Розвиток спритності у дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання спортивних ігор

Для закріплення засвоєних  знать про мовні органи, а також для розвитку кінестетичних відчуттів пропонується гра «Вгадай-но». Дитина із закритими очами повинна вгадати і правильно назвати той орган артикуляції або його частину, якого торкнувся логопед.

Особливо важливим моментом на початковій стадії логопедичної роботи є: розвиток дрібної моторики пальців рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Якщо розвиток рухів пальців рук відповідає віку, то й мовний розвиток – у межах норми, якщо розвиток рухів пальців рук відстає, то затримується й мовний розвиток. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.

Відомо, що існує взаємозв’язок  між розвитком м’язів рук і  мовленням людини. Завдяки розвитку дрібної моторики дитина навчається досліджувати, порівнювати, класифікувати  речі й, таким чином, краще пізнає світ, у якому живе. Навички дрібної  моторики допоможуть дитині не тільки самостійно обслуговувати себе, але  й виражати себе через спілкування

Вчені довели, що з анатомічної  точки зору, близько третини всієї  площі рухової проекції кори головного  мозку займає проекція кисті руки, розташована дуже близько від  мовних зон. Саме величина проекції кисті руки і її близькість до моторної зоні дають підставу розглядати кисть руки як «орган мови», такий же, як артикуляційний апарат. У зв'язку з цим, було висунуто припущення про вплив дрібної моторики на формування і розвиток мовної функції малюка. Тому тренування рухів пальців рук є важливим стимулюванням мовленнєвого розвитку дитини, сприяє покращенню артикуляційної моторики, а також є сильним засобом для підвищення працездатності кори головного мозку.

Вправи для розвитку кистів рук проводяться систематично по 5-10 хвилин щодня в дитячому садку і вдома. Пальчикову гімнастику слід розпочинати з розігрівання долоні легкими погладжуваннями до приємного відчуття тепла а також найпростіших вправ та знайомства дітей із своїми пальчиками – з їхніми назвам, призначенням. Комплекс вправ на розвиток дрібної моторики включаються в заняття логопеда і вихователя. Ігри з пальчиками вводять в режимні моменти, прогулянки. Практикують пальчикові вправи і в індивідуальній роботі з дітьми, які того потребують.

Використовують слідуючі види вправ, які сприяють розвитку дрібних  м’язів пальців і кистів рук:

1. Ігри та дії з іграшками та дрібними предметами: катання кульки, розривання паперу на дрібні шматочки, перебирання великого та дрібного дерев’яного намиста, перебирання різних речовин в мішечку (насіння, камінчики, крупи тощо), застібання та розтібання ґудзиків, ігри з мозаїкою, складання пазлів.

2. Спеціальні пальчикові вправи: «Їжачок», «Кулька», «П’ять веселих поросят» , «Зайці», «Соління капусти», «Моя сім’я» та інші.

3. Пальчиковий театр у якому розігрують потішки, казки, короткі дійства.

4. Народні ігри з пальчиками і діалогом: «Сорока», «Коза і козенята» тощо. 

5. Дуже цікавим методом розвитку дрібної моторики є: малювання олівцями та фарбами (пензлем, тампоном, пальцем, сірником), замальовування контурів, обведення контурів, робота з ножицями, матеріалом, поробки природного матеріалу, ниток, ліплення з глини і пластиліну.

6. Масаж пальців та кистів рук.

На початок навчального  року діти мають труднощі у виконанні  вправ для рук. Успіх досягається  поступово, спочатку рухи виконуються  пасивно, при індивідуальній допомозі логопеда з поступовим переходом  до самостійного вправляння. Для того, щоб робота була ефективною і дала очікувані результати, необхідно ретельно вибирати форми роботи з дітьми, що мають порушення мовлення.

Важливу роль підготовчого етапу відіграє чітка, точна, скоординована робота артикуляційних органів, їх здатність швидко і плавно переключатись з одного положення на інше, а також здатність утримувати задану артикуляційну позицію. Отже, необхідно підготувати артикуляційний апарат до роботи по постановці звуків.

Систематична артикуляційна  гімнастика являє собою комплекс  артикуляційних вправ. Основне її призначення - розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів неохідних для правильної вимови звуків.

