Гра як засіб формування ціннісних орієнтацій дошкільників

Неоднозначність поняття «цінності» відзначають і вітчизняні філософи (О. Дробницкий, А. Здравомислов, В. Сагатовський, В. Тугарінов, В. Ядов, та ін.). В. Тугаринова, В. Ядов підкреслюють, що виникнення цінності пов'язане, з одного боку, з предметами, явищами та їхніми властивостями, якостями особистості, здатними задовольнити потреби суспільства, людини, а з іншого - цінність виступає як судження, пов'язане з оцінкою існуючого предмета, явища, якості людини. Отже, цінність - це форма прояву певного роду відносин між суб'єктом і об'єктом - ціннісного ставлення та прояв гуманних якостей в їх спілкуванні.

О. Дробницкий відзначає, що засвоєння системи цінностей окремою особистістю становить необхідну основу соціалізації особистості і підтримки нормативного порядку в суспільстві. Разом з цим в структурі зрілої особистості цінності виконують функцію перспективних, стратегічних життєвих цілей і мотивів життєдіяльності, реалізація яких виражається у внеску особистості в культуру, створенні нових форм цінності. Він приходить до висновку, що «... взаємодія особистості і суспільства виражається у взаємопереходах соціальних і особистісних цінностей» і що в процесі історичного розвитку суспільства складається система загальнолюдських цінностей.

С. Анісімов віддає пріоритет абсолютним цінностям - життю, здоров'ю, гуманності, прогресу, справедливості; при цьому він виділяє анти цінності - невігластво, передчасну смерть, хвороби, голод. Міркуючи про природу цінностей, він підкреслює, що цінність - це предмет, що володіє корисними для людини властивостями. Вчений вважає, що цінність завжди повинна бути позитивною за своїм значенням, оскільки вона задовольняє дійсну, розумну позитивну потреба.

Філософи робили спробу упорядкувати й описати систему цінностей. Головним є основа, за якою вони класифікуються. На основі узагальнення підходів до розгляду природи цінностей зарубіжними філософами, розроблено класифікацію, в якій джерелом цінностей є потреби людини: ідеальне буття (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт ), інтуїція, визначає сенс цінностей (О. Шпенглер та ін.).

В. Тугарінов в своїх роботах запропонував наступну класифікацію цінностей: життя, соціальні та духовні блага. До найголовнішим цінностей культури на його думку, відносяться: свобода, рівність, справедливість і братерство людей; просвітництво, істина, добро і краса. Отже цінності поділяються, насамперед, на цінності життя і цінності культури: матеріальні, соціально - політичні, духовні.

Л. Дьоміна відзначає, що не все з того, що має цінність для даної особистості, є цінним і для суспільства в цілому. З іншого боку, не всі громадські цінності з різних причин мають серйозне значення для кожної конкретної людини. В залежності від об'єкта, на який спрямована ціннісна орієнтація та оцінка, вона виділяє природні і соціальні цінності.

Проаналізувавши сутнісні характеристики феномену «цінності» в філософській літературі, ми виявили, що цінності належать до сфери чуттєвого, вважаються свого роду емоційними установками, сприяючими орієнтації в досвіді людини. Своєю оригінальною внутрішньою силою цінності творять світ культури, є основою сенсу життя і призначення людини.

Таким чином, у педагогіці цінності виступають як моральний принцип виховання, як умова для формування моральних відносин між вихователем і вихованцями, як засіб розвитку інтелектуальної культури - думок, почуттів, переживань. Головна педагогічна функція цінності реалізується в її орієнтувальній, спрямовуючій ролі в життєдіяльності людини, яка виступає в якості «осі свідомості», саморегуляції його поведінки в сьогоденні і майбутньому. За основу психологічного механізму регуляції життєдіяльності, що базується на формуванні цінностей, вчені виділяють аксіологічні структури особистості, що зв'язують внутрішній світ особистості і навколишню дійсність. Ми приходимо до висновку, що до теперішнього часу склалися різні напрямки, що трактують природу цінності. У педагогіці цінності виступають складовою аксіологічного та цілеспрямованого процесу формування моральних взаємовідносин дітей при їх самореалізації в різних видах діяльності. Для філософської науки цінності - це об'єкти інтересів особистості, що дозволяють усвідомити людині значимість буття. В системі психологічних знань цінності виступають одним їх головних мотивів поведінки особистості, свідомого ставлення до оточуючих, моральними категоріями, що позначають психологічні характеристики людини .

2. Особливості формування цінностей у дітей дошкільного віку

Ціннісні орієнтації пропонують дитині вибір між добром і злом, яке вона вчиняє не в силу необхідності, а в силу свого особистісного розуміння цієї необхідності. Саме свобода вибору являється основою моральних ціннісних орієнтацій. Саме ціннісні орієнтації виступають регулятором поведінки дитини навіть тоді, коли за нею ніхто не слідкує. Ціннісні орієнтації визначаються свідомістю і підсвідомістю, формуються в ході набуття особистого досвіду. В сформованому стані вони представляють індивідуальну ієрархічну сукупність цінностей, які визначають направленість особистості і вибірковість її поведінки.

