Методика математики в дошкільно поділ на рівні частини

ЗМІСТ

 

 

Вступ	4
Розділ 1. Науково-теоретичні засади навчально-виховного процесу  в дошкільному закладі	6
1.1. Аналіз  методичної літератури з проблеми  розвитку  елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку	6
1.2. Зміст завдання та  характеристика  навчання  дошкільників вимірювальної діяльності елементарних  математичних знань	8
1.3. Методика формування  навичок поділу цілого предмета  на 2 та 4 частини	12
Розділ 2. Експериментальне вивчення процесу навчання старших  дошкільників поділу цілого предмета на рівні частини в процесі організовуваних занять	13
2.1. Констатуючий та формуючий експеримент	13
2.2. Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження	24
Висновки	28
Список використаної літератури	29
Додатки	31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Удосконалення процесу  навчання, зокрема  навчання дітей  елементам математики, й забезпечення їх математичного розвитку детерміноване  відповідним змістом, формами, засобами й методами навчання. Особливе значення в цьому  плані має саме зміст навчальної діяльності,  який є базою освітніх стандартів в дошкільній педагогіці.

Освітянські стандарти  представляють той соціально  заданий “критерій”, на який орієнтується навчання і за якими оцінюється його ефективність. Вони задаються змістовно  – як той обсяг знань, умінь та навичок, обсяг понять  та логічного взаємозв`язку, який повинен бути засвоєний у визначеному  віці.

Мета навчання, як відомо, не може зводитись лише до засвоєння  певної суми знань; у процесі навчання здійснюється загальний психологічний розвиток дитини – розвиток її психічних процесів, розвиток її особистості в цілому. Очевидно, що різні аспекти розвитку взаємопов’язані: – належний обсяг знань не  може бути  достатньою мірою засвоєний без сформованості необхідних для цього психічних процесів, засобів роботи з навчальним матеріалом, без відповідної мотивації та взаємозв`язку. Цей аспект освітнього процесу, який відрізняється від змістовного, можна назвати дійовим.

Зважаючи на  актуальність даної  проблеми  темою курсової  роботи обрано питання «Навчання  старших дошкільників  поділу цілого предмета на  рівні  частини  в процесі організаційних занять».

Мета  курсової роботи – сформувати уявлення у  старших дошкільників  поділу цілого предмета на  рівні частини в процесі організаційних занять.

Предмет дослідження – процес навчання  старших дошкільників  поділу цілого предмета на  рівні частини на заняттях з математики.

Об’єкт дослідження: система занять та дидактичних ігор, які б сприяли формуванню знань старших дошкільників про поділ цілого предмета на рівні частини.

Гіпотеза даного дослідження: передбачаємо, що використання в комплексі  занять і дидактичних ігор сприятиме  формуванню навичок у старших  дошкільників з поділу цілого предмета на рівні частини.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати  наступні  завдання:

1. опрацювати наукову педагогічну, психологічну  та методичну  літературу з питання дослідження;
2. визначити науково-теоретичні засади ознайомлення дошкільника з процесом поділу цілого предмета на рівні частини;
3. розробити та опробувати методику дослідження навичок поділу цілого предмета на 2 та 4 частини;
4. підготувати рекомендації та пропозиції для вихователів та батьків щодо формування навичок ділення на частини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Науково-теоретичні засади

навчально-виховного процесу в дошкільному закладі

 

1.1. Аналіз  методичної літератури з проблеми  розвитку  елементарних математичних уявлень  у дітей  дошкільного  віку

 

При всій різноманітності  рішень проблеми з розвитку елементарних математичних уявлень, широті підходів,  наявності серйозних наукових позицій та значних досягнень у сучасній науці, залежність рівня розвитку зокрема, математичного, від організації навчання вивчена недостатньо.

До цього часу відсутні фундаментальні дослідження з цієї проблеми. 

Психологічні експериментальні дослідження й педагогічний досвід свідчать про те, що завдяки систематичному навчанню дошкільників математики в  них формуються сенсорні, перцептивні, вербальні, мнемічні та інші компоненти загальних і спеціальних здібностей.  Задатки індивіда   перетворюються в конкретні здібності за допомогою навчання    [3.127].

