Психолого-педагогічні умови формування особистості у молодшому шкільному віці

Висунення такого принципу не означає, що все виховання повинно здійснюватися  тільки в рамках навчання. Скоріше, воно пропонує розгляд навчання в  якості одної із форм виховання і  використання його потенційних можливостей всесторонньо розвиненої особистості школяра.

Існують такі виховні цілі, які  можна реалізувати тільки при  умові навчання і виховання. Це перш за все формування світогляду.

Сукупність знань, істинних і систематичних, не приводить автоматично до формування світогляду школяра, забезпечення істинного відображення навколишнього світу і формування світобачення, відношення до знань про нього, а потребує різної дидактичної допомоги.

Оскільки у формуванні світогляду на перший план виступає оцінююче відношення до засвоєних знань, то мусить бути посилений емоційно ефектний аспект навчання, розкрити перспективи практичної діяльності. Відповідно, світоглядний розвиток учнів залежить від того, в якій мірі зуміє учитель організувати учня як активну цілісність у всіх соціальних зв’язках. Потрібний для світоглядного розвитку елемент діяльності учня, який можна назвати ціннісно-орієнтованих, виникає на основі не тільки особистих потреб людини, а як результат співвідношення своїх потреб, потреб навколишніх, різних груп, колективів і всього середовища.

Виникнення світоглядних відношень  грає активну роль в житті людини. Воно може викликати підвищену пізнавальну  активність і таким чином допомагає  більш глибокого відображенню дійсності. Воно може викликати і більшу активність, оскільки людина починає розглядати свою пізнавальну і практичну діяльність в широкому контексті суспільних інтересів.

Навчання може успішно виступити  в якості форми виховання, якщо в  ньому буде використано всі основні  види людської діяльності і цим самим учням буде забезпечена можливість використовувати всі свої особисті ресурси розвитку. ” [10, с.85].

Навчальну діяльність потрібно трактувати, як синтетичний вид діяльності, яка  має елементи всіх інших основних видів діяльності. Школяра не можна розглядати як людину, яка тільки готується до “дорослого” життя, тільки звикає до культури, тільки засвоює життєвий досвід. Кожний школяр живе повноцінним життям, сьогодні, зараз, кожний день. Він шукає, збирає і формує для себе потрібні йому інформації, грає, працює, розважається, одним явищам дає високу оцінку, інші заперечує.

З ряду предметів до 14% учнів займаються самостійно навіть вище програмним вимогам. У сучасних умовах самоосвіта учнів  має велике значення. І коли вчитель  ігнорує, таку потребу і діяльність учнів, тоді з їх сторони можливо небажані від’ємні результати у відношенні науки. Багато учнів рахують, що кожна інформація стає неінтересною, коли вона входить в склад навчального предмету. Схильність до такої точки зору спостерігається особливо між хлопчиками. Виникнення від’ємних результатів відносно навчальної діяльності може бути зумовлена і іншими причинами. У кожного учня в ході минулого розвитку склалась індивідуальна система життєдіяльності, яку можна назвати його стилем життя. Кожний вид діяльності має в ній визначену особистістю функціональну думку в залежності від того, які життєві проблеми він вирішує. Таким чином, навчальна діяльність може для одних учнів служити засобом зміцнення свого положення в колективі, для інших є засобом задоволення пізнавальних потреб, для третіх може бути просто скучним обов’язком.

Це пов’язано не тільки з проблемою  мотивації діяльності, особистий  функціональний задум його може бути зрозумілим тільки на основі всієї  системи життєдіяльності людини. Коли навчальна діяльність не зв’язана з усією системою життєдіяльності учня і тільки обмежується часом, потрібним для особистості більш міцних знань, то це нерідко веде за собою недооцінку навчальної діяльності і виникнення негативних соціальних настанов. Оскільки людина розвивається як системна цілісність, то навчальну діяльність, в рамках шкільного навчання і процеси навчання у навколишньому середовищі потрібно інтегрувати між собою. Узгодження та інтеграція навчальної і інших видів діяльності і спілкування можуть мати три аспекти:

а) змістовна інтеграція, тобто використання в процесі навчання існуючих в учнів знань і життєвого досвіду, інформацію, яку учні постійно одержують з інших джерел;

б) використання результатів навчальної діяльності поза навчанням в житті учнів і класних колективів;

в) регулювання тимчасових ресурсів не тільки з точки зору ефективності навчальної діяльності, а й з рахунком всієї системи життєдіяльності учня. Він повинен мати час для участі в житті сім’ї класного колективу, спілкування з друзями, а також для сугубо індивідуальних захоплень і одночасно без перевантаження виконувати всі вимоги, зв’язані з навчанням у школі. Все це вимагає взаємної орієнтації навчання і виховання “у вузькому розумінні”. Таким чином, ми розглядаємо навчання як форму виховання поряд з вихованням “у вузькому розумінні”.

