Сімейне виховання

Атмосфера напруженості і конфліктних  сімейних ситуації діє на дитину різко  негативно. Будинок перестає бути для  нього опорою, він втрачає відчуття безпеки, зникає те джерело, яким була для нього сім'я, коли в ній панував емоційний зв'язок батьків, коли вони і мир їх цінностей були прикладом для наслідування. Порушення такої стабільності сімейної системи може привести дитину, особливо в підлітковому і юнацькому віці, до пошуків опори зовні будинку. В такому стані діти легше піддаються зовнішнім впливам, оскільки прагнуть розрядки внутрішньої напруги.

Вплив структури сім'ї на формування особи дитини нерозривний пов'язаний з пануючими в сім'ї відносинами. Дисгармонія сімейних відносин дає  дитині зразки агресивності, непостійності, ворожості і асоціальної поведінки. Незадоволення основних потреб дітей дуже швидко виявляється в порушеннях поведінки дитини і у формуванні негативних рис особи.

Емоційна врівноваженість батьків  є необхідною умовою для хорошого контакту з дитиною і поводження з ним як особою, що формується. Ці якості дозволяють батькам і дітям взаємно проявляти свої відчуття. Причому батьки не стримуються, не бояться виражати свою любов, радість, смуток. Вони не соромляться виказати свої переживання, оскільки їх відчуття вільні, не перебільшені і відверті. Крім того, таким батькам властива чуйність до сприйняття різного роду ознак, що сигналізують про потреби дитини. Вони здатні реагувати на них як би стихійно, без особливих пояснень.

Встановлено, що формуванню контакту з дитиною сприяє перш за все підхід до дітей без перебільшеної зосередженості уваги, але і без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний, а не напружений або дуже слабкий і випадковий. Йдеться про такий підхід до дітей, який можна охарактеризувати як урівноважений, вільний, направлений до розуму і серця дитини, орієнтований на його дійсні потреби. З другого боку, це повинен бути підхід, заснований на певній незалежності, в міру категоричний і настирний, є для дитини опорою і авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливим, пасивним проханням.

Вказані види порушень контакту з  дитиною визначають основні типи неправильних позицій: відкидаюча, ухиляється, надмірно вимоглива і надмірно оберігаюча.

Самим відповідним є відношення до дитини, коли батьки приймають його таким, який він є: з його зовнішнім виглядом, з його характером і розумовими здібностями. Такі батьки дійсно люблять свою дитину і не приховують від нього цього відчуття. Контакт з дитиною для них приємний і дарує їм радість і щастя. Вони бачать в дитині особу, гідну похвали і схвалення. У разі неввічливості, грубості або деякої його провини ці батьки дають йому зрозуміти, що засуджують його поведінка, проте намагаються взнати мотиви. Вони добре знають потреби дитини. Вони допускають його емоційну незалежність. Своєю позицією вони забезпечують дітям відчуття безпеки і упевненість в майбутньому.

Протилежністю вищезазначеної позиції  є позиція визнання прав дитини. Батьки відносяться до проявів активності дитини вільно, неформально, проявляють пошану до його індивідуальності. Вони готові пояснити і обгрунтувати свої вимоги або вживане покарання. Дитина в такій сім'ї знає, чого від нього чекають, розуміє, що ці очікування він здатний виправдати.

Відхилення в поведінці дітей і молоді свідчить частіше за все про серйозні порушення в житті сім'ї. Можливо, що діти з цих сімей, наслідуючи своїм батькам, неправильно сприймають духовні і матеріальні цінності.

Вивчення залежності між практикою  сімейного керівництва і агресивною поведінкою у дітей зосередилося на характері і строгості покарань, а також на контролі батьків поведінки дітей. Загалом, і цілому виявлено, що жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності у дітей, а недостатній контроль і нагляд за дітьми корелює з високим рівнем асоціальності, агресивною поведінкою, що часто супроводжується.

Існує ризик, що стиль спілкування, який сформований на силі, завершивши цикл свого розвитку, перетворить дитину на знедоленого в середовищі однолітків, відстаючого в школі і не дозволить розвинути поведінкові уміння до необхідного рівня. Діти з сімей, в яких не навчають поступливості, агресивні і запальні. Від них відвертаються батьки, приятелі, та і у самої дитини складається вельми негативний образ "самого себе". Якщо батькам не вистачає уміння навчити дитину бути слід певним правилам поведінки,  його манерою стають непокора і пущені в хід кулаки. Цей стиль стає домінуючим у відносинах з людьми.

Подолати негативні наслідки внутрішньо-сімейних конфліктів можливо за допомогою способів співволодіє адекватних стресової ситуації, тобто індивідуальному способі взаємодії з ситуацією відповідно до його власної логіки, значущості для людини і його сьогоднішніх можливостей

Той, що співволодіє, може бути як цілком усвідомлюваним, так і несвідомим зі всіма перехідними формами часткової, тимчасовому осмисленню і типами: раціоналізації, проекції, придушення, які можуть виступати знайомими будь-кому по власному досвіду прикладами співволодіє, при якому використовується людиною для управління власним передбаченням і переживанням кризової ситуації. Це безперервні спроби в думках і діях відповідати конкретним вимогам, яким диктує ситуація, і не тільки відповідати, а трохи попереджувати їх, бути до них готовим.

Особа інтерпретує ці вимоги як очікування від неї певних випробувань, які перевищують її можливості. Процес співволодіє направлений на подолання стресогенних впливів і підкоряється головній меті діяльності.

Серед способів співволодіє слід назвати, наприклад, активно-дієвий, якщо людина швидко ухвалює рішення і здійснює певний вчинок, який допомагає йому полегшити кризовий характер ситуації. Іноді не менше ефективним виявляється і той, що співволодіє шляхом уникнення, якщо краще не діяти, ігнорувати обставини, які склалися, просто перечекати неприємності. Деякі люди вважають за краще обирати для себе той, що активно-когнітивне співволодіє, пояснивши собі всі можливі причини ускладнень, знайшовши виправдання для того, що відбувається.

Людина обирає саме той спосіб співволодіє, яке більше відповідає вимогам ситуації, з одного боку, і її власним індивідуальним особливостям, її досвіду, емоційному стану.

Використана література

1. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник, Київ „Просвіта” – 2004 р, 259 с.
2. Батинюк Г. О., Зайчук 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю. Методичні рекомендації. - К.:А.Л.Д., 2004.
3. Буяненко М. Й. Дитина з неблагополучної сім’ї. Записки дитячого психіатра .-Тернопіль: „Поділля”, 2003.
4. Гурко Т. А. Трансформація інституту сучасної сім’ї // Соціальні дослідження. - 2003. - №10.
5. Дементьєва Й. Перші роки подружжя. Проблеми становлення молодої сім’ї. – Харків .: „Фоліо”, 2004.
6. Зайцева 3. Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримка молодої сім’ї. - К.: „Академпрес”, 2001.
7. Соціальна робота з молоддю в Україні (Збірник інформаційно-методичних матеріалів). -К.: „Столиця”, 2003.
8. Соціальна робота з молодою сім’єю. Збірник теоретичних і методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді. Вип. 2. -К.: А.Л.Д., 2001.
9. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. - К.: Твори в 5-ти томах. – К.: „Спарк”, 2000.
10. Сухомлинський В. О. Мікроклімат вашого дому // Твори. В 5-ти томах. - К.: „Спарк”, 2000.