Соціально-педагогічна діяльність з дітьми дошкільного віку

 

 

 

 

 

СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Соціально-педагогічна діяльність з дітьми дошкільного віку

ЗМІСТ

  Вступ………………………………………………………………………………………………………………..

 Розділ1. Психологічна  структура дітей дошкільного  віку……………………...

1. Психологічні особливості дошкільнят…………………………..
2. Діагностична ознака дошкільного віку……………………………………….
3. Особливості діяльності соціального педагога в дошкільних навчальних закладах…………………………………………………………………………

Розділ 2. Психологічні новотвори дошкільного віку……………………………

2.1 Поняття провідної діяльності  у дітей дошкільного віку…………………….

2.2 Роль гри у психологічному  розвитку дітей дошкільного віку………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність вивчення психічних станів дошкільника визначається за такими аспектами:

·        у теоретичному: у педагогічній і віковій психології практично немає досліджень психічних станів дітей дошкільного віку: феноменології, специфіки, динамічних особливостей, закономірностей взаємин із психічними процесами і психологічними властивостями, регуляції .

·        у діагностичному: у психологів і педагогів, що працюють у дошкільній освітній установі, немає методик діагностики і виміру психічних станів дошкільників. Застосовувані методики діагностики розраховані, як правило, на молодший шкільний вік і старше.

·        у практичному: прийнята в 2002 році в рамках української освітньої реформи програма «Відновлення гуманітарної освіти в Україні», основною метою якої є гуманізація освіти, орієнтує педагога на переосмислення свого підходу до особистості вихованця, переходу від авторитарного до особистісного виховання і навчання. Особистісно-орієнтований підхід має на увазі також знання специфіки психічних станів дошкільників, врахування їхніх особливостей у виховно-освітньому процесі.

Особливу гостроту проблема психічних станів дошкільників здобуває й у контексті підготовки до навчання в школі, у зв'язку з підвищенням вимог до дитини, зростанням навчальних навантажень. Зокрема, тут необхідна актуалізація необхідних для навчальної діяльності мотиваційних і пізнавальних станів, що є важливою умовою суб'єктного входження в навчальну діяльність, вироблення способів саморегуляції станів дитиною.

Проблема психічних станів, уперше виділена Н.Д. Левітовим, дотепер залишається недостатньо розробленою. Дослідженнями Н.Д. Левітова, Ю.Е. Сосновіковою, А.Н. Леоновою, Л.Г., Дикої, Е.П. Ільїна і ін. були встановлені ряд найважливіших закономірностей і механізмів, що стосуються феноменології, структури, функцій, динаміки психічних станів. Поряд із досягненнями у вивченні психічних станів є ряд областей психології і, насамперед, у педагогічній і психології розвитку, де дослідження одиничні. Одним з найменш вивчених вікових періодів є дошкільний, тоді як ряд дослідників А.Н. Леонтьев, Д.Б. Ельконін, B.C. Мухіна й ін. указують на «неповторність, особливу значимість» цього періоду для всього наступного розвитку людини. Основне значення мають створювані їм унікальні умови, що не повторяться надалі розвитку дітей і те, що буде "недібране", надолужити в майбутньому  важко чи зовсім неможливо.

Практична значимість позначеної проблеми в єдності з недостатньою розробленістю її теоретичних аспектів і визначають її актуальність.

Об’єкт дослідження – освітньо-виховний процес у дошкільному віці.

Предмет дослідження - психічні стани дітей дошкільного віку, які характеризують їхню діяльність і спілкування в дошкільних закладах.

Мета дослідження - вивчення психічних станів дітей дошкільного віку у процесі їхньої життєдіяльності в дошкільних закладах.

Завдання дослідження:

1.Розкрити поняття провідної  діяльності дітей дошкільного  віку.

2.Охарактеризувати психологічну  структуру дошкільнят.

3. Визначити роль гри у соціально-психологічній діяльності дошкільників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Психологічна структура дітей дошкільного віку

1. Психологічні особливості дітей дошкільного віку

Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, провідних законів людського гуртожитку, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту.

 Соціальне виховання  дошкільнят здійснюється через  родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію  дозвілля за місцем проживання  та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних  закладах.

Дошкільний заклад – найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе.

У психології і педагогіці прийнято описувати структуру дошкільного віку в термінах педагогічної періодизації, заснованої на хронологічному віці (роки життя): молодший дошкільний вік (до 4 років), середній (4-5 років) і старший (з 5 років). Надходження дитини в школу також визначається хронологічним віком, встановленим у його країні. Подібним же чином формулюються ідеї, пов'язані з наявною в даний час тенденцією до зниження хронологічного віку, у якому діти починають одержувати освіту: принаймні «двадцять три держави вже мають законопроекти про забезпечення освіти для 4-літніх дітей» [14].

Психологічні особливості дошкільників кожного року життя досліджуються вченими і враховуються при розробці педагогічних програм і методів. Проте, існує проблема психологічної структури дошкільного віку, оскільки педагогічна періодизація «не має належних теоретичних основ», «не в змозі відповісти на ряд істотних практичних питань» (наприклад, «коли треба починати навчання в школі), не пов'язана «з вирішенням питання про рушійні сили розвитку дитини» [12]. Хронологічний, «паспортний вік дитини не може служити надійним критерієм для встановлення реального рівня його розвитку»: цей рівень визначається стадією розвитку («віком») і "фазою усередині даного віку, що зараз переживає дитина» [4]. 