Дві форми виховання служать  інтересам розвитку особистості.

Навчання впливає і на розвиток тоді, коли вчитель не висуває дане виховне завдання. Однак мова йде  в даному випадку про цілеспрямованість  розвитку потрібних суспільству якостей, тобто про виховання. Виховання в процесі навчання тоді ефективне, коли вчитель задумує весь процес через призму мети виховання. З отриманих знань багато забудеться, деякі знання скоро застаріють і загублять своє значення.

До теперішнього часу багато науковців  зверталось звертаються до аналізу  змісту навчання, але і тепер ще тяжко з впевненістю сказати, як впливають, наприклад, на розвиток особистості  школяра різні структури навчального  плану. Вивчення ролі факультативних предметів дозволило висунути тільки деякі положення про важливість структури навчального плану. В цій галузі потрібно вести більш глибші розслідування. ” [24, с.66].

Вплив методів і організаційних форм навчальної діяльності на розвиток особистості школяра розглядаються нерідко окремо, як і вплив змісту освіти, однак на особистість впливає навчання – зміст, методи, організаційні форми і те, як вони вписуються в систему інших факторів, впливаючи на розвиток особистості. Такий підхід до проблеми може бути плідним. Для цього необхідні узгоджені зусилля спеціалістів в галузі психології, теорії виховання, дидактики.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Виховання, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості  в наших умовах, де основною метою  всього суспільства є забезпечення умов для усестороннього розвитку людини.

До теперішнього часу багато науковців зверталось і звертаються до аналізу змісту навчання, але і тепер ще тяжко з впевненістю сказати, як впливають, на розвиток особистості школяра різні структури навчального плану. Вивчення ролі факультативних предметів і класів з поглибленим навчанням тих чи інших предметів дозволило висунути тільки деякі положення про важливість структури навчального плану.

Вплив методів і організаційних форм навчальної діяльності на розвиток особистості школяра розглядаються  нерідко окремо, як і вплив змісту освіти, однак на особистість впливає навчання – зміст, методи, організаційні форми і те, як вони вписуються в систему інших факторів, впливаючи на розвиток особистості. Такий підхід до проблеми може бути плідним. Для цього необхідні узгоджені зусилля спеціалістів в галузі психології, теорії виховання, дидактики.

Навчаючи і виховуючи учнів, вчителі привчають їх до різних сфер загальної культури і на базі засвоєних  знань, умінь і навиків, способів поведінки формують особисту спрямованість, світогляд, виявляють і розвивають творчу індивідуальність кожного учня. На практиці ці процеси проходять зовсім не злито і навіть неодноразово, бо вони різні по своїй суті і без спеціальної педагогічної настанови можуть бути ізольованими.

Так, знання, уміння і навики у визначеній галузі культури можуть розглядатися учнями як власне, особисто придбане без всякої тенденції поділитися ними з іншими, збагатити ними свій колектив.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проблема дослідження соціалізації особистості молодших школярів завжди доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського “Я”. Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах. Ураховуючи, що основні джерела цього періоду аналізуватимуться під час викладу авторської концепції, зазначимо лише те загальне, що є типовим у сучасному розумінні сутності соціалізації”.

Для дослідження проблем особистості  соціологія використовує ряд соціологічних  категорій: структуру особистістю, адаптацією, соціалізацією, поведінкою та ін. Однією з найважливіших серед  них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.

Особливе значення для досліджень педагогічних аспектів соціалізації має, розгляд її як процесу соціального  учнівства і послідовного засвоєння ролей, місця в цьому процесі розуміння зразків і моделей, системи цінностей.

Розуміння соціалізації різними дослідниками більшою чи меншою мірою присутня деяка однобічність цього процесу, спрямованість його від середовища до індивіда за деякої пасивності.

Водночас для соціалізації індивіда залишається певна свобода від  стандартизації, типізації, що особливо слід ураховувати при оцінюванні із сучасних позицій вітчизняних  досліджень. Вона виражається в тому, що при формуванні особистостей у  процесі їх інтеракції одна одною з’являється велика кількість варіантів впливу на цей процес сукупності основних сил у вигляді фізичних особливостей дітей.

Проблема виховання і розвитку є дуже важлива педагогічна проблема. Об’єктом виховання є розвиваюча людина. На протязі всього життя проходить процес його розвитку. Поняття “особистість”, означає соціальну характеристику людини, всі його якості, які формуються під впливом його спілкування з іншими людьми, середовищем в цілому.

