Організація дозвіллєвої діяльності першокласників засобами мистецтва

Він відповідає терміну ”творчий процес”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль. Одна із основних стратегій позакласного та позашкільного виховання дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і уміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати; вміння працювати незалежно від інших; здатність визнавати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співробітничати.                  [ Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. М., Просвещение, 1991.]

Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні, та в багатстві соєї різноманітності всі вони сприяють вирішенню основних завдань школи. В основному вони спрямовані на:

– розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення різних видів мистецтва, формування у дітей позитивного ставлення до мистецької діяльності;

– встановлення зв’язків і взаємозв’язків між окремими мистецькими елементами та явищами;

– розширення уявлень дітей про єдність природи і мистецтва;

– забезпечення застосування знань і вмінь на практиці.

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Позакласна робота сприяє розвиткові мислення молодших школярів. Під час проведення позакласної роботи у дітей виховується повага до праці, в тому числі й до фізичної. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу, дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно. У позакласній роботі відкриваються широкі можливості для виявлення ініціативи, творчості, в учнів розвивається любов до мистецтва. [.   Хмель В. Позакласна виховна робота на основі життєдіяльності об’єднання-гри // Поч. школа. – 2004. – №12. – С. 39–40]

Загалом діти від природи допитливі і сповнен бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвинути свої творчі можливості, необхідне розумне керівництво з боку вчителя. З метою розвитку цих можливостей (здібностей) у кожної дитини, вчителеві необхідно на кожному уроці застосовувати творчі завдання. Такі завдання мають складати систему, яка дасть змогу сформувати і розвинути всю різноманітність інтелектуальної та творчої діяльності учнів. Творчі здібності забезпечують швидке набуття знань та умінь, закріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для розвитку даних здібностей велике значення має розвиток психічних процесів – пам’яті, уваги, уяви, швидкої реакції, асоціативності, абстрактності мислення. Саме ці якості, за даними психологів, – основа для розвитку творчих здібностей учнів.

Проаналізувавши вищесказане, зазначимо, що специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.

Найголовнішою умовою організації позакласної роботи є керівна роль учителя. Завдання вчителя полягає в тому, щоб формувати в дітей стійкий інтерес до мистецтва, захоплення різноманітними дослідженнями. Щоб зацікавити молодших школярів, учитель має досконало знати мистецтво і бути готовим відповісти на будь-яке запитання дитини.

Разом з тим він повинен багато чого вміти: спостерігати, аналізувати результати спостережень і використовувати їх у своїй навчальній роботі. І справді, без відповідних знань і вмінь, а також без прагнення та бажання з боку вчителя позакласну роботу організувати неможливо, адже вона ґрунтується на добровільній ініціативі та активності молодших школярів. Тому все залежить від учителя і його активності.

2. Аналіз організації  дозвілля першокласників засобами різних видів мистецтва

Мистецтво з його унікальними можливостями цілісного впливу на особистість виступає не тільки джерелом естетичного виховання, а й універсальним засобом творчого розвитку дитини. Викликані ним естетичні почуття мають цілющу перетворювальну силу, бо вони постають у результаті вільної творчої фантазії. Отже, всебічний, повноцінний і грамотний розвиток суспільства можливий лише за умови присутності в його процесах культурно-мистецького аспекту [4, с. 24   4.     Андрушків Б.М. Хліб для розуму. – Тернопіль: Мальви, 1995, – 100 с.].

Педагогам, які працюють з дітьми шестирічного віку, треба постійно пам'ятати, що особливістю виховної роботи з ними є широке використання ігрової діяльності. Застосування гри у процесі навчання має сприяти розвитку у дітей природної потреби в пізнаванні нового, допомогти їм оволодіти способами навчання. 
 
У школу необхідно перенести ряд позитивних традицій, накопичених вихователями дитячих садків в роботі з дітьми. Більшість шестирічних дітей будуть потребувати перебування в школі весь день. Друга половина дня (після уроків) має бути присвячена іграм дітей, занять за інтересами, прогулянкам, екскурсіям. 
 
Значне місце в житті учнів шестирічного віку повинні зайняти ігри, які сприяють фізичному розвитку і загартовуванню дітей, вихованню у них спритності, швидкості і координації рухів, почуття рівноваги і просторового орієнтування. Особливо цінні в цьому відношенні рухливі ігри, на заняття якими не слід шкодувати часу. У шкільне життя дітей повинні увійти ігри-естафети з м'ячем, скакалкою, обручем, ігри з подолання перешкод. 
 
Доцільно в кінці кожної навчальної чверті проводити підсумкові заняття, фізкультурні свята з використанням різних рухливих ігор. Рухливі ігри містять великі можливості для морального виховання: вчитель заохочує і підтримує в дітях прояв почуття товариства, доброзичливості, стримує виникнення в азарті гри забіякуватості, непоступливості. Необхідно також, щоб діти на практиці переконувалися, що перемога в грі, в змаганні дістається більш дружним, що навіть не дуже сильні фізично діти стають сильнішими, якщо допомагають один одному, діють спільно. 
 
Велике значення у вихованні дітей мають сюжетно-рольові ігри. Сюжети ігор та ігрових ситуацій доцільно будувати, використовуючи дитячу художню літературу, включаючи в ігри ситуації з моральним змістом з творів дитячих письменників, народних казок. Ігри сприяють привчанню дитини до виконання правил співжиття, оволодінню навичками культури поведінки. Дидактичні ігри є одними з найважливіших чинників мовного і розумового розвитку дітей, сприяють закріпленню знань, отриманих під час навчальних занять, пробуджують інтерес до пізнання нового, розвивають допитливість. 
 
Багато ігор і занять з шестирічками сприяють формуванню позитивного ставлення до культури. Вони повинні бути спрямовані на збагачення дітей знаннями про явища природи, на розвиток гуманістичних і естетичних почуттів дітей. Важливу роль в цьому процесі займають ігри-вікторини, ігри - уявні подорожі в різні республіки, природознавчі свята. 
 
Шостий день тижня (для шестирічок) - вільний від уроків. Він може стати днем ​​занять клубного типу, занять за інтересами, проведення різноманітних свят та розваг, прогулянок та екскурсій. 
 
У суботній день організовуються і різні шкільні виставки: «Зустріч Букваря», «Подорож містом ввічливих», виставка виробів, свято праці, свято Новорічної ялинки, День птахів. На святкових ранках велике місце займе художня самодіяльність дітей (спів, танці, читання віршів, інсценування). 
 
Діти шестирічного віку повинні оволодіти основними правилами поведінки в дитячому колективі, виконання яких необхідне для здійснення навчальної та позанавчальної діяльності, для змістовності життя самого колективу, для розвитку моральних відносин між школярами. 
 
Робота з правилами повинна бути побудована так, щоб дитина активно їх засвоювала, щоб вона разом зі своїми однолітками ніби самостійно їх виробляла, а не заучувала зі слів дорослих. Саме тоді ці правила будуть сприйматися не тільки як вимоги вчителів, батьків, а як самостійно вироблені і необхідні для того, щоб можна було разом успішно вчитися, грати, трудитися, відпочивати, дружити. У відповідності з конкретними правилами організовується життя дітей. Однією з норм організації дитячого життя повинні бути достатньо педагогічно продумані ситуації, коли діти могли б надати і прийняти один у одного допомогу. 
 
У шестирічному віці засвоєння правил поведінки відбувається на основі наслідування. Дітям підготовчих груп і класів слід показати, як треба діяти, будуючи стосунки з вчителем, вихователем, своїми товаришами. Тому педагоги не тільки розповідають дітям про зміст того чи іншого правила, але й показують, як його треба виконувати. Ефективним прийомом показу дітям, як треба слідувати правилу, є інсценування дитячих віршів і оповідань, в яких показані різні дії людей, їх взаємини між собою. Для цієї мети рекомендовано використовувати вірші А. Барто, С. Михалкова, С. Маршака, К. Чуковського. 
 
Форми роз'яснення правил можуть бути різними: бесіда з приводу конкретного факту з життя класу, в якій дається моральна оцінка вчинку учня; читання розповідей. 
 
