Розвиток спритності у дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання спортивних ігор

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Кременчуцьке  педагогічне училище

ім. А.С. Макаренка

 

Предметно циклова комісія

                                                                    психолого-педагогічних

                                                                 дошкільних дисциплін

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

на тему: Розвиток спритності у дітей старшого дошкільного віку

в процесі  навчання спортивних ігор

 

 

студента (ки) ІV курсу В-41 групи

напряму підготовки 0101 «Педагогічна освіта»

спеціальності 7.01010101 «Дошкільна освіта» 

         Черняк Наталії Григорівни

       Керівник Остапко Л.О.

Національна шкала ________________

 Кількість балів: ________

Члени комісії    ____________ ____

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

____________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

____________  ___________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

м. Кременчук 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ………………………………………………………………………......5

1. Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців про порушення звуковимови у дітей дошкільного віку……………………………...5
2. Особливості корекційної роботи з дітьми-дислаліками…………....8
3. Мета колекційної роботи з дітьми-дислаліками………………….15

РОЗДІЛ II ЗАВДАННЯ ТА ЗМІСТ НА ПІДГОТОВЧОМУ ЕТАПІ З ДІТЬМИ ДИСЛАЛІКАМИ………………………………………………...23

2.1.Вивчення рівня мовного  розвитку дитини……………………………23

2.2. Використання методів  та прийомів у підготовчому етапі корекційної роботи при виправленні порушення звуковимови…………………………….27

2.3. Аналіз логопедичної  роботи ………………………………………….29

ВИСНОВИК………………………………………………………………...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………33

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Діти – це наша радість, щастя й надія, це наше майбутнє. Кожен із нас мріє виростити свою дитину здоровою та інтелектуально розвиненою, виховати доброзичливого та цікавого співрозмовника з багатим словниковим  запасом і чітким правильним мовленням.

Мова - це шлях до повноцінного контакту із зовнішнім середовищем. Людина може спілкуватися, передавати іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій.

Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною  культури. Нехай мова не буде диктаторською але дасть поштовх до підняття самооцінки, розвитку пам’яті, логічного мислення, а й з роками навіть розширить можливість працевлаштування, допоможе знайти щастя в особистому житті. Тому одне з найважливіших завдань дошкільних установ – формування правильної усної мови дітей.

Актуальність проблеми розвитку мови, завжди стоятиме на першому місті  у вихованні особи дитини.

У наш час в силу індивідуальних, соціальних і патологічних особливостей розвитку, все більше і більше дітей мають вікові недоліки вимови звуків, які  не зникають, а приймають характер стійкого дефекту який має назву – дислалія (дис – порушення, лалія –мова). Дислалія вважається однією із найбільш розповсюджених дефектів мовлення. Зрозуміло, що такі діти вчаться гірше, мають труднощі при оволодіванні письма, читання, виникає складність у процесі засвоєння грамоти. Інтелектуальний та пізнавальний розвиток слабший чим у дітей, які не мають порушення мовлення.

Отже повноцінне мовлення дитини   є необхідною умовою успішного навчання в школі. Тому дуже важливо подолати всі недоліки звуковимови ще в дошкільному віці, до того як вони перетворяться в стійкий, складний дефект. Крім того, дуже важливо пам’ятати, що саме в дошкільний період мова дитини розвивається найбільш інтенсивно, а головне – вона гнучка. Це дає змогу швидше і легше подолати мовні порушення у дітей.

Визначено, що не пізніше  п’яти  років необхідно починати корекційну роботу. Адже маленька дитина не може вимовляти правильно всі  звуки мови, так як його артикуляційний апарат ще не міцний і не достатньо  розвинутий. Неправильна вимова дошкільників до чотирьох-п’яти  років вважається нормальною і має назву вікове або фізіологічне порушення мови. І тільки після чотирьох-п’яти  років порушення звуковимови  вважається патологією. Таким чином, саме з цього віку потрібно починати логопедичну роботу по усуненню дислалії.