Головною функцією виховання є  допомога у виборі професії, підготовка до створення власної сім’ї, формування соціальної активності визначення громадянської позиції. Важливий індивідуальний підхід у вихованні, відображення його духовних потреб особистого інтересу. Індивідуальний підхід дуже важливий, як для здійснення кращих умов для розвитку індивідуальних задатків і здібностей, так і для допомоги тим, хто відчуває труднощі у використанні навчальних програм.

Виховання, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості  в наших умовах, де основною метою всього суспільства є забезпечення умов для усестороннього розвитку людини.

До теперішнього часу багато науковців  зверталось і звертаються до аналізу  змісту навчання, але і тепер ще тяжко з впевненістю сказати, як впливають, на розвиток особистості школяра різні структури навчального плану. Вивчення ролі факультативних предметів і класів з поглибленим навчанням тих чи інших предметів дозволило висунути тільки деякі положення про важливість структури навчального плану.

Вплив методів і організаційних форм навчальної діяльності на розвиток особистості школяра розглядаються нерідко окремо, як і вплив змісту освіти, однак на особистість впливає навчання – зміст, методи, організаційні форми і те, як вони вписуються в систему інших факторів, впливаючи на розвиток особистості. Такий підхід до проблеми може бути плідним. Для цього необхідні узгоджені зусилля спеціалістів в галузі психології, теорії виховання, дидактики.

Навчаючи і виховуючи учнів, вчителі привчають їх до різних сфер загальної культури і на базі засвоєних знань, умінь і навиків, способів поведінки формують особисту спрямованість, світогляд, виявляють і розвивають творчу індивідуальність кожного учня. На практиці ці процеси проходять зовсім не злито і навіть неодноразово, бо вони різні по своїй суті і без спеціальної педагогічної настанови можуть бути ізольованими.

Так, знання, уміння і навики у визначеній галузі культури можуть розглядатися учнями як власне, особисто придбане без  всякої тенденції поділитися ними з  іншими, збагатити ними свій колектив.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабанський Ю.К. Комплексный подход к воспитанию школьников. – М., 1980.- с. 190.
2. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М.: Прогресс. 1989.-с. 315.
3. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М., 1977. - с. 306.
4. Вишневська Н.Ю. Реформування шкільної освіти в Норвегії у 80-х роках ХХ ст.: Автореф. Див.... канд. пед. наук.: 1300,01. – Рівне, 1999. – 20с.
5. Гордин Л.Ю. Воспитание и социализация. – М., 1997. №2.-с.243.
6. Каптерёв П.Ф. Педагогика.-1992.-№3-с.78.
7. Коваль Л.Г. Социальная педагогика. – К.: 1997.-с.263.
8. Кон И.С. Социология личности. – М.: 1967.-с.314.
9. Крайг Г. Психология развития. С-Петербург., 2000.-с.158.
10. Лавриченко Н.М. Професійна орієнтація як рушій прогресивного реформування системи освіти (На прикладі Франції). – Київ: МДП “Кварк”, 1996 р. – 37с.
11. Леонтьоев А.Н. Об историческом подходе в изучении психики человека. – М., 1983.-с.210.
12. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.-с.160.
13. Мещерякова Л.И. Педагогика – М., 1974.-с.250.
14. Мордвинцева Л.П. Японская школа: модели социализации. – М., 1991.-с.89.
15. Норданский Н. Основы и практика социального воспитания. – М., 1985. – с.212.
16. Норданский Л. Основы и практика социального воспитания. - Москва., 1985.- с.212.
17. Ольшанський В.Б. Социализация – М., 1970.- с.162.
18. Психологія і педагогіка життєтворчості /В.Д. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.І. Єрмаков. – К.: ВІПОЛ, 1996. – 781с.
19. Реан Кольшинский Социальная пед-психол. – К., 1999.-с.230.
20. Рувински Л.И. Воспитание и самовоспитание школьников. – М., 1969.-с.158.
21. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. – М., 1993.-с.96.
22. Сорокин П.Л. Общедоступный учебник социологии – М.: Наука, 1994.-с.388.
23. Смелзер Н.Дж. Социология – М.: 1991.-с.198.
24. Стельмахович М.Г. Народная педагогика – К., 1985.-с.203.
25. Татенко В.А. Шляхи формування особистості учня. – К., 1985.-с.356.
26. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1965. – 240с.
27. Фрейд З. Массовая психология и анализ человеческого «Я» – Тбилиси., 1991.-с.56.
28. Філософія /За ред. Г.А. Зайченко, В.М. Саратовського, Кального, В.І. Даниленка. – Київ: Вища школа, 1995. – 453с.
29. Шепанский Я. Элементарные понятия социологии. - М: Прогрес,1969.-с.452.