Організація дозвіллєвої діяльності першокласників засобами мистецтва

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………2 
Розділ I. Теоретичне обґрунтування проблеми позакласної  та позашкільної роботи з першокласниками.……………………………………………………6

1.1 Специфічні особливості позакласної  та позашкільної роботи в 1 класі…6

1.2 Аналіз організації дозвілля першокласників засобами різних видів мистецтва ……………………………………………………………………….10

 
Розділ II. Науково-методичні основи організації дозвілля першокласників у позакласній роботі……………………………………………………………….16

2.1 Характеристика досвіду роботи …………………………...……………….16

2.2 Педагогічні умови впровадження музичного мистецтва в дозвілля першокласників………………………………………………………………….22

ВИСНОВКИ…………………………………………………...…………………25 
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………… 

 

 

Вступ

Організація дозвілевої діяльності учнів реалізується класним керівником у позакласній та позашкільній роботі. Дозвілля, організоване з використанням засобів мистецтва має значний виховний вплив, особливо, коли мова йде про дітей молодшого шкільного віку. Гармонійне поєднання дозвілля дитини із мистецтвом реалізується в одному з основних напрямів виховання – естетичному, як в одному із чинників всебічного гармонійного розвитку.

Естетичне виховання - цілеспрямований процес формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Це відношення з виникненням людського суспільства розвивалося разом з ним, втілюючись у сфері матеріальної і духовної діяльності людей. Воно пов'язане зі сприйняттям і розумінням ними прекрасного в дійсності, насолодою естетичним, творчістю людини.

Естетичне ставлення до дійсності - специфічний вид суспільно значимої діяльності, здійснюваної суб'єктом (суспільство та його спеціалізовані інститути) по відношенню до об'єкта (індивід, особистість, група, колектив) з метою вироблення у останнього системи орієнтації у світі естетичних та мистецьких цінностей відповідно зі сформованими в даному конкретному суспільстві уявленнями про їх характер і призначення. Виховання красою та через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці і, звичайно, у мистецтві.

У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед школою. Зазначена проблема розроблена досить повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів та психологів. Серед них Д.Кабалевський, В.Липський, К.Левін, А. Макаренко, Б.Неменський, В.Сухомлинський, В.Тушева,Н.Шацька та ін.

В останні роки особливо зростає увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості. 
А формувати особистість і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагогів, діячів культури (Д. Кабалевський, А.Макаренко, Б.Неменський, В. Сухомлинський, К.Ушинський та ін), - особливо важливо в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, збуджує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, перш за все, єдиною, об'єднуючою всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку задачу в справі формування естетичної культури і особистості школяра » [ c. 65  71. Неменский Б.П. Мудрость красоты: О проблемах естетического воспитания: Книга для учителя. М.: Просвещение, 1987. – 196 с. ].

Проблемою розвитку дитячої музичної творчості займалися В.Антонова, О.Апраксіна, Н.Бернштейн, Н.Ветлугіна, В.Лужний.

Однак практичний аспект естетичного розвитку дітей молодшого шкільного віку засобами музичного мистецтва залишається недостатньо розкритим, оскільки стрімко змінюються різноманітні точки зору щодо психологічних і художніх умов формування здібностей, змінюються дитячі покоління і відповідно має змінитися технологія роботи педагогів. 
Але у всякої системи є стержень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі естетичного виховання ми можемо вважати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості. Привід для цього нам дали ще Платон і Гегель. На підставі їх поглядів стало аксіомою, що мистецтво є головним змістом естетики як науки, і що краса є основне естетичне явище. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особистості.

З усього вищесказаного, можна припустити, що, залучаючи саме першокласника до багатого досвіду людства, накопиченого особливо в музичному мистецтві, можна виховати високоморальну, освідчену, різнобічно розвинену сучасну людину.

Актуальність обраної теми визначається тим, що для ефективного здійснення роботи по естетичному вихованню дітей першого класу засобами мистецтва необхідно розробити комплекс занять, направлений на виховання, «уточнення» почуттів маленької людини, розвиток здатності розрізняти відтінки кольору і звуку, відчуття єдності з природою. В заняттях слід використовувати поєднання передачі нової інформації з її використанням, закріпленням в практичній діяльності.

На сучасному етапі все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу виховання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду їхньої творчої діяльності. У реалізації цього складного процесу важлива роль належить мистецтву, що допомагає дітям глибше пізнати себе, свій внутрішній світ, спонукає до самовдосконалення.

Об'єкт дослідження - процес організації дозвілля у 1 класі .

Предмет дослідження - педагогічні умови використання засобів мистецтва в організації дозвілевої діяльності першокласників.

Мета дослідження - науково обґрунтувати і вивчити роль засобів мистецтва в організації дозвілля першокласників у позакласній та позашкільній діяльності.

У відповідності з метою визначено завдання дослідження:

1. Провести аналіз літератури за темою дослідження.

2. Охарактеризувати індивідуальні вікові особливості першокласників.

3. Виявити роль засобів мистецтва в організації позакласної та позашкільної роботи.

4. Виявити педагогічні умови, що обґрунтовують використання засобів мистецтва у вихованні учнів першого класу.

Методи дослідження: вивчення, аналіз, узагальнення науково-методичної літератури, передового педагогічного досвіду.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми позакласної  та позашкільної роботи з першокласниками

1. Специфічні особливості позакласної та позашкільної роботи в 1 класі

У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін. [1, 356 1 Фіцула М. М. Педагогіка:  навч. посіб./ М. М. Фіцула. – 3-е вид., стер.- К.:Академвидав, 2009. – 560с.]

В організації позакласної та позашкільної роботи першокласників важливим аспектом є врахування психологічних та фізіологічних особливостей дітей даного віку.

 До першого класу приходять шестирічні діти. Психологами встановлено, що вік від 6 до 7 років є перехідним між дошкільним і молодшим шкільним періодами. Важлива роль дошкільного періоду полягає в досягненні дитиною соціальної зрілості. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра – тепер праця, гра, творчість підпорядковані навчанню.

Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші – ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які педагог може спиратись під час організації навчального процесу. У свідомості шестирічного учня складається ієрархія мотивів. При цьому одним з основних стає мотив встановлення і збереження добрих стосунків із дорослими та іншими дітьми. Учень прагне до визнання з боку дорослого і намагається гарними вчинками заслужити це визнання. Маленький школяр набагато швидше відгукується на прохання і побажання педагога, ніж на жорсткі умови. Власне шкільні норми поведінки ( необхідність піднімати руку на уроці, вставати для відповіді і т. д.) першокласникові краще пропонувати спочатку у вигляді гри за шкільними правилами.

Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для “можна” та “не можна” в поведінці. Для першокласника дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Маленький школяр прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове. Першокласник здатний достатньо довго утримувати увагу на тих об’єктах, які йому цікаві.

У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.[ 5.  Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – 183 с.]

Психологи довели: співтворчість можлива тільки за сприятливих між особистих стосунків, духовного психологічного комфорту. Навіть захоплююча діяльність, за всієї її значущості для дитини, остаточного успіху не матиме, якщо відсутній комфорт спілкування. Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки. Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним.

Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо. Вагомими принципами позаурочного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість між особистих взаємин. Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними.