Педагогічна майстерність учителя

Проте швидкість набуття  майстерності не регламентується лише накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться в  педагогічному вузі, не завжди легко  на педагогічній практиці в школі. Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного зростання — здібності.

Отже, третім елементом  у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень [20; 22].

Якщо говорити про  генеральну здібність, що об'єднує всі  провідні, то вона, на нашу думку, найточніше визначена Н. В. Кузьміною — це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

• комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт» викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування [21];
• перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.
• динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;
• емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;
• оптимістичне прогнозування — прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;
• креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації.

      Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння  вмілого педагога поширюються передусім на нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних здібностей, ми водночас наголошуємо на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на позитивне у становленні особистості будь-якої людини. "Вчитель не має права сказати учневі: "Ніколи..." — це слова народної вчительки Т.І.Гончаровой.

Четвертий елемент педагогічної майстерності — педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошук результату, адекватного задумові.

1.3. Критерії педагогічної  майстерності.

Педагогічна майстерність може розглядатися і як ідеал педагогічної роботи, що спонукає педагогів до самовдосконалення, і як еталон, що містить оцінку ефективності педагогічної діяльності.

Педагогічна майстерність часто сприймається як найважливіша професійна якість особистості вчителя, до якого пред'являються різні вимоги залежно від часу.      

Які ж критерії педагогічної майстерності в наш час? 

За І.А.Зязюном критеріями педагогічної майстерності є:

• доцільність (за спрямованістю);
• продуктивність (за результатами);
• діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу);
• оптимальність (у виборі засобів);
• творчість (за змістом діяльності);
• науковість (за змістом матеріалу, що викладається).

Інші педагоги-новатори виділяють 3 групи критеріїв майстерності

педагога:

1. Критерії успішності вчителя:

• рівень навченості учнів;
• рівень сформованості загальнонавчальних умінь та навичок;
• стан дослідної роботи, самоосвіта;
• освіта педагогів та підвищення кваліфікації;
• здатність до самоаналізу, рефлексії.

2. Психологічні критерії успішності вчителя:

• уміння викликати інтерес, підвищити мотивацію;
• свідоме навчання учня;
• взаємини в системі "вчитель-учень";
• облік індивідуальних особливостей учня.

3. Особистісні критерії успішності вчителя:

• емоційність;
• виразність мови;
• творчий початок особистості;
• організаторські здібності; почуття гумору;
• наполегливість, дисциплінованість.

Одним з найважливіших  критеріїв педагогічної майстерності в сучасній педагогіці вважається результативність роботи вчителя, що виявляється у високій якості успішності школярів, в їх інтересі до предмета. Педагог — майстер, якщо вміє навчити всіх без винятку дітей. Він може передбачати хід педагогічного процесу, можливі ускладнення, володіти педагогічним чуттям. Для педагога дуже важливо аналізувати, спираючись не тільки на логічні побудови, а й ототожнювати себе з учнем, стати на його позицію, поділяти його інтереси й турботи, радощі й прикрощі. Професіоналізм педагога найбільш яскраво проявляється в гарних результатах тих учнів, які не бажають, не вміють чи  не здатні вчитися.

      Основна парадигма роботи вчителя говорить: "Головне — дати кожному учневі можливість реалізувати свої здібності, створити для нього комфортні умови, сформувати ситуацію успіху, використовувати при навчанні особистісно орієнтовані педагогічні технології".

      Вчитель-майстер повинен блискуче знати свій предмет і вміти навчити інших. Він вимогливий не тільки до своїх підопічних, але в першу чергу до себе. Найкращий учитель той, який викликає в учнів інтерес до свого предмету, коли учні із задоволенням поглиблюють свої знання в цьому предметі. Одним з головних критеріїв педагогічної майстерності вчителя є позитивні оцінки учнів. Вчитель-професіонал завжди буде займатися дослідницькою роботою, вивченням і застосуванням нових методик і технологій. Справжній професіонал ніколи не зупиниться у самовдосконаленні, підвищенні своєї кваліфікації, буде брати участь у різних професійних конкурсах. Вчитель-майстер завжди буде радий поділитися своїм педагогічним досвідом з колегами, допомогти їм методичними розробками. Адже в майстерності кожного вчителя є своя специфіка — те, що характерно для високого рівня діяльності конкретного педагога, і те загальне, що притаманне будь-якому майстерності педагогічної праці.

      Основним критерієм педагогічної майстерності є особистість вчителя, здатна до педагогічної творчості. Тільки особистість здатна виховати особистість. Звідси ясно, що розвиток самого педагога, його інтелектуальних, моральних та професійних якостей має випереджати рівень соціального оточення. Педагогічна діяльність — це прояв постійної різнобічної творчості. Вона передбачає наявність у вчителя-вихователя сукупності творчих здібностей, якостей, дослідницьких умінь, серед яких важливе місце займають ініціативність і активність, глибока увага і спостережливість, мистецтво нестандартно мислити, багата уява та інтуїція, дослідницький підхід до аналізу навчально-виховних ситуацій, розв'язання педагогічних завдань, самостійність суджень і висновків. Це можливо за умови усвідомлення вчителем своєї суспільної значимості, високої відповідальності, пізнавальної активності, постійної систематичної роботи з самовдосконалення.         

