Гра як засіб підвищення мовленнєвої активності першокласників

Методисти розглядають розвиток мовлення з педагогічної точки зору. Їх цікавлять труднощі, що виникають  при оволодінні мовленням учнями, педагогічні умови і засоби впливу на процес формування мовленнєвих умінь  і навичок школярів. Спираючись на дані методичної науки, а також на дані психолінгвістики, методисти розробляють  питання про те, чому і як треба  вчити дітей, щоб навчити їх повноцінно спілкуватися.

Серед методистів, які досліджували проблему навчання рідної мови, на доцільність  застосування положень теорії мовленнєвої діяльності для розвитку мовлення учнів вказували М.С.Вашуленко, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, Т.Г.Рамзаєва.

 Проблемам формування  різних видів мовленнєвої діяльності  присвячено дослідження А.Ф.Бурляєва, М.П.Новик, О.М.Шахнаровича, Н.Ф.Шевченко. Способи організації мовленнєвої діяльності у практиці навчання мови у школі розглядали Н.В.Бондаренко, Л.О.Варзацька, В.І.Капінос. Дослідники зазначають, що «навчання мовлення на рівні мовленнєвої діяльності створює найбільш сприятливі можливості для оптимального використання продуктивних методів у роботі з розвитку мовлення, для вдосконалення цієї галузі методики в цілому» [14,с. 102]. Проте «відсутність науково обґрунтованої методики розвитку мовленнєвої діяльності учнів саме в період навчання грамоти не дозволяє ефективно організувати цей процес у практиці сучасної школи» [8, с. 194].

3. Значення мовленнєво-ігрової діяльності для становлення мовної особистості учнів

   Мовленнєво-ігрова  діяльність – це діяльність, що  вимагає використання набутих раніше знань, мовленнєвих умінь і навичок у нових зв'язках і обставинах. У цій діяльності діти, на основі набутих уявлень про предмети, уточнюють і поглиблюють свої знання. Основою для мовленнєво-ігрової діяльності є сформовані уявлення про побудову ігрового сюжету, різноманітні ігрові дії з предметами, засвоєні мовленнєві вміння і навички. Як форма навчання дітей, мовленнєво-ігрова діяльність виконує пізнавальну і розважальну функції. Однією з найважливіших функцій ігрової діяльності є функція мовленнєвого спрямування. Мовленнєво-ігрові дії гравців спрямовані на інших учасників гри. У процесі гри дитина користується як діалогічним, так і монологічним мовленням. Саме в ігровій діяльності яскраво виявляється образність і виразність дитячого мовлення, в якому поєднуються мовні і немовні засоби виразності. Мовленнєво-ігрові дії виступають і засобом творчого мовленнєвого самовираження (Л.І.Березовська). Як самостійний вид діяльності, мовленнєво-ігрова діяльність - це процес, що ґрунтується на інтересі дитини до гри, її правил і дій. У кінцевому результаті мовленнєво-ігрова діяльність спрямована на розвиток і вдосконалення мовлення дітей [1].

Як компонент мовленнєво-ігрової  діяльності, гра в поєднанні з  навчанням і мовою, є засобом всебічного розвитку дитини. У зв'язку з цим мовлення та гра виконують низку функцій. Розглянемо їх.

   Освітня  функція полягає у тому, що гра тісно пов'язана з навчанням, оскільки в ній відбувається важливий процес набуття знань, який активізує розумові здібності дитини, її уяву, пам'ять, увагу. Цікава гра підтримує розумову активність дитини. Зміст ігор формує у дітей адекватне ставлення до явищ суспільного життя, природи, предметів довкілля, систематизує і поглиблює знання. За допомогою ігор вихователь привчає дітей самостійно мислити, використовувати отримані знання у різноманітних умовах у відповідності з поставленими завданнями. Активність дитячого мислення є головною передумовою свідомого ставлення дитини до набуття знань, встановлення партнерства у грі, домовленості між гравцями, що вимагає, у свою чергу, добре розвиненого мовлення.

   Виховна  функція гри полягає у формуванні моральних уявлень про бережливе ставлення до довкілля і норми поведінки, позитивні і негативні риси особистості. Вона сприяє формуванню моральних почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя, створення між дітьми відносин, які ґрунтуються на дружбі, справедливості, відповідальності перед товаришами. У вихованні цих якостей особлива роль належить змісту і правилам гри. Чим глибше дитина занурюється у зміст гри, тим більший вплив вона має на неї. Завдяки правилам гри відкриваються великі можливості для виховання у дітей уміння підпорядковувати свою поведінку нормам співжиття і спілкування з людьми, які її оточують. Зміст правил чітко визначає спосіб дії і поведінки дітей. Правила стають моральними нормами, які регулюють взаємини дітей. Необхідність дотримання правил в умовах колективної гри спонукає кожну дитину співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяє вихованню спільних інтересів, а тому є важливою умовою формування суспільних рис у поведінці дітей. До того ж у процесі гри діти засвоюють лексику морально-етичної спрямованості.

   Естетична  функція гри і мовлення реалізується шляхом використання в іграх текстів віршів, пісень, примовок, лічилок, мирилок, загадок. Діти відчувають красу, виразність і образність українського мовлення, запам'ятовують тексти ігор, що сприяє збагаченню їхнього мовлення [8].

