Організація дозвіллєвої діяльності першокласників засобами мистецтва

-творчі можливості учня реалізуються не тільки в діяльності, а й у процесі його самореалізації як засобу самоствердження, самовираження та саморозвитку;

– творче самовираження – це здатність учня будувати свій внутрішній світ, свої світовідчуття, самого себе в цьому світі;

– в основі розвитку творчих якостей особистості лежать протиріччя, їх діалектичний аналіз та вирішення;

– структура творчої особистості школяра виражається двома напрямами: монофакторна теорія, що визначає існування певних творчих здібностей; мультифакторна, що розглядає творчу особистість із сукупністю незалежних окремих якостей, набір яких і визначає неповторну індивідуальність, вищий ступінь її творчих досягнень [99, с.117   99. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. – К.: Поліграф книга, 1996. – 406 с.].

Ми поділяємо думку С.Сисоєвої щодо мультифакторної моделі творчої особистості учня, оскільки вона включає як вроджене (внутрішні передумови для творчості), так і набуте (додаткові мотиви, характерологічні особливості, творчі уміння, ндивідуальні особливості психічних процесів), що формуються і розвиваються у творчій навчальній діяльності. Однак вважаємо, що діяльність учителя з формування творчої особистості учнів повинна бути спрямована,в першу чергу, на реалізацію сприятливих педагогічних умов для функціонування мультифакторної моделі творчої особистості учня.

К Платонов теж вважав, що в сферу здібностей необхідно включати не тільки інтелектуальні фактори, які одержують статус здібності у конкретному виді діяльності. Структура особистості за К. Платоновим включає крім характеристик психіки, ще й досвід і спрямованість особистості, яка містить потреби, переконання, світогляд, ідеали, інтереси і бажання. [82  82. Платонов К.К. Проблемы способностей. – М.: Наука, 1972. – 118 с.].

До запропонованого бачення можна віднести і слова С. Рубінштейна, який зазначав, що продуктивність творчої діяльності залежить від особливостей особистості, її емоційної сфери, темперамента, емоційної чутливості, тонусу, темпа діяльності. [92  92. Рубинштейн О.Л. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1989. – 122 с. ].

Творчі здібності в сучасній психолого-педагогічній літературі (В. Коган, С. Сисоєва, В. Тушева) розглядаються як індивідуально-особистісне поєднання якостей і рис особистості, що дозволяють здійснювати пошук, використовуючи при цьому нестандартні способи дій, вирішувати інтелектуальні й життєво необхідні завдання з установкою на відкриття нового, незнайомого для себе; як синтез властивостей і особливостей особистості, що характеризують ступінь їх відповідност вимогам певного виду діяльності і зумовлюють рівень її результативності [53, 99,104  ].

А. Лук виділяє такі складові компоненти творчих здібностей, що виявляються:

– у допитливому творчому інтересі, почутті захопленості, емоційному сплеску, прагненні до творчих досягнень (мотиваційні);

– у здатності аналізувати, порівнювати, виділяти головне, аргументовано доводити свою думку, пояснювати (інтелектуально-логічні);

– у здатності до висування ідеї, розв’язування проблеми, до фантазії, самостійного перенесення знань та умінь у нову ситуацію, до оцінних суджень; здібності до самореалізації – в здатності планувати і раціонально використовувати свій час, здатності до самоконтролю, вольових зусиль, старанності (інтелектуально-евристичні);

– у здатності до співпраці, уникнення конфліктів та успішного розв’язання їх (комунікативні) [64].

Важливою для нашого дослідження є думка Ю. Саламатова, який значну роль у формуванні творчих здібностей відводить пізнавальному інтересу, що розглядається як:

1) зосередження думок  на певному предметі та прагнення  проникнути в його сутність (С. Рубінштейн);

2) потреба в знаннях  і самостійній творчій роботі (Н.Морозова);

3) позитивне емоційне  ставлення особистості до певного  об’єкта (О.Ковальов).

У працях сучасних науковців (Н. Бібік, О. Дем’янчук, О. Савченко, Г. Сіліної та н.) висвітлюється роль пізнавального інтересу, який характеризується такими обов’язковими моментами: наявність позитивних емоцій у процесі діяльності; наявність пізнавальної сторони цих емоцій (радість пізнання); наявність мотиву, що йде від самої діяльності.

Отже, пізнавальний інтерес має тісний зв’язок з розвитком творчих здібностей школярів та залученням їх до творчого процесу, що цьому розвитку сприяє. Тому для визначення стрижневих якостей творчої особистості важливою для нас є характеристика шести якостей, яку надає С. Сисоєва:

1. Потяг до процесу  творчості – потреба у відшуканні  нових форм діяльності, нових  фактів та інформації.