Розділ 2. ШЛЯХИ ОВОЛОДІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ МАЙСТЕРНІСТЮ ВЧИТЕЛЯ.

2.1.Джерела та шляхи оволодіння  педагогічною майстерністю вчителя.

      Вирішенню проблеми педагогічної майстерності сприяє сумлінне збереження, вивчення та популяризація педагогічних ідей вітчизняних освітніх діячів. У цьому контексті особливої актуальності набуває теоретико-педагогічна спадщина видатного українського педагога Василя Олександровича Сухо- млинського. Спираючись на праці визначних педагогів Я.А.Коменського, У.А.Ушинського, М.І.Пирогова, А.С.Макаренка та на свій багатий педагогічний досвід, зокрема в Павлиській школі, він не тільки розкрив значення педагогічної майстерності вчителів, а й з повнотою висвітив питання її змісту та умов оволодіння, визначив форми та методи формування педагогічної майстерності.

     Працюючи директором Павлиської школи Сухомлинський прагнув стати дослідником процесу становлення особистості вчителя як майстра педагогічної праці. Він зазначав: "Якщо ви працюєте з недосвідченим педагогом, то відкрийте перед ним хоча б крихту майстерності" [15, 74]. Видатний педагог писав, що оволодіння вчителем педагогічною майстерністю є можливим за умови наявності її складових, як-от:

• загальна культура, кругозір;
• знання педагогіки та методики;
• уміння зрозуміти духовне життя дитини.

Відповідно до зазначено  переліку складових Василь Олександрович розробив систему умов оволодіння педагогічною майстерністю. Однією з таких умов є оволодіння вмінням знайти шлях до серця дитини, тобто підійти до неї так, щоб будь-яка справа, до якої її залучають, ставала для неї потребою , мрією, а вихователь – її товаришем, другом однодумцем. Але для цього необхідний чималий запас знань з педагогіки, метод та психології, разом з тим педагогу необхідно керувати почуттями вихованців, як стверджував Сухомлинський "вміти впливати на виховання, щоб "підвести"  його до виявлення почуттів" [15, 25]. Суть цієї майстерності – в умінні знайти, помітити, а й іноді створити психологічну ситуацію, щоб збудила б емоційне ставлення до явищ навколишнього світу. Багатство й різноманітність цих ситуацій залежить від того, на скільки глибоко вихователь зуміє проникнути в духовний світ дитини, збудити в дитині емоційну чутливість до того, що вона бачить; створити в ній емоційне ставлення до самої себе, спонукати її до виявлення благородних почуттів в активній діяльності.

Великого значення В.О.Сухомлинський надавав самостійній діяльності вчителя [4], як одній із необхідних умов оволодіння педагогічною майстерністю. Він розглядав прагнення педагога-вихователя до безперервного самовдосконалення, уміння самостійно оволодіти новими знаннями, учити цьому своїх вихованців, як важливий показник його відповідальності за підвищення якості навчання та виховання підростаючого покоління.

Джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності є потреба в знаннях ("знати  більше, ніж я знаю сьогодні"). Суттєвими причинами, які породжують потребу є вимоги, які висувають до вчителя керівник школи, колеги по роботі, батьки, а особливо учні. "Учень повинен бачити в учителеві розумну, всезнаючу, думаючу, закохану в знання людину" [15, 29].

Конкретним виявом потреб є мотив самоосвіти  вчителя.  Бажання бути не просто вчителем, а майстром своєї справи, потреба у вдосконаленні власної професійної діяльності стають для вчителя її мотивом. Почуття відповідальності, професійного обов’язку,  прагнення до самоствердження  є мотивацією професійної самоосвіти.

Джерелом, що поповнюю знання вихователя, є читання, оскільки, знаючий  педагог спонукає дітей до допитливості та збуджує жагу до знань. Вчитель  повинен постійно читати і поповнювати свої знання – він завжди залишається учнем. Кожен учитель повинен мати свою власну бібліотеку, поповнюючи її систематично новими книгами та посібниками. Справжній педагог має знати набагато більше, ніж його учні, стати свого роду інформатором для свої вихованців.

Основною ознакою наявності у вчителя педагогічної майстерності є його творчість [12; 13; 15; 19]. Під поняттям педагогічна творчість розуміємо діяльність педагога, що спрямована на досягнення максимально можливого пізнавального, виховного і розвивального результату під час навчання школярів. У "вимірюванні" цих досягнень педагога вбачається його творча активність, творча позиція з явно дієвими творчими актами, на основі  яких   зростає захоплення учнів навчальною роботою у поєднанні із спритністю і винахідливістю. Вихователь має чітко усвідомити необхідність творчого начала у своїй професійній діяльності, розвивати в собі прагнення до творчості.  Уміння працювати творчо педагог має виробити в собі сам: він повинен вірити у власні творчі сили, усвідомлювати педагогічну діяльність як творчість, постійно займатись професійно-особистим вихованням. Творчість учителя значною мірою залежить від педагогічного покликання, глибокої віри в можливість виховання кожної дитини. Серцевиною педагогічного покликання Сухомлинський вважав "гармонію серця і розуму" [16, 183], які є запорукою творчої взаємодії, плідного співробітництва вихователя з вихованцем.