Як треба оцінювати вчинки дітей і їх висловлювання, пов'язані з оволодінням правилами поведінки? Використання заохочення і осуду при обговоренні моральних вчинків і висловлювань дітей вимагає від учителя відповідного такту. Заохочення морального вчинку служить закріпленню кращого в поведінці дитини, дає іншим дітям приклад для наслідування. Але, з іншого боку, часте заохочення саме моральних вчинків одних і тих же дітей може виховати в дітях зверхнісь, а постійний осуд - викликати зневірення в своїх силах, смуток, замкнутість. Вчителю та вихователю слід уникати загальних оцінок особистості кожної дитини, хвалити або засуджувати за його конкретний вчинок. 
 
Навчаючи самих дітей вмінню давати моральну оцінку вчинків, важливо навчити їх виокремлювати мотив дій (в ім'я чого здійснюється вчинок). Ця робота досить тривала і відбувається під час обговорення реальних вчинків дітей і вчинків літературних героїв. У першому класі школярам легше усвідомити вчинки і їхні мотиви в аналізі дій інших людей, ніж в свої власних. Тому вчителі зазвичай докладно обговорюють і оцінюють з дітьми моральну сторону поведінки дітей в літературних творах. Після чого відбувається обговорення подій колективного життя учнів, їх взаємин. Нерідко вона проходить так. Учитель просить розповісти про товариські відносини у класі, про те, як хлопці допомагають один одному. Кожен говорить про себе: «Я сьогодні допоміг товаришеві вирішити завдання», «Я віддав запасну ручку», «Я поділився яблуком», «Я віддав книжку», «Я дав пограти нову іграшку». Учитель хвалить дітей за вчинки. Ті, яких похвалили, задоволені. Значно рідше діти говорять про те, як їм допомагали. Деякі й зовсім мовчать, видно, що вони збентежені і їм ніяково говорити про себе. Вчителька спеціально звертається до них. Нарешті, дитина, долаючи збентеження, говорить: «Я сьогодні дав другу на уроці праці кольоровий папір». Так поступово діти починають хвалитися своїми вчинками, з'являється нескромність.[«Початкова школа»] 
 
Оцінюючи таким чином вчинки дітей, дорослі мимоволі привчають їх знаходити задоволення не в самій дії, направленій на турботу про людей, а у проголошеному визнанні, похвалі, нагороді. Тому треба спрямовувати увагу дітей на різні сторони товариських відносин: чому я навчився у свого товариша, що для мене зробили мої друзі, щоб я став краще. У бесідах про правила поведінки не слід боятися неправильних відповідей дітей. Важливо знати, в чому дитина помиляється, що вона неправильно засвоїла, в чому не права. Помилки дітей дозволяють вчителю судити про те, які уявлення склалися в їхній свідомості. Подальша робота будується так, щоб роз'яснити помилку, зруйнувати неправильне уявлення. 
 
Спостереження за дітьми показують, що пряме засудження неправильного думки знижує активність дитини, він починає соромитися в процесі бесіди висловлювати свої думки, спостереження, переживання, відстоювати свої докази. 
 
Не можна оцінювати зусилля маленьких школярів з освоєння правил поведінки тільки по кінцевому результату, важливо бачити і відзначати проміжні успіхи дітей, підтримувати навіть невеликий успіх дитини, прояв його активності і самостійності. 
 
Індивідуальний підхід до дітей. Організація спільної роботи з дітьми з усвідомлення правил поведінки є головним завданням вчителя. Діти різні за своїм характером, рівнем вихованості. Загальні методи і засоби виховання повинні конкретизуватися стосовно до різних дітей, до їх моральногодосвіду. Індивідуальну роботу з дітьми необхідно вести в тісному контакті з батьками, визначаючи єдину лінію виховного впливу, спираючись на сильні сторони особистості школяра. 
 
