Гра як засіб підвищення мовленнєвої активності першокласників

 

ВСТУП

Актуальність  теми. У державному стандарті початкової загальної освіти вказані вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, де зазначено про соціокультурну лінію з освітньої галузі «Мова та література», яка полягає в умінні встановлювати елементарні комунікативні контакти під час виконання тих чи інших соціальних ролей у різних життєвих ситуаціях [9]. Тому саме через гру дитина може виконувати ті чи інші соціальні ролі, і саме гра сприятиме покращенню виконання цих ролей.

З переходом із умов гри  до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві  визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим [13].

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. Гра може допомогти дитині оволодіти мовленнєвими навичками на уроках. Реформа школи націлює на використання всіх можливостей, усіх ресурсів для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Далеко не всі педагогічні ресурси використовуються у сфері виховання. До таких не часто використовуваних засобів навчання і виховання належить гра.

Проблема ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох педагогічних теоріях і системах. Значного поширення в світовій педагогічній практиці набула створена у першій половині XIX ст. система дидактичних ігор Ф. Фребеля [14].

Зростаючий інтерес до питань ігрової діяльності на початку  ХХ ст. реалізувався у всесвітньовідомій педагогічній системі М. Монтессорі, теоретичними засадами якої є вільне виховання і сенсуалізм (теорія, згідно якої основою психічного життя є чуттєві уявлення).

На розвиток теорії ігрової  діяльності значною мірою вплинула вітчизняна наукова педагогічна думка. К. Ушинський зазначав, що в процесі гри «самодіяльно працює дитяча душа» [14].

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С. Русової щодо організації ігор різних видів.

Відомі педагоги (П. Блонський, В. Сухомлинський, В. Сорока, С. Шацький та ін.) експериментально досліджували провідні педагогічні проблеми, створили парадигми практичної виховної роботи з учнями в контексті різних видів ігрової діяльності.

Визначені напрямки не вичерпують можливості поглиблення дослідження, що й визначає його актуальність.

Мета дослідження полягає в аналізі та систематизації знань щодо впливу гри на формування мовленнєвої діяльності першокласників.

Мета конкретизується  у процесі розв’язанні таких завдань:

• проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми використання гри як прийому включення першокласників в мовленнєву діяльність;
• визначити роль гри на уроках рідної мови;
• дослідити мовленнєву діяльність першокласників у процесі гри;
• розробити дидактичні ігри для розвитку мовленнєвої діяльності школярів;
• з’ясувати значення гри як прийому включення першокласника до мовленнєвої діяльності.

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес.

Предметом дослідження є вплив гри як прийому включення першокласників у мовленнєву діяльність.

У цьому дослідженні ми використовували такі методи:

а)теоретичні: теоретичний аналіз відповідних темі дослідження психолого-педагогічних та методичних джерел; теоретичне обґрунтування шляхів використання гри як прийому включення першокласників в мовленнєву діяльність; узагальнення та систематизація отриманих теоретичних даних;

б) емпіричні: педагогічне  спостереження за навчально-виховним процесом, осмислення педагогічного досвіду вчителів.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – сорок одна сторінка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ДИДАКТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ЯК ПРИЙОМУ ВКЛЮЧЕННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ У МОВЛЕННЄВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Гра як засіб підвищення мовленнєвої активності першокласників

Дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах та змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. Із розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі моделі сюжетної вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою і своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватися однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних умовах — це не спонтанні сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших поколінь розпади за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання [10].

У грі існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших [8].

Дитяча гра – один з  основних видів діяльності дітей, спрямованої  на практичне пізнання навколишніх  предметів і явищ через відтворення  дій та взаємність дорослих.

Народна педагогіка виділяє  дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У  них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для  них серйозним обов’язком — трудовим, сімейним, громадським. Друга група  — це ігри спеціально вигадані для  розваги.

У дидактичних іграх, створених педагогікою ( в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні гри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Гребель і М.Монтессорі, її для початкового навчання – О.Декролі [17].

Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов’язкові компоненти: навчально-ігрову структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність, передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці[3].

У навчальному процесі  ігрова діяльність має форму дидактичної  гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактичні ігри можуть:

- бути тільки в словесній  формі;

– поєднувати слово й  практичні дії;

- поєднувати слово й  наочність:

– поєднувати слово і  реальні предмети.

Структурні складові дидактичної  гри – дидактичне завдання, ігровий  задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

   Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум – наступний  структурний елемент дидактичної  гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість [17].

На створення ігрової  атмосфери істотно впливає ігровий  початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри  і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії – засіб  реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст [17].

Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий  задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною  мірою залежить від правильного  використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри  в зв’язку з такою віковою  особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про  результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Різноманітність ігрових  засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати  саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку [12].

Проте, як показали дослідження вчених-психологів (С.Б.Ельконін, Л.В.Артемова та ін.) і педагогів (І.О.Школьна, О.Я.Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків [14]. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефектніше порівняно з іншими методами. Педагогічні дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

- весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо):

- під час уроку як його структурний елемент;

- під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо) [12].

На уроці доцільно використовувати  такі дидактичні ігри, організація  яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Пізнавальні ігри розширюють кругозір і удосконалюють орієнтування учнів у навколишній дійсності, сприяють формуванню первинних суспільно-політичних уявлень, елементів громадських і патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до людини праці, етичної поведінки у побуті та громадських місцях.

Рухливі ігри зміцнюють здоров’я, розвивають дитину фізично. Вони містять  у собі широкі виховні можливості — прагнення до перемоги виховує згуртованість, дисциплінує учнів, привчає їх підпорядковувати особисті прагнення колективу, організовує.

Діти люблять виконувати ролі тварин — котів і собак, зозулі, курочки й півня та багатьох інших.

У народі кажуть: «Де гра, там і радість!» Діти іноді можуть так захопитися грою, що їх навіть заспокоїти важко. Те, що в звичайній, не ігровій ситуації для дитини нудне, неприємне і втомливе, у грі, завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування таких рис особистості, як дисциплінованість, кмітливість, сміливість, витривалість, винахідливість, спритність, рішучість, наполегливість, організованість, стриманість. Крім того, гра вчить напружувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти в колективі. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню дітей.