При використанні артикуляційних вправ з метою постановки звуків необхідно пам’ятати, що підбирати  їх необхідно таким чином, щоб  вони відображали основні артикуляційні  позиції необхідні для ізольованої  вимови фонем. Подавати артикуляційні  вправи потрібно від простішої до складнішої, з нарощенням труднощів. До цієї групи відносять такі прийоми: демонстрації артикуляційної позиції  перед дзеркалом, наслідування артикуляційної позиції та багаторазового її повторення (з метою закріплення уявлення про неї); емоційної стимуляції (з метою викликання інтересу до формування артикуляційної позиції). Емоційна стимуляція може здійснюватися шляхом похвали, використання віршованого чи казкового супроводу

Артикуляційну гімнастику бажано проводити щоденно, відводячи на неї від 5 до 15 хвилин, в залежності від віку дитини. Артикуляційну гімнастику проводять сидячи, руки і ноги знаходяться в спокійному стані. Дитина повинна добре бачити обличчя дорослого, а також своє обличчя, щоб самостійно контролювати правильність виконання вправ. Тому дитина і дорослий під час проведення артикуляційної гімнастики повинні перебувати перед настінним дзеркалом.. Гімнастика виконується як індивідуально, так і колективно – великими групами або підгрупами.

При виборі вправ артикуляційної гімнастики треба дотримуватися  певної послідовності, йти від простих  вправ до більш складних. Проводити  їх краще  емоційно, в ігровій  формі.

У логопедичній практиці застосовуються різноманітні артикуляційні вправи (статичні, динамічні). Статичні вправи спрямовані на утримування артикуляційної пози протягом 10-15 сек:

1. "Лопаточка".  Широкий розслаблений язик покласти  на нижню  губу, слідкувати щоб не тремтів.

2.  "Чашечка". Рот широко відкрити. Широкий язик підняти до верху і потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх.

3.   "Голочка". Напружений, вузький язик витягти далеко вперед.

4.  "Гірка". Спинка язика вигнута, кінчик язика впирається в нижні різці.

5.   "Трубочка". Язик згорнути в трубочку, подмухати в неї.

Динамічні вправи передбачають ритмічне повторення 10-15 разів якогось руху того чи іншого мовленнєвого органу:

1.   "Годинник". Вузьким язиком тягнутися то до правого вуха, то до лівого, або рухати язиком із одного краю рота до іншого.

2 "Конячка". Прикріпити язик до піднебіння, так щоб можна було цокнуть сильно і повільно, тягнучи під'язикову зв'язку. 

3.   "Гойдалка". Повільно рухати вузьким язиком до носа і до підборіддя.

4.   "Смачне варення". Широким язиком облизати верхню і нижню губи.

5.   "Змійка".  Вузький напружений язик максимально висовувати вперед і забирати вглиб рота.

7.   "Грибок". Присмоктати язик до піднебіння і не відриваючи його, сильно опускати нижню щелепу.

При постановці звуків з запропонованих вправ вибирають ті, які необхідні для артикуляції даного звука з врахуванням особливостей моторики артикуляційного апарату дитини. Наприклад, для виховання правильної артикуляції звука р – р’ важливо навчити дитину піднімати язик угору і тріпотіти його кінчиком біля альвеол, тому артикуляційна гімнастика буде спрямовуватись на вироблення саме таких артикулем, а для звука с – с’, при вимові якого інша позиція язика, потрібні інші артикуляційні вправи.

Артикуляційні вправи слід проводити  в певній послідовності: спочатку за наслідуванням, потім за показом  і словесною інструкцією і, нарешті, тільки за інструкцією. До кожної вправи логопед повинен мати наочний  матеріал, який допоможе зробити заняття  цікавішими та більш ефективними.

Часто у дітей-дислаліків зустрічається не правильне дихання, тому метою підготовчого етапу, також є - розвиток мовного дихання. Від правильного дихання залежить сила, краса і чіткість мови. Дихання визначає якість звуків і мовлення загалом. Його механізм формується з дитинства. Основними ознаками мовленнєвого дихання є:

• мовленнєве дихання формується паралельно з появою перших неусвідомлених звуків у дитини;
• приймає участь в утворенні голосового звучання на видиху;
• довільне, підпорядковане свідомому керуванню;
• при мовленнєвому диханні вдих і видих мають неоднакову тривалість;
• мовленнєве дихання під час мовлення здійснюється одночасно і через рот і через ніс;
• мовленнєве дихання може виховуватися систематичним,послідовними тренуваннями.