Ведучі психологи ХІХ-ХХ століть різноманітних научних шкіл - зарубіжних (А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс, З. Фрейд та ін.) і вітчизняних (Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, А. Лурія, В.Мухіна та ін.) - особливе значення надають становленню особистості і її ціннісних компонентів ранньому дитинству та дошкільному періоду. Суть їх висновків полягає в наступному : процес становлення ядра особистості (системи переконань, ціннісних орієнтацій) може відбуватися не тільки свідомо, але й не свідомо; більше того, найбільш інтенсивний саме період дошкільного дитинства. Ось чому так важлива правильна організація морального виховання дитини з самого раннього віку. В іншому випадку не виключається ущербність розвитку, наслідки якого усунути надзвичайно важко.

Про розвиток морально-ціннісної складової в дошкільному віці буде свідчити не лише сформованість у дитини певних знань. Важливого значення набуває опанування нею вміннями та навичками використання на практиці морально-етичних норм та правил.

Становлення морально-ціннісної складової відіграє важливу роль у формуванні життєвої компетентності дошкільника і полягає в опануванні духовно-моральними нормами та принципами. Дитина поступово усвідомлює необхідність керуватися загальнолюдськими цінностями у власній поведінці та спілкуванні, стає здатною до гуманної поведінки у суспільстві, поводитися адекватно, доцільно і конструктивно. У результаті виявляється її спрямованість на те, що відбуваються навколо, критично ставитись до дій оточуючих і власних, нести відповідальність за свої вчинки. Так, дослідниця Т. Поніманська, яка вказує на важливість формування людяності у дитини дошкільного віку в процесі формування її життєвої компетентності, підкреслює значення самостійного регулювання поведінки людини на основі гуманістичних цінностей. Вона зазначає, що насправді моральною можна вважати не ту людину, яка знає, що чинить морально, а ту, яка не може діяти інакше, незважаючи на наявність винагороди за це.

Аналіз теоретичних підходів та експериментальних даних в дослідженнях становлення і розвитку моральної свідомості дошкільників різних авторів дозволив нам виділити дві суттєві умови формування морально-ціннісної складової життєвої компетентності дошкільника. По-перше, це - створення емоційно-позитивного та виховуючого середовища, спрямованого на розвиток оптимістичного світосприйняття (Л. Князева, Ф. Левін-Щиріна, О. Сухомлинський). Але, активного виховного потенціалу таке середовище набуває лише за умов поєднання у виховному просторі національних та загальнолюдських цінностей, народних і родинних традицій.

По-друге, великого значення набуває змістовне наповнення середовища: театралізовані вистави духовно-морального змісту, ситуації морального вибору, ситуації-провокації, заняття Добра і Краси, ігри моральної спрямованості, читання художньої літератури тощо.

Р. Буре зазначає, у процесі формування цінностей, в дітей віком старшого дошкільного віку, особливу роль грає дорослий. Дорослий постає перед дітьми у двох функціях: як носій соціального досвіду, і правил поведінки, знання світу і як організатор процесу виховання і навчання. І перша й інша функція реалізуються у двох формах: стихійно і цілеспрямовано.

З погляду С. Козлової, кожен дорослий на момент його «зустрічі» з дитиною вже має досить великий соціально - моральних досвід. У цьому все в досвіді ґрунтується на тому, що нагромаджено людством у вигляді культури, традицій, побуту, моральних цінностей, і свідомо прийнято сучасною людиною. Спілкуючись із дорослим, дитина спостерігає за його діяльністю, чує її оцінювання, бачить його вчинки. Але процес створення моральних цінностей у дошкільнят відбуватиметься лише тому випадку, коли батьки, вихователі навмисно демонструють дитині свої оцінки, ставлення, вчинки, роблячи себе зразком для наслідування, своєрідним «наочним посібником». Така демонстрація вимагає великої такту, чуття міри, особливо коли справа стосується моральних цінностей.

Л. Волобуєва та О.Авилова визначили, формування моральних цінностей - це процес виховання моральної поведінки й моральних звичок. Вчинок характеризує ставлення людини до навколишньої дійсності. Щоб викликати моральні вчинки, треба створити відповідні умови, належним чином організувати життя вихованців. Моральна звичка - це потреба до здійснення моральних вчинків. Звички можуть бути прості, коли в основі лежать правила співжитку, культури поведінки, дисципліни, та складні - в вихованця створюється потреба в суспільстві і готовність до виконання діяльності. Для успішного формування моральних чеснот необхідно, щоб мотиви, з допомогою яких дітей спонукають до сприйняття і усвідомлення моральних цінностей, були значимими, щоб ставлення до моральних якостей в них були емоційно позитивним і щоб за необхідності діти могли проявити дані якості у певних ситуаціях. Дошкільнику важливо знати не тільки, як поводитись, але й чому, заради чого варто дотримуватися встановлених вимог. Осмисленість вчинків своїх та інших дітей, прикладів з художньої літератури приводить до формування узагальнених уявлень про добро і зло, про критерії їх розмежування. Старший дошкільник може обґрунтувати , чому один казковий герой добрий, а інший злий. Свої обґрунтування дитина будує не на основі зовнішніх ознак образу, а на підставі вчинків: добрий, тому що допомагає, будує, рятує, оберігає; злий, бо робить шкоду, нищить, ні на кого не зважає. Під впливом знайомства з художньою літературою у дошкільників формуються етичні еталони-зразки, як емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки. Ці еталони з одного боку, відображають певну сферу життя дитини, а з другого, містять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення. Внаслідок використання етичних еталонів виникають узагальнені образи людей : «невмійка», «білоручка», «трудівниця», «розумниця». Етичні еталони розвиваються від найбільш узагальненого недиференційованого утворення (добре-погано стосовно добра і зла, і у значенні красиве-потворне); до диференційованої системи оцінок-узагальнень (етичні відокремлюються від естетичних).