Проблема корекційної  роботи з дітьми-дислаліками в  наш час дуже актуальна. Адже порушення  мовних процесів може стояти на заваді в спілкуванні і в соціалізації дитини в цілому. Корекційна робота відіграє особливу роль в житті кожної дитини з мовленнєвими вадами. Так  як вона впливає на подолання недоліків  мови, що дає змогу дитині всебічно розвиватися, бути повноцінним членом суспільства.

Мета дослідження – дослідити методи корекційної роботи на підготовчому етапі, та визначити їх ефективність.

Предметом дослідження є: підготовчий етап колекційної роботи у дітей дошкільного віку.

Об’єктом дослідження  є: діти дошкільного віку з мовними  порушеннями.

Завданням дослідження:

• Вивчити та розкрити причини дислалії.
• Проаналізувати етапи корекційної роботи на підготовчому етапі.
• Дібрати засоби корекційного впливу на підготовчому етапі та перевірити їх ефективність.

 

 

РОЗДІЛ І СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ПОРУШЕННЯ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ

1.1. Дослідження вітчизняних  та зарубіжних науковців про  звуковимову у дітей дошкільного  віку.

Термін «дислалія» одним  з перших в Європі ввів в науковий обіг професор Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вишла  в 1827 році він застосовував його в  узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у тридцяті роки XIX сторіччя швейцарський лікар  Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін «дислалія», але в  більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовленні  анатомічними дефектами органів  артикуляції. УЦ класифікації Куссмауля  була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана.

Трохи іншу позицію займав польський дослідник В. Олтушевський, який відносив до дислалії випадки  порушення вимови, не обумовленні  анатомічними дефектами мовного  апарату. Він виділяв дві форми: функціональну й обумовлену зниженням  слуху. Дифекти вимови обумовленні  паталогічними змінами в артикуляційному  апараті, він призначив терміном «дисглосія» і виділив чотири види цього дефекту в залежності від того, який з артикуляційних відділів виявляється порушеним: губну, язичну, зубно, десну.

У вітчизняній логопедії  початку XX століття обсяг поняття  дислалії не відрізнявся від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана але вже в тридцяті і п’ятдесяті роки це поняття відчуває істотні зміни. М. Є. Хватцев розглядав дислалію як одну з форм недорікуватості (під цей узагальнюючий термін підводилися всі типи порушення вимови). Він включав в неї звуковимовні порушення обумовленні враженням чи розладом периферичних органів мови кістково-хрящо м’язових частин, або «периферичною їхньою інервацією», а також порушення звуковимови, обумовлені периферичною приглухуватістю. Він вважав що не менш десять процентів випадків дислалії обумовлені цим дефектом. М. Є. Хватцев виділяє три форми дислалії: механічними обумовленими грубими анатомічними дефектами органів мови ( ущелинами піднебіння, короткою під’язичною вуздечкою); органічною обумовленою периферичною приглухуватістю, аномаліями щелеп і зубів, а також аномаліями мови і піднебіння; функціональною обумовленою м’язовою млявістю м’якого піднебіння, не достатньою гнучкістю кінчика язика, слабістю струменя повітря і так далі.

На початку п’ятдесятих  років А. М. Смирнова на основі великого клінічного матеріалу публікує класифікацію дефектів вимови, що помітно відрізняється  від класифікації, запропонованої М. Є. Хватцевим.

У цей же час О. В. Правдена дає інше трактування дислалії: були виключені порушення обумовлені дефектами слуху, були виділені тільки дві форми: функціональна і механічна, до складу останньої була включена і ринолалія.