Зовнішні границі дошкільного віку (із кризами 3 і 7 років) і його внутрішні границі (між фазами) у сукупності визначають психологічну структуру даного віку. Діагностичні ознаки цих границь потрібні для з'ясування реального рівня розвитку, установлення якого – « необхідна задача при вирішенні всякого практичного питання виховання і навчання дитини" [4, с.260-261]. «Визначення стадій психічного розвитку ... дитини, які мають свої специфічні особливості", входить у число «центральних теоретичних проблем, які вирішує вікова психологія» [6, с.5-6]. Однієї з пріоритетних задач зараз є «розробка теоретичних основ дошкільної освіти» [8, с.15], до яких, мабуть, належить і психологічна структура дошкільного віку.

У своїй «віковій періодизації» Л.С. Виготський розділив сукупність стадій дитячого розвитку на 2 групи - (стабільні) «віки» і «кризи» [4],[1]. Для виявлення діагностичних ознак зовнішніх границь стабільного віку (у тому числі дошкільного) застосовні введені Л.С. Виготським поняття «соціальна ситуація розвитку», «відносна важковиховуваність», «психологічне знаряддя» [4; с.250, с.258-260], [3], [2].

Соціальна ситуація розвитку є «специфічне для даного віку ... відношення між дитиною і навколишньою його дійсністю, насамперед  соціальною», що «складається» уже «до початку кожного вікового періоду» [4, с.258], тобто віку. Соціальна ситуація розвитку «являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються в розвитку протягом даного періоду» [4, с.258], тобто  аж до кінця віку, коли відбувається «анулювання соціальної ситуації розвитку, закінчення даної епохи розвитку» [4, с.260]. Таким чином, стабільний вік починається, коли соціальна ситуація розвитку вже склалася, і закінчується, коли вона анулюється.

Кризи («критичні віки») не характеризуються визначеною соціальною ситуацією розвитку: «головний зміст» їх – «перебудова соціальної ситуації розвитку» [4, с.260], тобто перехід від однієї соціальної ситуації розвитку до іншої. Соціальна ситуація розвитку пов'язана саме зі стабільними віками, а виходить, з мінімумом «відносної важковиховуваності» [4, с.250], тобто з максимумом підпорядкування дитини дорослому.

Соціальна ситуація розвитку являє собою відношення між дитиною і навколишнім середовищем. До цього середовища належать і інші люди, і створювані ними зовнішні ситуації, що регулюють поводження дитини. Тому мінімум «відносної важковиховуваності» [4, с.250] дитини під час стабільних віків можна розуміти як його підпорядкування навколишньому середовищу, а максимум «відносної важковиховуваності» під час «криз» - як його непокора навколишньому середовищу, тобто, відповідно, як його  підпорядкування чи непокора зовнішньої регуляції поводження.

Щоб перейти від підпорядкування зовнішньої регуляції (під час стабільного віку) до непокори їй (під час кризи), дитина повинна опанувати визначеним рівнем саморегуляції поводження. Для встановлення моменту закінчення віку треба з'ясувати, коли відбувається анулювання характерної для нього соціальної ситуації розвитку, тобто коли дитина, опанувавши новим рівнем саморегуляції поводження, перестає мати потребу в зовнішній регуляції, і може відкидати її (більш-менш різко), створюючи тим самим труднощі для дорослого («відносна важковиховуваність» [4, с.250]).

Отже, роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, розвиваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття суттєвих зв'язків між речами.

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Діагностична ознака дошкільного віку

Діагностичною ознакою дошкільного віку є підпорядкування дитини зовнішньої регуляції його поводження за допомогою гри , ігрової ситуації. Діагностичною ознакою початку дошкільного віку – сформоване підпорядкування зовнішньої регуляції поводження за допомогою ігрової ситуації, що виражається у відмовленні дитини порушувати задані сюжетом правила (включаючи послідовність дій).

Протягом  дошкільного віку дорослий може порівняно легко керувати поводженням дитини за допомогою гри. Прекрасним прикладом є спостереження Д.Б. Ельконіна: у реальній ситуації дівчинки-дошкільниці відповіли категоричним відмовленням на пропозицію дорослого з'їсти обридлу їм манну кашу, але після введення дорослим ігрової ситуації вони «без усякого протесту, навіть виражаючи задоволення, ... стали їсти» ту ж саму кашу «і навіть попросили ще» [11, с.4]. У дошкільному віці мова дорослих виконує інтерпсихічну суггестивну функцію найбільше ефективно, якщо впливає на дитину, будучи включена в ігрову ситуацію, що відтворює деякий сюжет [13, с.63]. Саме гра, - не єдиний і не переважний, але провідний вид діяльності дошкільників [5], - дає можливість дорослому ефективно регулювати їхнє поводження.

Гра – форма розвитку дитини в дошкільному віці. Дошкільний вік – період у розвитку дитини, що по праву може бути названий періодом рольових ігор , невіддільних від ролі і, отже, обумовлених сюжетом (тією «областю дійсності», тобто  частиною середовища, «яка відтворюється дітьми в грі» . У свідомості граючої дитини сюжет представлений як мнима ситуація (узагальнений образ цієї частини середовища), що укладає в собі правила поведінки» .

У грі визначають поводження дитини і при цьому доступні сприйняттю тобто  є психологічними знаряддями ігрові предмети, ігрові дії й ігрова мова, у сукупності складають зовнішню ігрову ситуацію. Вона, мабуть, і є характерним для даного віку складним психологічним знаряддям. Іноді систему простих психологічних знарядь зручніше розглядати як одне складне знаряддя.

Гра є особливістю дошкільного віку , а виходить, може служити для його психологічної діагностики. Діагностичною ознакою дошкільного віку (на всьому його протязі) є, видимо, підпорядкування дитини зовнішньої регуляції його поводження за допомогою гри (точніше, ігрової ситуації). Тут регуляція зовнішня й у тім змісті, що вона здійснюється іншою людиною (яка належить до зовнішнього середовища), і в тім, що правила і мнима ситуація залежать від сюжету, тобто  від зовнішнього середовища.