Педагогічна майстерність учителя

 

 

 

Курсова робота

 з педагогіки на тему:

 

«Педагогічна майстерність учителя»

  

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

     ВЧИТЕЛЯ…………………………………………………………………5

      1.1. Поняття про педагогічну майстерність……………………………..5

      1.2. Характеристика складових педагогічної майстерності……………7

3. . Критерії педагогічної майстерності……………………………….13

Розділ 2. ШЛЯХИ ОВОЛОДІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ МАЙСТЕРНІСТЮ

                ВЧИТЕЛЯ………………………………………………………………..16

               2.1. Джерела та шляхи оволодіння педагогічною майстерністю

                      вчителя………………………………………………………………16

                2.2. Способи формування педагогічної техніки………………………19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………......24

РЕЗЮМЕ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
     ВСТУП

     Актуальність дослідження. Відродження України, становлення нової школи актуалізує проблему підготовки педагога, зокрема оволодіння ним педагогічною майстерністю. Адже саме від нього – його духовного багатства, кваліфікації, майстерності залежить подальший розвиток суспільства. Національна Доктрина розвитку освіти метою освітньої державної політики визначає створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління дітей, здатних працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну державу як невід’ємну складову європейської та національної спільноти. Успішне досягнення цієї мети залежить від діяльності педагога, який має орієнтуватися на постійний особистісний та професійний саморозвиток, оволодівати інноваційними технологіями організації навчально-виховного процесу. А це можливо лише завдяки оволодінню педагогічною майстерністю та її постійному вдосконаленню.

     Об’єкт дослідження – педагогічна майстерність учителя.

     Предмет дослідження – шляхи оволодіння педагогічною майстерністю вчителя.

     Мета дослідження – розкрити теоретичні аспекти педагогічної майстерності, роль самоосвіти у процесі формування педагога-майстра, висвітлити  основні способи формування педагогічної техніки як один із шляхів оволодіння педагогічною майстерністю.

     Завдання дослідження:

1. Висвітлити сутність педагогічної майстерності у процесі діяльності вчителя.
2. Розкрити джерела та шляхи оволодіння педагогічною майстерністю вчителя.
3. Вивчити основні шляхи оволодіння педагогічною майстерністю у теоретико-педагогічних спадщинах видатних учителів.
4. Розробити методичні рекомендації щодо вдосконалення педагогічної майстерності вчителя в сучасній школі.

     Методи дослідження:

• теоретичний аналіз наукової літератури вітчизняних педагогів з названої проблеми у сферах педагогіки та психології;
• практичне вивчення педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського та А.С.Макаренка;
• систематизація, зіставлення здобутих фактів, узагальнення результатів дослідження.

 

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ.

1.1.Поняття про педагогічну майстерність, її складові.

Що стоїть за словами педагогічна майстерність? Що притаманне праці педагога-майстра? Майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності). Коли ж ми хочемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення, доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: "педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі" [9, 30].

На думку А.С.Макаренка, педагогічна майстерність – це знання особливостей педагогічного процесу, уміння його побудувати і привести в рух. Він писав, що "майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта" [24].

В.О.Сухомлинський не дає чіткого визначення цього  поняття, однак у нього є такі висловлення стосовно особистості педагога, що повинна захоплювати, залучати та одухотворювати вихованців. Він уважав, що "гармонічна єдність ідеалів, принципів, переконань, поглядів, смаків, симпатій та антипатій, морально-етичних принципів у словах і вчинках педагога – от що є тим вогником, що притягає юні душі, стає для юнацтва шляховою зіркою. При цьому дуже важливо, щоб ця єдність виступала як органічна потреба вихователя, як закон його життя, без якого він не мислить, не уявляє собі особистого щастя, повноти свого духовного життя" [15].

Розглянемо саме поняття "майстерність". Український енциклопедичний словник С.У.Гончаренка дає таке обґрунтування цього поняття: "Майстерність − властивість особистості набута з досвідом, як вищий рівень професійних умінь у певній галузі, досягнутих на основі гнучких навичок і творчого підходу" [3]. В.О.Сакун дає таке визначення: "Майстерність − це високе і постійне вдосконалююче мистецтво навчання, виховання, доступне кожному вчителю, який працює за покликанням любить свою справу і вихованців" [25].Педагогічний словник за редакцією М.Д.Ярмаченка дає своє бачення цього поняття: "Майстерність − високе мистецтво в якійсь галузі, вправність у виконанні певного виду діяльності, передбачає наявність професійних знань, вмінь та навичок" [8]. Нами майстерність розуміється як комплекс якостей особистості, необхідних для високого рівня професійної діяльності. Таємниця майстерності вчителя полягає в його творчому пошуку, вмінні осмислити і застосувати на практиці інноваційні досягнення науки, техніки та досвіду.

Головною ознакою майстерності вчителя є вміння навчити учнів  тому, що знає та вміє сам майстер. Майстерність виявляється в усьому: зовнішньому вигляді, у володінні мовою, поведінкою, інноваційними засобами і технікою, умінням слухати і вислуховувати, давати поради, брати відповідальність, долати труднощі, бути небайдужим тощо. Така майстерність надає вчителю більшого авторитету серед колег та учнів.

Педагогічна майстерність не є природним даром особистості, хоча мають бути задатки, нахили, здібності. Це покликання до педагогічної діяльності та любов до дитини, яку ти навчаєш і виховуєш.

Педагогічна майстерність формується і розвивається через посередництво активної педагогічної творчої діяльності. За окремими діями вчителя не можна говорити про його майстерність. Це проявляється в системі його діяльності як професіонала і має подвійну природу, що охоплює, по-перше, високий рівень володіння викладанням навчального предмета; по-друге, сама майстерність − уміння вчити і виховувати "на відмінно". Справжній вчитель-майстер завжди знайде нестандартні відповіді на будь-яке запитання, вміє по особливому підійти до учня, змотивувати його на допитливість тощо.

 

 

1.2.Характеристика складових педагогічної  майстерності.

До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість  діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності та педагогічна  техніка.

Гуманістична спрямованість — найголовніша характеристика майстерності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманістична спрямованість — спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

Педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. Її становлять ціннісні орієнтації:

• на себе — самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя);
• на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя — програма, заходи, способи їх пред'явлення);
• на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація);
• на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку — гуманістична стратегія) [9, 26].

Для педагога провідною  є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість  як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні  завдання. Порівняймо дві позиції. У  школі по радіо дізналися про  думку семикласника щодо непорядків у шкільній їдальні, яку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв'ю у різних учнів. Думка семикласника Миколи була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Директор виявив невдоволення через те, що "слава" про школу рознеслася вранці по всій області. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши директорові разом з учнями обговорити проблему поведінки в їдальні, схваливши небайдужість Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція [2, 9].

Гуманістична спрямованість  педагога визначає стратегію його уроку: що на ньому головне — з’ясування біографічних відомостей про письменника чи роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість  педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: завтра треба вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо зібрані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. І хоч учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: "Ви повинні вийти на поле, а коли вивезуть — то вже не ваша турбота" [9, 27]. Якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, — та й подумати, що слід зробити для врятування врожаю.

Гуманістична спрямованість  є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах, Вона дає  змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв’язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв’язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога —  не сума засвоєних дисциплін, а особистісно  забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним  поглядам, "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд" [23].

Для того щоб викликати  в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель  висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить: "Я гадаю..."; "Мені здається..." А буває й  так; студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Майстерність педагога — в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість — принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.