Стимулювання пізнавальної активності молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

Стимулювання  пізнавальної активності молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ………………………………………………………………………………..

Розділ І. Теоретичні основи пізнавальної активності молодших школярів……..

1.1 Зміст та  основні поняття пізнавальної  активності учнів………………..

1.2. Організація діяльності як педагогічна проблема ………………………….

1.3. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів ………………………………………………………………………………..

Розділ ІІ. Методика стимульвання пізнавальної активності учнів………..

2.1. Роль педагога стимулюванні пізнавальної активності учнів……….

 2.2. Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчителя початкових класів……………

Висновки…………………………………………………………………….

Список використаних джерел……………………………………………….

Додатки……………………………………………………………………..

 

 

 

 Вступ

"Для досягнення  визначних наукових успіхів потрібно  мати не тільки рідкісний талант, але також надзвичайну силу характеру, терпіння, мужність, правдолюбство..." 
Джеймс Франк

Актуальною  сьогодні сьогодні є питання урізноманітнення навчального процесу, стимулювання пізнавальної активності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності. Для вироблення в учнів прагнення вчитися процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Навчальний матеріал може здаватися учням нецікавим, тому завдання викладача - зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій, науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за допомогою дидактичних ігор.

З урахуванням  соціокультурних вимог сьогодення освіта повинна мати гуманістичне, особистісно-орієнтоване спрямування, унаслідок чого знання, уміння й  навички перетворюються із мети навчання в засоби розвитку пізнавальних і особистісних якостей учнів. Учень не може засвоїти навчальний матеріал, який не відповідає потребі в його вивченні й не вимагає розумового напруження в навчанні, не вимагає емоційних переживань. Тому все більшого значення набуває орієнтація навчання на різнобічний розвиток учнів.

Значним вкладом  в педагогічну і психологічну науку є дослідження В.В.Давидова, П.Я. Гальперіна, Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, що виявили можливості значного підвищення активності школярів у навчально-пізнавальній діяльності.

У психолого-педагогічній літературі переконливо показано, що правильно організована самостійна робота учнів на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання, активізації  навчально-пізнавальної діяльності (П.Я. Голант, М.А. Данилов, Н.Г.Дайрі, Б.П.Єсипов, Р.Г. Лемберг, І.І. Малкін, Р.М. Мікельсон, І.П. Огородніков, Т.С.Панфілов, М.Н. Скаткін, Р.Б. Срода, А.В. Усова та ін.).

Значну наукову цінність має звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулювання навчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняні педагогічні думці.

Дослідження видатних вітчизняних педагогів (М.Данилова, Ю. Бабанського, О.Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричука, Ш. Амонашвілі, В Сухомлинського ) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності учнів. Обґрунтування доцільності використання різних форм методів та засобів для формування знань та вмінь і навичок. Важливим засобом досягнення ідеалів стимулювання навчальної діяльності є адекватним використання дидактичних методів, тобто специфічних способів досягнення мети. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня. Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу. Учень сприймає, осмислює, запам’ятовує цей матеріал. Проте аналіз практики роботи вчителів початкових класів свідчить про те, що проблема стимулювання навчальної діяльності молодших школярів ще не знайшла достатнього розв'язання.

Мета  дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

У відповідності  до поставленої мети дослідження  визначені такі завдання дослідження:

1. Розкрити основні  поняття досліджуваної проблеми.

2. Проаналізувати  ефективність різних методів  стимулювання навчальної діяльності  молодших школярів.

3. Вивчити стан  проблеми стимулювання навчальної  діяльності молодших школярів  у масовому педагогічному досвіді.

4. Визначити  педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Об'єктом  дослідження є процес стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів.

Предметом курсової роботи є – педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Теоретична  та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні проаналізований матеріал про особливості Стимулювання пізнавальної активності  молодших школярів, процес формування пізнавальної активності учнів початкових класів.

Для розв’язання поставлених завдань івикористано адекватні авторському задуму методи дослідження:

Теоретичні методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальненя даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду вчителів початкових класів.

Емпіричні методи дослідження: анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо впливу ігрової діяльності на підвищення рівня активності учнів на уроках у початкових класах.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури – 34 найменувань, додатків. Обсяг роботи складає 41сторінка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Теоретичні основи пізнавальної активності молодших школярів

 

1.1 Зміст  та основні поняття пізнавальної  активності учнів

Проблема  пізнавальної активності учнів була, є і буде актуальною завжди. Від її розв’язання залежить ефективність навчальної діяльності, розвиток інтересу до навчання.

Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших  чинників навчання постійно привертає  увагу дослідників, оскільки взаємодія  людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активності та діяльності.

У психологічній  і дидактичній науці немає  єдиного підходу до визначення поняття  «пізнавальна активність», хоч в  багатьх дослідженнях називаються  деякі загальні суттєві її сторони. Так, вона визначається:

• як готовність і прагнення до енергійного оволодіння знаннями (Н. О. Половнікова);
• психологічний стан, що відбувається в настрої розв'язувати інтелектуальні завдання (Д. В. вількєєв);
• виявлення в навчальному процесі вольової, емоційної,інтелектуальної сторін особистості (М. І. Махмутов);
• розумова дільність, спрямована на досягнення певного пізнавального результату і як підвищена інтелектуальна орієнтовна реакція до матеріалу, що вивчається на основі пізнавальної потреби (Т. І. Шамова);
• виявлення перетворюючого, творчого відношення індивіда до об'єкта пізнання, вибірковість у підході до об'єктів пізнання, визначення пізля вибору об'єкта мети, завдань, котрі необхідно вирішувати, перетворення об'єкта в наступній діяльності (Л. І. Аристова);
• стан учня, що характеризується прагненням до учіння, розумових напруг і проявленням вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями (І. Ф. Харламов);
• особистісне утворення, що відбиває інтелектуальний відгук на процес пізнання, жива участь, розумово-емоційна чуйність учня в пізнавальному процесі (Г. І. Щукіна).

Ці окремі сторони, які визначають автори, не суперечать одна одній, а доповнюють суттєві  якості поняття. Дійсно, засвоєння невідомого спонукає до перетворюючої діяльності, а зовнішні впливи при цьому проходять через психічний стан людини, її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і переломлення зовнішніх впливів вимагає активності суб'єкта, що пізнає той чи інший об'єкт.

Таким чином, пізнавальна активність указує на індивідуальні особливості особистості в процесі пізнавальної діяльності й відбувається в потребах, прагненні до пізнавальної діяльності і в реалізації цієї потреби, не дивлячись на труднощі, що виникають і долаються вольовими зусиллями.

У багатьох дидактичних  дослідженнях поняття «пізнавальна активність» розкривається за допомогою поняття «самостійність». «всебічної активності, - відзначає Д. В. Вількєєв, - не можна досягти без розвитку в них (школярах) пізнавальної самостійності». Найбільш цінні результати, на думку М. О. Данилова, досягаються саме тоді, коли поєднується пізнавальна активність з розвитком самостійності. Тому окремі дидакти вважають пізнавальну активність формою виявлення самостійності.

Досліджуючи проблему активізації, Т.Г. Щукіна основну увагу  приділяє спільній діяльності викладача та учнів, спонуканню учнів до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, подоланню інерції та пасивних стереотипних форм викладання та навчання.

Дуже часто відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. Більш чіткіше означення активізації пізнавальної діяльності учнів знаходимо у Т.Г.Шамової, яка вважає, що активізацію навчально-пізнавальної діяльності слід розуміти не як підвищення інтенсивності її протікання, а як мобілізацію інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних сил учня, що здійснюється викладачем за допомогою певних засобів і спрямовується на досягнення конкретних цілей навчання та виховання.

Активність  учнів виражається через запитання, прагнення мислити, пізнавальну самостійність в процесах сприйняття, відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній діяльності:

1. Низький –  вчитель повідомляє знання, ставить  запитання, дає відповіді, показує  як розв’язується завдання, а учень слухає, записує, пригадує повідомлене.

2. Середній –  завдання розв’язуються спільними зусиллями викладача та учнів; учні залучаються у частковий пошук.

3. Високий –  самі учні здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи розв’язання.

Прояв активності в процесі навчання пов’язаний з новими пізнаннями світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах відмічається важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Отже, пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої до ефективного оволодіння знаннями та способами діяльності.

Враховуючи ці ознаки, науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів:

1. Репродуктивно-повторювальна активність.

2. Пошуково-виконавча  ативність.

3. Творча активність.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань  передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Традиційні уроки дають  дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального  дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки. Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо.

Ці рівні  не ізольовані один від одного, вони взаємопов'язані, можуть співіснувати та відповідають шкільному віку. У  цій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним з головних завдань  в педагогічній діяльності викладача  є піднесення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність – це здатність особи з власної точки зору підійти до розв‘язання складних навчальних питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється  в критичній думці, в умінні висловити думки незалежно від чужого погляду.

 

 

1.2. Організація діяльності як педагогічна проблема

На кожному  з уроків вчитель використовує різні  форми навчальної роботи, зокрема  це: