий стіл», «засідання експертної групи», «дебати», «судове засідання», «мозковий штурм» тощо.

Ця форма  дуже важлива учнів, оскільки це дозволяє кожному включитися у обговорення розв'язання проблеми, вислухати інші погляду, побачити багатомірність завдання й ін.

Такі заняття:

- дозволяють  учням самим вирішувати важкі  проблеми, а чи не просто бути  спостерігачами;

- створюють  потенційно вищу можливість перенесення  знань діяльності з навчальної  ситуації у реальну;

- дозволяють  «стискати» час;

- психологічно  приваблюють учнів.

Вчителю необхідно працювати над пізнавальної активністю тому, щоб спонукати учня до самоактивності у навчанні. Повинна стати нормою готовність до вирішення проблемних, пошукових, нестандартних завдань і ситуацій.

Також вчитель  повинен дотримуватись таких вимог для отримання позитивних результатів під час уроку

1. особиста зацікавленість учня в отриманні знань;

2. рівень навчальних  умінь і навичок учня;

3. взаємовідносини,  стиль спілкування педагога;

4. характер взаємовідносин, прийнятий у конкретному учнівському колективі, класі;

5. відносини  батьків або інших референтних  осіб самого процесу здобуття  освіти, загалом, і до окремим  предметів , зокрема;

6. стиль спілкування  між педагогами, стиль викладання, прийнятий у даної школі;

7. соціальна  орієнтація громадської думки необхідності тій чи іншій навчальної дисципліни тощо.

Високий рівень пізнавальної активності формується в тому разі, коли всі чи більшість із перелічених умов перебувають у рівновазі, оптимальному конкретної учня. Деформація, чи спотворення однієї з умов впливає інші.

 

 

2.2. Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчителя початкових класів

З метою вивчення проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді нами проаналізовано методичні посібники для вчителів початкових класів, журнальні публікації, проведено спостереження та аналіз уроків учителів початкових класів.

Аналіз даних  підручників дав можливість зробити  висновок про те, як саме зміст сприяє стимулюванню навчальної діяльності учнів. Наприклад, аналіз підручника «Буквар» (автори М. Вашуленко, Н.Скрипченко) показав, що подано 66 різноманітних ілюстрацій, які вчитель може використовувати для проведення розповідей, бесід. Створенню ситуації зацікавленості сприяють завдання, вірші, загадки, творчі завдання, яких в підручнику вміщено в достатній кількості.

У підручника з  математики для першого класу (автор  М.Богданович ) подано цікаві завдання, схемі, таблиці, які сприяють створенню  ситуацій зацікавленості на уроках математики (додаток 2).

Нами проаналізовано окремі навчально-методичні посібники  для вчителів початкових класів. Треба відзначити, що на сьогодні видано багато посібників, в яких наводяться різноманітні приклади використання ігор у навчальній діяльності молодших школярів.

Цікавий і змістовний ігровий матеріал з української  мови подано в посібнику А.Гамалій  “ Ігри та цікаві вправи з української  мови для 1- 3-х класів ”, який призначається  для використання як на уроках, так  і в позаурочний час. Вчитель може до кожної теми добирати і систематично використати мовні ігри та вправи в тісному зв'язку з уроками мови ( письма).

Так, наприклад, цікаву розробку уроку „ Подорож  з кімнатними рослинами" пропонує А.Кмець. У цій розробці використано декілька дидактичних ігор. Наприклад, гра “Де чий дім ?” 3-4 учні одержують картинки, на яких зображено квіти, які їм уже знайомі. Почувши слово ведучого : “Ростуть на клумбах, у лісі та ін.”, школярі повинні піднести вгору картку із зображенням відповідної рослини. Наприкінці гри у них залишаються тільки картки із зображенням кімнатних рослин. Цікавою у цій розробці є гра

“Казковий кімнатний  магазин”. Завітаємо до магазину “Квіти”. Але це незвичний магазин. У ньому  кожний покупець повинен описати рослину, яку хоче придбати, та ще й так, щоб продавець не помилився. Розраховуватися за покупку теж нелегко: треба розповісти, як доглядати за щойно придбаною рослиною.

П. Мельничук пропонує включати ігрові елементи на уроках образотворчого мистецтва. Адже, як переконливо доводить практика, сприйняття і відчуття кольору найкраще розвивається у дітей в грі. Тому, наприклад, під час ознайомлення з теплими і холодними кольорами варто запропонувати шестиліткам намалювати дві картини – “У гостях у сонечка. У гостях у Снігової Королеви”. Сюжети картинок діти придумують самі.

Гра допомагає  розвитку сприймання, уваги, інтересів, мислення, сприяє розвиткові ініціативи, активності, викликає позитивні емоції, без яких ігрова діяльність неможлива [15, 228].