Як показують дослідження [3.47],  розвиток іде далі від того,   що засвоюється в той або інший момент навчання. У процесі навчання  під його впливом відбувається цілісна, прогресуюча зміна особистості, її поглядів, почуттів, здібностей. Завдяки навчанню розширюються можливості подальшого засвоєння нового, більш складного матеріалу, створюються нові резерви навчання.

Отже, між навчанням  і розвитком існує  взаємний зв`язок. Навчання активно сприяє розвитку дитини, але й саме значною мірою спирається на рівень її розвитку. У цьому процесі багато залежить від того, наскільки навчання спрямоване на розвиток.

Зміст  навчання та математичного  розвитку відображено у Програмі навчання, й умовно його можна поділити на три напрямки: уявлення і поняття; залежності і відношення; математичні  дії. Відібрати пізнавальний матеріал для вивчення із врахуванням його значущості й у  відповідності з  можливостями дітей – справа непроста. У принципі зміст, навчання, тобто програма з формування елементів математики, розроблялася протягом  багатьох років.

Аналіз різних (варіативних) програм з математики в дитячому садку дозволяє зробити висновок, що основним у їх змісті є досить широке коло уявлень і понять: кількість, число, множина, підмножина, величина, міра, форма предмета й геометричні фігури; уявлення й поняття про простір (напрямок, відстань, взаємне розміщення предметів у просторі) і час (одиниці виміру часу, деякі його особливості). При цьому важливо підкреслити, що кожне математичне поняття формується поступово, поетапно, за лінійно-концентричним принципом.

У період дошкільного  дитинства, як відмічають М.М.Поддьяков, А.А.Столяр, наявне досить широке коло “передпонятійних”, “життєвих” понять. Їх зміст досить розпливчатий, дифузний,  він охоплює різноманітні форми, які передують справжнім поняттям. Однак “життєві поняття” важливі для математичного розвитку дитини в цілому.

Цікаві дані в цьому  плані були отримані ще  З.М.Богуславською (1955), яка вивчала особливості формування узагальнень у дітей дошкільного віку в процесі дидактичної гри. У молодших дошкільників пізнавальна діяльність була спрямована на вирішення того чи іншого ігрового завдання. Діти  засвоювали лише ту інформацію, яка була необхідна їм для досягнення певного практичного ефекту в грі. У старших дошкільників пізнавальна діяльність у процесі дидактичних ігор виходила за межі лише безпосереднього обслуговування практичних завдань, втрачаючи суто емпіричний характер, і виступала вже в формі розгорнутої змістовної діяльності з характерними специфічними засобами здійснення.

Іншим напрямком у  навчанні дошкільників математики є  ознайомлення дітей з рядом математичних залежностей і відношень. Так, діти усвідомлюють деякі відношення між предметними множинами (рівночисленність – нерівночисленість), відношення порядку в натуральному ряді, часові відношення; залежність між властивостями геометричних фігур; між величиною, мірою й результатом виміру тощо.

Особливо слід виділити вимоги до формування в дітей певних математичних дій: накладання, прикладання, перераховування, відраховування, вимірювання і т.д. Саме оволодіння діями здійснює найбільший вплив на розвиток.

У методиці виділяються  дві групи математичних дій: основні (рахунок,  вимірювання, обчислення) і додаткові, пропедевтичні, сконструйовані з дидактичною метою (практичне порівняння,  накладання, прикладання - Г.М.Леушина; вирівнювання й комплектування - В.В.Давидов; зіставлення – Н.І.Непомняща).

Як бачимо, зміст формування елементарних математичних уявлень (Г.М.Леушина), зміст “передматематичної” підготовки (А.А.Столяр) в дитячому садку має свої особливості. Вони пояснюються специфікою математичних понять, традиціями в навчанні дошкільників, вимогами сучасної школи до математичного розвитку дітей. Навчальний матеріал запрограмований так, щоб на основі вже засвоєних більш простих знань і способів діяльності в дітей формувались нові,  які будуть виступати передумовою становлення складних знань і умінь.

Весь процес формування елементів математики безпосередньо пов`язаний із засвоєнням спеціальної термінології, яка робить поняття осмисленим,  підводить до узагальнень, до абстрагування.