2. Творчий інтерес, допитливість  – форма прояву пізнавальної  потреби, яка забезпечує спрямованість  особистості на творчість.

3. Емоційна активність  – емоційне задоволення від  процесу творчості.

4. Розвинуті уявлення  і фантазія – пізнавальний  інтерес, який виражається у побудові  образів.

5. Асоціативність пам’яті  – встановлення зв’язків між  віддаленими поняттями, явищами, об’єктами, теоріями на основі згаданого  образу чи ситуації.

6. Пошуково-перетворювальний  стиль мислення – стиль мислення, який передбачає побудову власного  дослідницького проекту і новоутворень  у пізнавальній діяльності.

Надзвичайно важливим відкриттям сучасних наук про людину є теорії функціональної асиметрії мозку. Дослідження останніх років довели, що ліва півкуля головного мозку забезпечує функціонування раціонально-логічного мислення, переробку інформації, побудованої алгоритмічно. Права півкуля „відповідає” за емоційно-образне опрацювання інформації. Саме ці правопівкульні механізми, як стверджують психологи, забезпечують творчий характер мислення людини.

Загальноосвітня школа спрямовує розвиток мислення учнів переважно до лівої півкулі головного мозку, організовуючи їхню інтелектуальну діяльність. Механізми образного мислення в існуючій системі освіти значно менше завантажуються, і тому вони розвиваються повільніше, навіть поступово гальмуються. Наслідком такого навчання є згасання притаманних дітям таких особливостей, як творча уява, багата фантазія, яскрава асоціативність сприймання тощо.

Дослідження вчених (Л. Виготський, Є. Крупник, О. Леонтьєв, С. Рубін штейн) переконливо доводять, що завдяки творам мистецтва відбувається активізація зорових, слухових та інших рецепторів з наступною зміною фізіолого-біологічних ритмів організму. Під впливом мистецтва розвиваються такі елементи творчого мислення, як образність, уява, фантазія, що активізують емоційно-чуттєву сферу людини. Естетичні емоції супроводжуються напруженням інтелектуальних сил, як об’єднують естетичні переживання і пізнання. Глибина розбуджених почуттів є однією із спонукальних сил творчої діяльності.

Проаналізувавши досвід роботи у застосуванні засобів мистецтва в процесі вихованя першокласників, ми бачимо , що результати вивчення наукових джерел дають можливість з’ясувати  - вітчизняні та зарубіжні вчені по-різному характеризують поняття „творчість” та її вияви, відштовхуючись від суб’єктивної теоретичної позиції. Поряд із цим слід виділити загальні для всіх визначень творчості ознаки: багата уява, фантазія, оригінальність, уміння бачити проблему та бажання нестандартно вирішувати її, новизна реагування на певну ситуацію, де творчість характеризується через її кінцевий результат.

Творчість це норма дитячого розвитку, притаманна дитині з раннього віку, це сфера свободи і розкутості як індивідуальності. Тому привабливість вільного творення кожна дитина має неодмінно відчути й пережити у своєму житті якомога раніше. Саме початкова ланка загальноосвітньої школи розв’язує завдання виховання дітей засобами мистецтва, всебічно сприяє розвитку природних задатків та творчих здібностей школярів.

Досвід роботи багатьох педагогів і психологів, у представленій сфері, доводить значущість використання різноманітних засобів мистецтва в організації дозвіллєвої  діяльності саме учнів першого класу, обґрунтовуючи особливості даного віку, як найбільш сприятливий період для виявлення і розвитку творчих здібностей.

2.2 Педагогічні  умови впровадження музичного  мистецтва у дозвілля першокласників

Широким полем для творчості учнів виступає урок музики, де вона виявляється у різних видах діяльності школярів. Джерелами творчості в багатьох випадках вважаються життєві явища, сама музика, музичний досвід, яким володіє дитина.

Дитяча діяльність розцінюється як творча в тому випадку, коли створюється щось нове, досі невідоме дитині або колективу дітей. Друга особливість музичної творчості полягає у прагненні підкреслити емоційне бажання дітей висловити свої почуття.