Учитель разом з батьками визначає, які педагогічні прийоми повинні бути «провідними» при привчанні тої чи іншої дитини до виконання правил поведінки, міру заохочення чи покарання. Учитель і батьки домовляються, як треба контролювати виконання правил поведінки вдома. І педагогу, і батькам необхідно підходити до кожної дитини з оптимістичною вірою в те позитивне, що в ній вже є, що можна розвинути. Педагогічні впливи на дитину не залишаються незмінними, а змінюються в зв'язку з індивідуальною перспективою морального розвитку школяра, вдосконаленням моральних відносин, які складаються в дитячому колективі.[http://otherreferats.allbest.ru/pedagogics/00029183_0.html]

Творчість дітей, як зазначає Л.Виготський, визначається, насамперед, оригінальністю прийомів і організацією діяльності. Головне в дитячій творчості – це усвідомлення дитиною себе як активного перетворюючого начала, що реалізує в процесі цього перетворення своєї особистість і своїх окремих здібностей, знань та умінь. Творчість дітей визначається не в об’єктивно новому кінцевому продукті, а в самостійному створенні дитиною системи власних взаємовідносин зі світом, у перетворенні навколишнього середовища і себе в цьому середовищі[28 Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический почерк. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с. ]

М. Коган вважає, що творчий розвиток школярів можливий тільки через включення їх у творчу діяльність, що сприяє вихованню творчого смаку як психологічного механізму розвитку художньої освіти з метою розширення знань у галузі різних мистецтв: художньому навчанню, спрямованому на розвиток здібностей особистості до художньої творчості(незалежно від того, чи стане ця людина в майбутньому професіоналом, чи залишиться любителем).

Кожен учень у потенціалі – творець, у тому числі й естетичних цінностей: будуючи будиночки, він виявляє свою архітектурну творчість, ліплячи й малюючи, він скульптур і живописець, нарешті, він має дуже великий потяг до хороводу, пісні, танцю і драматизації [53  53. Коган В.З. Понятие „активность личности” как категория социальной психологии. – М.: Педагогика, 1971. – 130 с. ].

Проаналізувавши можливості організації дозвілля першокласників засобами різних видів мистецтва, ми можемо зробити висновок, що мистецтво, в усих його проявах має позитивний вплив на розвиток дитини. Насиченість виховного процесу різноманітними засобами мистецтва сприяє не просто його ефективності, а й вносить новизну, яка формує значно вищий рівень результативності при діяльності вчителя, спрямованій на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Як ми вже з’ясували, дозвілля школяра є часом вільного вибору ним занять. Проведення вільного часу і ціннісні орієнтації в сфері дозвілля свідчать про спрямованість його поведінки.

Раціональне використання вільного часу охоплює певну сукупність занять, спрямованих на формування суспільно корисних установок , всебічний розвиток особистості. Ми визначили, що провідну роль серед таких занять займає художня і технічна творчість. А нераціональними можна назвати такі дії у вільний час, які призводять до деградації особистості, чому й запобігає насиченість дозвілля першокласників різними видами мистецтва.

Вільний час першокласників має свою специфіку. Він повинен бути під контролем сім’ї, школи, спрямовуватися ними. Розглядаючи вищезазначений аналіз організації дозвілля першокласників засобами різних видів мистецтва, зауважимо, що класний керівник має враховувати їх виховний вплив на учнів та доцільно вводити їх в життя молодших школярів, як основу для формування творчої особистості. 
 

Розділ II. Науково-методичні основи організації дозвілля першокласників у позакласній роботі

2.1 Характеристика  досвіду роботи

В наш час особливої актуальності набувають питання про те, що таке творчі здібності людини, в чому вони проявляються, чим вони обумовлені і які шляхи їх розвитку у дітей.

Великий внесок у розвиток науки про творчі здібності вніс педагог І. Лернер, який довів, що практично всіх дітей можна навчити творчого мислення, особливо, якщо починати цю роботу в молодшому шкільному віці. Якщо до творчого мислення додати й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам’ять, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей, які сприяють розвиткові спеціальних, творчих здібностей. Отже, у всіх дітей із нормальним розумовим розвитком можна сформувати риси творчої особистості.

Важливий внесок у розвиток науки про здібност зробив психолог Б. Теплов. Він стверджував, що творча діяльність здатна перетворююче впливати на особистість дитини. Творча здібність названа автором здатністю до самовираження. Це природна здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває дитячу схильність до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження [103, с.214  103. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Избранные труды: В 2-х т. т. – М.: Педагогика, 1985. – Т. 1. – С. 42-222.   ].

