Сімейне виховання

Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних дітей серед дуже молодих матерів. Їх в Україні народилося у 2004р. 15,0 відсотків у містах і 13,8 відсотка - у селах. Отже, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів.

Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім’ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

У нормальній, благополучній сім’ї всі проблеми, як правило, мають раціональні способи розв’язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби. Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження соціальної активності людини, позначається на її працездатності, погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, негативно впливає на процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань, сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної поведінки, невротичних, психосоматичних розладів, збільшенню суїцидних вчинків.

Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріально-економічні та житлово-побудові умови сім’ї, а й медично- соціальна, соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молоді до сімейного життя, невміння раціонально розв’язувати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних, медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і психолого-педагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.

2.5. Виховна функція. 

Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім’ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здрові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція - одна з найважливіших. Її мета - передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім’ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім’ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.

Соціальна ситуація, у якій перебуває  сучасна молода сім’я, призводить до того, що, виховуючи дітей, батьки стикаються з цілим рядом проблем. Зважаючи на те, що суспільством ставиться завдання посилити сімейне виховання, школа та соціальні служби мають допомагати сім’ї у створенні нормальних психолого-педагогічних та емоційно-моральних умов для повноцінного виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних інтересів, фізичного удосконалення, нормального спілкування з батьками та іншими членами сім’ї, у набутті батьками умінь, необхідних для вирішення складних проблем сімейного виховання. Вимога сучасного суспільства поліпшити якість сімейного виховання та підвищити відповідальність батьків за виховання дітей часто стикається з проблемою матеріальної незабезпеченості сім’ї, зосередженості батьків на пошуках коштів для того, щоб, насамперед, забезпечити їх нормальним харчуванням, одягом, тобто задовольнити фізичні потреби дитини. Внаслідок цього духовний розвиток дитини залишається часто поза увагою батьків, на нього не вистачає вже ні сил, ні часу.

Крім того, сім’я потребує допомоги і в питаннях спілкування з батьками, родичами, особливо з тими, з якими вона разом проживає. Внаслідок зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу соціальної допомоги потребують сім’ї, які не в змозі забезпечувати належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного напрямку у формуванні особистості дитини. Це так звані неблагополучні сім’ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя; неповні сім’ї; сім’ї, де між батьками, батьками й дітьми мають місце постійні конфлікти; сім’ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; зовні благополучні сім’ї, тобто сім’ї, де за нормальних економічно-побутових умов і наявності обох батьків складаються несприятливі умови для виховання дітей внаслідок педагогічної неосвіченості та низької педагогічної культури батьків, причому, педагогічні помилки батьків носять стабільний характер. Тому постає завдання про підготовку батьків до якісного виконання батьківських обов’язків.

Соціальної, педагогічної та психологічної допомоги потребують також сім’ї групи ризику, до яких на даному етапі розвитку суспільства ми відносимо багатодітні сім’ї, одиноких матерів, неповнолітніх матерів, сім’ї з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, малозабезпечені сім’ї.

2.6. Рекреативна функція сім’ї.

Рекреативна функція сім’ї - це організація вільного часу та відпочинку сім’ї. Рекреативна діяльність сім’ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім’ї як цілісної одиниці, зміцнює сім’ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні й духовні цінності та норми. У стабільній сім’ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім’ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім’ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім’ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості.

Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім’ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім’ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку - поїхати до батьків у село, родичів або знайомих. Отже, сім’я має дуже обмежені можливості для духовного розвитку своїх членів. Незадовільні житлові умови сучасної молодої сім’ї і вимушеність проводити своє дозвілля здебільшого вдома можуть призводити до роздратованості, негативного стереотипу поведінки в сім’ї.

Отже, ми розглянули основні форми  життєдіяльності сім’ї - її функції. Як видно із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов’язані. Неможливість виконання сім’єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім’ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім’ї і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо. Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім’ї (економічні, демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх.

3. Типологія сімей

Успішність соціальної педагогічної роботи молодою сім’єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім’ї. Адже кожна сім’я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

Ми вважаємо за доцільне визначати  типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім’я. 1 у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім’ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім’ї, можна назвати такі типи сімей:

1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

• за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;
• за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім’ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.;
• студентські сім’ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів;
• моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2. Залежно від виконання житлово-побутової  функції, за структурою сім’ї та особливостей проживання:

• за складом сім’ї (структурою): неповні, прості нуклеарпі (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім’ями - три і більше подружніх пар).

3. Залежно від виконання демографічної функції:

• за кількістю дітей в сім’ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);
• за однорідністю соціального складу: однорідні (сім’я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім’ї, сім’ї інтелігентів, сім’ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім’ї (члени сім’ї мають різну освіту, професію. У таких сім’ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські);
• за тривалістю подружнього життя - сім’ї молодожонів (до 1 року);
• сім’ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; від 3 до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 20 років; від 20 до 25 років; від 25 до 30 років; від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають  дещо інакше і виділяють етапи  життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім’ї, сім’ї з дітьми певного віку, сім’ї пенсіонерів.

4. Залежно від виконання комунікативної  функції:

• сім’ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні,-демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

• за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо;

• за юридичними взаємостосунками батьків  та дітей -чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або  жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім’ї;

• за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї:

- гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені;

- дезорганізовані (панує страх, культ сили);

• соціальне неблагополучні (мають  негативні взаємостосунки з морально-правовими  органами суспільства);

• сім „ї зі специфічними проблемами - сім ‘ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім’ї правопорушників; сім’ї алкоголіків, наркоманів; сім’ї з захворюваннями на СНІД;

- сім’ї зі схильністю до суїциду; сім’ї інвалідів.

5. Залежно від виконання виховної  функції:

• благополучні;

• неблагополучні (в тому числі, зовні  благополучні);

• сім’ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати  значно більше. Крім того, у межах  кожного типу можна ще визначити  окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім’ї. Але в основному сім’ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім’ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім’я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім’ї або поганими тощо.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб  потребують сім’ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім’ї. До неблагополучних відносяться сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім’ях об’єктивно чи суб’єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім’ї характеризуються певними негативними проявами:

• батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);
• з низьким морально-культурним рівнем батьків;
• неповні сім’ї;
• зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

Зовні благополучні сім’ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім’ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім’ї, у яких:

• спілкування батьків  з дітьми носить формальний характер;

• відсутня єдність вимог  до дитини;

• безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

• надмірна батьківська  любов;

• надмірна суворість у  вихованні, застосування фізичних покарань;

• має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

• не враховуються у процесі  сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

Останнім часом стали  звертати на себе увагу сім’ї так званих нових українців, які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.