 

 

   1.2. Зміст  завдання та  характеристика  навчання  дошкільників вимірювальної  діяльності елементарних  математичних знань

 

Одним із суттєвих компонентів  процесу навчання є форми його організації. У дидактиці “форма” (від латинського – система  організації, внутрішня структура)   розглядається як засіб побудови навчальної діяльності. Різноманітність форм навчання визначається кількістю дітей, місцем і часом проведення занять, способами діяльності дітей, а також способами керівництва з боку педагога. Виходячи з особливостей організації навчання, що визначається кількістю дітей, розрізняють індивідуальну, колективну й групову (диференційовану) форму навчання.

Одна з найдієвіших  форм навчання – індивідуальне навчання. Ця форма навчання  полягає в  тому, що дитина набуває знання, виконує  різні завдання, маючи можливість отримання при цьому безпосередньої або опосередкованої допомоги з боку дорослого. Особливе місце  індивідуальна форма навчання набула в системі М.Монтессорі, поширеній і в системі вітчизняного дошкільного виховання в 20-30 роках. Однак об`єктивні  умови (головним чином, економічні) на перший план поставили колективні й групові заняття з дітьми (О.П.Усова, Г.М.Леушина та ін.).

При колективній формі  навчання один педагог працює одночасно  із цілою групою,  наявні взаємна  допомога, взаємне навчання. Але  значним недоліком колективної  форми навчання є те, що недостатньо враховуються індивідуальні відмінності. Слід відзначити, на жаль, що колективна форма навчання в дитячому садку від  початку 50-х років і до сьогоднішнього часу займає провідне місце у формі занять зі всією групою дітей. Традиційно навчання дітей здійснюється за єдиними програмами і єдиними навчальними посібниками [9.54].

Коли сьогодні обговорюється  проблема перебудови дошкільного виховання, то перш за все, йдеться про оновлення форм організації навчання і виховання дітей, про раціональне поєднання індивідуального й колективного навчання.

Навчально-виховний процес, для якого характерне врахування типових індивідуальних відмінностей дітей, рівнів розвитку, прийнято називати диференційованим.

Проблема диференційованого навчання в нашій країні гостро постала під впливом вирішення важливих питань розвиваючого навчання (Л.С.Виготський, Л.В.Занков,  Ю.К.Бабанський та ін.). У шкільній дидактиці обґрунтовані деякі принципи розвиваючого навчання: навчання на високому рівні складності; просування в навчанні швидким темпом; забезпечення провідної ролі теорії та ін.

Індивідуалізація й диференціація  в навчанні й вихованні дітей  дошкільного віку  досліджувалась, перш за все, з точки зору розвитку здібностей дітей. Так,  система індивідуального підходу в роботах Л.П.Князєвої, Г.М.Дикопольскої, Я.І.Ковальчук, С.О.Ладивір містить, головним чином, варіювання завдань, запитань, вказівок,  настанов з урахуванням окремих якостей особистості дитини. На основі оптимальної діагностики визначаються рівні навченості, розробляються специфічні програми, що відповідають рівню розвитку дітей, це й дозволяє авторам експериментальних досліджень досягати більш високих результатів навчання. Так, у дослідженні Т.М.Степанової, виконаному під нашим керівництвом, доведено переваги раціонального поєднання різних форм організації навчання дітей математики.

Поділ на підгрупи (диференційоване  навчання) дозволяє регулювати обсяг  і складність матеріалу, що вивчається, коригувати кількість годин на тиждень (місяць). Підгрупа дітей з більш низьким рівнем можливостей (низький рівень розвитку уваги, мислення, пам`яті, уяви) займається 2-3 рази на тиждень, але заняття дещо коротші і на них вирішується менша кількість програмних пізнавальних завдань.

У сучасній практиці  дошкільних закладів спостерігаються дві тенденції в організації навчання. Частина педагогів пропонує зовсім відмовитись від колективних занять з математики,  замінивши їх іграми, індивідуальними бесідами та іншими формами роботи. Причому, іноді спостерігається взагалі спонтанна форма, виходячи з інтересів і потреб дітей, вирішення дидактичних завдань. Інші педагоги віддають перевагу колективній  формі,  індивідуальне й диференційоване навчання використовують як додаток до основної - колективної.