Саме тому, всі аспекти навчання і виховання повинні бути спрямовані на розкриття обдарованості кожної дитини та розвиток творчої особистості. Розвивати творчість – означає виховувати у дітей інтерес до знань, виявляти їх нахили, самостійність у навчанні. Маленький учень добре вчиться лише тоді, коли він переживає успіх, хоча б невеликий. Якщо дитина ще в школ не навчиться самостійно творити, то такою ж безініціативною, пасивною буде вона в житті.

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає творчість як постійний супутник розвитку дитини (Л. Виготський) [28 Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический почерк. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с. ]; як особистісно-орієнтовану розливальну взаємодію суб’єктів, як похідну інтелекту, заломлену через мотиваційну структуру (С. Сисоєва) [99    99. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. – К.: Поліграф книга, 1996. – 406 с.]; як діяльність, у результаті якої створюється щось нове, оригінальне, що тією чи іншою мірою відбиває індивідуальні нахили, здібності і досвід людини.

Л. Горюнова підкреслює, що творчість – це вища форма активності і самостійності в діяльності людини, що містить елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до розв’язання проблемних ситуацій, продуктивну уяву у сполученні з критичним ставленням до досягнутих результатів [35  35. Горюнова Л.Л. Развитие ребёнка как его жизнетворчество // Искусство в школе. – 1993. – № 1. С. 15-21. ].

П. Енгельмеєр виділяє три основні компоненти творчого процесу: інтуїтивний, дискурсивний та активний і, відповідно до них, визначає фактори особистості, що дозволяють вважати її творчою. Виділення цих факторів, як зазначає вчений, дуже умовне, оскільки творча особистість неподільна: вона водночас інтуїтивує, розмірковує та діє.

Концептуально значущими для педагогіки і психології є положення Л.Виготського про те, що творчість існує „ всюди, де людина уявляє, комбінує, змінює і створює щось нове порівняно зі створеним геніями” [28. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический почерк. – М.: Просвещение, 1991. – 93 с., с.6]. На думку вченого, творчість – це нормальний і постійний супутник дитячого розвитку. Творчі процеси виявляються з усією своєю силою вже в шкільні роки [28].

.

Н. Ветлугіна стверджує, що для розвитку творчості кожного школяра потрібно створювати необхідні передумови. Лише в умовах різнобічної підготовки народжується інтерес до всього оточуючого, а це і є справжнє джерело для вияву готовності до творчості, міцна база для розвитку спеціальних здібностей [25, с. 43  25.   Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. 256 с.   ].

Вона переконливо доводить, що розвиток процесу творчості залежить:

1) від появи та становлення форми діяльності (збагачення життєвими враженнями, сам факт творчості, застосування його продукції в житті);

2) від шляхів утворення  художнього образу в школярів (задум – пошук – втілення);

3) від послідовно змінюваних стосунків  між вчителями та учнями (демонстрація  процесу творчості – часткова  участь у ньому – самостійна  творча праця школярів) [25, с. 181 25.   Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. 256 с. ].

У контексті нашої роботи важливими є концептуальні положення С.Сисоєвої щодо моделювання творчої особистості учня:

– фундаментом творчої особистості є креативність, детермінантою якої виступає творча активність індивіда;

– результатом творчого процесу є створення об’єктивно чи суб’єктивно нових матеріальних об’єктів, зрушення в психічному розвитку особистості, в розвитку її мотивів, характерологічних особливостей і творчих умінь;

-творча діяльність особистості є творчим процесом, у результаті якого виника нове творче досягнення;

– для педагогічного процесу доцільно ввести поняття „творчі можливості учня”, як відображають індивідуальні особливості його творчого розвитку, вияву творчих якостей і зумовлюють здатність до творчості; творчі можливості учня – це самостійна, динамічна система творчих якостей його особистості, пов’язана з інтелектом, умовами розвитку, яка формується, розвивається, виявляється в творчій діяльності і забезпечує розливальну взаємодію особистості з оточуючим світом;