Для того щоб розвивати  дихання потрібно робити дихальні вправи. Вони допоможуть дитині досягти плавного видиху і швидше оволодіти «важкими» звуками. Під час виконання дихальних вправ потрібно стежити за тим, щоб дитина дихала діафрагмально (роблячи вдих, випинала живіт і не піднімала плечей, а при вдихові втягувала живіт). Для контролю діафрагмального вдиху необхідно покласти руку на живіт в області діафрагми. При правильному вдихові живіт надувається. Важливо навчити дитину вдихати повітря через ніс, а видихати через рот. Вправи потрібно робити не більше трьох хвилин із перепочинком. Кожна вправа повторюється декілька разів. Важливо навчити дитину говорити не поспішаючи, на видиху. Одними з таких вправ є:

1. “Кулька”. Вдих через злегка відкритий рот (живіт надувається, як кулька, плечі не піднімати). Видих через вільно відкритий рот, неначе кулька повільно здувається. Рух живота контролюється рукою.

2. “Забий м'яч у ворота”. Запропонуйте дитині подути на ватний чи паролоновий мячик, так, щоб він покотився у ворота. Повітряний струмінь повинен бути плавним, повільним, безперервним.

3. “Язичок-футболіст”. Дитина повинна посміхнутися та покласти широкий язик на нижню губу,  і подути на кінчик язика.

4. “Літак”. На кінчик носа покласти шматочок вати. Відкрити рот, широкий язик покласти на верхню губу, бокові краї язика притиснуті.

5. “Пелюстки”. Покладіть на долоні пелюстки квітки. Дитина повинна подути, щоб пелюски злетіли.

6. “Кораблик”. Зробіть паперовий кораблик, та покладіть його на воду. Запропонуйте дитині подути на кораблик довгим струменем повітря.

7. Вироблення подовженого видиху: задути свічку, дути через трубочку, пускати мильні бульбашки, гра на інструментах.

Дихальні вправи дуже стомлюють дітей (можуть викликати заторможеність), їх необхідно чергувати з іншими видами діяльності.

Правильна звуковимова базується на повноцінному сприйманні фонем мови, на чіткому їх розрізненні. Тому, коли при логопедичному обстеженні встановлюють порушення фонематичного сприймання та слуху, роботу слід починати над формуванням фонематичних процесів в ігровій формі на фронтальних, підгрупових і індивідуальних заняттях.

Розвиток фонематичного сприймання розпочинають на матеріалі немовленнєвих звуків і поступово охоплюють всі звуки мовлення, що входять в звукову систему даної мови (від звуків, які вже засвоєнні, до тих, які тільки ставляться і вводяться в самостійне мовлення).

Н. А. Чевельова дану роботу умовно поділяє на 6 етапів. Паралельно проводиться робота по розвитку слухової уваги і пам’яті, оскільки це дозволяє швидше та ефективніше розвивати фонематичне сприймання.

1етап – впізнавання немовленнєвих звуків. Приклад: “Що шумить?”, “Що гуде?”, “Що звучить?” і т. п.

2 етап – розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, словосполучень, фраз. Приклад: Гра “Близько – далеко”.

3 етап – розрізнення слів, близьких за звуковим складом. Приклад: демонструється зображення вагона, звучить ряд слів: “Вагон – фагон – погон – вагон – факон – вагом” – при неправильній вимові сплеснути в долоні.

4 етап – розрізнення складів. З ряду складів, які промовляє логопед, виключити лишній. На-на-па, а далі ускладнюється: на-но-на, па-ба-па-па.

5 етап – диференціація фонем рідної мови.

6 етап – розвиток елементарного звукового аналізу.

Все вищезгадане є метою підготовчого етапу. Отриманні дитиною за цей період знання, уміння та навички є запорукою успішного подолання дефектів мовлення при дислалії. В ході післідуючих етапів ця робота не припиняється. Кожне логопедичне заняття розпочинається з артикуляційної та пальчикової гімнастик, вправ по формуванню мовленнєвого дихання.

РОЗДІЛ II ЗАВДАННЯ ТА ЗМІСТ НА ПІДГОТОВЧОМУ ЕТАПІ З ДІТЬМИ-ДИСЛАЛІКАМИ

2.1.Вивчення рівня мовного  розвитку дитини

Перш ніж почати корекційну роботу з дітьми-дислаліками важливо своєчасно вивчити рівень мовного розвитку. Під своєчасним виявленням мовленнєвої патології мається на увазі логопедичне обстеження, котре проводиться не пізніше чотирьох років.

Логопедичне обстеження проводилося на базі дитячого садка № 57 в старшій групі «Чиполіно» , м. Кременчука.

У вивченні рівня мовного  розвитку брали участь 10 дітей з різними порушеннями звуковимови 5 - 6 років.

Експериментальне дослідження  включало три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.