«Оволодіння першими простими навиками моральної поведінки ще не означає засвоєння моральної норми.» - вказує Т. Поніманська . Необхідно спочатку сформувати моральні стимули, мотиви які здатні втілити цінність у акт поведінки чи дію. Наступним етапом буде засвоєння моральних цінностей у взаємозвязку з практикою вчинків та моральним вибором. «Дитина прилучається до світу людських цінностей не у формі споглядання, а діяльно, активно». - наголошує Т. Поніманська.

Важливе значення у процесі формування цінностей, на думку С. Козлової, грає емоційна активність дошкільників. Емоційна активність - це зацікавлене сприйняття пізнавального матеріалу, співпереживання, співчуття, бажання брати участь у події, оцінювати її. Емоційна активність може виявлятися в експресивно забарвленій мові, в міміці, жестах, рухах. Суттєвими показниками впливу знань на дитину є характер її поведінки після заняття: питання, роздуми, прагнення комусь щось переказати, і навіть зміст її ігор й образотворчої діяльності. Емоційна забарвленість інформації поглиблює її сприйняття, робить її живим, що дозволяє судити про ставлення дитини до отриманих знанням. Тому, ефективними засобами формування цінностей будуть ті, які максимально зачіпають емоційну сферу дитини.

Найкоротшим шляхом донесення до душі, до свідомості дитини моральної суті тих чи інших явищ, подій є витвори мистецтва. Особливо важливо читати дітям художні твори, обговорювати та переказувати їх, розігрувати із них ігри-драматизації.

Не можна не згадати про те, яке важливе значення для емоційно-ціннісного розвитку дитини має сімя. Саме в сімї засвоюються та копіюються зразки реагування на різноманітні ситуації, на відношення до різних обєктів і явищ життя. Частіше копіювання проходить на несвідомому рівні, близькому до того процесу, який відомий етолог К. Лоренц назвав імпринтингом (анг. «зафіксувати образ») Це психофізіологічний механізм, згідно з яким образ, сприйнятий в певний кризовий період розвитку, міцно запамятовується, трансформуючись у стійку програму поведінки. Такий підхід не вимагає від батьків спеціальної роботи з дітьми, але робить значимою їх поведінку. Дитина просто підсвідомо наслідує поведінку близьких дорослих. Крім того, батьки не тільки стихійно залучають дітей до моральних цінностей , але і свідомо використовують різноманітні методи і прийоми. Це бесіди на моральні теми, перегляди мультфільмів та читання художньої літератури з подальшим обговоренням моральних або аморальних вчинків героїв, їх поведінки. Не виключається і методи навіювання, пояснювання, встановлення причинно-наслідкових звязків між вчинком дитини і результатом. Саме тому, Т. Поніманська наголошує, що взаємовідносини дітей з членами сімї повинні бути організовані таким чином, щоб у них була втілена модель тих моральних цінностей, якими оволодівають діти, а також можливість самостійного вибору способу поведінки .

Процес формування ціннісних орієнтацій містить багато компонентів. По - перше, це спостереження в різних видах діяльності, бесіди з дітьми та батьками, які стосуються індивідуальних і вікових особливостей вихованців, можливостей інтересів, потреб, переживань. Тільки спираючись на природні задатки і можливості, «натуральні форми психіки» (Л.Виготський), а також індивідуальний субєктивний досвід, дорослий може розвивати систему потреб, і ціннісні орієнтації дитини на її основі.

По - друге, зразки поведінки, орієнтовані на базові моральні якості. Ведучу роль в цьому, відповідно культурно-історичній теорії Л. Виготського, грають спеціальні знаряддя перетворення натуральних форм психіки - знаки та символи. Мова йде про казки, притчі, прислівя та приказки, обряди, ігри та інші художні твори. Співвідносячи дії персонажів, їх вчинки, діти на діти на прикладах вчаться ємоційно-чуттєво усвідомлювати моральні норми та цінності. Так, поза свідомістю, на рефлекторному рівні формується система моральних уявлень і базових цінностей дитини. По мірі дорослішання вона підкріплюється роботою розуму та рефлексією.