Н. Ветлугіна відзначає, що на боці єдності емоційного і слухового компонентів ґрунтуються дві основні здібності необхідні для виконання будь-якої музичної діяльност сприйняття, відтворення, творчості. В сучасній педагогіці особлива увага звертається на те, щоб активізувати учнів до творчої діяльності в процес викладання всіх предметів. Це стосується і музики. Цю проблему висвітлювали Б. Асаф’єв, Н. Ветлугіна, Б. Яворський та інші. В свою чергу, відомий педагог В.Сухомлинський наголошував: „Не можна позбавляти учнів радісного духовного життя. Воно повноцінне лише тоді, коли дитина живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка”[101, с.158   101. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. т. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3. – 670 с.]. Він підкреслював, що коли дитина повторює те, що було вже створено іншими людьми, якщо це діяння − плід її власних розумових зусиль − вона творець, розумова діяльність − творчість.

В сучасній музичній педагогіці активізації творчої діяльності учнів сприяє ряд факторів, саме: необхідність всебічного розвитку особистості дитини; природна активність учня, яка найбільш повно проявляється в його творчій діяльності; велика роль творчості у пізнанні оточуючого світу. Активізація пам’яті, мислення, спостережливості, творчості школярів на уроках музики сприяє розвитку музичних здібностей, творчої фантазії, музичного слуху, виробленню навичок вільного оперування музично-слуховими уявленнями. Відомий психолог Л. Виготський писав: «Якщо розуміти творчість в її смисловому, психічному значенні як створення нового, легко дійти висновку, що творчість властива всім у більшій мірі».

Б. Теплов відзначає, що творча діяльність властива дітям, але вона виявляється дуже нерівномірно в різних видах художньої діяльності. За своєю природою дитяча творчість синтетична і часто має імпровізаційний характер. Музична діяльність може бути творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритми та ін. Діти можуть імпровізувати або ж творити на близькі та знайомі сюжети.

Музично-творчі прояви шестирічних дітей можуть виявлятися в імпровізації мелодії, стимулом якої є малюнки, слова,вигадані дитиною, будь-які випадки із життя. На уроках музики творча діяльність цих дітей значною мірою збільшується. Так, у музичному сприйманні виявляється надзвичайна спостережливість, уміння підмітити незвичайне, простежити динаміку розвитку музичних образів і т. п.; у процесі виконавської діяльності: хоровому, сольному співі, грі на музичних інструментах, музичних іграх, рухах під музику; у власне творчій діяльності учнів – створення ними музичних образів на основі засвоєних знань.

Специфіка дитячої творчості полягає у тому, що вона зароджується у співдружності з творчістю дорослих, і вона має бути мотивована. Таким мотивом може бути ігрова ситуація: придумай музично-ритмічні рухи до виконуваної пісні, придумай мелодію, щоб виконати на день народження мами і т. д. Психологами розглядається гра, як генетична основа художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що збуджують творчу активність. В зв’язку з тим, що будь-яка творчість дитини пов’язана з емоційним відгуком на явища життя – вона особливо корисна на початковому етапі навчання, коли закладаються основи відношення до мистецтва [103 Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Избранные труды: В 2-х т. т. – М.: Педагогика, 1985. – Т. 1. – С. 42-222. ].

Урок музики в загальноосвітній школі є провідною формою організації процесу розвитку музичних здібностей дітей. О. Апраксіна відмічає, що урок музики в школі, як урок мистецтва має свої особливості і, разом з тим, як шкільний предмет, має спільність з іншими уроками. Ця схожість полягає в наступному:

1. Всі предмети, що входять в  навчальний план, об’єднує спільна  мета: формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Тому одним із принципових положень музичного виховання є те, що загальноосвітня школа не готує музиканта-професіонала (як вона не готує спеціаліста фізика, хіміка і т.д.).

2. В основі побудови будь-якого  шкільного уроку лежать психологічно-педагогічні закономірності. Наприклад, враховуються вікові особливості школярів Урок музики також будується з урахуванням загальних закономірностей розвитку учнів, у відповідності до характеру їх мислення, інтересів і т.д.

3. Все викладання в школі будується  на основі загально дидактичних  принципів, які реалізуються по-різному, у відповідності з особливостями кожного предмету. Принципи виховуючого навчання, систематичності, доступності, наочності та інші характерні для уроку музики як і для будь-якого іншого предмету.

4. Об’єднує музику з іншими предметами  і форма організації уроку: клас  має один і той самий склад учнів певної вікової групи, що й для решти предметів; обов’язковість уроку для всіх учнів, незалежно від їх даних, інтересів, нахилів; тривалість уроку; повідомлення нового, закріплення, повторення, перевірка засвоєння пройденого матеріалу.

5. При наявності різних форм  роботи (читання, письмо, слухання розповідей  учителя чи: спів, слухання музики, музична імпровізація і т. д.), урок повинен бути цілісним. Використання  різних видів діяльності, їх зміст  визначають контрольною метою  даного уроку, обумовленою загальною  спрямованістю на основі принципу  тематизму.