   Народні ігри виконують  також історичну функцію. Це  національний скарб, що єднає  минулі покоління з сучасністю у єдине ціле. Окремі з них своїм походженням сягають у глибину віків, інші - виникли набагато пізніше. Чимало з них свідчать про трудову основу народної поетичної творчості взагалі. Ігри, що виникли з прадавніх часів, розвивались, убирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Проте водночас вони зберегли й ознаки свого давнього походження. Найдавніші за походженням є хороводні ігри, що колись були частиною кожного календарного обряду. До того ж кожна календарна гра супроводжується яскравою народною мовою.

   Розважальна  функція гри реалізується у створені позитивного настрою, сприятливої атмосфери. Вона урізноманітнює цей вид діяльності, зумовлює певні почуття, емоційні переживання, впливає на поведінку дітей. Діти імітують рухи героїв, виражаючи своє ставлення до них. Гра є своєрідним "регулятором" поведінки і спонукає дітей до активної діяльності.

   Експресивна  функція - це функція вираження дитини у грі за допомогою мови і рухів внутрішнього світу дитини, емоційна насиченість і забарвленість мовлення індивідуально кожного гравця.

   Культуроносна функція означає, що розвиток культури започатковується з розвитку мовлення людини, яке реалізується у різних видах дитячих ігор.

   Контактновстановлювальна функція - гравець готує свого співрозмовника до сприйняття інформації для подальшої гри.

 Дидактичні ігри використовуються на заняттях з розвитку мовлення як один із методів закріплення набутих знань і на цій основі вирішення мовленнєвих завдань: виховання звукової культури мовлення, формування граматичної правильності мовлення, збагачення лексичного запасу дітей, розвитку зв'язного мовлення. Дидактичні ігри входять до складу комплексних, тематичних, контрольних, інтегрованих мовленнєвих завдань. Вони також плануються в індивідуальній роботі з дітьми впродовж дня [20].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Гра – це школа спілкування  дитини. Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається, віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначаться тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим. За результати свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім'єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Саме в грі дитина може себе розкрити як особистість, проявити свою творчість. У процесі гри розвивається і мовленнєва діяльність школярів, а особливо – першокласників, так як вони нещодавно самі ще були дошкільниками, в яких провідною діяльністю була гра.

Ф. Шаталов зазначає: „ Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного” [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ЯК ПРИЙОМУ ВКЛЮЧЕННЯ В МОВЛЕННЄВУ ДІЯЛЬНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

2.1. Використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі (на матеріалі практичного досвіду вчителів)

Тема досвіду: «Використання ігрових технологій в навчально-виховному процесі »

Автор досвіду: Дашковська Тамара Віталіївна, вчитель початкових класів, вища категорія, педагогічний стаж роботи – 21 р.

Адреса досвіду: Петраківський навчально-виховний комплекс “Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Катеринопільської районної ради Черкаської області.

Тема досвіду співзвучна проблемі реформування сучасної освіти: формування самостійної, ініціативної, вдумливої особистості через впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Актуальність  досвіду зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й організації навчання та виховання потребують упровадження ефективних педагогічних підходів.

Теоретичною основою досвіду є наукові дослідження вчених Л.Виготського, Д.Ельконіна, Р.Жуковської, О.Запорожець, Н.Кудикіної, В.Менджерицької, С.Русової, О.Усової. Наполегливо працюють у напрямі цієї проблеми відомі вчителі – новатори Ш.Амонашвілі, М.Гузик, С.Ільїн, В.Краковський, С.Лисенкова, В.Шаталов та ін..

Інноваційна значущість полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.

Практична значущість досвіду полягає у використанні вчителем різних способів організації ігрової діяльності на уроках. Педагог шукає ефективні методи та прийоми навчання, творчо використовує їх у своїй роботі.

Сутність досвіду полягає в гармонійному поєднанні навчальної та ігрової діяльності молодших школярів.

Реалізація ігрових технологій дозволяє підвищити якість педагогічного процесу, рівень навчальних досягнень, забезпечує комфортність, емоційну задоволеність.

Технологія досвіду містить у собі великий арсенал різнонаправлених форм, методів, прийомів навчальної та ігрової діяльності вчителя та учнів на уроці та в позаурочний час.

Технологія досвіду сприяє рішенню наступних проблем:

- підвищення ефективності  уроку, як основної одиниці  навчально-виховної діяльності;

- створення на уроках  умов для отримання почуття  радості і задоволення від навчання та бажання вчитися;

- особистісна спрямованість  навчання і виховання;

- активізація навчальної  діяльності учнів на уроках;

- розвиток пізнавальних  здібностей учнів.

Використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі

Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості  буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного  уроку. Тому Дашковська Тамара Віталіївна вважає, що одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри. Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрову форму занять вчитель створює за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Ігри Тамара Віталіївна проводить систематично на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості.

Перед проведенням ігор з  дітьми вчитель доступно викладає сюжет, розподіляє ролі, ставить перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра  не набридла, вчитель вносить у неї деякі зміни, ускладнює завдання. Готуючись до заняття педагог чітко продумує послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Пояснення вчителя під час гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджує інтерес. Вчитель запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

Підбираючи для молодших школярів різноманітні ігри, вчитель  вводить учнів під час навчальної діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції з боку педагога. Як барометр уроку, діти постійно спонукають вчителя до пошуку нових ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. Це такі форми ігрової діяльності, як дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа.

Плануючи організацію  ігрової діяльності на уроці, вчитель  визначає навчальну, розвивальну і  виховну мету, кожна з яких спрямована на розв’язання завдань, визначених програмовими вимогами для учнів  початкової школи.