Надалі, у шістдесяті роки в роботах С. С. Ляпидевського  й О.В Правденої простежується  тенденція до розподілу вимовних дефектів на дизартрію і дислалію і відмовленню від узагальнюючого терміну «недорікуватість». У ці ж роки в роботі С. С. Ляпидевського  і Б. М. Гриншпуна ринолалія була виділена з механічної дислалії в  окреме мовне порушення. Це певним чином  звузило поняття дислалії і зробило  його більш чітким надалі розподіл дислалії на функціональну і механічну  стало розділятися більшістю  авторів. Лише в окремих роботах  стало згадуватися органічна  дислалія, хоча зміст цього словосполучення  не в у всіх авторів збігався: у роботі Є. Ф. Рау і В. А. Синця  термін «органічна дислалія» просто замінений терміном «механічна дислалія»  а в роботі Л. В. Мелехової поняттям «органічна дислалія» охоплювалися випадки вимовних порушень перехідні  між дизартрією та дислалією останнім часом такі порушення визначаються як стерта дизартрія. Багато авторів визначають що в ряді випадків діти правильно вживають звук ізольовано, у складах а іноді в словах і у відображуючій мові, а в самостійній мові не вживають (М. А. Александровська). Аналогічні явища відзначаються в роботах М. Є. Хватцива, О. В. Правденої, П. Беккера, М. Совака та інших. Ці дані свідчать про те, що вимовні вміння дітей співвідносяться зі ступенем складності виду мовної діяльності. О. В. Правдена виділяє три рівні порушеної вимови: повне не вміння правильно вимовляти  звук або групу звуків; не правильна вимова їх у мові при правильній вимові ізольовано або в легких словах; не достатнє диференціювання (змішання) двох близьких по звучанню або по артикуляції звуків при умінні  правельно вимовляти обидва звуки. Виділені рівні відбивають етапи засвоєння звуку в процесі розвитку дитини, виявлені А. Н. Гвоздьовим ці дані свідчать про те, що дитина с порушеною вимовою проходить ті ж етапи оволодіння звуком, що і нормальний, але на якомусь з етапів він може затриматися абао зупинитися. К. П. Беккер і М. Совак говорять про звукову, складову і словесну дислалію. Більш виправданим потрібно вважати рівне вий поділ дислалії, а не поділ їх на різні форми, тому що факти свідчать про те, що мова повинна йти про ступінь сформованості умінь при тому самому вигляді. Рівний ступінь сформованості умінь може спостерігатися в кожній описаних форм дислалії. У залежності від того, яку кількість звуків дефектно вимовляється, дислалія поділяється на прості і складні. До простих (мономорфних) відносять порушення, при яких дефектно вимовляється один звук або однорідні по артикуляції звуки, до складних (поліморфни) відносять порушення, при яких дифектно вимовляється звуки різних груп (свистячі і сопори). Поряд з так званими «чистими» формами зустрічаються комбіновані форми акустико-фонематичних, артикулярно-фонетичних дислалій.

М. Є. Хватцев визначав такі порушення як розлиту, або загальну, недорікуватість і вказав на зв'язок з недорозвиненням мови. Такі комбінації порушень являють собою особливу групу, не звідну до дислалії як виборчого  розладу звукового оформлення мови, вони сполучаються з недорозвиненням  інших сторін мови і спостерігаються на фоні органічних поразок центральної нервової системи і психічного розвитку.

2.2 . Особливості кореційної роботи з дітьми-дислаліками

Дислалія  – порушення звуковимови при нормальному слухові та збереженій іннервації мовного апарату. В залежності від локалізації порушення та причин, що обумовлюють дефект звуковимови, дислалію розподіляють на дві основні форми: механічну та функціональну.

Механічною дислалією  називається такий вид не правильної звуковимови, який виникає органічними  дефектами периферичного мовного  апарату його кісткової і м’язової будови.

Часто причиною механічної дислалії є:

1) У корочена під’язична вуздечка. При цьому ускладнюються рухи язика, коротка вуздечка не дає можливості високо підняти язик.

2) Великий та широкий, або дуже маленький та вузький язик. 

3) Дефекти будови щелеп, що призводять до аномалії прикусу.

Нормальним вважається прикус, коли при зімкненні щелеп верхні зуби трохи прикривають нижні. Аномалії прикусу мають декілька варіантів:

• Прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;
• Прогенія – нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;
• Відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. 
• Боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;
• Неправильна будова зубів, зубного ряду. Наприклад, при великих розщілинах між зубами язик під час вимови деяких звуків просувається між зубами, спотворюючи вимову.

4) Неправильна будова піднебіння. Вузьке, надто високе («готичне») піднебіння, або навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

5) Товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Функціональна дислалія –  вид неправильної звуковимови при  якому немає жодних дефектів артикуляційного  апарату, тобто немає ніякої органічної основи.